Теорія дифузії нововведень Хагерстранда

Шведський географ Т. Хагерстранд у 1953 р. опублікував працю "Просторова дифузія як процес впровадження нововведень", яка дала змогу з'ясувати механізм впливу НТР на розвиток і розміщення господарства. За цією моделлю, новації поширюються у трьох напрямах: а) від розвинених економічних районів на периферійні території; б) від центрів найвищого ієрархічного ступеня до центрів нижчого порядку; в) від великих міст у прилеглі райони. Він увів також такі поняття, як інформаційні поля, ефекти сусідства і бар'єрів [28, 78—89].

Теорія-гіпотеза "продуктивно-виробничих циклів" ("циклу життя продукту") Р. Вернона, С. Хірша

Суть цієї теорії, яка була розроблена у 60-ті роки XX ст., в тому, що різні стадії "життя" продукту впливають на розміщення його виробництва. З неї випливає, що два перших етапи інновації —розроблення й освоєння — орієнтуються на науково-дослідні центри з висококваліфікованими спеціалістами та відповідною інфраструктурою. Новий високотехнологічний товар вигідніше випускати в економічно високорозвинених країнах або регіонах.

На стадії зрілості зростає значення менеджменту і великого капіталу для організації масштабного виробництва. Коли продукт стає звичним для попиту і стандартизованим для виробництва ініціатор його виробництва (1-ша і 2-га стадії) втрачає в нормі й масі прибутку внаслідок появи конкурентів. Отже, виробництво може бути розміщене в країнах (регіонах) із середнім рівнем розвитку.

На стадії стандартизації (серійного, масового виробництва) витрати і прибуток підприємства значною мірою визначаються вартістю робочої сили. Відтак вигідніше розгортати виробництво в країнах (регіонах) з дешевою робочою силою, низькими податками, наприклад у Китаї, країнах Південно-Східної Азії та ін.

Теорія "циклів" загалом відповідає історії розвитку багатьох галузей економіки

Наприклад, галузі промисловості (текстильна, шкіряна, гумотехнічна, целюлозно-паперова), які до Першої світової війни розвивались тільки у високорозвинених країнах, зараз перемістилися до країн, що розвиваються [45,52—53].

Концепція "динамічного і сегментаційного методів аналізу". Це одна з найновіших теорій (кінець 80-х років XX ст.), розроблена А. Скоттом, М. Столпером і Р. Волкером як альтернатива попереднім теоріям з метою подолання їх вад. Ці вчені вважають головними не зовнішні умови і фактори розміщення, як у "штандортних" та подібних до них теорій, а активну роль безпосередньо самих промислових фірм і підприємств у створенні умов для власного розвитку, особливості їх виникнення та розвитку, стратегії організації виробництва і збуту. Відповідно до цього головну роль у формуванні регіональних господарських структур відіграють не якості території, а промислові фірми, що встановлюють регіональні взаємозв'язки І тим самим створюють власне регіональне господарське середовище, яке пристосовується до специфічних місцевих умов і приводить до виникнення регіональної концентрації виробництва з власною динамікою розвитку. Першочергове значення мають вигоди агломерації.

В оцінюванні впливу промисловості на територію виокремлюють чотири етапи: 1) "локалізацію" (розміщення підприємств на території); 2) "селективну субурбанізацію" (розростання локалізованих підприємств шляхом зростання самого виробництва і розвиток інфраструктури); 3) "дисперсію” (переміщення підприємств на периферію); 4) "переміщення центрів тяжіння в розміщенні” (внаслідок технологічних нововведень, зміни попиту тощо).

Фірми — носії оновлення — часто розміщуються за межами раніше створених великих промислових центів, що повертає процес на першу стадію — "локалізацію" [45,57].

Наши рекомендации