Соціально-етична відповідальність бізнесу

Мінітерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький університет управління та права

НАУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

«Соціокультурні основи функціонування економіки»

Виконав: студент 2-ї групи 2 курсу

факультету управління та економіки

Качеровського Д. Л.

Перевірила: -доцент кафедри

Кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту, економічної теорії та фінансів

Плішка Тетяна Петрівна

Хмельницький

ЗМІСТ

ВСТУП

Соціально-етична відповідальність бізнесу

Соціальні інститути, їх види і функції

Культурно-етичні засади господарювання: історія та сучасність

Економічна етика як соціокультурна основа економіки

Людський капітал як чинник економічного розвитку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Цивілізація включає в себе перетворену людиною окультурених природу і засоби цього перетворення, людини, засвоївши їх і здатного жити в окультуреній середовищі свого проживання, а також сукупність суспільних відносин як форм соціальної організації культури, що забезпечують її існування і перетворення. Це деяка спільність людей, яка характеризується певним набором цінностей (технологіями, навичками, традиціями), системою загальних заборон, схожістю (але не тотожністю) духовних світів і т. д. Але будь-якому еволюційному процесу в тому числі і розвиток цивілізації, супроводжує і зростання різноманітності форм організації життя, - цивілізація ніколи не була і не буде єдиною, незважаючи на об'єднуючу людство технологічну спільність. Зазвичай феномен цивілізації ототожнюється з появою державності, хоча держава і право - самі продукт високорозвинених цивілізацій. Вони виникають на базі складних, соціально значущих технологій. Такі технології охоплюють не тільки сфери матеріального виробництва, але і влада, військову організацію, промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок та інтелектуальну діяльність. Цивілізація виникає завдяки особливій функції технології, яка створює, породжує і конструює адекватну їй нормативно-регулятивне середовище існування, в якій вона живе і розвивається.

Сьогодні проблемами цивілізацій, їх особливостями займається багато фахівців - філософи, соціологи, історики, етнологи, психологи і т. д. Цивілізаційний підхід до історії розглядається як протиставлення формаційному. Але чіткого, загальноприйнятого визначення формації, та й цивілізації, не існує. Є багато різних досліджень, але немає загальної картини розвитку цивілізацій, так як цей процес складний і суперечливий. І в той же час необхідність розуміння особливостей генезису цивілізацій і народження в їх рамках феномену культури стає в сучасних умовах все актуальнішою.

Сучасний період розвитку суспільства визначається прогресом техногенної цивілізації, яка активно завойовувала собі всі нові соціальні простори. Цей тип цивілізованого розвитку сформувався в європейському регіоні, його часто називають західною цивілізацією. Але він реалізується в різних варіантах як на Заході, так і на Сході, тому використовується поняття "техногенної цивілізації", оскільки її найважливішою ознакою є прискорений науково-технічний прогрес. Технічні, а потім і науково-технічні революції роблять техногенну цивілізацію надзвичайно динамічним суспільством, викликаючи часто протягом життя декількох поколінь радикальна зміна соціальних зв'язків - форм людського спілкування. Потужна експансія техногенної цивілізації на інший світ приводить до її постійного зіткнення з традиційними суспільствами. Деякі були просто поглинені техногенною цивілізацією. Інші, випробувавши на собі вплив західної технології і культури, тим не менше, зберігали багато традиційних рис. Глибинні цінності техногенної цивілізації складалися історично. Їх передумовами були досягнення культури античності і європейського середньовіччя, які потім були розвинуті в епоху Реформації й Освіти і визначили систему ціннісних пріоритетів техногенної культури. Людина розумілася як активну істоту, що знаходиться в діяльному відношенні до світу. Ідея перетворення світу і підпорядкування людиною природи була головною у культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до нашого часу. Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення людини. Причому, діяльнісно активний ідеал відносини людини до природи поширюється і на сферу соціальних відносин. Ідеали техногенної цивілізації - це можливість індивіда включитися у всілякі соціальні спільності і корпорації. Людина стає суверенною особистістю тільки тому, що він не прив'язаний до тієї чи іншої конкретної соціальної структурі, а може вільно будувати свої відносини з іншими людьми, вливаючись в різні соціальні спільності, а часто в різні культурні традиції. Пафос перетворення світу породжував особливе розуміння влади, сили і панування над природними і соціальними обставинами. Відносини особистості залежності перестають в умовах техногенної цивілізації домінувати (хоча можна виявити чимало ситуацій, в яких панування здійснюється як сила безпосереднього примусу однієї людини над іншим) і підкоряються новим соціальним зв'язкам. Їх сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару. Влада і панування в цій системі відносин припускає володіння і присвоєння товарів (речей, людських здібностей, інформації і т. д.). Важливою складовою в системі цінностей техногенної цивілізації є особлива цінність наукової раціональності, науково-технічного погляду на світ, яка створює упевненість в тому, що людина здатна, контролюючи зовнішні обставини, раціонально, науково влаштувати природу і соціальне життя.

