Предмет та об'єкт регіональної економіки

Регіональна економіка є новою галуззю в складі економічних наук, її формування, становлення та використання має важливе значення для України в умовах ринкових перетворень, коли роль регіонів у піднесенні економіки країни значно зростає.Особливо важливу роль відіграє регіональна економіка в дійовому науковому забезпеченні економічних і соціальних перетворень, створенні єдиного соціального простору при раціоналізації міжрегіональних зв'язків, формуванні регіональних ринків. Це викликано насамперед диспропорціями в регіональному розвитку, які особливо гостро проявляються зараз, у період економічної і соціальної кризи в країні.

Незважаючи на наявність певних напрацювань в цій науковій галузі в сучасних умовах переходу економіки України до нових економічних відносин у суспільстві, формування ринкового середовища виникає необхідність в уточненні поглядів на склад, зміст науки, її зв'язків з іншими галузями знань, використання положень науки для прискорення ринкових перетворень, піднесення ролі регіонів у стабілізації економіки України.

Регіональна економіка- новий напрям економічної науки, яка вивчає розвиток господарства окремих територій країни. За визначенням академіка М. Некрасова, «регіональна економіка як галузь економічної науки вивчає сукупність економічних і соціальних факторів і явищ, що обумовлюють формування і розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у регіональній системі країни і кожному регіоні» [15 ].

За С. Дорогунцовим і Я. Олійником «Регіональна економіка — галузь наукових знань про економіку регіонів, закономірності економічного розвитку і функціонування суб'єктів господарювання на конкретній території» [16,123-124].

У рамках розвитку теорії і практики регіональної економіки регіон є поняттям адміністративно-економічним, суспільним і під ним слід розуміти територіально спеціалізовану й адміністративно окреслену частину національної економіки, яка характеризується єдністю та цілісністю суспільного відтворювального процесу й управління. В де яких публікаціях наголошується на тому факті, що термін «регіон» є синонімом терміна «район». Е. Маркузен під «регіоном» має на увазі й частину штату, й окремий штат, і декілька штатів [ 4, 12-13].

Предмет регіональної економіки - економічний розвиток регіонів, розвиток поселень і виробництва та їх пропорцій по території, формування відносно спеціалізованих територіальних економічних систем, сукупність економічних та соціальних факторів і явищ, що обумовлюють формування і розвиток продуктивних сил у межах конкретних регіонів.

Об'єкт регіональної економіки – територія, регіони різного масштабу як цілісні суспільно-географічні системи зі своїм природно-ресурсним, демографічним, економічним потенціалом та властивою лише йому територіальною організацією господарства

Регіональна економіка як галузь знань займається:

— дослідженням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил. і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті;

— аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку регіонів і екологічних вимог;

— вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв'язків, а також територіальної організації господарства.

Відповідно необхідно розрізняти, щодо України, три основних рівня регіональної економіки — республіканський народногосподарський комплекс; суспільно-географічні комплекси регіонального рівня і муніципальне (місцеве) господарство.

Вивчення курсу «Регіональна економіка» дає змогу оволодіти закономірностями та факторами сучасного розміщення продуктивних сил як національного багатства, особливостями територіального господарювання, а це, в свою чергу, дає можливість сформувати перспективу регіонального розвитку, прийняття довгострокових рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Виходячи із визначеного об’єкту вивчення РПС та регіональної економіки, предметом даної науки є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації компонентів продуктивних сил, їх сучасне і перспективне розміщення, а також визначення шляхів і засобів ефективної організації економічної діяльності суб'єктів господарювання на території регіону. Іншими словами, предметом вивчення регіональної економіки є особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів, фактори їх розміщення і регіонального розвитку.

Із розміщенням продуктивних сил тісно пов’язана їхтериторіальна організація – науково обґрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв, сфери обслуговування населення та виробничої, ринкової й соціальної інфраструктури. Таке розміщення дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок раціонального їх комплексування, концентрації та формування економічно ефективної спеціалізації регіональної економіки [14, 45-46 ].

Внаслідок територіальної організації продуктивних сил формується відповідна територіальна структура виробництва й інших сфер суспільної діяльності людей. Зазначена структура характеризується певними якостями і рівнем розвитку, особливостями взаємодії складових елементів, результативністю їх функціонування.

Розглядаючи зміст поняття розміщення продуктивнихсил, слід зазначити, що воно охоплює певні складові. Це такі складові, як:

1) розміщення населення і трудових ресурсів;

2) розміщення природних ресурсів;

3) розміщення виробництва і сфери обслуговування.

Особливе місце займають конкретні складові розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту і групи галузей соціальної сфери [68].

Продуктивні сили– це система речових і особистих елементів, у процесі поєднання яких здійснюється виробництво продукту. Сили, що беруть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання, і є продуктивними.

До складу речових елементів продуктивних сил можна віднести:

предмети праці – речі, які людина обробляє в процесі виробництва (ліс, вугілля, руда, метали тощо);

знаряддя і засоби праці, тобто предмети і комплекси предметів, які пристосовані людиною для впливу на предмети праці (виробничі споруди, верстати, залізниці, канали, шосе, трубопроводи, обробні землі тощо).

Сукупність речових елементів продуктивних сил (предмети, знаряддя і засоби праці) утворюють засоби виробництва.

Особисті елементи – це люди, які виробляють засоби праці та приводять їх у рух, володіючи для цього виробничими навиками, досвідом і знаннями. Людина – головна виробнича сила.

Головною складовою продуктивних сил є праця. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Людина як робоча сила характеризується кількісним (чисельність працівників) і якісним (статево - віковий склад, рівень кваліфікації та ін.) складом.

Роль праці як складової частини підвищується з розвитком продуктивних сил (підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів) [19] .

Виробничі відносини– сукупність об'єктивних матеріальних економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва та руху суспільного продукту від виробництва до споживання.

Процес суспільного виробництва є функціонуванням певного складу виробничих відносин з метою отримання продукту, необхідного для задоволення потреб суспільства.

Процес виробництва як економічна категорія відображає процес створення предмета, продукту, споживчої вартості в результаті функціонування певним способом поєднаних елементів живої праці та засобів виробництва.

Економічна оцінка дії продуктивних сил не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, що задовольняють потреби людей або суспільства. Тому слід виходити зі змісту економічної доцільності діяльності, яка полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку).