Предмет і функції аналітичної економії

Тема 1. Аналітична економія як наука

Аналітична економія є однією з галузей економічного знання. Об’єктом її дослідження, як і всіх інших економічних наук, є господарська діяльність людей. Водночас кожна економічна наука має свій власний предмет вивчення. У першій темі ми з’ясуємо, що вивчає аналітична економія, тобто вивчимо її предмет та основні функції, а також довідаємося, які методи вона використовує. Пильну увагу приділимо філософській методології цієї науки. Нарешті, коротко розглянемо еволюцію аналітичної економії від найдавніших часів.

Предмет і функції аналітичної економії

Знання з аналітичної економії потрібні насамперед тим, хто своєю професією обере сферу господарської діяльності, – економістам, банкірам, бухгалтерам, менеджерам, аудиторам, фінансистам, статистикам, економістам-міжнародникам тощо. Але не тільки їм. Хоч би ким ви не хотіли стати – лікарем, програмістом, учителем чи фермером, вас так чи інакше торкатимуться такі житейські

проблеми, як наймання на роботу, одержання заробітної плати, розподіл сімейного бюджету, інфляція та багато інших. Усі ці проблеми пов’язані зі сферою людського життя, яку називають господарською діяльністю, або економікою.

Економічні знання дають змогу приймати обгрунтовані рішення з тих чи інших питань. Звичайно, не треба думати, що, прочитавши кілька підручників з аналітичної економії, ми отримаємо готові відповіді на всі господарські питання. Безперечно, ні. Життя набагато складніше, і його не може досконало й повно описати жодна теорія та жоден автор. Річ в іншому, людина, яка не вивчала аналітичну економію, навіть не знатиме, як підійти до розв’язання цих питань.

Людям для існування потрібні життєві блага – їжа, одяг, житло, багато інших, товарів і послуг. Оскільки природа не дає більшості благ у готовому вигляді, усі ці речі потрібно виробляти. Жодне суспільство не може існувати без виробництва предметів і засобів свого існування. Водночас люди наділені певними здібностями й оточені ресурсними благами – природними і виробленими. Вони застосовують наявні ресурси – працю та підприємницький хист, інструменти і машини, землю, сировину й енергоносії – для виробництва товарів і послуг, що задовольняють потреби людини. Інакше кажучи, люди ведуть господарську діяльність, щоб задовольняти свої потреби.

Виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей нині здійснюється у межах національної економіки, або народного господарства. Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної господарки товарною. У сучасних умовах економіка кожної країни через торгівлю товарами і послугами, ресурсами, міжнародні позики тісно пов’язана з економіками інших країн. Економісти кажуть, що національні економіки стали відкритими.

Життєві блага, які створюються в процесі господарської діяльності, є двох видів: а) предмети споживання, які прямо задовольняють потреби людей; б) капітальні блага (машини, устаткування і т. д.), які опосередковано задовольняють ці потреби. Спочатку люди виробляли життєві блага в межах домашнього господарства, яке вела сім’я. Виготовлені блага прямо надходили у споживання сім’ї. З виникненням товарної господарки і грошей життєві блага виробляють підприємства, які перебувають у власності окремих осіб або держави. За такого типу господарської діяльності кількість виготовлених благ різко збільшується, але ускладнюється їх перехід з виробництва до споживання. Річ у тім, що виникають розподіл та обмін. Економісти кажуть, що сучасна господарська діяльність передбачає чотири стадії – виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Вихідним пунктом господарської діяльності є власне виробництво, в якому люди пристосовують речовину і сили природи для створення потрібних продуктів, які задовольняють їхні потреби. Що більше життєвих благ вироблено, то більший національний продукт і отже, вищий рівень життя людей.

Розподіл встановлює частку кожної людини у створеному національному продукті. Ця частка залежить від доходу, який отримує індивід. Люди отримують доходи здебільшого у формі грошей. Відтак відбувається обмін, у процесі якого люди обмінюють свої доходи на блага, які потрібні для задоволення потреб людей. І насамкінець відбувається споживання, яке означає використання людьми життєвих благ для задоволення своїх потреб.

Для існування і розвитку людського суспільства процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ мають безперервно поновлюватись. Економісти цю поновлюваність і безперервність господарської діяльності часто називають відтворенням.

