Визначення суті міжнародних валютних відносин і загальні відомості про валюту
Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, що виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн, здійснюваних з метою міжнародних розрахунків за продукцію. Саме валюти, як грошові одиниці окремих країн, виступають у вигляді об'єктів даних відносин. Під іноземною валютою ще розуміють грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу, виражені в іноземних грошових одиницях (векселях, чеках тощо), які використовуються в міжнародних розрахунках.
При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни, а валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначилися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а в Бреттон-Вудській системі ще й співвідношенням із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СДР).
Однією з .характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. На практиці під валютним котируванням розуміють встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Розглядають пряме і непряме котирування. Пряме котирування — це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування— це вираження одиниці національної валюти в іноземній.
До важливих характеристик валюти належить здатність валюти обмінюватись на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти. Валюти бувають вільно конвертованими, частково конвертованими і неконвертованими. Наводимо два варіанти визначень видів конвертованості. 1-й варіант:
— вільноконвертовяні валюти — де валюти, які вільно й необмежено обмінюються па інші валюти;
— частковокоивертовяні валюти -- це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти;
— неконвертовані валюти — це валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни і не обмінюються на інші валюти.
2-й варіант:
— вільноконвертовані валюти — це валюти країн, які повністю відмінили валютні обмеження як для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб), так і для резидентів (національних фізичних і юридичних осіб);
частковоконвертовані валюти — це валюти країн, які відмінили валютні обмеження не за всіма валютними операціями, або тільки для нерезидентів;
— неконвертовані (замкнені) валюти — це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів.
Що стосується валютних обмежень, то про них йтиметься в третьому параграфі цього розділу.
У межах поняття конвертованості валют лежить поняття резервної валюти. Резервна валюта — це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, німецька марка, швейцарський франк і японська єна.
Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного (раніше золотого) паритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту і пропозиції.
До ознак, що допомагає краще зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони. Валютна зона — це об'єднання багаточисельних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв'язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.
Особливості валютних зон:
— підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;
— зміна курсів своїх національних валют по відношенню до інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;
зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;
— вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;
— вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до третіх країн;
— зосередження зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.
Найбільшими валютними зонами у світі є стерлингов зона, доларова зона і зона французького франка.
Світова валютна система
Світова валютна система — це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на основі розвитку світового рийку, закріплена міждержавними угодами обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.
Світова валютна система склалася ще в XIX сторіччі у вигляді, «золотого стандарту», при якому міжнародними грішми було золото. На генуезькій конференції в 1922 році було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими, співвідношеннями. Офіційно золоіодєвізний стандарт, протримався до 1944 року, а реально— до «великої депресії» 30-х років.
У 1944 році зародилась Бретон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт) у відновіднос з угодою, яку було укладено у місті Бретон-Вудс. Ця система офіційно проіснувала до . 1978 року, а реально перестала існувати уже в 1971 році. Основні положення цієї системи:
- світовими грішми вважалися золото і долар;
скарбниця США зобов'язувалась обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію — 31,1 г);
— прирівнювання валют і їхній взаємний обмін здійснювались на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних паритетів);
- аритети були стабільні, а їхня зміна могла відбутись тільки з дозволу Міжнародного валютного фонду мри певних умовах;
— ринкові курси валют не повніші були відхилятись від фіксованих доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив'язувались до долара);
- міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.
Бретон-Вудська система зіграла досить помітну роль у розвитку міжнародних економічних відносин, особливо у розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва, що призвело до розвитку економік окремих країн до сучасного рівня. Становлення національних економік призвело до становлення національних валют і їхнє функціонування уже не вписувалось в рамки золото доларового стандарту, а тому на початку 70-х років ця система почала розвалюватись. Результатом попередніх процесів було створення Ямайської валютної системи (багатовалютного ринкового стандарту) яка вступила в силу в 1978, у відповідності з ухвалою Кінгстонської конференції, яка відбулась у 1976 році, Головні загади Ямайської валютної системи: — узаконено систему плаваючих курсів;
— золото уже не виконує роль світових грошей, її виконують національні валюти разом з інтернаціональними розрахуноковими грошима (СДР);
— центральним банкам дозволено купувати і продавати 30-чото за ринковими цінами;
— офіційну ціну на золото й золоті паритети відмінено;
— внески у Міжнародний валютний фонд уже не здійснюються б золоті, а тільки у валюті та СДР.
Одним, з головних елементів валютного механізму є Міжнародний валютний фонд (МВФ), який був заснований у 1945 році на основі Бретон-Вудської конференції і має. статус спеціалізованого закладу ООН.
МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої направлена на сприяння розвитку міжнародних економічних відносин, особливо фінансово-кредитних і торговельних.
Основні функції МВФ:
— вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їхнім виконанням;
— надання державам-членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів, для підтримки національних валют.
