Навчально-методичне забезпечння 1 страница

Тема 1. Сутність, принципи і роль соціального страхування

1. Визначення та економічна сутність соціального страхуван­ня. Суб'єкти й об'єкти соціального страхування

2. Функції та принципи соціального страхування

3. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування залежно від страхового випадку

4. Місце соціального страхування в системі економічних категорій

5. Систе­ма соціальних гарантій населення: соціальні нормативи та дже­рела фінансування соціальних гарантій

6. Добровільна і загальнообов’язкова форми соціального страхування

7. Страховий стаж і його роль у соціальному страхуванні

8. Страховий ризик та страховий випадок у соціальному страхуванні

9. Страхові фонди як основа страхового захисту

10. Форми організації фондів страхового захисту

11. Державні цільові фонди

1. Визначення та економічна сутність соціального страхуван­ня. Суб'єкти й об'єкти соціального страхування

Соціальне страхування передбачає такі важливі види еконо­мічної підтримки громадян, як грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та переква­ліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпечен­ням як важливими формами соціального захисту громадян, од­нак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів.

Соціальне страхування— це важлива складова частина со­ціального захисту населення, центром якого є людина та її по­треби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економіч­ний розвиток держави.

Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі виникнення певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати го­дувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, до­гляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Суб'єктамизагальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни ( в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.

Застрахованоює фізична особа, на користь якої здійснюєть­ся загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів стра­хування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збо­ру страхових внесків та надання застрахованим особам матері­ального забезпечення і соціальних послуг у разі настання стра­хових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застра­хована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на от­римання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

2.Функції та принципи соціального страхування

Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.

Розподільна функціяреалізується у формі руху грошових коштів:

—між окремими державними соціальними фондами;

—між бюджетами та соціальними фондами;

—шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним осо­бам;

—шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

—шляхом інвестування у цінні папери тощо.

Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.

Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.

Контрольна функція здійснюється у формі фінансового кон­тролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своє­часне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль про­водиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.

Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за такими принципами:

—законодавчого визначення умов і порядку здійснення дер­жавного соціального страхування;

—обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяль­ності;

—надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

—обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та со­ціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окре­мих видів страхування;

—солідарності та субсидування;

—державних гарантій реалізації застрахованими громадяна­ми своїх прав;

—забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий
мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

—цільового використання коштів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування;

—паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування в управлінні ним.

3.Види загальнообов'язкового державного соціального страхування залежно від страхового випадку

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування— це си­стема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання со­ціального захисту, що включає матеріальне забезпечення гро­мадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне соціальне страхування залежно від страхового випадку поділяється на такі види:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,

зумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання, що спричинили втрату працездат­ності;

- страхування на випадок безробіття.

4.Місце соціального страхування в системі економічних категорій

Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення.

Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й ство­рює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Саме у цьому періоді створюється нова система грошо­вих стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати на стра­хування. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.

По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи га­рантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, що найголовніше, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.

Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи систем­ної парадигми, головними серед яких є посилена увага до взає­модії між різними сферами функціонування суспільства (по­літикою, економікою, культурою, ідеологією) та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.

5.Систе­ма соціальних гарантій населення: соціальні нормативи та дже­рела фінансування соціальних гарантій

Соціально-економічні гарантії — це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм та нормативів.

Основні напрями здійснення соціальних гарантій:

1. Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

· нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індексацію;

· помірні податки;

· невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно:

· здобуття загальної освіти;

· виховання дітей і підлітків;

· підготовка кадрів;

· організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.

3. Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:

· пенсії;

· різні види допомоги;

· стипендії;

· грошові виплати та їхня індексація;

· пільги в оподаткуванні.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

1. Державний бюджет;

2. кошти місцевих бюджетів;

3. страхові фонди.

6.Добровільна і загальнообов’язкова форми соціального страхування

Обов'язкове страхування як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. Наприклад, дорожньо-транспортні пригоди, пожежа, яка знищила житло десятків або сотень сімей, втрата годувальника тощо без обов'язкового страхування могли б поставити окремих людей в такі умови, що вони до кінця свого життя змушені були б використовувати весь свій дохід для компенсації спричинених збитків, а в деяких випадках для такої компенсації не вистачило б і життя. За цих умов усе одно держава не могла б залишитися байдужою до долі таких людей. Значною мірою покриття цих збитків повинна брати на себе держава. Щоб полегшити цей тягар і не перекладати його на державний бюджет, який за будь-яких умов завжди обмежений, держава запроваджує обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування визначаються під час укладання договору страхування.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються правилами (умовами) страхування, прийнятими страховиком і зареєстрованими Уповноваженим органом.

