Тема 2. запобігання корисливій та корисливо-насильницькій злочинності

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика корисливих та корисливо-насильницьких злочинів та їх класифікація.

2. Кримінологічна характеристика економічних злочинів та їх класифікація.

3. Основні детермінанти корисливої та корисливо-насильницької злочинності.

4. Суб’єкти запобігання корисливої та корисливо-насильницької злочинності та формування основних заходів протидії.

Висновки.

ВСТУП. Запобігання корисливій та корисливо-насильницькій злочинності – важливий напрям держави у загальній системі запобігання злочинності, оскільки вказана група займає домінуюче місце в її системі. Зважаючи на свою досить давню історію дана злочинність становить одну з найбільших загроз національній безпеці, суспільству, окремому громадянину, а також завдаючи величезну матеріальну та моральну шкоду суспільству.

Економічна злочинність становить близько 10% усіх зареєстрованих злочинів. Економічна злочинність пов'язана з тіньовою економікою, яка на даний час перевищує половину всього грошового обігу в Україні і суттєво впливає на сучасний стан суспільства. Аналіз економічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвитку самої економіки та процесів управління нею.

1. Кримінологічна характеристика корисливих та корисливо-насильницьких злочинів та їх класифікація.

Корислива злочинність – це злочини, спрямовані на незаконне заволодіння майном чи незаконне одержання майнових вигод з корисливих спонукань.

Корислива злочинність за своєю питомою вагою займає перше місце в

структурі злочинності будь-якої сучасної країни. За даними 00Н в країнах, що розвиваються майнові злочини становлять 49%, а злочини проти особи 43%. В розвинутих країнах це співвідношення становить: 82% – майнові злочини, 10% – злочини проти особи. В Україні до 1989 р. корислива злочинність складала 1/3 усіх злочинів, після 1989 року цей вид злочинності зріс на сьогодні до 2/3 загальної маси усіх злочинів.

За кримінологічною характеристикою корисливі злочини можна класифікувати на наступні групи:

1. Загальнокримінальна корислива злочинність;

2. Економічна корислива злочинність.

Загальнокримінальна корислива злочинність – це корислива злочинність, що проявляється у порушенні майнових прав і інтересів власників.

Економічна корислива злочинність – це корислива злочинність, що проявляється у порушенні законодавства, яке регулює суспільні відносини у сфері економіки.

Ці два види корисливої злочинності інакше називають відповідно ще:

1) корисливі злочини проти власності;

2) корисливими господарськими злочинами.

Загальнокримінальна корислива злочинність, що у системі МВС не враховується карним розшуком, становить близько 60% від числа злочинів зареєстрованих в Україні в 1995 р. Більше 85% майнових злочинів – це крадіжки, 3% – факти шахрайства, близько 10% – грабежі та розбої, 2% –

вимагательства.

Крадіжки складають близько 60% усіх зареєстрованих злочинів, із них близько 40% – це крадіжки з квартир та домівок громадян.

Корисливо-насильницька злочинність – це злочини, спрямовані на незаконне заволодіння майном чи незаконне одержання майнових вигод з корисливих спонукань із застосуванням насильства.

Насильницькі корисливі злочини (грабежі, розбійні напади, бандитизм, вимагательство, умисне вбивство з корисливих мотивів) – становлять близько 6% усіх зареєстрованих злочинів.

Що стосується корисливо-насильницьких злочинів, то кримінальна статистика свідчить про те, що грабежі і розбої склали 5 % у загальній злочинності 2001 року. А якщо до цього додати зареєстровані випадки вимагання (2070) і бандитизму (70), то питома вага корисливого насильства в загальній злочинності наблизиться до 7 %.

