Підручник «Банківське право» - Костюченко О.А

Вступ

Конституція України не тільки визначила нашу державу суверенною і незалежною, а закріпила основні правові засади її подальшого економічного розвитку. Спосіб функціонування економічної системи суспільства, в першу чергу, відносини власності, закріплені в Конституції, є головними системоутворюючими засадами для всіх вартісних категорій, у тому числі кредиту. Невідкладні проблеми української економіки на етапі переходу до ринкових умов господарювання обумовили пошук нових методів і правових засобів організації товарно-грошового обміну, що відповідають вимогам світових стандартів. Основою реформування господарського механізму є перехід до переважно економічних методів його регулювання, переведення економічної системи на інтенсивний шлях розвитку. Успішне вирішення поставленої задачі в значній мірі залежить від послідовного використання закономірностей товарно-грошового обміну і корисних властивостей приватно-правових механізмів. Важливу роль в розв'язанні цієї складної і багатогранної проблеми грає кредит.

З приводу правового регулювання кредитних відносин можна зазначити, що протягом 1991-2012 рр. в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів та підзаконних нормативних документів, покликаних регулювати кредитні правовідносини на кожному етапі розвитку банківської системи України. Протягом часу свого існування до них вносилося чимало змін і доповнень, одні з них втрачали чинність, інші діють і донині.

Тож предметом дослідження є положення юридичної науки щодо кредитного договору, вітчизняні нормативно-правові акти, що регулюють відносини за кредитним договором, практика їх застосування, організаційні засоби впливу держави на зазначені відносини

1.1. Поняття кредитних відносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають необхідність у власних обігових коштах. Потреба суб'єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Поняттям кредиту охоплюється таке коло явищ:

1) товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна поставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару) здійснюється через певний проміжок часу після його отримання. Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах відстрочення оплати виконується робота або надається послуга.

2) комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;

3) позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, передаються у власність позичальнику за умови повернення позикодавцеві у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах позики можуть передаватися і гроші;

4) податковий кредит[1]

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до статті 1 цього Закону банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячена стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. [2]Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку кредитодавця - лише кредитні установи, а з боку позичальника - підприємства, організації, громадяни.

Кредитодавець - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредит позичальнику на певний строк. Джерелом коштів для надання кредиту можуть бути власні кошти (для всіх суб'єктів кредитних відносин) і позичкові кошти (для банків та інших кредитних установ).[3]

Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримує кредит у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, яким не вистачає власних коштів. Позичальник повинен бути кредитоспроможним, тобто мати економічну можливість повернути кредит.

Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівка.

Правове оформлення відносин щодо забезпечення кредитного зобов'язання може мати місце або безпосередньо в кредитному договорі, або шляхом укладення одночасно спеціального договору, наприклад, договору поруки або гарантії. Крім грошей, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надано відстрочку. Отже, незалежно від форми кредиту (грошова або товарна) він має грошову природу і визначається вартісним характером. Зміст кредитних правовідносин - це права й обов'язки їх суб'єктів. [4]

1.2. Принципи кредитування

Зміст банківських кредитних правовідносин в основному виявляється в принципах кредитування, до яких належать: добровільність, забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер.[5]

1. Принцип забезпеченості кредиту має на меті захистити інтереси банку і не призвести до збитків від неповернення через неплатоспроможність позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей, або продукцією, яка надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має і неустойка (штраф, пеня), страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпеченості кредиту передбачається в кредитному договорі.

2. Принцип строковості означає, що кредит має бути повернено у визначений у договорі строк. Строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.

3. Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: терміну й виду кредиту, ступеня його ризику для банку, темпів інфляції, попиту на кредити з боку підприємств, структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту справляє стимуляційний вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

4. Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і означає, що кредит має бути обов'язково повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок банку, який надав кредит.

5. Принцип цільового характеру використання кредиту означав вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси, на чітко визначені цілі.[6]

Згідно з ч. З ст. 1056 ЦК України у разі порушення позичальником установленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на ефективне управління кредитом.

Розділ 2

Кредітний договір: поняття, сутність, порядок укладення та виконання

Кредитний договір є різновидом договору позики. На це, зокрема, вказує норма ч. 2 ст. 1054 ЦК, яка поширює на відносини за кредитним договором положення § 1 гл. 71 ЦК, що регулює позику, зі специфічними ознаками, притаманними суто інституту кредитування, встановленими § 2 зазначеної глави ЦК, а також іншими нормативними актами.[7]

Поняття кредитного договору

Згідно зі ст. 1054 ЦК кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Характеристика кредитного договору

1. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.