7.Страховий стаж і його роль у соціальному страхуванні

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Особливості обчислення страхового стажу з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються відповідними законами України.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В,

де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

8.Страховий ризик та страховий випадок у соціальному страхуванні

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Соціальні ризики піддаються кількісній оцінці і прогнозу як з позиції ймовірності настання ризикових ситуацій (чисельність інвалідів, хворих, пенсіонерів), так і з позиції їх вартісних параметрів (середній вік настання інвалідності, встановлений законом пенсійний вік) [4, с. 291].

Отже, «соціальні ризики» — це визначені законом фактори порушення нормального соціального становища людей у разі ушкодження здоров’я, втрати працездатності або відсутності попиту на працю, які супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, додаткових витрат, пов’язаних з лікуванням, а для сімей — утратою джерела доходу у випадку втрати годувальника.

Обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, визначають категорію страховий ризик.

Страховий випадок — це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального стра­хування.

До страхових випадків, із настанням яких надаються матеріаль­не забезпечення та соціальні послуги, належать:

- тимчасова непрацездатність;

- вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

- інвалідність;

- хвороба;

- досягнення пенсійного віку;

- смерть годувальника;

- безробіття;

- соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами;

- нещасний випадок на виробництві;

- професійне захворювання.

Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язко­вого державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язко­вого державного соціального страхування.

9.Страхові фонди як основа страхового захисту

Економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить матеріальне втілення в страховому фонді.

Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:

1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються в централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;

2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок нагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;

3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів, що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат.

Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Існування різних форм організації страхових фондів призводить до наявності певних методів їх формування:

1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями,— самострахування), а також фонди, створювані методом страхування.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників, серед яких слід, відзначити: теоретичні концепції формування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

10.Форми організації фондів страхового захисту

Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:

1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються в централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;

2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок нагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;

3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів, що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат.

Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Існування різних форм організації страхових фондів призводить до наявності певних методів їх формування:

1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.

11.Державні цільові фонди

Державний цільовий фонд — форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб із визначених джерел, які мають цільові призначення.

Державні цільові фонди можуть утворюватися шляхом:

· відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення;

· формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни, а мобілізація коштів здійснюється через:

· спеціальні збори (зокрема, обов'язкові);

· добровільні внески та пожертвування;

· позики;

· кредити;

· направлення коштів із бюджету.

В залежності від рівня, на якому утворюються фонди, вони можуть бути:

· державними;

· місцевими.

В залежності від напрямків використання існують, зокрема, фонди:

· економічні;

· соціальні;

· науково-дослідні;

· страхові;

· міждержавні.

Державні цільові фонди

· Пенсійний фонд України

· Фонд соціального страхування України

· Фонд сприяння зайнятості населення України

· Державний інноваційний фонд України

· Фонд соціального захисту інвалідів

· Фонд охорони навколишнього природного середовища

· Державний дорожній фонд, територіальні дорожні фонди

· Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України

· Фонд охорони праці

· Фонд розвитку та захисту конкуренції

· Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Система загальнодоповнюючого соціального захисту включає:

а) державне соціальне забезпечення;

б) корпоративні соціальні програми;

в) індивідуальне (приватне) страхування;

г) всі відповіді вірні.

2. Визначте світові моделі соціального захисту:

а) Система соціального захисту Баумоля;

б) Неоліберальна модель;

в) Система Бевериджа;

г) Вірні відповіді б, в.

3. Соціальний захист населення України не включає:

а) соціальне забезпечення;

б) страхування відповідальності;

в) соціальна допомога;

г) соціальне страхування.

4. Надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів – це:

а) Соціальне страхування;

б) Соціальна допомога;

в) Соціальне забезпечення;

г) Соціальні гарантії.

5. Система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством – це:

а) Соціальне забезпечення;

б) Соціальна допомога;

в) Соціальне страхування;

г) Соціальні гарантії.

6.Соціальні допомоги надаються у формі:

а) різного роду пільг;

б) житлових субсидій;

в) зорієнтовані на індивідуальні потреби людини;

г) всі відповіді вірні.

