Алгебраїчне виведення кривої грошового ринку. 3 страница

Гіперінфляція— це інфляція, за якої річний приріст цін становить 200 % і більше. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Відбувається натуралізація господарських зв'язків, поси­люється бартерний обмін, порушуються фінансові та кредитні меха­нізми, руйнується банківська система, процеси в економіці набувають стихійного характеру. Споживачі намагаються вкласти гроші у мате­ріальні цінності. В економіці відбувається перерозподіл доходів.

Залежно від ступеня очікуваності розрізняють передбачувану та непередбачувану інфляцію.

Передбачувана (очікувана) інфляціяочікується і може бути врахо­вана заздалегідь. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляціяє результатом непередбачених змін в економіці або наслідком виникнення незапла-нованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Непередба­чувана інфляція впливає на загальний обсяг виробництва і перероз­поділяє багатство між різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції програють люди, які одержують фіксовані номінальні доходи, власники заощаджень, пенсіонери, які одержують пенсію, землегос-подарі, які одержують фіксовану номінальну ренту, "білі комірці" — особи, доходи яких визначаються тарифною сіткою.

Як свідчить світовий досвід, інфляція зазвичай супроводжується зростанням обсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вона може мати місце і за умов падіння виробництва, що має назву стагфляції.

Інфляція впливає на перерозподіл доходів у суспільстві. Номі­нальний дохід— це кількість грошей, що їх люди одержують у ви­гляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід— кількість товарів та послуг, які можна придбати на суму но­мінального доходу. Зміна реального доходу виражається приблизно такою формулою:

зміна реального _г _ зміна номінального зміна в рівні
доходу(%) доходу(%) цін

Для вимірювання інфляції застосовується такий показник, як темп інфляції.Він показує, як змінилася сама інфляція, з яким темпом за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і обчислюється за допомогою двох індексів цін — розрахункового та минулого періо­дів. Знак "+" свідчить про прискорення, знак "-" — про уповільнен­ня темпів інфляції:

індекс цін індекс цін

темп розрахункового періоду минулого періоду

інфляції індекс цін минулого періоду

100 %.

Антиінфляційна політика держави— це сукупність заходів дер­жавного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.

Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зве­дення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіансь-кий та монетарний [3].

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає в стабілізації су­купного попиту.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсі-анського напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо бо­ротьби з інфляцією.

Існують кілька методів монетарної антиінфляційної політики.

В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації грошей. Приклади: Німеччина 1925 p., Угорщина 1946 p., Україна 1994 р.

Метод шокової терапії передбачає зменшення дефіциту бюдже­ту за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту, скорочення податкових ставок. У результаті до­рогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином, інфляція призупиняється. Од­нак застосування цього методу негативно впливає на добробут на­селення.

Метод градуювання, або поступових змін — метод монетарного напряму антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зни­женні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто ви­кликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді, коли зростання рівня цін становить не більш як 20 % на рік.

Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікува­тися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофілюватися. Головний позитив — це соціальна стабільність у державі. Недоліками поступової ходи є, безумовно, невизначеність економічної політики та очікування інфляції.

Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної полі­тики залежить від соціально-економічної ситуації в країні та визна­чається конкретними умовами і можливостями.

Метод регулювання цін і доходів за допомогою заморожування цін і заробітної плати та обмеження її зростання. Цей підхід передбачає встановлення коефіцієнта виробничих втрат. Він показує, скільки відсотків реального ВВП потрібно витратити для того, щоб скоро-

тити рівень інфляції на 1 %. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обме­жене.

У сучасних умовах більшість економістів пропонують дотримува­тись наступного методу антиінфляційної політики: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростан­ня країни.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення дже­рел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна по­літика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утри­манні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

3.2. Безробіття

Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення мак-роекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності економічного розвитку країни.

За визначенням МОП, безробіття— наявність групи осіб, які старші за певний вік, не мають роботи, здатні нині до роботи та які шукають роботу у розглядуваний період.

