Принципи вибору групувальної ознаки та утворення груп
Всі ознаки, за якими можна здійснити групування, класифікують наступним чином:
1. за формою вираження:
– атрибутивні – характеризують властивість, якість явища і не мають кількісного виразу (стать, професія, освіта тощо);
– кількісні (варіаційні) – набувають різне кількісне вираження у певних одиницях досліджуваної сукупності (кількість працівників, обсяг виробництва, вартість основних виробничих фондів тощо);
– дискретні (переривні) – описуються цілими числами, без проміжних значень (наприклад, розряд працівників);
– безперервні – можуть набувати різного значення а певних межах, тобто виражатися не лише цілими числами, а й дробовими (так, рівень оплати праці – в гривнях чи в гривнях з копійками);
2. за характером коливності:
– альтернативні – коли одним одиницям властиві певні якісні параметри, а іншим – ні (наприклад, випущена продукція може бути якісною чи неякісною);
– варіаційні – мають багато кількісних значень (наприклад, вартість основних виробничих фондів, чисельність робітників тощо);
3. за роллю ознаки у взаємозв’язку досліджуваних явищ:
– факторні – впливають на інші ознаки;
– результативні – розмір і динаміка яких формуються під впливом інших ознак.
Після визначення групувальної ознаки важливим кроком є розподіл одиниць сукупності на групи. Для цього визначають кількість утворюваних груп та розмір інтервалу.
Кількість груп здебільшого залежить від того, яку ознаку покладено в основу групування. Кількість груп тісно пов’язана з обсягом сукупності. Орієнтовно оптимальна кількість груп визначається за стандартними процедурами, зокрема за формулою, яка запропонована американським вченим Стерджесом:
.
Інтервали груп використовують лише в разі значної кількості дискретної ознаки, при безперервній зміні кількісної ознаки. Інтервали являють собою каркас групувань. На практиці вони утворюються за такими формальними принципами: рівності інтервалів, кратності інтервалів, рівності частот.
Залежно від ступеня коливності групувальної ознаки, характеру розподілу статистичної сукупності застосовують рівні або нерівні інтервали. Коли варіація ознаки проявляється у порівняно вузьких межах і розподіл більш-менш рівномірний, використовують однакові інтервали.
Значення інтервалу в разі групування із застосуванням рівних інтервалів визначають за формулою:
,
де h – ширина інтервалу;
xmax, xmin – максимальне і мінімальне значення ознаки;
т – кількість груп.
Інтервали при групуванні можуть бути відкритими (з однією межею – верхньою або нижньою) і закритими (що мають верхню та нижню межі).
Групування за однією ознакою називають простим, а за двома і більше ознаками – комбінаційним.
У комбінаційних групуваннях ознаки ієрархічно впорядковуються за змістом чи за вагомістю. Групи, утворені за першою ознакою, поділяються на підгрупи за другою, а ті можуть поділятися на підгрупи за третьою тощо. На кожному етапі використовується лише одна ознака, тобто відбувається послідовне описування груп.
Іноді доводиться перегруповувати дані, передусім щоб забезпечити порівнянність структур двох сукупностей за однією та тією самою ознакою. Результат перегрупування називають вторинним групуванням. Перегрупування виконують або об’єднанням, або розбиттям інтервалів первинного групування.
Розрізняють два способи вторинного групування:
1) просте укрупнення інтервалів (наприклад, при порівнянні галузей за розміром основних фондів, оскільки групи підприємств, утворені в кожній з галузей, переважно не збігаються);
2) перегрупування за часткою окремих груп у загальному їх підсумку (наприклад, при зіставленні підприємств за рівнем продуктивності праці, оскільки групи мають різні інтервали 20 шт. для першого підприємства та 30 шт. – на другому).
Статистичні таблиці.
Статистичні таблиці – спосіб раціонального, наочного, систематизованого викладу та аналізу цифрових характеристик суспільних явищ і процесів.
Статистичні таблиці дають змогу найбільш стисло, компактно, без будь-яких зайвих пояснень викласти зведену обробку статистичних матеріалів. За рахунок того, що об’єкти та їх показники розташовують за певною системою, яка дає змогу внести їх назви у вигляді заголовків, досягають переваги наочності.
Складену, але не заповнену цифрами таблицю називають макетом таблиці.
За логічним змістом статистична таблиця розглядається як „статистичне речення”. Статистичним підметом називають те, про що йдеться в таблиці (тобто об’єкт дослідження: перелік елементів сукупності, їх групи, окремі територіальні одиниці або часові інтервали). Статистичний присудок – це числові підсумки, які характеризують статистичний підмет (тобто система показників).
У підприємницькій діяльності використовують різні таблиці, які залежно від побудови статистичного підмета, поділяються на:
1) прості – в них підмет не поділяється на окремі групи, а становить перелік будь-яких об’єктів чи територіальних одиниць;
2) групові – коли підмет поділяється на окремі групи за однією з істотних ознак. З таких таблиць дістають більше інформативного матеріалу порівняно з текстом для аналізу досліджуваних явищ, що зумовлено утворенням у їхньому підметі груп за певною ознакою;
3) комбінаційні – статистичний підмет поділяється за двома або більше ознаками, взятими у комбінації.
Статистичний присудок, об’єктивно перебуваючи в діалектичному взаємозв’язку із статистичним підметом, має бути представлений таким чином, аби за допомогою системи його показників можна було б одержати повну характеристику виділених груп, охарактеризувати їх істотні особливості.
Показники в присудку розташовують у логічній послідовності. Присудок таблиці має бути не набором випадкових цифр, а певною системою думок, висловлених мовою цифр.