Латентність грабежів, вимагательств і розбоїв у порівнянні з іншими корисливими злочинами невелика через тяжкість наслідків і зацікавленість потерпілих. Інша справа з бандитизмом. Незважаючи на те, що в останні роки число зареєстрованих злочинів за статтею “Бандитизм” дещо зросло (якщо в 1995 році було розслідувано 34 справи, то в 2001 - уже 70), воно далеко не відповідає дійсності. Як свідчить офіційна статистика МВС, кількість бандитських формувань в Україні збільшується у геометричній прогресії. Сьогодні кожний четвертий злочин скоюється членами організованих злочинних угруповань. Щомісяця органами внутрішніх справ знешкоджуються 10-15 банд .

В останні роки зростання таких тяжких злочинів, як вимагання і розбої не лише призупинилося, але й значно зменшилося. У 2001 році їх було зареєстровано 7600, – на 4 % менше, ніж у 2000 р., і на 9,6 % менше, ніж у 1997 році. За даними деяких досліджень, вуличні вимагання і розбої становлять 70 % усіх епізодів .

Почастішали напади бандитських угруповань на туристичні автобуси, вантажівки дальніх перевезень, на водіїв легкових автомобілів і таксистів. Ступінь небезпеки такого розбою надто висока, оскільки часто застосовується зброя в поєднанні з крадіжкою машин і вбивством водіїв.

Особливий різновид становлять напади з проникненням у приміщення організацій чи квартир. Пограбування офісів комерційних структур, магазинів і банків супроводжується застосуванням вогнепальної зброї або її імітацією. Не менш небезпечні розбійні напади на квартири. Побоюючись викриття й усуваючи свідків, бандити іноді вбивають усіх мешканців – навіть малих дітей. Жертвами таких нападів, як правило, стають заможні люди із сумнівними прибутками. Розрахунок на те, що потерпілі не стануть звертатися до правоохоронних органів.

Понад 50 % вимагання і розбоїв вчиняються групами, у яких беруть участь від двох до шести осіб. Майже всі ці злочини, скоєні неповнолітніми, носять груповий характер. Вогнепальна зброя використовується у 12 % цих злочинів, холодна – майже в половині.

Розкриття корисливих насильств досить високе – 74-75 % розбоїв і 38 % грабежів. Цьому сприяє відкритий характер посягань, тяжкість наслідків і підвищена зацікавленість міліції в їх розкритті.

Звертає на себе увагу молодий вік грабіжників і бандитів: неповнолітні - 25,2 %, особи у віці 18-25 років - 32 %, 26 - 35 років - 34,8 %, старші 35 років – 8 %. Виходить, понад 90 % здирників та розбійників - особи, не старше 35 років. За родом своїх занять це робітники (близько 28 %), учні (11-4 %), службовці (2,8 %). Майже 40 % становлять, не зайняті ні роботою, ні навчанням. Є підстави вважати, що остання категорія збільшуватиметься із зростанням безробіття.

Значне місце в структурі насильницько-корисливих злочинів займає так званий “рекет” – найнебезпечніша форма вимагання. Рекет характеризується особливою агресивністю і жорстокістю. Для досягнення своїх цілей рекетири використовують залякування, захоплення заручників, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, катування, вбивства.

2. Кримінологічна характеристика економічних злочинів та їх класифікація.

Економічна корислива злочинність – це в основному так звана "білокомірцева" злочинність посадових осіб, менеджерів, підприємців, а також корисливі господарські злочини без використання службового стану. До злочинів цієї групи відносяться:

1) розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим станом;

2) корисливі службові злочини без ознак розкрадання: хабарництво, побори, ухилення від сплати податків, обман покупців, замовників тощо;

3) корисливі злочини в торгівлі, виробництві та інших сферах економіки, що вчиняються без ознак розкрадання і без використання службового стану (фальшивомонетництво, порушення правил про валютні операції, контрабанда, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими ресурсами, фіктивне банкрутство, протидія законній підприємницькій діяльності тощо).