Безробіття не визначається звичайною різницею між робочою си­лою та зайнятими, оскільки існують різноманітні класифікації безро­біття. Це пояснюється різними підходами до проблеми безробіття, відсутністю єдиної бази статистичної інформації щодо зайнятості. Найпоширенішою класифікацією є поділ безробіття на три види: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіттяпов'язане з пошуком та очікуванням робо­ти і має добровільний характер. Охоплює велику кількість людей в усіх країнах, має короткостроковий період тривалості та є немину­чим. Шляхами подолання фрикційного безробіття є вдосконалення інформаційної бази на ринку праці та введення певних обмежень щодо переміщення робочої сили. Фрикційне безробіття кваліфікується як добровільна зміна місця роботи, пошук нової роботи через звільнен­ня, пошук роботи вперше.

Сезонне безробіття є підтипом фрикційного і виникає в результаті сезонних коливань попиту та пропозиції на ринку праці.

Структурне безробіттяпов'язане з невідповідністю пропозиції праці та попиту на робочу силу.

З часом у структурі сукупного попиту і в технології відбуваються зміни, які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Внаслідок таких змін попит на деякі професії знижується або взагалі зникає. Попит на інші професії, у тому числі й такі, що ра­ніше не існували, збільшується. Виникає безробіття, за якого робоча сила реагує повільно на ці зміни і її структура повністю не відповідає новій структурі робочих місць. Структурне безробіття, як і фрикційне, також вважають неминучим.

Методами економічної політики, спрямованими на зменшення структурного безробіття, є програми розвитку переструктурованих галузей та регіонів країни, програми перекваліфікації робочої сили.

Циклічне безробіттявикликане рухом економічного циклу. При піднесенні економіки рівень безробіття знижується, при спаданні — зростає. Циклічне безробіття може бути пов'язане ще й із тривалим економічним застоєм, або стагнацією, економіки. За тривалістю цик­лічне безробіття перевищує фрикційне та поступається структур­ному.

Шляхами подолання циклічного безробіття є державні програми щодо стабілізації темпів економічного зростання, спрямовані на під­вищення сукупного попиту, приміром великі державні програми на будівництво житла, доріг тощо.

Залежно від тривалості існування розглядають короткострокове і довгострокове безробіття.

За характером прояву розрізняють відкрите безробіття,яке врахо­вується офіційною статистикою, та приховане,коли людина працює, має дохід, а офіційно не зареєстрована як зайнята.

Повна зайнятість— це зайнятість за наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного.

Природний рівень безробіття— рівень безробіття за умови повної зайнятості. Він дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

На величину природного рівня безробіття впливає передусім стан економіки в країні. Показниками цього стану можуть бути валовий внутрішній продукт на душу населення, демографічні показники, мі­німальний рівень заробітної плати.

Повна зайнятість означає підтримування частки незайнятого на­селення у розмірі 5,5-6,5 % загальної чисельності робочої сили. У різ­них країнах ці показники різні, але в усіх випадках природний рівень безробіття не означає 100%-ної зайнятості.

Повний, або природний, рівень безробіття виникає за збалансова­ності ринків робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає по­казник циклічного безробіття. Отже, рівень безробіття за повної зай­нятості досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорів­нює 0.

У сучасній економіці замість терміна "природний рівень" безро­біття вживають термін "стійкий рівень безробіття", який не прискорює інфляцію, — NAIRU {Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment) [2]. Цей показник обчислюється як усереднена величина фактичного рів­ня безробіття в країні за попередні й наступні десять років. Похибки визначення рівня безробіття пов'язані з суб'єктивними самооцінками людей щодо категорій безробітних та зайнятих і з тіньовою еконо­мікою, коли високий відсоток тіньової економіки в країні супрово­джується значним рівнем безробіття, зафіксованим у статистичних документах.

За міжнародними стандартами 1983 р. Міжнародна організація праці (МОП) поділяє усе населення на три категорії (рис. 3.1).

Особи поза робочою силою

Економічно неактивне населення Рис. 3.1. Категорії населення

1. Зайняті — люди, котрі виконують якусь оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку.

