Історія розвитку і становлення торгового права

Історія розвитку та загальна характеристика галузі

Історія розвитку торгового права сягає часів середньовіччя. Батьківщиною торгового права вважаються італійські міста і передусім міста, пов'язані з морською торгівлею. У період, що охоплює приблизно ХІ-ХШ ст. і який називають "італійським", торгове право ще не було загальним правом. Воно являло собою звичаї, які вироблялися під час діяльності купецьких гільдій і застосовувалися для регулювання відносин між ними. Гільдії об'єднували купців якогось одного міста і, як правило, одного виду торговельної діяльності, тому звичаї, що вироблялися в межах кожної такої гільдії, суттєво відрізнялися від звичаїв іншої гільдії. Саме тоді було здійснено першу спробу записати торговельні звичаї. У разі виникнення суперечок між різними гільдіями для їх розв'язання почали виникати спеціальні суди, які отримали назву консульських. Консули — це спеціально призначені гільдіями особи для вирішення таких конфліктів, а їх рішення занотовувалися у хронологічній послідовності в особливі книги (статуси). По суті це вже було прецедентним правом.

Поступово торгівля розвивалася і в північних країнах. Роль Італії зменшувалась, зростало значення таких морських країн, як Іспанія, Англія, Голландія, Франція. Саме Франція опинилася у центрі найбільш економічно розвинених країн. Тому цей період розвитку торгового права називають французьким. У цей період, особливо на його початку, торгове право все ще залишалося звичаєвим і мало кастовий характер. Однак розвиток торгового права потребував уніфікації торгових звичаїв, тому що відмінності різних статутів різних купецьких гільдій заважали розвитку та поширенню торгових зв'язків. Систематизувати норми звичаєвого торгового права можна було за допомогою їх легалізації, тобто надавши їм законодавчого характеру. Саме у Франції було зроблено перші спроби такої систематизації. В 1673 р. прийнято королівський ордонанс "Про торгівлю", автором якого був купець Ж. Саварі. У 1681 р. було видано ще один королівський ордонанс "Про мореплавство". Чинність цих ор-донансів поширювалась на всю територію Франції, в них закріплювалося право купецького прошарку Франції здійснювати торговельну діяльність1. Однак мине понад сто років, перш ніж Французька революція 1789 р. знищить кастові привілеї та проголосить свободу підприємницької діяльності, зокрема торговельної. В 1807 р. був прийнятий Французький комерційний кодекс, який юридично закріпив подвійне регулювання господарської діяльності за допомогою норм торгового та цивільного права. Такий стан отримав назву "дуалізм приватного права". Норми цивільного права застосовувалися у разі відсутності норми торгового права.

Приклад Франції наслідували інші країни. Тобто поділ приватного права на торгове та цивільне відбувся і в таких країнах континентальної Європи, як Португалія, Іспанія, Німеччина та інші, де на початку XIX ст. були прийняті окремі торгові кодекси.

Наступний період розвитку торгового права пов'язують із Німеччиною, де в 1861 р. з'явилося перше німецьке торгове зведення, а в 1897 р. — нове торгове зведення, що мало розділи, присвячені визначенню правового статусу торговельних товариств, регулюванню договірних відносин тощо. Ця кодифікація, яка з часом зазнала численних змін і доповнень, чинна у Німеччині і нині.

У торговому праві, незважаючи на його тісний зв'язок із цивільним, було вироблено свої норми і принципи, які властиві тільки цій галузі права. Наприклад, якщо цивільне право, починаючи з римського, завжди вирізнялося формалізмом, торгове право, прагнучи до якнайшвидшого та безперешкодного здійснення комерційних угод і договорів, завжди намагалося звільнитися від форми. Це знайшло відображення в його нормах. У галузі торгового права частіше, ніж у цивільному, застосо-вується підвищена відповідальність незалежно від форми вини, частіше застосовуються звичаї, особливо в міжнародній торгівлі. Тобто торгове право має свої особливості, закріплені в його специфічних нормах. Такі норми не можуть виникати за межами торговельного обігу і є приписами специфічного характеру.

Водночас із розвитком економіки розширюється коло відносин, що регулюються нормами торгового права. Якщо на початку вони охоплювали лише сферу товарообігу, яка стосувалася рухомого майна і не охоплювала сферу виробництва, то поступово норми торгового права почали поширюватися на відносини, які виникають у процесі переробки продукції, надання послуг, у сфері видавництва, при операціях з нерухомістю тощо. Тобто принципи і приписи торгового права набувають дедалі більшої питомої ваги, їх роль постійно зростає, особливо у розвитку міжнародних економічних зв'язків.

Проте, з іншого боку, це призводить до того, що деякі вихідні принципи та інститути торгового права втрачають свій особливий характер і стають загальними принципами цивільного права, це насамперед стосується норм зобов'язального права. Відбувається процес, який отримав назву «комерціалізації» цивільного права. Через це межі між цивільним і торговим правом стають умовними, чіткі критерії розмежування розмиваються. Саме тому в деяких країнах почали ставити під сумнів необхідність одночасного існування цивільного і самостійних торгових кодексів. З початку XX ст. простежується тенденція відмови від подвійного регулювання. Однією з перших на цей шлях стала Швейцарія, яка в 1911 р. включила норми торгового права до зобов'язального закону, по-єднавши їх із цивільним. Так само сталося і в Італії, яка в 1942 р. видала єдиний Цивільний кодекс.

Подібні процеси відбуваються в країнах Азії та Арабського Сходу, де не розрізняють цивільні та торгові договори. В латиноамериканських країнах приватне право хоча і виокремлює цивільні та торгові договори, однак усі загальні положення щодо порядку укладення, дійсності та виконання торгових угод містяться в цивільних кодексах.

Слід зазначити, що нині в торгових кодексах західних країн предметом регулювання є і торговельна діяльність (сфера обігу), і виробнича діяльність з усіма супутніми галузями інфраструктури (транспорт, зв'язок тощо). Так, відповідно до § 632 Французького комерційного кодексу торговельними визначаються угоди при купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, а також діяльність промислових і транспортних підприємств, ділових контор, установ з продажу з торгів, банків, а також усі операції між негоціантами, торговцями та банкірами. Згідно з § 633 торговельними вважаються угоди підприємства щодо будівництва та будь-яких купівель, продажу та перепродажу суден для внутрішнього і закордонного плавання, фрахтування та оренди суден, морської позики, страхових та інших договорів, які стосуються морської торгівлі.

Згідно з § 1 Німецького торгового зведення, торгове законодавство регулює діяльність комерсантів, якими визнаються ті, хто здійснює торговельний промисел. У свою чергу, торговельним промислом вва-жається промислова діяльність, предметом якої є такі дії: придбання рухомих речей (товарів) і цінних паперів з метою подальшого пере-продажу; обробка та переробка товарів для інших осіб; страхові операції за винагороду; банківські та валютні угоди; морське і сухопутне перевезення вантажів та пасажирів тощо.

Отже, зміст комерційних і торгових кодексів вийшов далеко за межі комерції та торгівлі в буквальному розумінні й охоплює регулювання діяльності, яку в інших країнах називають підприємницькою або господарською. Зокрема, в Україні подібні відносини регулюються такими галузями права, як господарське, підприємницьке та комерційне. В інших країнах вони отримали назву економічного права {Ekonomik Law), публічного господарського права {Droit publik Economoque), комерційного права {Commercial Law), ділового права {Business Law), яке й досі називається торговим {Trade Law).

Відмінність термінології, що вживають у зарубіжних країнах для визначення цього виду діяльності, ускладнює процес її порівняння з вітчизняною термінологією. Прийнято вважати, що такі поняття, як "комерційна діяльність", "підприємницька діяльність", "господарська діяльність", "торговельна діяльність", що використовуються у зарубіжних країнах, є тотожними тим поняттям, які вживаються в України для регулювання господарської діяльності.

Є кілька класифікацій етапів розвитку торгового (за сучасною термінологією — господарського) права. Г. Шерешеневич виокремлює італійський, французький і німецький періоди у розвитку торгового права. В. Мамутов і О. Чувпило пропонують такий поділ на періоди: XI—XIII ст. — виникнення та розвиток торгового права; XIV—XVIII ст. — одержавлення торговельних звичаїв, формування купецького права; XIX ст. — формування промислового права; XX ст. — етап господарського права, коли завершується процес поширення норм торгового (господарського) права на сферу виробництва. На думку науковців, така періодизація характеризує розвиток торгового права у загальнолюдському масштабі, тоді як усередині кожного етапу розвиток права можна класифікувати за країнами, часом виникнення тощо.