Капітал Міжнародного валютного фонду створюється Із внесків країн-членів у відповідності із встановленою для кожної країни квотою, яка визначається із врахуванням економічного потенціалу й місця даної країни у світовій економіці. Квоти переглядаються не рідше, ніж раз у 5 років. Голоси в керівних органах МВФ розподіляються між країнами, виходячи з розмірів квот. Кожна країна має 250 голосів плюс один голос за кожні 100 тис. СДР її квоти. США мають 20% голосів, Великобританія і Японія по 7%, ФРН — 6%, Франція — приблизно 5%., Вищим органом МВФ є Ради управляючих, яка складається з представників усіх країп-члепів. Практичну діяльність здійснює Директорат, який налічує 22 директорів, 5 з котрих постійні (від США, Великобританії, ФРН, Франції, Японії).
Операції з наданням кредитів країнам-учасницям для вирівнювання платіжних балансів здійснюються Міжнародним валютним фондом тільки з офіційними органами тих країн: із скарбницями, центральними банками, валютними стабілізаційними фон даній. Кредити, які мають розмір до 25% квоти даної країни, надаються безперешкодно, а за більші суми МВФ вимагає уже пев-них заходів у економічній політиці даної країни. При цьому МВФ, як правило, вимагає зменшити державні капіталовкладення, бюджетні витрати на соціальні потреби, знизити курс національної валюти і подібне.
За правилами МВФ загальна сума кредиту не повинна перевищувати 200% квоти, але бувають винятки. Великі суми кредитуються у формі чотирьох кредитних долей з підвищенням жорсткості контролю для кожної наступної долі.
У Європі створено регіональну валютну систему, яка дії з 1979 року і є формою організації відносин країн Європейських Співтовариств, а тепер Європейського Союзу.
Мета створення Європейської валютної системи: забезпечення чіткого співвідношення курсів національних валют країн ЄС для підтримки інтеграційних процесів.
Європейська валютна система базується на трьох основних елементах: :
- зобов'язаннях країн-учасниць підтримувати коливання ринкового курсу своїх валют у межах порівняно вузького діапазону: ±2,25% (для Італії ±6% ); '
спеціальній європейській валютній, одиниці ЕКЮ;
— механізмі надання кредитної допомоги тим урядам, котрі переживають фінансові труднощі при підтримці ринкового курсу своєї валюти в межах узгодженого діапазону відхилень.
Вище згадувалися такі композитні гроші, як СДР та ЕКЮ, а тому розглянемо їх окремо. СДР (СПЗ) розшифровуються як спеціальні права запозичень і представляють собою штучно створені гроші (міжнародні резервні кошти), які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним, фондом. Прийнято рішення про створення СДР у 1969 році, а введено в дію з 1970 року.
СДР безпосередньо не виконують функції засобу платежу і не використовуються в розрахунках між країнами навіть для регулювання державних зобов'язань. Наявність у країні ліміту СДР дає право придбати в його межах в іншої країни конвертовану валюту в обмін на СДР.
Вартість СДР визначається на базі п'яти найважливіших валют у світі (долар США, японська єна, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів) за допомогою спеціальних коефіцієнтів.
Спеціальна європейська валютна одиниця ЕКЮ є колективною валютою, яка базується на «кошику» з національних валют держав-членів ЄС Уведена в дію в 1979 році, як міжнародна розрахункова одиниця між валютними органами них країн.
ЕКЮ служить еталоном вартості для валют-учасниць її «кошика» при встановленні між ними курсів обміну.
До приватних осіб ЕКЮ не потрапляють і відповідно не беруть участі у звичайних комерційних розрахунках за товари, і послуги, але у зв'язку з переростанням Європейських співтовариств у Євросоюз ЕКЮ памірені перетворити у гроші Союзу.
Валютні ринки світу
Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та Організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і, платіжних документів і іноземних валютах. Валютні ринки служать механізмом, за посередництвом якого ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ міжнародні розрахунки к міжнародній торгівлі, на світовому ринку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.
Операції на валютних ринках здійснюються на умовах спот (негайного постачання валют) або у формі термінових угод з постачанням валют через обумовлений період (1-3 місяці н більше) за обумовленим у момент укладання угоди курсом (тобто на умовах форвард).
Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Франк-фурті-на-Майні, Парижі, Нью-Йорку, а також у Токіо, Гонконзі, Сингапурі, Бахрейні.
Функціонування та розвиток валютних ринків світу" у значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заході) складає поняття валютна політика. а наднаціональному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні валютна політика є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси її на конкурентоспроможність національного виробництва.
Валютна політика поділяється на поточну н довготривалу структурну. Поточна валютна політика являє собою щоденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку і має дві основні форми: дисконтну та девізну. Дисконтна політика — це політика, направлена на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни процентних ставок за кредити. Девізна політика не регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз).