Зайнятими (за матеріалами вибіркового обстеження робочої сили) вважають осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня не менше як чотири години на день (в особистому підсобному госпо­дарстві — не менш як 30 годин за тиждень) незалежно від того, була це постійна чи тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

2. Безробітні, у визначенні МОП, — це особи віком 15-70 років (за­
реєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які:

• не мали роботи (прибуткового заняття);

• шукали роботу або намагались організувати власну справу
впродовж обстежуваного тижня;

• готові розпочати або розпочинають роботу протягом наступ­
них двох тижнів;

• знайшли роботу та чекають відповіді;

• зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

• навчаються за направленням служби зайнятості.

Зареєстровані безробітні, згідно з Законом України "Про зайня­тість населення", — це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством дохо­дів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні розпочати підходящу роботу [7].

3. Особи поза робочою силою, або економічно неактивне насе­
лення:

• люди віком до 16 років, а також ті, які перебувають у спеціалі­
зованих установах (психіатричних установах, виправних закла­
дах тощо);

• особи, які вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які мають
можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу;
особи, які навчаються з відривом від виробництва; військові
строкової служби; жінки, які перебувають у відпустці по догля­
ду за дитиною; пенсіонери; особи дуже хворі, щоб працювати,
або такі, що не шукають роботу; іноземні громадяни.

Безробіття і зайнятість вимірюються показниками "рівень безро­біття" і "рівень зайнятості" відповідно.

Рівень безробіття— це відношення (у %) кількості безробітних до робочої сили:

безробітні _1ЛЛ0/

рівень безробіття =-------------------- 100 %.

робоча сила

Рівень зайнятості— це відношення кількості зайнятого населення до всього опитуваного населення. Розрізняють рівні зайнятості за статтю, віковими групами, місцем проживання.

Рівень зайнятості по країні визначається за формулою:

рівень зайнятості зайняті

по країні ~ особи віком

від 15 років і старші

Потенційним рівнем ВВПвважають обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Під час спаду він менший за цей рівень, потім поступово повертається до нього, а інколи перевищує цей рі­вень під час піднесення економіки.

Якщо фактичний ВВП менший за потенційний, Yr< Y свідчить про відставання ВВП. Відставання ВВП — це обсяг продукції, що його економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.

Якщо фактичний ВВП більший, ніж потенційний, Yr > Y ілюструє перевищення фактичним ВВП свого потенційного рівня. Це стає мож­ливим найчастіше в екстремальних ситуаціях, коли в процес вироб­ництва залучаються додаткові зміни робітників, капітальне облад­нання використовується понад встановлені нормативи, поширюється понаднормова праця і праця за сумісництвом.

Циклічне безробіття, крім соціальних негараздів, призводить до втрат в обсязі реального ВВП.

Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв'язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював за­кон, згідно з яким країна втрачає 2-3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його природним рівнем:

Yf-Y_P

—— =-X(u_f-u_p),

де Yr — фактичний ВВП, Y — потенційний ВВП, Ur — фактичний рівень безробіття, и — природний рівень безробіття, А — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена). Припустимо, А = 2,5. Тоді закон Оукенаформулюється так: якщо фактичний рівень безробіття и --перевищує природний рівень и на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %.

Це відношення (1:2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов'язані з будь-яким рівнем безробіття.

3.3. Економічний цикл

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Історія свідчить про те, що економічні умови ніколи не були ста­лими. За економічним піднесенням настає економічний спад, і на­впаки.

Економічний цикл(цикл ділової активності) — це періодичне під­несення або спад реального ВВП на тлі загальної тенденції до зрос­тання.

Економічний цикл характеризується: 1) самовідтворенням; 2) без­перервністю (остання фаза попереднього циклу є початком нового); 3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показ­ників.

