Ефективність праці: зміст та критерії оцінки

Ефективність праці— це її результативність або успішність. Во­на показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нема­теріальних благ та кількості затраченої на це праці (співвідношення отриманого виробничого результату і сукупності екстенсивних та ін­тенсивних затрат живої і уречевленої праці).

Зростання ефективності праці означає збільшення обсягу виробле­них благ без підвищення трудовитрат. Це постійне вдосконалення лю­дьми економічної діяльності, знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економі­чного зростання країни, оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже і рівня життя.

Якщо розглядати працю з позиції її суспільного значення та соціа­льно-економічної характеристики, то її ефективність і результати мо­жуть бути виражені соціально-економічними критеріями, що відобра­жають виробничі відносини у суспільстві. Для оцінки результатив­ності суспільної праці, тобто її ефективності, насамперед необхідно враховувати сукупну живу та уречевлену працю в масштабі підприєм­ства, регіону або суспільства.

В свою чергу, ефективність конкретної, живої праці та її витрати у виробництві можуть бути виражені критеріями, за якими оцінюється виробничий результат на окремому робочому місці.

Визначення показників є першим етапом в оцінці ефективності праці. Завершальна оцінка здійснюється на основі критерію (мірила оцінки). Якщо показники характеризують рівень і динаміку ефектив­ності роботи, то критерій показує, наскільки досягнутий рівень ефек­тивності відповідає потребам суспільства. Важливо визначати ступінь цієї відповідності.

Вимір ефективності сукупної праці суспільства в багатьох країнах світу здійснюється за показником валового національного продукту, що являє собою ринкову вартість всіх товарів і послуг, вироблених підприємствами.

У вітчизняній економічній літературі наводяться методи оцінки ефективності суспільної праці за показниками національного доходу або валового продукту та чисельності працівників, зайнятих суспіль­ною працею. Виходячи з цього, ефективність суспільної праці можна розрахувати такими чином:

(8.1)

де НД — національний доход, тис. грн.; Чз — чисельність працівників, зайнята суспільною працею, чол.; П ^чп с.п. — продуктивність суспільної праці, обчислена по чистій продукції, тис. грн/чол.; Ч ^мв з — чисельність працівників матеріального виробництва, чол.; а — питома вага працівників матеріального виробництва в загаль­ній чисельності працівників, зайнятих суспільною працею.

Проте, дана формула враховує тільки екстенсивну величину праці, тобто, визначає не ефективність, а продуктивність суспільної праці. Тут не враховуються витрати уречевленої праці та не враховується ін­тенсивність живої праці.

Ефективність виражається не тільки масою прибутку, а отже, рентабельністю суспільної праці у виробничій і інтелектуальній сфері, але й тим, у чиїх інтересах створюється прибуток та як він розподіляється, привласнюється і використовується. І це, в свою чергу, визначає соці­ально-економічну спрямованість методології кількісної оцінки ефек­тивності суспільної праці, перетворює її в економічну категорію.

При аналізі ефективності конкретної праці (на рівні підприємства та галузей промисловості) під її ефективністю конкретної праці в слід розу­міти співвідношення результатів виробничого і соціально-економічного характеру та затрат праці, які вимірюються робочим часом при суспільно визначеній (нормальній) напруженості праці і її умовах. При цьому на ефективність праці впливають такі фактори, як: рівень і тривалість висо­кої працездатності, якість і привабливість праці, умови відтворення робо­чої сили, соціально-економічні розходження між містом і селом та ін.

Якщо в розрахунку ефективності результати характеризуються об­сягом продукції, то такі показники називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показ­ники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Продуктивність характеризує відношення обсягу продукції до відповідних витрат праці, матеріалів, устаткування, енергії, а також сто­совно сумарних витрат ресурсів. Оскільки йдеться про співвідношення між обсягом продукції і витратами ресурсів, доцільно використовува­ти термін «продуктивність ресурсів» (праці, землі й ін.).

Продуктивність ресурсів загалом визначається за формулою:

(8.2)

де Опрод. — обсяг продукції (послуг) за визначений період часу в натуральному, вартісному чи іншому вимірах; Bрec. — витрати ресурсів, що відповідають даному обсягу продукції.

Продуктивність праці може розраховуватися на одиницю робочого часу чи на одного працюючого. Обсяг продукції і витрати праці мо­жуть бути виражені в абсолютних і відносних показниках.

Рентабельність характеризується відношенням прибутку від даного виду діяльності до відповідних витрат праці, матеріалів і інших ресурсів.

Точніше цей показник називається рентабельність праці(рентабельність сумарних витрат на персонал) і в загальному випадку визначається за формулами:

(8.3)

де Ді — створена цією працею вартість; Ві — витрати на організацію цієї праці; Пі — прибуток від цієї праці.

Індекс і означає, що всі ці показники повинні стосуватися одного і того ж виду праці.

Отже, поняття «ефективність праці» відноситься до всіх сфер тру­дової діяльності людини, а продуктивність праці — лише до сфери ма­теріального виробництва. Тому продуктивність праці — це більш ву­зьке поняття, ніж ефективність праці. Проте продуктивність пов'язана з ефективністю праці та певною мірою її відображає.