Під довгостроковою структурною валютною політикою розуміють здійснення довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі шляхом міждержавних переговорів та угод, як правило, в рамках МВФ або па регіональному рівні. входять у валютну політику, відносяться:
До заходів, входить:
— девальвація;
— ревальвація;
— валютна інтервенція;
— валютний демпінг;
— валютна блокада;
— валютні обмеження та інше
Девальвація — це офіційне (здійснюване законодавчим шляхом) зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. Девальвація, як правило, використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покрашення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у, відповідність з ринковим курсом провідних валют. Такий захід буває ефективним тільки на дуже короткий термін і, якщо не вжити інших необхідних заходів, може вилитись у поглиблення інфляції и понижений життєвого рівня народу. Буває, що девальвація є тільки офіційним признанням зниження курсу національної валюти після того, як таке зниження відбулося стихійно.
Ревальвація (ревалоризация) — це підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Країна, що ревальвує національну валюту, дістає змогу придбати іноземну валюту. Цей захід використовується, як правило, для боротьби з інфляцією і для стримування зростання активного сальдо платіжного балансу. Від. ревальвації значний виграш мають експортери капіталу та імпортери товарів.
Валютна інтервенція — це втручання держави (через центральний банк) в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить Короткий проміжок часу.
Валютний демпінг — це різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевершують знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни.
Валютна блокада - це сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися від останніх виконання тих чи інших вимог. Валютна блокада є різновидом економічної блокади. До валютної блокади належать такі заходи, як блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.
Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають;
— регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів;
-— заборону вільного продажу й купівлі іноземної валюти;
— обов'язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.
Для кращого розуміння міжнародних валютних відносин і валютних ринків необхідно ще розібратись з такими категоріями, як валютні операції, валютний арбітраж, валютні резерви.
Валютні операції — це угоди з купівлі та продажу іноземних банкнот, казначейських білетів і монет, платіжних документі», виписаних г. іноземній валюті (чеків, переказів, векселів, акредитивів тощо), а також операції [з золотом.
Валютний арбітраж - це банківська операція з купівлі-продажу валюти, яка проводиться банками (арбітражерами) з метою отримання спекулятивного прибутку, який являє собою різницю в курсах однієї й тієї ж валюти на різних валютних ринках.
Валютні резерви — це централізовані запаси золота та іноземної валюти, які знаходяться в центральних банках і фінансових органах країни чи в міжнародних валютно-кредитних Організаціях і використовуються для здійснення міжнародних розрахунків і платежів.
Світовий ринок золота
Світовий ринок золота — це система відносин купівлі продажу золота, це сукупність центрів, де здійснюються купівельно-продажні операції із золотом, в основному для промислових цілей і приватної тезаврації. Тезаврацією називають процес нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також приватного нагромадження золота як скарбу.
Суб'єктами світового ринку золота виступають комерційні банки, фірми, приватні особи, а також виконавчі валютні органи.
Запримічено тенденцію до постійного розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва (більше половини усього золота), електроніки, стоматології, для виготовлення монет і медалей.
Широко поширені у світі приватні тезаврації. Найбільше приватні нагромадження золота зосереджені в Індії, а ще більше у Франції (майже половина європейських приватних тезаврацій).
У світі функціонує зверх 40 міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні, на долю яких припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних
55ринків золота. Із внутрішніх ринків перше місце за обсягом угод займає Париж. До великих міжнародних центрів з торгівлі золотом відносяться ринки Женеви, Брюселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула, Дубая, Карачи, Бомбея, Калькути, Токіо, Йокогами, Бангкоку, Сингапуру, Маніли, Касабланки, Дакару, Джибуті, Торонто, Вініпегу, Каракасу, Мехіко. Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. За останні 20 років помітно розвивається торгівля золотом" в містах США — в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті. Буфало, Сан-Франциско.
Ціна золота залежить від складного комплексу факторів, головним з яких можна назвати: стан попиту та пропозиції, розташування рийку, транспортні та страхові витрати, ступінь ризику»; фізична форма запропонованого металу, ступінь втручання державних органів у діяльність ринку, економічний, валютний і фінансовий стан країни, де знаходиться ринок.
На різних європейських ринках золота, як і на інших найбільших міжнародних ринках ціни встановлюються на більш або менш однаковому рівні і змінюються головним чином у відповідності з динамікою Ціни на золою на ринках Цюріха і Лондона-У той же час, па ринках деяких азіатських країн операції із золотом обмежуються або забороняються, а тому ціни на золото там можуть помітно відхилятись від цін основних міжнародних центрів.
Золото продається в найрізноманітніших формах, але найбільше розповсюджена торгівля золотими зливками та монетами. Золоті зливки найчастіше мають вагу 12.5 кілограмів і 1 кілограм. Із монет найбільшою популярністю користуються південноафрикаеські крюгеренди, англійські золоті соверени, французькі золоті наполеондори В 20 франків, 20-доларові монети
США, німецькі монети в 20 рейхсмарок. Крім монет і зливків, золото продається у вигляді медалей, листів, пластинок, дроту, а іноді й у формі золотих сертифікатів, які дають право пред'явникові отримати певну кількість чистого золота.