У сучасній економіці діють три основні економічні суб’єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття близьке до поняття сім’ї, але не завжди збігається з ним. Сім’я є суспільною одиницею, а домогосподарство – економічною. Сім’я – це організований на основі шлюбу й родинно-кровних зв’язків тісний союз кількох людей (батьки і діти), які об’єднані спільністю проживання, веденням спільного господарства, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. Домогосподарством є як сім’я, так і особа, що проживає окремо і веде свій бюджет, або дві чи кілька осіб, що не є кровними родичами і не перебувають у шлюбі, але проживають в одному помешканні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг.

В Україні налічується нині майже 17,5 млн домогосподарств, що на 4 млн більше за кількість сімей. Попри зменшення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств збільшується. Це результат зростання кількості розлучень, прагнення молодих сімей проживати окремо від батьків. Згідно з даними статистики, в Україні понад 70% домогосподарств складається з однієї, двох або трьох осіб.

Фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами. У ринковій економіці фірма є головною ланкою національної економіки, через яку громадяни реалізують свою господарську діяльність, зорієнтовану на отримання прибутку. У кожній країні з ринковою економікою є велика кількість різноманітних фірм, наприклад, у вітчизняній економіці – кілька сотень тисяч фірм, а в економіці США – їх більше 20 млн. Фірми різняться за розмірами, сферами діяльності, власністю та іншими ознаками. Зокрема, за розмірами розрізняють великі, середні і малі фірми (підприємства). За власністю виокремлюють приватні, державні та колективні. У межах приватної власності виділяють одноосібне володіння, партнерство і корпорацію. У різних галузях національної економіки підприємства характеризуються певними особливостями. Наприклад, промислові підприємства за характером сировини поділяють на підприємства добувної і обробної промисловості. За призначенням готової продукції розрізняють підприємства, що виробляють індивідуальні блага та блага колективного вжитку, капітальні блага і предмети споживання і т. д. Є чимало інших класифікаційних ознак фірм та підприємств. Не зважаючи на відмінності між ними головною функцією усіх підприємств є виробництво життєвих благ, або інакше кажучи, господарська діяльність.

Держава в усі часи виконує роль політичного центру, який забезпечує захист особи та її власності, охорону правопорядку та управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, ніколи не була байдужою до розвитку економіки. У кожній господарській системі держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правове середовище, яке визначає “правила гри”, яких зобов’язані дотримуватися усі економічні суб’єкти. Через податки і трансфери, держава перерозподіляє доходи між багатими і бідними, забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх збурень держава намагається стабілізувати національну економіку. Крім того, у багатьох країнах держава розвиває власний виробничий сектор і є виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором, вона активно втручається в трудові стосунки працедавців і найманих працівників. Держава виконує низку інших економічних функцій.

Отже, домогосподарства представляють населення країни. Вони є основними власниками і постачальниками економічних ресурсів, а також споживачами, заощадниками і платниками податків. Домогосподарства персоніфікуються в сім’ях та окремих громадянах. Фірми є головними споживачами економічних ресурсів і одночасно виробниками більшості товарів і послуг у національній економіці. Фірми персоніфікуються у підприємцях. Держава персоніфікується у чиновницькій та державній бюрократії.

У будь-якій національній економіці виробничі ресурси обмежені. Сукупність потреб людей перевищує виробничі можливості усіх наявних ресурсів. Інакше кажучи, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби людей. Єдине, що залишається, – це домогтися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнучи повнішого задоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи економічну ефективність використання ресурсів.

Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національна економіка з даного обсягу ресурсів, означає підвищення ефективності використання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів.

Для підвищення ефективності використання ресурсів мусить розвиватися національна економіка. У широкому розумінні під національною економікою розуміють сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Усі складники національної економіки перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємообумовлені. У вузькому розумінні національна економіка – це ділові підприємства та об’єкти інфраструктури.

У національній економіці передовсім виокремлюють галузі. Галузь – це сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну продукцію. Співвідношення між обсягами продукції, які створені в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. У галузевій структурі економіки прийнято виокремлювати галузі матеріального і нематеріального виробництва.

У галузях матеріального виробництва виготовляють продукти у вигляді речей, у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. Серед галузей матеріального виробництва провідними є промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін. До нематеріального виробництва відносять освіту, науку, охорону здоров’я, культуру, побутове обслуговування населення тощо.

У національній економіці можна виділити два складники:

1) матеріально-речову, або фізичну економіку;

2) монетарну, або грошову економіку.

Фізична економіка охоплює ресурси – працівників, природні багатства, капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Основними складниками монетарної економіки є гроші і ціни, які слугують своєрідним цементом, що пов’язує окремі частини національної економіки. Монетарна економіка обслуговує фізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку.