Класифікація кредитів за предметом відповідного договору, що міститься в п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" і передбачає надання фінансових, товарних, інвестиційних податкових кредитів та кредитів лід цінні папери, що засвідчують відносини позики, не змінює уявлення про предмет кредитного договору як грошові кошти. Наприклад, підпункт 1.11.2 п. І. і І ст. 1 Закону визначає товарний кредит як товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Проте предметом кредитного договору в цьому разі є не товари, а опосередковано грошові кошти, які повинні бути сплачені за них, проте в силу кредитного договору сплачуються отримувачем товарів (позичальником) на умовах відстрочення або розстрочення платежу.

Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законодавством. Так є застереження про можливість одержання означених кредитів лише в безготівковій формі.[8]

2. На відміну від договору позики, за яким його предмет передається позичальнику у власність, ЦК не містить подібного положення стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов'язок кредитодавця "надати грошові кошти". Це обумовлено залежністю надання коштів кредитодавцем від виконання позичальником умов кредитного договору. Наприклад, .у разі недотримання принципу цільового використання коштів, отриманих в кредит, що встановлюється в договорі (ч. З ст. 1056 Цивільного Кодексу ), кредитодавець має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору. [9]

Також кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі-порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник, у свою чергу, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу "позичальника" (тобто можливість отримання ними кредиту) залежить від положень нормативних актів, що встановлюють особливості укладення кредитних договорів того чи іншого виду, а також у кінцевому підсумку - від волі кредитодавця - особи, яка надасть грошові кошти. Наприклад, п. З Правил торгівлі у розстрочку дозволяє продаж товарів у розстрочку фізичним особам, які мають постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарської діяльності (продавець). Що стосується власне кредитодавця, під час прийняття рішення про видачу кредиту ним аналізується як кредитоспроможність позичальника, так й інші чинники (напрями використання грошових коштів, забезпеченість виконання кредитного договору тощо).[10]

Можливість набуття статусу кредитодавця пов'язана зі статусом особи, що надає кредит того чи іншого виду. Так, кредитодавцем за договором фінансового (в тому числі банківського) кредиту може бути банк або інша фінансова (кредитна) установа[11]. "Іншою фінансовою установою", що надає кредити такого виду, є, зокрема, кредитна спілка[12].

Перелік потенційних кредитодавців:

- суб'єкти господарської діяльності, що засновані на державній власності чи на власності відповідної територіальної громади;

- суб'єкти господарської діяльності системи споживчої кооперації, перелік яких затверджується правліннями районних споживчих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єкти господарської діяльності, що належать до сфери управління Укоопспілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;

- суб'єкти господарської діяльності інших форм власності відповідно до їх установчих документів

4. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від позики, яка допускає безоплатне користування майном, сплата процентів за договором про надання кредиту за загальним правилом є обов'язковою. Згідно з ч. З ст. 346 Господарського Кодексу процентна ставка, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере кредитодавець, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом .[13]

5. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. (Згідно зі ст. 1055 Цивільного Кодексу)

Кредитний договір на відміну від договору позики є консенсуальним договором і набирає чинності з дня досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок укладення кредитного договору

Укладення кредитного договору між банком і позичальником - достатньо трудомісткий процес, який включає проведення правової експертизи документації позичальника та визначення всіх умов майбутньої кредитної операції. Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоб він містив такі юридичні норми, які давали би змогу регулювати весь комплекс взаємозв'язків банку з клієнтом (позичальником). У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів кредитів, які розробляються банками самостійно та затверджуються у відповідних внутрішньобанківських положеннях. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.[14]

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Сторонами кредитного договору є кредитор - банківська установа, а не кредитне управління (відділ) банку або інший структурний підрозділ (у разі порушення цієї умови договір вважається недійсним), та позичальник - юридична (підприємство, установа, організація) чи фізична особа. Зміни до договору вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір мас бути підписаний уповноваженими особами сторін, які його укладають. Предметом кредитного договору виступають грошові кошти. На вимогу однієї із сторін, кредитний договір може бути нотаріально посвідчений.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

1. Назву і номер кредитного договору.

2. Дату і місце укладання договору.

3. Преамбулу, в якій зазначаються офіційне найменування сторін, що укладають кредитний договір, та їхня організаційно-правова форма, посилання на документи, що підтверджують повноваження осіб, які підписують договір. У преамбулі має зазначатись назва банку та позичальника, яка передбачена їхніми установчими документами.

4. Предмет договору, який містить такі відомості:

- надання кредиту (відкриття кредитної лінії);

- мета кредиту;

- сума кредиту (прописом і цифрами);

- процентна ставка за користування кредитом;

- термін, на який видається кредит (строк погашення);

- дата погашення кредиту.[15]

5. Порядок надання і погашення кредиту - розкриває механізм видачі і погашення кредиту із зазначенням терміну. При цьому має бути наведений графік погашення кредиту щодо сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартість усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань щодо кредиту. Слід визначити, яким чином повинен бути повернений позичальником кредит, а також дії банку у випадках несвоєчасної сплати позичальником основної суми боргу та процентів за користування ним тощо.

6. Нарахування та сплата процентів - містить інформацію щодо розміру процентної ставки за користування кредитом, механізм нарахування та сплати процентів, дії банку у випадках несвоєчасної сплати позичальником процентів, можливості зміни чи перегляду встановлених банком процентних ставок. При цьому у кредитному договорі має зазначатися інформація щодо:

- виду і предмета кожної супутньої послуги, що надається позичальнику;

- обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень на рухоме майно, інших реєстрів тощо);

- тарифи та всі суми коштів, які повинен сплачувати позичальник у зв'язку з відкриттям, веденням та закриттям банківського рахунка для надання кредиту тощо.[16]

7. Умови забезпечення кредиту - надає посилання на договір про забезпечення виконання зобов'язань позичальника (договір застави, поруки, гарантії) або інші документи. Крім того, зазначається, що банк має право перевіряти наявність, обсяги та стан майна, яке надається у заставу за кредитом, а також фінансовий стан позичальника і поручителя.

8. Зобов'язання банку і позичальника. Зокрема, банк зобов'язується:

- відкрити позичальнику певний (зазначається номер) рахунок для видачі кредиту;

- перерахувати кредитні ресурси протягом 3-5 днів (за несвоєчасне перерахування кредитних ресурсів банк виплачує штрафні санкції);

Позичальник зобов'язується:

- використати кредит на зазначені у договорі цілі (за цільовим призначенням);

- забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих процентів у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань.

9. Права банку і позичальника. Зокрема, банк має право:

- контролювати та перевіряти кредитоспроможність позичальника та поручителя, стан предмета забезпечення і цільове використання кредитних коштів (при цьому позичальник повинен надати всю необхідну інформацію для аналізу);

- у разі недотримання умов договору позичальником розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу (зазначається розмір штрафу у відсотках до суми кредиту);[17]

- дозволяти за клопотанням позичальника пролонгацію виданого кредиту за наявності вільних кредитних ресурсів із встановленням підвищеної процентної ставки;[18]

- за згодою позичальника у випадку зміни ситуації на ринку кредитних ресурсів змінювати процентну ставку за діючим кредитним договором.

Позичальник має право:

- достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи проценти за користування ним, попередньо повідомивши про це банк;

- клопотатися щодо перенесення строків погашення кредиту (пролонгацію кредиту) у випадку виникнення тимчасових фінансових ускладнень.

10. Санкції у разі невиконання чи порушення умов договору (сплата штрафів, пені, неустойки; вимога негайного повернення заборгованості, що залишилась, і процентів за нею; вимога додаткового забезпечення тощо).

11. Порядок розгляду спірних питань (вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку).

12. Особливі умови, наприклад, порядок внесення змін до договору (рішення щодо внесення будь-яких змін до умов кредитування оформляється укладанням додаткового договору про внесення змін до кредитного договору).

13. Строк дії кредитного договору (встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення кредиту та сплати процентів за ним).

14. Юридичні адреси та реквізити сторін.

15. Підписи уповноважених представників сторін, які укладають кредитний договір.

Способи забезпечення повернення кредитів

Важливе значення для забезпечення кредиту мають передбачені законодавством або договором види його забезпечення: гарантія, неустойка (штраф, пеня), застава.

Види забезпечення кредиту (способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань) — це спеціальні засоби, що не мають загального значення і призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. Самостійне існування способів забезпечення виконання зобов'язань неможливе. Якщо недійсне саме кредитне зобов'язання, то недійсним є і спосіб його забезпечення.
Виконання зобов'язань із повернення кредиту і сплаті відсотків за його використання може бути забезпечене порукою або гарантією.
Це додаткові зобов'язання, оформлені договорами між кредитором за кредитним зобов'язанням (банком) і поручителем (гарантом) для забезпечення виконання кредитного (основного) зобов'язання.[19]

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це згодою з кредитором (додаток в).

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза кредитним договором.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.[20]

Заставне майно мусить мати:

— високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

— здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом строку користування кредитом);

— стабільну ціну;

— низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

— легкий доступ для контролю.

Кредитор — заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов'язання не буде виконано й отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.[21]

Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один примірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії подається до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі та будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.