7.Функції соціального страхування:

а) Розподільна;

б) Пізнавальна;

в) кадрова;

г) спостережна.

8. Залежно від страхового випадку існують наступні види за­гальнообов'язкового державного соціального страхування:

а) пенсійне страхування;

б) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

в) страхування від нещасного випадку на виробництві і при професійному захворюванні, що спричинили за собою втрату працездатності;

г) всі відповіді вірні;

Тема 2. Становлення і розвиток соціального страхування

1. Виникнення та етапи розвитку соціального страхування

2. Стан соціального страхування за часів СРСР

3. Розвиток соціального страхування у сучасних умовах України

4. Проблеми розвитку системи соціального страхування в Україні

5. Соціальне страхування на території України під час перебування в складі російської імперії, Австро-Угорщини, Румунії, Польщі

6. Розвиток соціального страхування в Україні після здобуття незалежності

7. Законодавче забезпечення функціонування системи соціального страхування в Україні

1.Виникнення та етапи розвитку соціального страхування

Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло ряд етапів. Перші елементи соціального страхування спостерігалися на по­чатку існування суспільства. У Стародавньому Римі різні органі­зації, корпорації, колегії об'єднували своїх членів на основі про­фесійних, матеріальних і особистих інтересів (підтримка у разі втрати працездатності, забезпечення поховання тощо). Наприклад, у положенні Статуту ланувімської колегії (м. Ланувім, 133 р.н.е.) передбачалося внесення початкового й щомісячного гро­шових платежів, призначенням яких було одержання нащадком певної суми на поховання у разі смерті члена колегії.

У багатьох європейських країнах на початку XX ст. були прийняті закони про страхування працюючих на випадок хво­роби, інвалідності, старості, безробіття. Страхові фонди форму­валися за рахунок внесків робітників, підприємців, власників фабрик чи мануфактур, субсидій та дотацій держави.

У Російській імперії на початку XX ст. страхування характе­ризувалося індивідуальною та колективною формами і містило у собі пенсійне страхування, страхування від нещасних ви­падків, страхування здоров'я. У 1903 р. було запроваджено дер­жавне страхування робітників від нещасних випадків.

Розвивалося страхування і в тій частині України, що входи­ла до складу Російської імперії. В 90-ті р. XX ст. деякі підприємці Херсонської губернії почали страхувати своїх робітників на ви­падок смерті, інвалідності і непрацездатності у приватних стра­хових товариствах. Таке страхування набуло поширення в Одесі (у 1894 р. були застраховані робітники 22 підприємств), Мико­лаєві, Херсоні та деяких інших містах губернії. У 1899 р. в Одесі почало діяти Товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасних випадків, яке через три роки уже на­лічувало 7000 застрахованих. У 1905 р. на його зразок було ство­рено Чорноморське товариство взаємного страхування судно­власників від нещасних випадків із їх робітниками і службовцями. Воно діяло в усіх портах Чорного й Азовського морів та в приморських річкових портах.

Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією пра­во на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і служ­бовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще 30 років.

У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри пенсій усім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. У 1944 р. збільшилися строки післяпо­логової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або усклад­нених пологах — до 56 днів).

У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку ново­го закону про пенсійне забезпечення громадян. 15 травня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали проф­спілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевла­штуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслугову­ванням. Окремі елементи функціонування соціального страху­вання в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були ви­користані у процесі формування системи соціального страхування незалежної України.

2.Стан соціального страхування за часів СРСР

Пенсійне забезпечення декларативно введено в СССР одразу ж після Революції, насправді ж поступово в окремих галузях нар. господарства: лише з 1937 року всі робітники і службовці були охоплені пенсійним забезпеченням. Найнижчий розмір пенсії становив 30 карб., найвищий — 120. Існували ще т. зв. персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед державою, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії становив 200 карб. на місяць.

В СРСР було відкинуто концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено т. зв. державне соціальне забезпечення. Фонд забезпечення твориться з відрахувань із прибутків підприємств і організацій у встановленому законом розмірі і з дотацій з державного бюджету. Державне соціальне забезпечення складається з соціального забезпечення у вужчому розумінні і з соціального страхування робітників і службовців. З фонду соціального забезпечення виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії. Існують пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, існують ще пенсії за вислугу років; їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, агрономи, військові, робітники культури та ін. держ. службовці, які відслужили передбачену законом кількість років.