У національній економіці у зв’язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічних суб’єктів доводиться розв’язувати безліч господарських питань. Наприклад, що виробляти, тобто, які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які ділові підприємства мають це робити – приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв’язання цих проблем, тобто способи її організації. Сукупність механізмів організації національної економіки називають економічною системою.

Економічна система містить велику кількість різних механізмів, які тісно пов’язані між собою і безперервно взаємодіють. Одні з цих механізмів творять сили ринку, а інші – державні інститути. Серед цих механізмів особливо важливе значення мають: механізми узгодження діяльності суб’єктів господарського життя; механізми реалізації власності на виробничі ресурси та вироблені життєві блага; механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту; механізми взаємодії фізичної й монетарної економіки та інші. Великий вплив на організацію національної економіки, тобто на функціонування економічної системи, чинять традиції та ментальність народу. Від ефективності функціонування економічної системи великою мірою залежить кількість життєвих благ, яку виробляють з даної кількості ресурсів, та рівень добробуту населення.

На високому ступені розвитку національної економіки взаємозв’язки між її елементами настільки ускладнюються, що вона не може успішно розвиватися без прямого сприяння економічної науки. Усі галузі економічного знання спрямовані на поліпшення функціонування економіки, виявлення в ній різних взаємозв’язків і взаємовпливів, що дають змогу підвищити ефективність господарської діяльності.

Серед економічних наук особливе місце займає аналітична економія, яка вивчає ефективність функціонування економічної системи та її механізмів в умовах обмежених виробничих ресурсів. Вона досліджує, як мають бути організовані виробництво, розподіл, обмін та споживання для найповнішого задоволення потреб людей.

Центральним пунктом аналітичної економії є виявлення чинників, які визначають оптимальний, або природний обсяг товарів і послуг, що їх продукує національна економіка загалом чи окрема фірма. Інакше кажучи, стрижнем аналітичної економії є дослідження закономірностей економічного зростання та економічного розвитку країни.

Особливістю аналітичної економії є те, що вона широко використовує кількісні методи, показники, обчислення. І на перший погляд може видаватися, що вона є кількісною, тобто наукою, в якій переважають рівняння, обчислення числових значень, показників, індексів тощо.

Однак аналітична економія має справу не стільки з фізичними (виробничими) об’єктами, які піддаються числовим обчисленням, а передовсім з поведінкою економічних суб’єктів. При цьому аналітична економія виходить з того, що людина, працівник є визначальним ресурсом і чинником господарської діяльності. Тому аналітична економія широко використовує якісні вимірники і показники (економічні інтереси, духовні потреби, соціальна справедливість, рівні можливості, моральні мотиви, господарська культура, менталітет народу тощо). У результаті аналітична економія, є також словесно-описовою, якісною наукою.

Отже, аналітична економія, з одного боку, є наукою рівнянь, обчислень, цифр, показників, а з іншого – наукою, яка оперує твердженнями, міркуваннями тощо.

Важливу увагу аналітична економія приділяє впливові політики держави на поведінку економічних суб’єктів, а відтак на ефективність функціонування національної економіки та її складників. З огляду на погіршення стану навколишнього середовища аналітична економія дедалі більшу увагу приділяє проблемі відтворення природних ресурсів і довкілля.

Аналітична економія тісно пов’язана з іншими галузями економічного знання, такими як фінанси, менеджмент, маркетинг, економічна статистика та ін. У системі економічних наук аналітична економія є їхньою методологічною основою. Одночасно аналітична економія враховує досягнення інших наук, зокрема гуманітарного циклу – історії, соціології, політології, географії. Вона не може обійтися без математичних і економетричних методів. Аналітична економія використовує надбання психологічної науки та інших галузей знання. Що ширший спектр наук, результати яких інтегрує аналітична економія, то об’єктивніше вона відображає реалії економічного життя.

Аналітична економія є складовою економічної теорії, яка містить низку галузей економічного знання, зокрема економетрію, теорію ризику, теорію фінансів та інші. Інакше кажучи, економічна теорія– це сукупність теоретичних положень усіх галузей економічного знання. Ту частину аналітичної економії, що використовує якісні вимірники і показники, досліджує процеси впливу держави та інших інститутів на господарську діяльність, а також проблеми соціальної ефективності та справедливості, називають нині політико-економічним аналізом.

Аналітична економія використовує два рівні аналізу:

макроекономічний і мікроекономічний – відповідно маємо два її складники: макроекономіку і мікроекономіку.

