Ефективність суспільного виробництва

Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату її визначають за такою формулою:

,

де П означає вартість продукту, 3 – матеріально-грошові затрати.

В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Між соціальною й економічною ефективністю існує взаємозв'язок. З одного боку, покращення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних проблем. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального й економного ведення господарства в інтересах суспільства й окремих його членів.

Проте на практиці подібний взаємозв'язок не завжди існує, що проявляється в нераціональному використанні матеріальних ресурсів, забрудненні навколишнього середовища тощо. Якщо втрачається зв'язок між соціальною й економічною ефективністю, то це фактично означає, що виробництво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об'єктивною ж закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції і такої якості, які дійсно потрібні суспільству для задоволення його потреб, у цьому суть взаємозв'язку економічної і соціальної ефективності господарської діяльності.

Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників, за допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Виділимо серед них такі.

Продуктивність праці (Пп) – виражає відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (ЗПЖ):

Зворотний цьому показник виражає трудоємність продукції. Вона показує, скільки виробляється продукції за певний проміжок часу, або, навпаки, скільки затрачається праці на одиницю продукції.

Продуктивність праці розраховується двояко: а) виробництво продукції на одного працівника; б) виробництво продукції на одну відпрацьовану людино-годину. При цьому використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Наприклад, на взуттєвій фабриці одержано такі показники: вироблено 40 тис. пар взуття, працювало 100 робітників протягом 25 днів, робочий день становив 8 год. Продуктивність праці розраховуватиметься таким чином:

, або

Вартісні показники продуктивності праці застосовуються для узагальнюючої характеристики діяльності підприємства. Якщо, наприклад, підприємство випускає різнорідну продукцію, то спочатку необхідно підрахувати її вартість, а потім, розділивши одержану величину на відповідні затрати, одержимо продуктивність праці: виробіток валової продукції (в карбованцях) в розрахунку на людино-годину чи на одного робітника.

Продуктивність праці – це синтетичний показник ефективності виробництва. В ній у концентрованому вигляді відбиваються всі сторони господарської діяльності: технічний прогрес, організація виробництва, використання трудових і матеріальних ресурсів. Тому не випадково, що саме рівень продуктивності праці нерідко розглядається як найважливіший показник прогресивності суспільної форми виробництва. Продуктивність праці – це показник використання робочої сили. Ефективність же матеріально-речових факторів виражається такими показниками, як матеріаловіддача і фондовіддача.

Матеріаловіддача– це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці. Наприклад: вироблено 100 пар взуття – на суму 10 000 крб., витрачено сировини, матеріалів, палива – на 4 000 крб.,

Це означає, що на карбованець матеріальних затрат припадає 2,5 крб. готового продукту. Зворотний показник являє собою матеріалоємність.

Фондовіддача- це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Наприклад, на підприємстві використовується щорічно основних виробничих фондів на суму 1 мли. крб., а продукції випускається за рік на 1,2 млн. крб. Тоді фондовіддача становитиме: 1,2 млн. крб./1 млн. крб. = 1,2 крб. Це – важливий показник інтенсивності використання фондів. Якщо обладнання не простоює, а використовується в дві-три зміни, то відповідно виробляється і більше продукції, а отже, і вища фондовіддача. Це – також важливий показник технічного стану фондів. Якщо досконаліше й продуктивніше застосовується обладнання, то відповідно має бути вищою і фондовіддача.

Завдання полягає в тому, щоб забезпечити інтенсивне використання найновішого обладнання, відмовившись від збиткового застарілого устаткування. При цьому продуктивність впроваджуваного нового обладнання має зростати швидше, ніж його вартість. Для характеристики повної фондовіддачі нерідко її розраховують, як відношення валового продукту до всіх виробничих фондів. Для цього визначають середньорічну вартість основних і обігових виробничих фондів (їхню загальну вартість на початок і кінець року ділять на 2, або їхню вартість по місяцях ділять на 12).

Названі основні показники ефективності суспільного виробництва виражають (поряд з іншими) лише окремі результати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат. Цей інтегральний показник ефективності виробництва можна виразити такою формулою:

де Е— ефективність виробництва; П – продукт чи доход; З – затрати живої праці; М – матеріальні затрати; Ф – одноразові вкладення в основні робочі фонди; у – коефіцієнт переведення затрат одноразових вкладень в основні фонди.

Зазначені основні показники ефективності виробництва тісно між собою пов'язані. Насамперед слід підкреслити прямий зв'язок між підвищенням продуктивності праці і відповідним зростанням фондовіддачі. Водночас динаміка цих показників може не збігатися. Це може бути зумовлене: а) об'єктивними причинами, головним чином первинним етапом індустріалізації виробництва (наприклад, для збирання врожаю зернових в оптимальні строки необхідно істотно збільшити кількість комбайнів, хоч урожайність при цьому зростає незначно); б) суб'єктивними причинами (скажімо, коли залучається до виробництва малопродуктивна техніка, яка до того ж і використовується не досить інтенсивно). Незважаючи на це, все ж загальним закономірним процесом має бути такий, коли науково-технічний прогрес позитивно позначається на всіх результатах господарської діяльності.