Окремі економічні цикли суттєво відрізняються між собою за три­валістю та інтенсивністю, проте всі вони утворюються з одних і тих самих фаз. Наприкінці попереднього і під час народження нового циклу — спад — погіршуються показники. На нижньому рівні — дно — встановлюється короткочасна рівновага. Під час поширення нового економічного циклу — піднесення — показники різко зроста­ють. На верхньому рівні — пік — досягнення рівноваги, потім — знову спад. Сучасні економічні теорії розрізняють дво- та чотири-фазні моделі економічного циклу. Двофазні моделі містять фази піднесення і спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно) точки циклу (рис. 3.2).

Початковою фазою економічного циклу є спад (криза). Він пору­шує нормальний хід економічного розвитку. Обсяг валового внутрі-

Тенденція зростання

Дно

Дно

Випуск продукції

0 Роки

Рис. 3.2. Двофазна модель економічного циклу

шнього продукту та рівень зайнятості скорочуються. Безробіття зро­стає. Однак ціни не завжди знижуються. Під час спаду досягається найнижча критична точка (дно), після якої починається пожвавлен­ня. Виробництво і зайнятість на дні досягають найнижчого рівня. На фазі піднесення виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися. Життєвий рівень населення також зростає. Дося­гається критична точка — пік (вершина), коли в економіці спостері­гається повна зайнятість і повне використання економічних потуж­ностей. Рівень цін має тенденцію до підвищення. Зростання ділової активності припиняється.

Чотирифазна модель економічного циклу розрізняє фази: А — під­несення, В — кризи, С — депресії та D — пожвавлення (рис. 3.3).

Роки

Випуск продукції

Рис. 3.3. Чотирифазна модель економічного циклу

За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) — коливання ділової активності 3-4 роки; середні (промислові) — коли­вання ділової активності 8-10 років; великі (довгі хвилі) — з періо­дичністю 48-55 років.

Короткі(малі) цикли пояснюються коливаннями в обсязі товарно-матеріальних запасів та пов'язані з відновленням рівноваги на спо­живчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, котрі, повторюючись, мають певні закономірності. Трива­лість їх 3-4 роки. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Міт-челл (1874-1948) і Джозеф Кітчин (1861-1932).

Середні(промислові) цикли зумовлюються зміною попиту на за­соби виробництва. Основою середніх циклів є процеси, пов'язані з

оновленням основного капіталу. Тривалість їх 8-10 років. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819-1908).

В основі великих циклівлежить зміна базових технологій і поко­лінь машин. Тривалість їх 48-55 років. Автором цієї теорії був ро­сійський економіст Микола Кондратьев (1892-1938).

Основні терміни

інфляція дефляція

відкрита інфляція прихована інфляція помірна інфляція галопуюча інфляція гіперінфляція передбачувана інфляція непередбачувана інфляція номінальний дохід реальний дохід темп інфляції антиінфляційна політика метод шокової терапії

метод градуювання

метод регулювання цін і доходів

фрикційне безробіття

структурне безробіття

циклічне безробіття

повна зайнятість

природний рівень безробіття

NAIRU

зайняті

особи поза робочою силою

рівень безробіття

потенційний ВВП

закон Оукена

короткі, середні та великі цикли

Тести

1. Відповісти "так" чи "ні".

Прихована інфляція характерна для командної економіки.

2. Відповісти "так" чи "ні".

Від непередбаченої інфляції виграють власники заощаджень.

3. Яке твердження визначає термін "дефляція":

а) тенденція до зростання загального рівня цін;

б) тенденція до зниження загального рівня цін;

в) уповільнення темпів зростання цін;

г) прискорення темпів зростання цін.

4. Стагфляція відбувається за умов:

а) зростання обсягів виробництва та зниження безробіття;

б) падіння обсягів виробництва та зниження безробіття;

в) падіння обсягів виробництва та зростання безробіття;

г) зростання обсягів виробництва та зростання безробіття.

5. До осіб поза робочою силою належать:

а) працівник, який працює неповний робочий день;

б) звільнений працівник, який не зміг знайти нової роботи і тому
припинив її пошуки;

в) студент вечірнього відділення, який працює менеджером;

г) особа, яка пройшла співбесіду з роботодавцем і чекає відповіді.

