Природно-ресурсна підсистема – сукупність природних ресурсів (зе-мельних, лісових, водних, нерудних та корисних копалин тощо)

Формалізовано ТСЕС можна зобразити у вигляді кортежу (S), структурними елементами якого є вектор взаємозв’язків (R) і сукупність (множина) економічних об’єктів (Е).

ТСЕС характеризується ієрархічністю, тобто існує певна територіальна підпо-рядкованість суміжних систем і підсистем.

Ієрархічна система – це властивість, яка дозволяє розчленити її на певні ступені (ранги), коли системи нижнього рангу входять до складу верхнього.

За оз-накою ієрархічності охоплюваних територій ТСЕС розподіляються на:

v первинні системи (селища і села);

v місцеві системи (міста і райони);

v локальні системи (3-6 місцевих ТСЕС);

v регіональні системи (від 3 до 6 локальних ТСЕС).

Ієрархічність зображується таким виразом:

S_і-1 є S_i,

де:

S_і-1 – система рангу і-1;

S_i – система і-го рангу.

Кожна підсистема входить до складу системи рангом вище.

ТСЕС характеризується ймовірністю розвитку, що визначається впливом цілої низки випадкових факторів та умов. Тому ТСЕС відносяться до ймовірних систем.

ТСЕС відносяться також до динамічних систем, тобто таких, які відзначаються зміною своїх характеристик за певний проміжок часу.

Виділення ТСЕС здійснюється на основі економічного районування, тобто по-ділу певної території на відповідні економічні райони або зони. Виділення цих ра-йонів (зон) здійснюється на основі аналізу і кількісної оцінки інтенсивності вироб-ничих і невиробничих зв’язків між структурними елементами даної території.

Інтенсивність зв’язків визначається, наприклад, обсягом взаємних поставок продукції або ж обсягом перевезених вантажів між відповідними суб’єктами госпо-дарювання. При цьому до економічного району (зони) відносяться об’єкти, які ма-ють найвищу інтенсивність зв’язків.

ТСЕС виконує ряд соціально-економічних функцій. вигляд ТСЕС за функціо-нальною ознакою показано на рис. 2.

Ґрунтуючись на функціональній структурі, в межах ТСЕС можна виділити два види структур:

v галузеву;

v територіальну.

Ці структури обумовлені галузевим і територіальним поділом праці.

Галузева структура економіки регіону – це співвідношення у відповідних про-порціях між різними галузями або секторами економіки регіону.

Галузева структура визначається долею (Ді) тієї чи іншої галузі або сектору в економіці регіону:

де:

Оі – обсяг продукції, яка приходить на і-ту галузь;

О – загальний обсяг виробництва даного регіону.

Рис. 2.вигляд ТСЕС за функціональною ознакою

Галузева структура може бути також визначена показником зайнятості насе-лення у відповідних галузях (секторах) економіки регіону:

де:

Зі – частина зайнятих в і-ої галузі (секторі) економіки;

З – загальна чисельність зайнятих в економіці регіону;

Дзі – доля і-ої галузі (сектора) економіки регіону.

Територіальна структура регіону економіки характеризується співвідношенням (у відповідних пропорціях) окремих галузей (секторів) економіки регіону між тери-торіальними одиницями (формуваннями), які входять до складу територіальної системи:

де:

Оіr – обсяг продукції (послуг) і-ої галузі r-ої території;

Діr – доля продукції (послуг) і-ої галузі r-ої території в загальному обсязі про-дукції (послуг) регіону.

Між загальнонаціональною економікою, економікою окремих галузей і економі-кою регіонів існують відповідні відносини.

Економіка регіону є складовою економіки системи держави. Виробничий по-тенціал регіону працює на національну економіку. Чим більший економічний по-тенціал регіону, тим більш відчутний вплив економіки регіону на національну еко-номіку.

В той же час національна економіка повинна сприяти розвитку і функціонуван-ню регіональної економіки. Це здійснюється за рахунок розвитку міжрегіональних економічних зв’язків. Чим більше розвинені ці зв’язки, тим ефективніше розвива-ється економіка регіону, а тому усі суб’єкти господарювання повинні розглядати в економічному просторі національної економіки.

Економічна замкнутість (автаркія) призводить до зниження ефективності і еко-номічної кризи.

Першим кроком розвитку економічних зв’язків є пошук регіональних ринків збу-ту товарів і послуг. Другим кроком після насичення регіону товарами і послугами є пошук нових зв’язків.

Держава повинна створити сприятливі економічні умови для розвитку регіо-нальної економіки через систему оподаткування, надання різного виду пільг, до-тацій, субсидій, пільгового кредитування тощо. Між галуззю (секторами) економіки і регіону теж повинні складатись ефективні відносини. Чим ефективніше працює галузь, тим ефективніше регіональна економіка. В той же час регіон повинен сприяти розвитку галузі шляхом забезпечення відповідних галузевих суб’єктів гос-подарювання сприятливими територіальними умовами (природними і трудовими ресурсами, ефективною регіональною спеціалізацією тих чи інших видів діяльнос-ті, місцевою системою оподаткування, надання місцевих економічних пільг тощо).

Взаємодія регіону і галузі (сектору) економіки може бути зображена схемою:

де:

Р – регіон;

Г – галузь.

В умовах ринкової економіки усі суб’єкти господарювання (як галузеві, так і те-риторіальні) повинні мати певну економічну свободу. Тільки в умовах вільних еко-номічних відносин суб’єкти господарювання досягнуть своєї ефективності. Вихо-дячи із цього, правомірно ставити питання про економічну самостійність регіонів.

Під економічною самостійністю регіонів слід розуміти можливість регіону са-мостійно вибирати шляхи й засоби соціально-економічного розвитку на базі його економічного потенціалу, його ресурсів і при цьому самостійно розпоряджатися досягнутими результатами, задовольняючи потреби регіону і враховуючи загаль-нодержавні інтереси.

Економічна самостійність досягається при зміні відносин власності, коли влас-никами майна стають суб’єкти господарювання на даній території, окремі фізичні особи, підприємства, а також органи місцевого самоврядування.

Тема 4

Трудові ресурси регіону