Макроекономіка – це частина аналітичної економії, яка досліджує ефективність функціонування національної економіки загалом, або кажучи точніше, ефективність функціонування економічної системи та її загальнонаціональних механізмів. Вивчаючи ефективність функціонування національної економіки, макроекономіка оперує агрегатними узагальненими показниками, такими як валовий внутрішній продукт (ВВП), загальний рівень зайнятості, загальний рівень цін, сукупний попит тощо. Макроекономіка розглядає національну економіку в цілому, аналізуючи сукупні одиниці, що називають агрегатами. Національна економіка складається з трьох агрегатів – домогосподарств, фірм і держави. Завданням макроекономіки є виявлення зв’язків між агрегатами.

Мікроекономіка, як частина аналітичної економії вивчає ефективність функціонування окремих механізмів економічної системи та складників національної економіки. Вона використовує такі показники, як ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи видатки окремого домогосподарства, попит і пропозиція на окремий товар тощо. Особливу увагу мікроекономіка приділяє поведінці таких економічних суб’єктів як домогосподарства і фірми, або кажучи точніше, окремому споживачеві та поведінці окремої фірми.

Відмінність між макро- і мікроекономікою можна визначити так: макроекономіка вивчає ліс, тоді як мікроекономіка – дерева. Водночас було б помилкою вважати, що предмети макро- і мікроекономіки різко розділені. Багато проблем є об’єктами обох ділянок аналітичної економії. Крім того, макроекономічні явища і процеси виникають унаслідок взаємодії окремих домогосподарств і фірм, тому макро- і мікроекономіка нерозривно пов’язані між собою. Вивчаючи національну економіку в цілому, макроекономіка бере до уваги рішення окремих економічних суб’єктів.

Практика викладання аналітичної економії в університетах світу засвідчує два підходи: приблизно в половині випадків спочатку викладається макроекономіка, а потім мікроекономіка; у решті випадків практикують зворотний порядок вивчення. В умовах системної трансформації в Україні прийнятнішим є порядок, коли спочатку з’ясовуються проблеми макроекономіки, а вже потім – мікроекономіки.

Аналітична економія як наука виконує такі функції: 1) теоретико-пізнавальну; 2) практично-прогностичну; 3) світоглядно-виховну; 4) методологічну.

Аналітична економія виконує теоретико-пізнавальну функцію, коли пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства. Вона дає змогу зрозуміти, чому одні країни швидко розвиваються, а інші відстають; чому в одних періодах ціни в країні відносно стабільні, а в інших – простежуються високі темпи інфляції; чому усі країни стикаються зі спадами та депресіями; чому в одних галузях є гостра конкуренція, а в інших панують монополії. Аналітичну економію, яка виконує теоретико-пізнавальну функцію, називають позитивною аналітичною економією.

Теоретико-пізнавальна функція аналітичної економії спрямована на виявлення закономірностей, притаманних функціонуванню економічної системи, яка ґрунтується на товарній формі виробництва і плюралізмі власності.

Аналітична економія не обмежується простим описом економічних закономірностей: її теоретико-пізнавальну функцію доповнює практична функція. Суть її полягає в тому, що аналітична економія виробляє рекомендації для проведення економічної політики. Аналітична економія допомагає державним діячам розв’язувати чимало складних питань, які постають перед ними. Наприклад, таких: чи варто підвищувати податки, аби справитися із дефіцитом? Чи доцільно підвищувати мінімальну заробітну плату? Чи повинен уряд трохи жорсткіше контролювати діяльність комерційних банків? Чи варто підтримувати курс гривні, а чи, може, більші вигоди національній економіці забезпечує її знецінення тощо.

Поради політичним лідерам з таких питань дають професійні економісти, які є радниками президентів і прем’єр-міністрів. Якщо ці радники мають глибокі знання з основних економічних питань і можуть пропонувати продуктивні рішення, то заходи економічної політики добре продумані та приносять бажані результати.

Практична функція аналітичної економії найчастіше переходить у прогностичну. Остання полягає у прогнозуванні соціально-економічного розвитку країни, зокрема її виробничих можливостей. Господарські прогнози мають особливо важливе значення для великих підприємств. Аналітична економія дає змогу ухвалювати раціональні довгострокові рішення, що ґрунтуються на врахуванні майбутніх затрат і вигід.