6. Безробіття, пов'язане з невідповідністю між: пропозицією праці та
попитом на робочу силу, визначається як:

а) фрикційне; б)структурне;

в) циклічне;

г) сезонне.

7. Циклічне безробіття визначається як:

а) різниця між фрикційним та структурним безробіттям;

б) сума між природним та структурним безробіттям;

в) різниця між фактичним та природним рівнем безробіття;

г) сума фрикційного та структурного рівнів безробіття.

8. До робочої сили зараховують:
а)зайнятих;

б) зайнятих та безробітних;

в) економічно активне та економічно неактивне населення;

г) усе населення без тих, хто є безробітними.

9. Короткі цикли пов'язані з:

а) оновленням основного капіталу;

б) зміною попиту на засоби виробництва;

в) процесами, які відбуваються у сфері грошових відносин;

г) зміною базових технологій.

10.3а теорією М. І. Туган-Барановського, циклічний характер еконо­міки пояснюється: а) плямами на Сонці;

б) диспропорціями у рухові цін;

в) інноваціями в галузях, які випускають засоби виробництва;

г) випадковими шоками.

Приклади розв'язування задач

1. Номінальний дохід збільшився на 6 %, рівень цін — на 7 %. Як і на скільки змінився реальний дохід?

Розв'язок. Наближено зміна реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та інфляцією: Аг = Ди - Аг, ∆r = 6-7 = -1%.

Відповідь. Реальний дохід знизився приблизно на 1 %.

2. Ви вклали 1000 грн у банк при річній ставці 5 %. Яку суму ви
одержите через два роки?

Розв 'язок. За формулою складних відсотків

А = Aq (1 + г)^п, де г — річна ставка, %; п — кількість періодів; A_Q — початковий капітал; А — майбутній капітал.

1000 • (1 + 0,05)² = 1000 • 1,05 = 1102,5 грн.

Відповідь. Через два роки сума становитиме 1102,5 грн.

3. Ви вклали 2 тис. грошових одиниць у комерційний банк при
5%-ній ставці на один рік. Індекс цін за цей рік становив 104 %. Як
і на скільки змінилась реальна вартість ваших заощаджень через
рік?

Розв'язок. За формулою складних відсотків номінальна вартість становитиме:

А = 2000 • (1 + 0,05) = 2100. Оскільки індекс цін дорівнює 1,04, то

номінальна вартість

реальна вартість =----------------------- .

індекс цін

Обчислюємо реальну вартість: 2100 /1,04 = 2019. Відповідь. Реальна вартість збільшилася на 19 гр. од.

4. Рівень фактичного безробіття 10 %, природного — 6 %. Фак­
тичний ВВП становить 126 млрд гр. од. Обчислити втрати ВВП від
циклічного безробіття або втрати ВВП від недовикористання вироб­
ничих можливостей країни.

Розв'язок.

1) Обчислюємо відсоток відставання фактичного ВВП від потен­
ційного:

(иу - и_р) ■ 2,5 = (10 - 6) • 2,5 = 10 % .

2) Обчислюємо ВВП потенційний, який обчислюється в постійних
цінах і є величиною, зіставленою з фактичним (реальним) ВВП.

У. = 100 %,

Y_f = 100%-10% = 90%. Отже, пропорція є такою: 126 млрд гр. од. — 90 % Y_p — 100 %

у ₌JL_ . юр _%= 126 млрд гр. од. _100%=14Омлрдгр.од.
" 90 % 90 %

3) За цих умов втрати ВВП від циклічного безробіття дорівнюва­
тимуть:

AY=Y_p-Y_f= 140 - 126 = 14 млрд гр. од.

Відповідь. Втрати ВВП від циклічного безробіття становитимуть 14 млрд гр. од.

5. Індекс цін у 1999 р. становив 99,5 %, у 2000 р. — 102,78 %. Об­
числити темп інфляції у 2000 р. порівняно з 1999 р.

Розв'язок.