Тепер звернемося до співвідношення культури і цивілізації. Цивілізація висловлює щось спільне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділового і побутового поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - є вираз індивідуального начала кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, в традиціях і звичках не загального в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільного нормативного взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальне начало в рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне освіту. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.

Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, внаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми - все це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

Фактор культури має неабияке значення у зв'язку з тим, що в економічні відносини вступають суб'єкти, які представляють країни різних культурних орієнтацій. У міжнародному бізнесі він проявляється, перш за все, як різниця культурних орієнтацій суб'єктів міжнародних економічних відносин - як ділових партнерів, так і споживачів товарів та послуг. Це слід особливо враховувати економістам, бізнесменам, яким доводиться спілкуватися з іноземними колегами. У контексті міжнародних економічних відносин найважливішими аспектами культури є матеріальна культура, культура виробництва й культура ділового спілкування. Матеріальна культура як господарський чинник проявляється, здебільшого, в процесі міжнародної торгівлі, на ринку товарів та послуг. Культура виробництва опосередкована рівнем продуктивності праці. Культура ділового спілкування є важливим елементом міжнародного менеджменту, особливо на стадії ведення ділових переговорів з іноземними партнерами. Ми зупинимося більш детально на культурі ділового спілкування.

Незважаючи на те, що глобалізація суспільних процесів встановлює єдині норми і стандарти міжнародних економічних відносин, однак, зберігаються відмінності, що обумовлені особливостями національного характеру, що сформувався протягом довгого історичного періоду існування певного типу культури. Це часто може призводити до певних труднощів у діловому спілкуванні і навіть до серйозних непорозумінь між партнерами по бізнесу. Щоб цього уникнути, бізнесмен повинен мати уявлення про основні типи ділових культур, що притаманні окремим країнам.

Соціально-етична відповідальність бізнесу

Соціально-етична відповідальність бізнесу розуміється як відповідальність організації, компанії за вплив рішень і дій на суспільство, навколишнє середовище шляхом прозорої та етичної поведінки, яка

· сприяє сталому розвиткові, у тому числі здоров'ю і добробуту суспільства;

· зважає на очікування зацікавлених сторін;

· відповідає чинному законодавству і міжнародним нормам поведінки;

· інтегрована у діяльність організації та практикується в її відносинах.

Корпорати́вна соціа́льна відповіда́льність (КСВ) — це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, за тих, на кого безпосередньо чи опосередковано ці рішення впливають. Соціальна відповідальність — це концепція, що заохочує компанії враховувати інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив діяльності компанії на споживачів, стейкохолдерів, працівників, громади та навколишнє середовище в усіх аспектах своєї діяльності.

Соціально-етична відповідальність бізнесу є добровільною діяльністю компаній приватного і державного секторів, спрямованою на дотримання високих стандартів операційної та виробничої діяльності, соціальних стандартів та якості роботи з персоналом, мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє середовище тощо, з метою вирівнювання наявних економічних і соціальних диспропорцій; створення довірливих взаємовідносин між бізнесом, суспільством і державою; покращання результативності бізнесу та показників прибутковості у довгостроковому періоді.

Соціально-етична відповідальність бізнесу тісно пов’язана з діяльністю компаній з досягнення ділової досконалості та якості в організації виробництва. Ці аспекти діяльності компаній переважно регулюються міжнародними стандартами серії ISO 9000.

У сучасному світі соціально відповідальна діяльність бізнесу є загальноприйнятим правилом, якого дотримується значна кількість великих, середніх і навіть малих компаній по всьому світу. З огляду на надзвичайну суспільну та економічну користь, що містить у собі соціальна відповідальність бізнесу, питання її розвитку належать до сфери особливої уваги органів державної влади багатьох країн світу та провідних міжнародних організацій. Проявом цієї уваги є розроблення стандартів СВБ і заходів зі стимулювання бізнесу до соціально відповідальної діяльності.

Соціальна відповідальність бізнесу — відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, до споживачів, працівників, партнерів; активна соціальна позиція компанії, що полягає в гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем.