З теоретико-пізнавальною та практичною функціями аналітичної економії тісно пов’язана її світоглядно-виховна функція. Її змістом є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей. Щоб оцінити важливість цієї функції, достатньо прочитати газету або прослухати випуск новин. У засобах масової інформації ми часто стикаємося з такими або подібними заголовками: “Валовий внутрішній продукт України у 2006 р. зростає високими темпами”, “чисті інвестиції у нафтогазовому комплексі України”, або “ВВП-дефлятор” в економіці США зростає повільніше, ніж ІСЦ”. Якщо нам не знайома мова аналітичної економії, то деякі з цих заголовків здадуться нам нісенітницею. Вивчення аналітичної економії дає змогу розуміти цю мову, яка потрібна усім членам суспільства.

Громадян старшого віку, які живуть на пенсію, цікавить, яким темпом зростатимуть ціни. Випускників університетів, які шукають роботи, турбує, чи відновиться в національній економіці зростання і чи найматимуть фірми працівників. Виборцям, щоб ухвалити правильні рішення, треба знати стан справ у національній економіці.

Вивчення аналітичної економії дає можливість зрозуміти, чому багата чорноземами та іншими ресурсами Україна поки що не змогла забезпечити достойне життя більшості своїх громадян і що потрібно змінити чи зробити, аби досягти рівня добробуту, який існує у розвинутих країнах.

Аналітична економія допомагає формувати нову економічну культуру, яка відповідає реаліям ринкової економіки. Її основні риси – прагнення до заощадження, економне господарювання, дисциплінованість, відповідальність за результати своєї діяльності та ін.

Нарешті, аналітична економія виконує методологічну функцію. Сформульовані нею наукові уявлення про механізми функціонування економіки та поняттєво-категорійний апарат використовують інші економічні науки – галузеві та функціональні.

На підставі двох типів твердження про господарську діяльність (позитивні та нормативні) аналітична економія не лише виявляє і описує закономірності розвитку економіки, а й обгрунтовує необхідність та доцільність змін у господарській системі та поведінці економічних суб’єктів. Тому розрізняють позитивну і нормативну аналітичну економію.

Позитивна аналітична економія має справу з фактами і уникає суб’єктивних оцінних суджень. Вона формулює наукові уявлення про економічну поведінку, вивчає факти, намагається описати, пояснити й передбачити динаміку обсягу національного продукту, зайнятості, доходів домогосподарств і фірм тощо, тобто дослідити фактичний стан економіки і спрогнозувати майбутні в ній зміни.

Нормативна аналітична економія передбачає оцінні судження людей стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний політичний захід доцільно рекомендувати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми.

Отже, позитивна аналітична економія вивчає те, що є, тоді, як нормативна узагальнює суб’єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна аналітична економія досліджує фактичний стан економіки, а нормативна визначає, які конкретні економічні рішення бажані чи не бажані.

Приклад. Позитивне твердження: “Рівень інфляції становить 22 % за рік”. Нормативне твердження: ”Рівень інфляції слід знизити”. Якщо в реченні з’являються слова “варто”, “доцільно” чи “треба”, то є вагомі підстави вважати, що перед нами нормативне твердження.

Більшість незгод і суперечок між економістами пов’язана з нормативними підходами, політикою, що ґрунтується на судженнях. Економісти й політичні діячі обґрунтовують різні теорії та моделі економіки, поділяють різну філософію економіки, мають різні ціннісні орієнтири. Великі розбіжності, наприклад, є щодо питання про те, якою має бути економіка нашої держави.

Від аналітичної економії влада і суспільство чекають передовсім нормативних пропозицій. Однак учені більшу увагу приділяють позитивній економіці: надійніше вивчати і пояснювати те, що вже було ніж давати рекомендації стосовно того, що треба робити. Тому зміст навчальних посібників з аналітичної економії є позитивно-економічним. Продукт позитивної аналітичної економії – знання, твердження, узагальнення, докази, теореми, моделі тощо.

Наголосимо, що не тільки економічна наука потрібна практиці та господарській політиці держави, а й практика господарювання живить науку. Ця практика перебуває у стані постійної динаміки і пошуку, спирається на узагальнення поточної господарської діяльності. У цьому разі аналітична економія не може не брати до уваги національної специфіки, менталітету народу. Спроби абстрагуватися від національних господарських особливостей відривають аналітичну економію від практики, що не раз призводило до краху тих чи інших теоретичних уявлень.

Національна господарська політика держави завжди спирається на певні економічні концепції, на основі яких розробляються загальнодержавні, регіональні та інші економічні програми. Однак аналітична економія щоб виконувати відведені їй методологічну і практичну функції, має сама постійно розвиватися і вдосконалюватися, тобто працювати не тільки на господарську практику, а й сама на себе, осмислюючи практику.

Аналітична економія не дає готових рекомендацій, які застосовують безпосередньо в господарській практиці. Вона виступає скоріше методом, ніж ученням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, робити правильні висновки. Ці слова належать одному з найвизначніших економістів ХХ ст. Дж. М. Кейнсу.

Під економічною політикою розуміють сукупність заходів держави, спрямованих на регулювання (зміну) поведінки економічних суб’єктів (ділових одиниць і домогосподарств) для досягнення певних економічних цілей – повної зайнятості, зниження рівня інфляції, прискорення економічного зростання та ін. Для зміни поведінки економічних суб’єктів держава використовує різні інструменти – правові, економічні, адміністративні тощо. Наприклад, правові – (закони про власність, підприємництво та ін.); адміністративні заборони (викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище); економічні (податки, державні видатки, монетарні інструменти та ін.).

Вироблення економічної політики на засадах аналітичної економії не є простою справою. Передовсім потрібно чітко визначити мету, якої бажано досягти, а далі – передбачити можливі наслідки заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. І нарешті, треба дати оцінку ефективності обраних економічних заходів. Завдяки цій оцінці можна вдосконалювати інструментарій економічної політики.

Для розвинутої ринкової економіки аналітична економія сформулювала і пропонує такі традиційні цілі економічної політики:

1. Економічне зростання. Потрібно забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів і послуг, що дає змогу досягти вищого рівня життя.

2. Повна зайнятість. Відповідну роботу треба надати всім, хто бажає і здатний працювати.

3. Економічна ефективність. Потрібно за мінімальних витрат одержати максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства.

4. Стабільний рівень цін. Потрібно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції або дефляції.

5. Економічна свобода. Керівники підприємств, працівники і споживачі мають користуватися високим ступенем свободи в економічній діяльності.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші надмірно розкошують.

7. Економічна забезпеченість. Треба забезпечити гідне існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто не спроможний заробити принаймні мінімального доходу.

8. Платіжний баланс. Кожна країна має підтримувати раціональний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій.

Стосовно визначених цілей економічної політики слід зауважити таке. По-перше, у різних країнах і в різні періоди такі цілі мають свої суттєві особливості. Так, для України, яка розбудовує свою державність і формує власну господарську систему, досягнення першої мети передбачає передовсім усталення економічного зростання, перебудову структури виробництва і підпорядкуванню його задоволення потреб народу. Особливості властиві й іншим цілям економічної політики. Надзвичайно актуальне для України, яка зазнала Чорнобильської катастрофи, поліпшення стану довкілля.

По-друге, виникає проблема адекватного тлумачення перелічених вище економічних цілей, а також розроблення конкретних політичних програм, спрямованих на досягнення цих цілей. Якщо першу, четверту і восьму цілі можна досить точно виміряти, то кількісно виміряти п’яту і сьому неможливо, що, безперечно, призводить до виникнення суперечок з приводу їхнього точного значення.

По-третє, деякі з перелічених цілей доповнюють одна одну, оскільки з досягненням однієї з них можна також досягти інших цілей. Наприклад, досягнення повної зайнятості (друге завдання) означає ліквідацію основної причини низьких доходів (шоста) та економічної незахищеності (сьома). Аналіз першої та шостої цілей підводить до висновку, що соціальне напруження, яке може спричинитися різкою нерівністю у розподілі доходів, послаблюється із збільшенням абсолютних розмірів доходів у результаті економічного зростання.

По-четверте, деякі цілі можуть суперечити одна одній або взаємно виключати одна одну. Так, вирівнювання через оподаткування доходів працівників може послабити стимули до праці й підприємницького ризику, тобто послабити дію саме тих чинників, які сприяють швидкому економічному зростанню. Якщо основні цілі суперечать одна одній, суспільство змушене визначати пріоритети у здійсненні завдань, які воно ставить перед собою. Ці пріоритети відображаються у конкретних програмах, в яких чітко визначаються завдання і можливі наслідки їх реалізації. Це потребує чіткого уявлення про очікувані результати, вигоди, витрати та про ступінь політичної здійсненності кожної з альтернативних програм.

В Україні найважливішим завданням аналітичної економії нині є виявлення шляхів економічного зростання і забезпечення його сталості. Дуже важливими її завданнями є обґрунтування напрямів формування національного господарського комплексу та структурної перебудови економіки, підвищення рівня зайнятості та ін.