У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.[22]

Неустойка (штраф, пеня) відповідно до ст.549 ЦК - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пеня - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку за наявності підстав звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, що передбачені ст.617 ЦК (наприклад, порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшено у договорі. Сторони можуть домовитися і про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшено також за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Щодо правових наслідків сплати (передання) неустойки, то варто зазначити, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі та не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.[23]

Висновки

Розвиток в Україні сучасних ринкових відносин у якості однієї з безумовних передумов своєї еволюції потребує належного функціонування ринку фінансових послуг, однією з традиційних складових якого є інститут кредитування. Кредит – це форма руху грошового капіталу, який надається на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності.

Свій безпосередній вплив на економіку країни кредит здійснює завдяки своїм функціям.

Перерозподільча функція кредиту полягає у перерозподілі за допомогою кредиту грошових капіталів між різними суб`єктами народного господарства на засадах повернення та платності.

Емісійна функція кредиту полягає у можливості створення за рахунок кредиту додаткових засобів платежу.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб`єктів кредитного договору. Отже, кредит значно посилює контрольні процеси у народному господарстві, підвищує ефективність використання коштів, стимулює процес розширеного відтворення.

На сьогоднішній день кредитні відносини виникають при будь-якій економічній чи фінансовій операції, пов’язаної із заборгованістю одного із учасників такої операції. Кредитні правовідносини - це врегульовані нормами права самостійного виду відносини, які виникають між учасниками майнового обороту з приводу надання грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей на визначений термін або з відстрочкою платежу при перерозподілі матеріальних фондів на умовах терміновості, поворотності та платності.

Однією з договірних форм втілення фінансово-кредитних механізмів є кредитний договір.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В економічних процесах кредит функціонує у різних формах. Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський(комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний. В сучасних умовах провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банки є одним з найголовніших джерел кредитування, тобто провідна роль у кредитуванні різних галузей економіки, виробництва та суб’єктів господарювання належить їм.

Крім банківського значну роль також відіграють і інші форми кредиту. Комерційний кредит значно розширює можливості покупця на придбання товарів та послуг. Споживчий кредит дає можливість придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки; кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.

Отже така значна кількість форм кредиту тільки підвищує його можливості проникнення у різні галузі нашої економіки та стимулювання її розвитку.

На сьогодні в Україні діє досить велика кількість кредитних установ, основним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, серед яких особливе місце займають кредитні спілки. Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Необхідно також підсумувати роль кредиту у становленні ринкової економіки в Україні.

Кредит, як один з основних елементів ринкової економіки, впливає на процес виробництва , реалізації та споживання продукції та на процеси розширення виробництва.

Значну роль відіграє кредит і в сфері грошового обігу – готівкового і безготівкового.

Кредит сприяє роздержавленню власності та впровадженню досягнень науково-технічного прогресу у виробництво.

Виходячи з усього цього я вважаю, що кредит є необхідною структурною ланкою не тільки у становленні ринкової економіки, він є також необхідним елементом її функціонування на сучасному етапі.

Таким чином завдяки проведеному в курсовій роботі дослідженню стосовно правового регулювання кредитних правовідносин можна визначити основні положення і пропозиції щодо його вдосконалення, зокрема : 1) успішне дослідження кредитних правовідносин неможливе без тісної єдності з аналізом відповідних економічних відносин; 2) кредитні правовідносини відносяться до тих майнових відносин, в яких має місце розходження між правовою формою і економічним змістом, оскільки власність в економічному значенні і право власності належать різним особам; 3) кредитний договір, що опосередковує рух капіталу, відособився від позики інституціональними особливостями, зокрема, платністю, консенсуальним характером, специфічним правовим регулюванням; 4) необхідно розрізняти об'єкт кредиту (виробничі потреби) і об'єкт кредитних правовідносин (капітал в грошовій або товарній формі); 5) необхідно проводити принципове розмежування позиково-кредитних відносин і позички, так як остання являє собою безвідплатне надання у користування речей; 6) в законодавстві необхідно закріпити правило про припинення нарахування процентів, розмір яких значно перевищує розмір боргу тощо.

Список використаних джерел

1. Конституція України//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України//Відомості Верховної Ради України. – 2003. -

3. Бюджетний кодекс України//Відомості Верховної Ради України. – 2001.

4. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 01.05.1992 р. № 2343-XII//Відомості Верховної Ради України. – 1999

5. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23.08.1994 р. № 185/94-ВР//Відомості Верховної Ради України. – 1994.

6. Про страхування: Закон України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР//Відомості Верховної Ради України. – 1996.

7. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.04.1997 р. № 28/97-ВР//Відомості Верховної Ради України

8. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III//Відомості Верховної Ради України. – 2001.
9. Закон України від 20 грудня 2001 р. "Про кредитні спілки"

[1] Підручник « Банківське право» - Ващенко Ю.В.

[2] Підручник « Банківське право» - Ващенко Ю.В.

Підручник «Банківське право» - Костюченко О.А