У широкому розумінні соціально-етична відповідальність бізнесу може бути представлена як система цінностей, заходів і процесів, що мають на меті поширення позитивного впливу діяльності компанії в економічній, екологічній, соціальній сферах як усередині організації, так і в навколишньому середовищі. Реалізація соціально відповідальних стратегій має орієнтуватися не лише на зменшення та запобігання негативним наслідкам діяльності, а й на досягнення економічного, екологічного та соціального ефектів (т.зв. стратегія потрійного впливу), що може розглядатися як основа підвищення конкурентоспроможності окремих компаній і національної економіки загалом.

За визначенням Європейської Комісії («Зелена книга з корпоративної соціальної відповідальності», 2001 р.), корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це «концепція, згідно з якою компанії інтегрують соціальні та екологічні питання у свою комерційну діяльність та взаємодію із заінтересованими сторонами на добровільній основі». Надзвичайно важливе значення у сфері соціально-етична відповідальність бізнесу має концепція «потрійного критерію», що містить у собі розширення меж звітності організацій та додання соціальних і екологічних аспектів до фінансових показників діяльності.

Зарубіжний досвід

Соціально-етична відповідальність бізнесу поширена серед країн Європи. В одних країнах вона інтегрована в громадську політику (Данія, Франція, Фінляндія, Швеція), в інших – соціально відповідальні практики є виключно прерогативами компаній (Греція, Ірландія, Нідерланди, Словенія). В Європейському Союзі основна роль СВБ полягає у підтримці сталого розвитку компаній, що призводить до покращення ситуації на ринку праці, а також якості продуктів і послуг, що надаються компаніями (Комюніке Європейської Комісії, 2006).

Країни СНД також зробили внесок у розвиток соціально-етична відповідальність бізнесу, розробивши та затвердивши міжнародний стандарт «Социальная ответственность организации. Требования. CSR/КСО – 2008».

Історія

Ідея корпоративної соціальної відповідальності набула закінченого вигляду декілька десятків років тому, коли на всесвітньому економічному форумі в Давосі Генеральний секретар ООН Кофі Анон звернувся до лідерів найбільших компаній світу із закликом приєднатися до міжнародної ініціативи — Глобального договору — в рамках якого створюються умови для співпраці бізнесу з установами ООН, профспілками, неурядовими організаціями для втілення в життя загальних принципів соціальної рівності та збереження довкілля. Спираючись на перевагу спільних дій, Глобальний договір поставив завдання розвитку принципів соціальної відповідальності бізнесу, забезпечення його участі у вирішенні найгостріших проблем глобалізації. Таким чином, приватний бізнес, приєднавшись до договору в співпраці з іншими соціальними партнерами, зможе сприяти реалізації ідеї формування стійкої і відкритої глобальної економіки.

Основними характеристиками соціально-етична відповідальність бізнесу є добровільність; інтегрованість у бізнес-стратегію організації, компанії; системність; користь для всіх заінтересованих сторін: співробітників, споживачів, акціонерів, громади тощо, а також для самого підприємства; внесок у процес сталого розвитку. Соціальна відповідальність не обмежується благодійністю.

Соціальна відповідальність бізнесу містить у собі процедури і практики компаній з семи аспектів діяльності: 1. організаційне управління; 2. права людини; 3. трудові відносини; 4. етична операційна діяльність; 5. захист навколишнього середовища; 6. захист прав споживачів; 7. розвиток місцевих громад і співпраця з ними.

Соціально-етична відповідальність бізнесу в Україні перебуває в стадії становлення. Найактивнішими у цій сфері є, насамперед, представництва іноземних компаній, які переносять на українське підґрунтя сучасні світові практики, принципи і стандарти, а також великі та малі вітчизняні підприємства й організації, які удосконалюють свою діяльність на засадах концепцій Загального управління якістю.

Однак зазначений процес потребує певної координації та стимулювання, а відтак активної участі в ньому держави, яка повинна визначити соціально-етична відповідальність бізнесу як бажану поведінку для бізнесу і розробити комплекс відповідних стимулів (до цього вже дійшли державні органи країн-членів ЄС).

Саме тому в Україні підтримка держави необхідна як для підкреслення важливості етичної і соціально відповідальної поведінки компаній, просування кращих практик вітчизняних компаній із соціальної відповідальності в Україні та за кордоном, так і для підвищення престижності досконалих організацій і процесів безперервного системного вдосконалення. Це дозволить більшості компаній посилити довгострокову конкурентоспроможність і репутацію через практики відповідального ставлення до своїх співробітників, споживачів та інших заінтересованих сторін.