Після другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління – це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, самостійно створює і постійно розширює основу для збагачення суспільства. Такою основою є інформатика, використання інтелектуальної власності як об’єктів менеджменту. Це потребує контролю за виробництвом, зокрема, у веденні бухгалтерського обліку. Нині віктимологічної скерований на організацію контролю за рухом такого традиційного виду витрат на виробництво як заробітна платня. Це було вірно для 20-х років ХХ сторіччя, коли питома вага цих витрат становила до 80 % всіх виробничих затрат, але сьогодні ці витрати не перевищують 8-12 %. Основними ж є витрати на інформаційні процеси, які контролюють стан виробництва і шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали важливим об’єктом бухгалтерського обліку, а отже, знаходяться поза контролем. Це суттєвий чинник, який зумовив виникнення економічної злочинності. Вона є, по-суті, управлінською злочинністю, яка “паразитує” на недоліках всіх ланок управлінської вертикалі.

Крім того, на поширення даної злочинності суттєво впливає наявність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин.

Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, яка завершила лише початковий етап трансформаційних перетворень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, характеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і криміналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правовими ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного державного підходу, ресурсного забезпечення та вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб’єктів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не сплачувати податки, всілякі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого правопорядку, вимушена переходити на адміністративні методи управління економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилювати кримінальне переслідування за “тіньову” економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які весь час видозмінюються. Щоб зрозуміти логіку таких змін, треба визначити об’єкт економічної злочинності та закономірності її розвитку.

Якщо на початку XX століття дуже важливим чинником виробництва була власність на його засоби і, відповідно, економічна злочинність розумілась як протиправні посягання на неї, то із середини вказаного століття – це посягання на порядок управління економікою, що викликає її розбалансованість і деформує структуру виробництва.

У колишньому СРСР відносно масового характеру економічна злочинність набула в період “застою” (70-80 роки), хоча офіційна влада це категорично відкидала. Він передусім був пов’язаний з кризовим станом економіки, безгосподарністю, відсутністю контролю за мірою праці і споживання. Грубі порушення розподільчих відносин призвели до того, що в СРСР почався стихійний, переростаючий у кримінально організований процес перерозподілу національного багатства. Різного роду “цеховики” вкладали гроші в підпільне виробництво, боролись між собою за ринки збуту. У період “застою” формувалися не просто злочинні клани, а підґрунтя “п’ятої влади”. Після розпаду СРСР у 1991 році адміністративний контроль відпав, а різні форми економічного контролю (фінансовий, валютний, податковий, митний) почали з’являтися в Україні лише у 1995 році .

Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної злочинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Ньюмен (1958); Маннхейм (1965), Єдельхертц (1970), Клинард (1979), Кайзер (1980), Тидеман (1984), Шнайдер (1987) та інші. Засновник теорії економічної злочинності – американський кримінолог Е.Сатерленд – у 1939 році ввів поняття “білокомірцева” злочинність, яке мало на увазі незаконну діяльність корпорацій, передусім, їх менеджерів.

У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економічну злочинність було поставлене на початку 70-х років. З того часу почали застосовуватись такі терміни, як “злочини у сфері економіки”, “економічні злочини”, “економічний саботаж”, “безгосподарність”, “марнотратство”, “корупція”, “відмивання “брудних” грошей” тощо. На жаль, серйозних досліджень економічної злочинності в той період не проводилось.

Поняття “економічні злочини” і “злочини в сфері економіки” найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О.М. Яковлєв зазначає, що “економічні злочини” (розкрадання, крадіжки, хабарництво, приписки тощо) – це злочини корисливі, майнові і, разом з тим, це злочини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що скоюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та здійснюють повноваження, пов’язані з цими позиціями. Поняття економічної злочинності є не лише кримінально-правовим, але й кримінологічним. Підставою для поєднання названих злочинів є їх зв’язок із конкретними особливостями економічного та господарського механізму . В.М. Єсіпов дану злочинність визначає, як діяння, спрямовані на досягнення економічного результату протиправним шляхом суб’єктами господарської діяльності .