_т . , ... 102,78%99,5%

Темп інфляції =--------------------- =3,3 %.

99,5 %

Відповідь. Темп інфляції у 2000 р. порівняно з 1999 р. становив 3,3 %. Отже, інфляція прискорилась.

6. Кількість безробітних у країні становить 2 млн чоловік. Робоча
сила — 50 млн чоловік. Визначити рівень безробіття в країні.

Розв'язок. Рівень безробіття визначається як відношення кількості безробітних до робочої сили (у відсотках).

Рівень безробіття становить 2 / 50 • 100 % = 4 %. Відповідь. Рівень безробіття в країні становить 4 %.

Задачі для самостійної роботи

1. Номінальний дохід збільшився на 8 %, рівень цін — на 7 %. Як і на
скільки змінився реальний дохід?

2. Ви вклали 5000 грн у банк при річній ставці 4 %. Яку суму ви одер­
жите через три роки?

3. Ви вклали 1 тис. дол. у комерційний банк при 5%-ній ставці на
один рік. Індекс цін за цей рік становив 103 %. Як і на скільки
змінилась реальна вартість ваших заощаджень через рік?

4. Природний рівень безробіття дорівнює 6 %; циклічний рівень без­
робіття — 2 %. Чому дорівнює фактичний рівень безробіття?

5. Рівень фактичного безробіття становив 10 %, рівень природного
безробіття — 6,4 %. Потенційний ВВП становив 50 млрд гр. од.
Обчислити фактичний ВВП, скориставшись законом Оукена (ко­
ефіцієнт 2,5).

6. Робоча сила становить 20 млн чоловік. Рівень безробіття — 4 %.
Чому дорівнює кількість безробітних?

7. Індекс цін у 2001 р. становив 110 %, у 2000 р. — 120 %. Обчислити
темп інфляції у 2001 р. порівняно з 2000 р.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник / Под
общ. ред. А. В. Сидорича. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — Гл. 3.

2. ВечкановГ. С, Вечканова Г. Р. Макроэкономика. —СПб.: Питер,
2000. — Вопр. 26, 32, 34, 35, 36, 37.

3. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.:
Основи, 2000. — Розд. 6.

4. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-
говської. — К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Т. 3.

5. Мэнкъю Н. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. —
Гл. 26, 28.

6. Сакс Док. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика: Глобальный под­
ход. — М.: Дело, 1999. — Гл. 11, 15, 16, 17, 23.

7. Статистичний щорічник України / Державний комітет статистики
України. 1997-2004. — К.: Техніка. — Розд. 4, 14.

Розділ 4

МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

В МОДЕЛІ "СУКУПНИЙ ПОПИТ —

СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ"

Модель "сукупний попит — сукупна пропозиція" — базова мо­дель макроекономічної рівноваги, за допомогою якої можна описа­ти різні варіанти економічної політики держави.

На горизонтальній осі відкладається реальний ВВП, або сукупний випуск, або дохід домогосподарств, фірм, уряду та сектору закордон. На вертикальній осі відкладається сукупний рівень цін в економіці.

4.1. Сукупний попит

Сукупний попит (AD, Aggregate demand) — це загальний обсяг то­варів і послуг, що їх готові купити домогосподарства, фірми, уряд країни і економічні суб'єкти інших країн за різного рівня цін у країні.

Основні компоненти сукупного попиту, або сукупних витрат, у відкритій економіці

AD = С + / + G + NX,

де С — споживчі витрати; / — інвестиційні витрати; G — державні витрати; NX — чистий експорт країни.

Крива AD (рис. 4.1) зображує зміну сукупного рівня усіх витрат домогосподарств, фірм, держави та закордону залежно від зміни рівня цін. Негативний нахил кривої A D свідчить про те, що за умови підвищення рівня цін обсяг реального ВВП, на який пред'явлено по­пит, буде меншим, а при зниженні рівня цін обсяг реального ВВП збільшиться.

На сукупний попит впливають цінові та нецінові чинники. Вплив їх може пояснити рівняння кількісної теорії грошей: