А. Приклади класифікації систем
Існує декілька варіантів класифікації систем. Перш за все передбачається їх ділення на два види - абстрактні та матеріальні
Матеріальні системи є об'єктами реального часу. Серед всього різноманіття матеріальних систем існують природні та штучні системи.
Природні системи є сукупністю об'єктів природи, а штучні системи — сукупність соціально-економічних або технічних об'єктів.
Природні системи, у свою чергу, підрозділяються на астрокос-мічні та планетарні, фізичні та хімічні.
Штучні системи можуть бути два класи систем: технічні й організаційно-економічні системи.
У основі функціонування технічних систем лежать процеси, що здійснюються машинами, а в основі функціонування організаційно-економічних систем - процеси, що здійснюються людино-машин-ними комплексами.
Абстрактні системи — це умоглядне представлення образів або моделей матеріальних систем, які підрозділяються на описові (логічні) та символічні (математичні).
Логічні системи є результатом дедуктивного або індуктивного представлення матеріальних систем. їх можна розглядати як системи понять і визначень (сукупність уявлень) про структуру, про основні закономірності станів і про динаміку матеріальних систем.
Символічні системи є формалізацією логічних систем, вони підрозділяються на три класи:
статичні математичні системи або моделі, які можна розглядати як опис засобами математичного апарату стану матеріальних систем (рівняння стану);
динамічні математичні системи або моделі, які можна розглядати як математичну формалізацію процесів матеріальних (або абстрактних) систем;
квазістатичні (квазідинамічні) системи, що знаходяться в нестійкому положенні між статикою і динамікою, які при одних діях поводяться як статичні, а при інших діях - як динамічні.
інші класифікації, зокрема розділяють:
1. Великі системи (ВС) — це системи, що не спостерігаються од
норазово з позиції одного спостерігача або в часі, або в просторі. У таких випадках система розглядається послідовно по частинах
Складні системи (СС) — це системи, які не можна скомпоновати з деяких підсистем.
Системи можна порівнювати за ступенем складності, використовуючи різні аспекти самого цього поняття:
а) шляхом порівняння числа моделей СС;
б) шляхом зіставлення числа мов, використовуваних у СС;
в) шляхом порівняння числа об'єднань і доповнень метамови.
3. Динамічні системи (ДС) - це системи, що постійно змінюються.
Будь-яка зміна, що відбувається в ДС, називається процесом.
Якщо у системи може бути тільки одна поведінка, то її називають детермінованою системою.
Імовірнісна система - система, поведінка якої може бути передбачена з певним ступенем вірогідності на основі вивчення її минулої поведінки (протоколу).
Властивість рівноваги - здатність повертатися в первинний стан (до первинної поведінки), компенсуючи збурення з боку середовища.
Самоорганізація ДС - здатність відновлювати свою структуру або поведінку для компенсації збурюючих дій або змінювати їх, пристосовуючись до умов навколишнього середовища.
Інваріант поведінки ДС - те, що залишається незмінним в її поведінці в будь-який відрізок часу.
4. Кібернетичні, або керівні системи (КС) — системи, за допомо
гою яких досліджуються процеси управління в технічних, біологіч
них і соціальних системах. Центральним поняттям тут є інформація -
засіб дії на поведінку системи. КС дозволяє гранично спростити про
цес і управління, що важко розуміються в цілях рішення завдань до
слідження проектування.
Важливим поняттям КС є поняття зворотного зв'язку (33). 33 -інформаційна дія виходу на вхід системи.
5. Цілеспрямовані системи (ЦС) - системи, що володіють цілес
прямованістю (управлінням системи і приведенням до певної поведі-
нки або стану, компенсуючи зовнішні збурення). Досягнення мети в більшості випадків має імовірнісний характер.
Таксономія
Таксономія — це спосіб "розкласти" об'єкти за класами що характеризують більшу або меншу схожість матеріалу, що класифікується.
Таксони - це частини, на які ділиться клас об'єктів, що класифікуються. Для цього спочатку необхідно виділити деякий основний клас об'єктів. Цей клас називається "Таксономічним універсу-
мом".
Таксономічний універсум - це клас, а не множина, оскільки не визначено точно, що є елемент універсуму. Наприклад, при класифікації документів не ясно, що вважати одним документом - екземпляр або ціле видання — весь тираж?
При класифікації часто порівнюють не окремі об'єкти, а утворені з них таксони. Зручно виділити мінімальні таксони (види) і замість таксономічного універсуму розглядати сукупність видів, яка, як правило, утворює чітку множину. Ця множина називається класифікаційним полем.
Можна так вибрати мінімальні таксони (види), що вони вже утворюють чітко визначену за об'ємом сукупність добре помітних об'єктів - множину.
Кожен таксон є множина, утворена з деяких мінімальних таксонів. Звідси видна особлива роль мінімальних таксонів - вони суть сукупності (класи) об'єктів, що класифікуються, а інші таксони суть сукупності (множини) мінімальних таксонів.
Можна розглядати таксон і як об'єднання тих, що входять у нього мінімальних таксонів і тим самим як сукупність об'єктів, що класифікуються; проте при цьому змінюється прийнятий статус таксона.
Існують найважливіші відносини між таксонами.
Перше - відношення включення таксонів.
Друге — це відношення перетину: можна говорити про те, що таксони перетинаються або не перетинаються.
Ці відносини утворюють на безлічі таксонів деяку структуру. Проста таксономічна структура - це деревна (ієрархічна) структура, де коренем дерева є максимальний таксон.
Таксони першого ярусу розбиваються на таксони другого ярусу. Фрагмент деревної структури таксонів показаний на рис. 1.6.
Прикладом класифікації ієрархічного типу є Універсальна десяткова класифікація (УДК), що використовується для індексування книг і документів.
Таксономічна структура може і не бути ієрархічною
Прикладом такої структури є фасетна або комбінативна таксономія.
Процедура виділення мінімальних таксонів не завжди перетворює клас на множину. Звідси виникає проблема існування методів достатньо чіткого розбиття таксономічного уні-версуму на підставі істотних (природних) властивостей об'єктів, що класифікуються. Ця проблема не вирішується в рамках таксономії, вимагає залучення іншого аспекту теорії класифікації — ме-рономії.
Аерономія
Таксономічна структура дозволяє встановлювати схожість елементів класифікаційного поля (видів).
У разі .природної системи мова йде про структуру таксонів, суть об'єктів, що класифікуються. її можна з'ясувати, звернувшись до вивчення внутрішньої структури об'єктів, що класифікуються. Вичленення частин, що створюють структуру об'єкта, є предмет ме-рономії. Звідси виникає новий аспект класифікації — мерономія.
Коли суб'єкт, що проводить класифікацію, займається розчленовуванням об'єктів на частини - мерони, він тим самим описує мерономію об'єктів, що вивчаються. Структура розчленовування на мерони утворює архетип об'єкта.
Таксони формуються з об'єктів (внутрішніх систем), що мають схожі уявлення. У цьому формулюванні вже виявляється важлива подвійність між таксономією та мерономією. Вона полягає в тому, що в рамках природної системи кожному таксону повинна відповідати деяка спільна всім представникам цього таксона суть, представлена своїм узагальненим архетипом
Архетип - це як би ідея або план будови всіх об'єктів таксона.
Таксон характеризує об'єм відповідного поняття, а архетип — його зміст.
Архетип - це деяка безліч характерних частин. Для позначення частин архетипу використовується термін "мерон" (від грецького "мерос" - частина). Таким чином, архетип - це деяка структура, що складається з меронів. Причому, мерон - це не елемент архетипу, а частина, тобто архетип - це не агрегат із меронів, а цілісна структура.
При побудові узагальненого архетипу використовується структура таксонів. Архетипи визначаються через таксономію, а таксони через архетипи, тобто через мерономію. Таким чином, таксономія та мерономія знаходяться в нерозривному зв'язку.
7. Основні поняття та методи кодування
Переклад інформації на формальну мову здійснюється за допомогою кодування.
Під кодом розуміється знак або сукупність знаків, прийнятих для позначення класифікаційного угрупування й (або) об'єкта класифікації.
Кодування - це створення та привласнення коду класифікаційному угрупуванню й (або) об'єкту класифікації. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угрупувань та об'єктів класифікації заданої множини називається системою кодування.
Система знаків, прийнятих для утворення кодів, є алфавітом коду.
Число знаків в алфавіті коду називається основою коду. Алфавіт коду, знаками якого є цифри, називаються цифровим, а знаками якого є букви алфавіту — буквеним. Буквено-цифровий алфавіт - це алфавіт коду, знаками якого є букви алфавітів природних мов і цифри.
Розрізняють такі основні види кодів: порядкові, серійні, позиційні (десяткові) та змішані.
Порядковий код є таким позначенням позицій номенклатури, яке відповідає їх порядковим номерам після розташування в якій-небудь послідовності.
Серійний код припускає розділення всієї номенклатури на групи, для кожної з яких відводяться з урахуванням резерву серії порядкових номерів.
Позиційний код припускає проведення попередньої класифікації об'єктів з метою виділення певних ознак, яким відводиться відповідна кількість розрядів у кодовому позначенні.
Змішані (комбіновані) коди сполучають у собі елементи різних видів кодів. Наприклад, у кодовому позначенні для одних ознак використовується позиційний код, для інших - серійний.
Залежно від того, проводиться або не проводиться попередня класифікація початкової безлічі об'єктів, розрізняють два види методів кодування: ідентифікаційне та класифікаційне.
Класифікаційне кодування використовується для кодування ба-гатоознакових номенклатур
Залежно від системи класифікації розрізняють паралельне та послідовне кодування.
Паралельне кодування припускає попередню фасетну класифікацію. Для позначення окремої властивості або ознаки виділяється розряд або група розрядів кодової комбінації.
Паралельний метод кодування добре пристосований для машинної обробки інформації.
Послідовне кодування передбачає попереднє проведення класифікації за ієрархічною системою. Кожному класифікаційному групуванню привласнюється порядковий код у межах кожного рівня ієрархії. Повне кодове позначення складається з кодових позначень складових певної гілки ієрархії.
Закономірності систем.