Основні зусилля вчених, які досліджували це явище, були спрямовані на пошуки суб’єкта і об’єкта економічних посягань. Якщо Е.Сатерленд звертав увагу на осіб, які посідають високе соціальне становище і вчиняють злочини у процесі своєї професійної діяльності, то для більшості сучасних визначень економічної злочинності характерним є те, що в них відсутній суб’єкт. Це пояснюється тим, що у 70-ті роки ХХ століття був значно розширений перелік діянь, що становлять економічні злочини. Економічні злочини вчинюються підприємцями проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємцями проти держави (незаконне одержання державного кредиту) або кількома підприємцями спільно проти економічної системи (недотримання правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (екологічні злочини) .

Доречно зауважити, що економічні злочини не можна ототожнювати з таким складним поняттям як “тіньова економіка”, дослідженню якої останнім часом приділяється значна увага. Найповнішим можна вважати її визначення, дане Е. Фейгом: тіньова економіка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. Звідси він виокремлює дві основні складові тіньової економіки:

- легальну неприховану економічну діяльність, яка не підлягає оподаткуванню та з різних причин не враховується офіційною статистикою (“неформальна економіка”);

- протизаконну, свідомо приховувану економічну діяльність (“підпільна економіка”).

До тяжких економічних злочинів законодавство країн з розвинутою ринковою економікою відносить різні порушення правил вільної конкуренції. На цьому виді правопорушень варто зупинитися детальніше, оскільки він відображає найхарактерніші особливості об’єкту економічної злочинності. Відомо, що конкуренція виступає як фактор саморегулювання, самоуправління суб’єктів ринкового господарства. Вона підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним, змушує товаровиробників зменшувати виробничі затрати й підвищувати якість продукції та послуг. Отже, конкуренція є фундаментальним чинником системи управління ринковою економікою. Тому посягання на вільну конкуренцію розглядається як тяжкий злочин, що призводить до руйнації засад управління господарством.

В Україні набули поширення такі види економічних злочинів:

- ухилення від погашення заборгованості за отримані під гарантію Уряду України іноземні кредити. В 2000 році порушено та розслідується 14 кримінальних справ, заявлено позовів на загальну суму майже 18 млн. грн.;

- коли з метою ухилення від оподаткування використовуються фірми, зареєстровані на підставних осіб. Підрозділами ДПА України за 8 місяців 2000 року виявлено 8169 фактів ухилення від сплати податків. Сума невиплаченого податку становить 68,1 млн. грн.;

- зловживання у сфері приватизації. За результатами перевірок, проведених органами прокуратури, у 2000 році порушено понад 700 кримінальних справ у сфері приватизації, до відповідальності притягнуто понад 600 посадових осіб;

- заподіяння збитків державі незаконними торговельними операціями, які здійснюються через підставні фірми. У 2000 році підрозділами податкової міліції ліквідовано понад 2,8 тис. фіктивних фірм, на розрахункових рахунках яких заблоковано 72 млн. грн., припинено діяльність 40 “конвертаційних” центрів, порушено 479 кримінальних справ стосовно осіб, які створили “конвертаційні” центри та фіктивні фірми;

- шахрайство з фінансовими ресурсами. За період з 1997 по 1999 роки викривалося майже 1,7 тис. таких фактів щорічно;

- злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Найпривабливішим для злочинців став незаконний вивіз високоліквідної промислової та сільськогосподарської продукції, який є одним з основних джерел валютних надходжень в Україну;

- контрабандна, особливо на українсько-російській та українсько-молдовській ділянках кордону, на які припадає 65 % вартості всіх вилучених контрабандних товарів, та втягування в перемитництво посадових осіб;

- розкрадання зерна з державного резерву;

- випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції.

Сума матеріальних збитків від злочинів у сфері економіки України в 2001 році становила 510 млн. 292,1 тис. грн. лише по закінчених розслідуванням справах. Накладено арешт на майно, сума якого сягає 84 млн. 946,4 тис грн. Вилучено майна, іноземної валюти, готівки та цінних паперів на 22 млн. 787 тис. грн. Добровільно відшкодовано 373 млн. 503,1 тис. грн. Реальний відсоток відшкодування – 73,2 % .

Тривалий час вважалось, що економічна злочинність – це злочинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та законів про охорону здоров’я й навколишнього середовища. За оцінками вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підрахувати яку зараз важко.

Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, яка руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприємницьких структур.

Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що економічна злочинність:

- охоплює різні зловживання суб’єктів господарювання, що посягають на порядок управління економікою;

- реалізується у процесі професійної діяльності суб’єктів господарювання;

- спричиняє істотну матеріальну, фізичну і моральну шкоду суспільству та окремим громадянам;

- складається із множинності епізодів злочинів;

- вчиняється як фізичними, так і юридичними особами;

- створює складність персональної ідентифікації як злочинця, так і жертв економічних злочинів.

Слід також зазначити, що економічна злочинність характеризується високою латентністю. Часто її порівнюють з айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води. Стосовно прихованості даних злочинів вчені зробили деякі висновки, зокрема: 1) економічна злочинність має переважно природну латентність (офіційна статистика відображає не розповсюдженість економічної злочинності, а лише активність оперативно-слідчої роботи в боротьбі з нею); 2) економічні злочини, порівняно із “загальнокримінальними”, мають значно вищий рівень латентності; об’єктивні труднощі доказування у кримінальних справах про злочини даної категорії призводять до того, що навіть у випадках порушення кримінальної справи і пред’явлення обвинувачення винесення обвинувального вироку вкрай ускладнено .

Підсумовуючи вищевикладене, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність – це явище, яке:

- властиве будь-якій державі і виникає в результаті високоінтелектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповідність законодавчої бази економічним реаліям;

- виникає у сфері управління державним чи приватним майном і пов’язана з використанням службового становища з корисливими намірами;

- стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у кінцевому підсумку – підриває основи економічної безпеки держави;

- стимулює “тіньовий” капітал, корупцію та організовану злочинність;

- викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.

3. Основні детермінанти корисливої та корисливо-насильницької злочинності. Основною причиною корисливої злочинності (згідно з культуроцентричною концепцією злочинності) є недостатній рівень культури задоволення людьми своїх потреб майнового характеру. Як свідчить досвід, а також сучасні кримінологічні дослідження, рівень корисливої злочинності не знаходиться в прямому зв'язку із рівнем економічного розвитку тієї чи іншої країни чи з рівнем безробіття. Зараз можна вважати доведеним, що злочинність, в тому числі і корислива, зростає як в період підйому економіки так і в період спаду. Зміни економічної ситуації як в кращу сторону так і в гіршу підвищує рівень злочинності. А економічна стабільність позитивно впливає на рівень злочинності (Див. Шнайдер Г.И. Криминология. – 1994. – С.254).

Якщо врахувати, що економічна стабільність є проявом належного рівня культури задоволення людьми своїх майнових потреб, то слід зробити висновок, що саме рівень цієї культури впливає на динаміку корисливої злочинності.

За цією ж закономірністю визначається рівень корисливої злочинності в сучасній Україні.

Умовою, що сприяє зростанню корисливої злочинності в Україні є недостатній розвиток законодавчого забезпечення економічного порядку в Україні, а також неефективність правоохоронної діяльності.

Аналізуючи дане явище, слід приділити увагу не тільки короткостроковим (поточним) чинникам, але й довгостроковим і середньостроковим, які визначають тенденції у розвитку економічної злочинності. Короткострокові її чинники діють протягом, як правило, перехідних процесів у суспільстві, які тривають від кількох місяців до кількох років. Так, це фактори, які з’явились і діють в Україні, пов’язані з початковим нагромадженням капіталу, перерозподілом власності тощо. З 1997 року на цей процес наклалися негативні фактори глобальної фінансової кризи, і зокрема в Росії. Середньострокові чинники діють протягом певного етапу трансформації суспільства. Такі етапи мають тривалість приблизно 40 років. За цей період відбуваються суттєві зміни у функціонуванні економіки. Довгострокові чинники існування економічної злочинності коріняться у соціально-економічних суперечностях розвитку суспільства, у змінах форм власності, проблемах інтеграції країни у світовий ринок, традиціях економічного життя, правовій та інформаційній забезпеченості підприємницької діяльності тощо.

Так, величезний сектор тіньової економіки в Україні пов’язаний з невирішенням проблеми інтеграції приватної власності в економічну систему, її офіційним виштовхуванням з неї і, в той же час, досить широким нелегальним використанням інституту приватної власності у реальнім господарювання. Додамо сюди відсутність традицій існування приватної власності, громадянського суспільства, демократії, розвинутої системи громадського контролю за органами влади, відносну економічну ізольованість України тощо.

На економічну злочинність впливають не лише економічні, але й інші види суспільних відносин – політичні, правові, культурні, психологічні. Скажімо, протистоянням між гілками влади в Україні не лише знищує саму можливість єдиної державної політики щодо реформування економіки, але й створює певний вакуум влади, розподіл економіко-політичного простору на окремі шматки, якими намагаються скористатися олігархічні кланові угруповання всупереч загальнодержавним інтересам. Феноменом української дійсності є антиринкова психологія населення, його ментальність, не сприйняття ним ділового успіху особи, бажання бачити за цим лише кримінальне підґрунтя.

Виходячи зі сказаного, окреслимо основні детермінанти економічної злочинності в Україні на сучасному етапі з урахуванням її довгострокових, середньострокових і короткострокових чинників.

Довгострокові фактори:

- недосконалість господарського механізму щодо використання різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі офіційної системи господарювання;

- відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовістної конкуренції, наявність численних диспропорцій (цінових, галузевих тощо);

- інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних процесів, управлінських рішень та контролю за їх виконанням;

- відсутність в народі демократичних традицій (як економічних, так і політичних), низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов’язків перед державою у вигляді повноти сплати податків;

- протиріччя між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, і ринковою економікою, до якої вона ще не дійшла.

Середньострокові фактори:

- надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими республіками колишнього СРСР),наявність могутнього, але антиринкового військово-промислового комплексу;

- сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує відсталість і антиринкове спрямування економіки, проведення Україною демпінгової політики на світовому ринку;

- надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі витрати на утримання управлінського апарату, надання чисельних пільг окремим юридичним і фізичним особам;

- високий рівень корупції в системі органів державної влади і управління та тінізації економіки.

Короткострокові фактори:

- відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узгодженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та економічної систем;

- надлишковий податковий тиск на суб’єктів господарювання, який заганяє їх у тінь;

- відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності посилення боротьби з нею;

- нерозвиненість ринкової інфраструктури української економіки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів, товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій сфері;

- низька платоспроможність більшості громадян, пауперизація широких верств населення, що ставить їх за межу бідності;

- правова незахищеність суб’єктів господарювання від зловживань, утисків та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

Прискоренню процесу криміналізації економіки в Україні сприяв недосконалий Закон “Про підприємництво”, на підставі якого був розроблений надто спрощений порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Завдяки цьому більшість зареєстрованих у 1991-1996 роках фірм використовувалася для легалізації незаконних доходів й маскування різних протиправних дій у сфері економіки. Виробництвом товарів займалася порівняно незначна кількість підприємницьких структур, а більшість з них існувала задля прикриття діяльності організованих злочинних угруповань.

Через прийняття недосконалих законодавчих актів розкручувались витки інфляції. Це дало можливість суб’єктам підприємництва отримати великі кредити під символічні відсотки за рахунок ресурсів Ощадного та інших банків. Використовуючи ці кредити, зловмисники, своєчасно отримуючи відповідну інформацію, перед кожним підвищенням цін скуповували за безцінь через свої корумповані зв’язки товари, вироблені в державному секторі економіки. Потім вони реалізовувалися за цінами, що в сотні разів перевищували вартість скупки. За рахунок цього нагромаджувався тіньовий капітал, який конвертувався і вивозився за кордон.

4. Суб’єкти запобігання корисливої та корисливо-насильницької злочинності та формування основних заходів протидії.

Основними в протидії корисливій злочинності є заходи, що сприяють формуванню належної культури задоволення громадянами своїх майнових потреб. Для цього необхідно зокрема створювати як найсприятливіші умови, щоб якнайбільше громадян могли займатися чесним підприємництвом і бізнесом. Розвиток цивілізованого ринку, коли чесним бути вигідно призводить до звуження поля для корисливої злочинності, до витіснення останньої. Лише за цих передумов з'являється також можливість зробити ефективною правоохоронну діяльність держави.

Завдання запобігання злочинам має виконати законодавча і виконавча влада, щоб уникнути генеруючих імпульсів суспільної напруженості. Крім того, у правотворчій діяльності потрібно запровадити кримінологічну експертизу законопроектів. Без неї Верховна Рада продовжуватиме приймати закони не на користь громадянам і суб’єктам приватного бізнесу.

Не менш значущим в попередженні економічних злочинів має стати поліпшення діяльності всіх правоохоронних органів, громадських організацій, які задіяні у цій справі. Майже всі автори приходять до висновку, що треба виділити три напрямки їх профілактичної роботи:

1) виявлення й усунення (нейтралізація) криміногенних факторів, що обумовлюють дані злочини (загальна профілактика);

2) виявлення та недопущення злочинів, вчинення яких готується (спеціальна профілактика);

3) встановлення осіб, від яких з високим ступенем вірогідності можна очікувати скоєння злочинів, та піддання їх виховному впливу (індивідуальна профілактика).

У зв’язку з тим, що процес боротьби з економічною злочинністю досить складний, необхідно залучати до цієї справи науковий потенціал держави з метою внесення конкретних пропозицій щодо удосконалення діяльності усіх суб’єктів профілактики злочинів та їх скоординованої взаємодії. Розробку організаційно-практичних заходів доцільно віднести до компетенції підрозділів, покликаних запобігати злочинам у сфері економіки.

В системі правоохоронних органів такими підрозділами є Державна служба боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) і Державна податкова служба (ДПС). Діяльність зазначених служб, при сумлінності, чесності, й непідкупності їх працівників, повинна відповідати міжнародним стандартам, бути максимально прозорою і зрозумілою як громадськості, так і підприємцям з тим, щоб ефективно виконувати наступні завдання: своєчасно попереджувати, розкривати і розслідувати злочини в сфері економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структурах, фінансово-кредитній та банківській системах, добиватись повного відшкодування нанесених збитків, забезпечувати захист громадян від злочинних посягань; активно використовувати засоби масової інформації для висвітлення стану економічної злочинності в країні і регіонах та напрямів боротьби з нею.

Неабиякий профілактичний ефект можуть принести заходи щодо вдосконалювання діяльності контролюючих органів, наділених правами органів дізнання. Поєднання поглибленої перевірки господарської діяльності із застосуванням відповідних оперативних заходів позитивно зарекомендувало себе в багатьох країнах .

Розкриті останнім часом резонансні злочини у зовнішньоекономічній сфері свідчать про необхідність створення принципово нового механізму валютно-митного контролю, який би був заснований на організаційній взаємодії фінансових, банківських і митних органів. Через недосконалість такого контролю наша держава щорічно втрачає мільярдні валютні кошти, які осідають на банківських рахунках зарубіжних країн.

Стримуючим фактором економічної злочинності є втілення в життя місцевими державними адміністраціями заходів організаційно-господарського характеру, передусім, розширення можливостей системи матеріально-технічного постачання, упорядкування правил оренди нежилих приміщень; проведення спеціалізованих ярмарків з матеріально-технічного постачання бізнесових структур тощо.

Не менш важливою перешкодою економічній злочинності є заходи, спрямовані на ліквідацію кризи неплатежів та нецільового використання бюджетних коштів, зокрема:

- проведення із залученням практичних працівників відповідних міністерств та відомств комплексних перевірок законності здійснення товарно-грошових операцій суб’єктами підприємницької діяльності, які створені при державних підприємствах, виявлення фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари і послуги;

- погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чого запровадити механізм матеріальної відповідальності підприємств-боржників перед своїми працівниками;

- забезпечення жорсткого контролю за проходженням бюджетних коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямованих на адресну державну підтримку, а також погашення заборгованості по заробітній платі.

ВИСНОВКИ.

На нинішньому етапі першочерговим завданням в боротьбі з корисливою на корисливо-насильницькою злочинністю є вихід з тотальної кризи, яка охопила Україну в 90-х роках минулого століття та продовжується по сьогодні, а стратегічним – здійснення переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, її демонополізації, створення умов для добросовісної конкуренції, підняття рівня життя населення країни.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Визначення поняття корислива злочинність та її ознак.

2. Визначення поняття корисливо-насильницька злочинність та її ознак.

3. Визначення поняття економічна злочинність та її ознак.

4. Окреслення основних детермінант корисливої, корисливо-насильницької злочинності.

5. Суб’єкти, на яких покладається запобігання корисливій та корисливо-насильницькій злочинності.

6. Роль органів місцевого самоврядування у протидії корисливій та корисливо-насильницькій злочинності.

7. Заходи загальносоціальні та спеціально-кримінологічні у протидії корисливій та корисливо-насильницькій злочинності.

8. Заходи індивідуального характеру у протидії корисливій та корисливо-насильницькій злочинності.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України
2. Білецький В. Удосконалення боротьби із злочинністю у сфері економічної діяльності // Право України. – 1997. - № 9. – С. 32-35.
3. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии : монографія / И.Н. Даньшин. – Х. : Прапор, 2005. – 224 с.
4. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия / И.Н. Даньшин. – К., 1988. – 87 с.
5. Джужа О., Мозоль А. Міграційні процеси та злочинність в Україні: їх взаємозв’язок // Право України. – 1998. - № 7. – С. 39.
6. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
7. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.
8. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2008. – Кн. 3 : Практична кримінологія. – 320 с.
9. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид лит., 1986. – 192 с.
10. Закалюк А. Про запровадження в Україні кримінологічної експертизи // Право України. – 1999. - № 7. – С. 100.
11. Іванов Ю. Особа злочинця у злочинах про посягання на автотранспортні засоби // Право України. – 1998. - № 8. – С. 93.
12. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения: Учеб. пособ. – Горький: Горьк. Высш. шк. МВД СССР, 1974. – 167с.
13. Коган В.М. Социальные свойства преступности. – м.: Акад. МВД СССР, 1977. – 91с.
14. Кримінологія. Загальна частина :Навчальний посібник. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2015. – 658 с. (38,2 д.а.) (авт. кол. : Денисов С.Ф., Кулик С.Г., Шеремет О.С.).
15. Кримінологія. Особлива частина : Навчальний посібник. - Запоріжжя, КПУ, 2012. – 692с.

16. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.И. Долговой. – М., 2014.

17. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 232 с.

18. Ли Д.А. Преступность в структуре общества. – М.: Информ.-издат. агентст. «Русский мир», 2000. – 153 с.

19. Попович В. Теоретико-методологічний рівень розробки проблеми латентності злочинів // Право України. – 1999. - № 11. – С. 106.

20. Шакун В. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація // Право України. – 1997. - № 7. – С. 49-53.

21. Яницька Н. Поняття молодіжних злочинних угруповань корисливо-насильницької спрямованості // Право України. – 1998. - № 6. – С. 66.