Нетарифні засоби регулювання, їх класифікація та характеристика

НЕТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Нетарифні засоби регулювання, їх класифікація та характеристика

2. Кількісні обмеження; ліцензування та квотування

3. Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню

4. Види і способи розподілу ліцензій

5. Механізм оформлення документів для отримання ліцензій

6. Фінансові засоби нетарифного регулювання: експортні субсидії, експортні кредити,спеціальні імпортні процедури

7. Антидемпінгові заходи та антидемпінгові мита

8. Технічні бар'єри. Вимоги про вміст місцевих компонентів. Внутрішні податки і збори

Нетарифні засоби регулювання, їх класифікація та характеристика

Митний тариф - це не єдиний метод регулювання зовнішньоеко­номічної діяльності. У сучасній практиці державного регулювання зов­нішньої торгівлі поряд з тарифними заходами досить широко застосо­вуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням, інструменти зовнішньоторговельної політики, які дістали назву нетарифних.

В українському законодавстві немає чіткого визначення поняття не­тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Так, у ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встанов­люється лише, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції, а сам термін акту нетарифно­го регулювання не розкривається.

У сучасній українській правовій науці під нетарифними засобами регулювання зазвичай розуміють встановлені законодавцем обмежува­льно-заборонні заходи, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України *з метою захисту інтересів вітчиз­няного виробника та споживача.

Однак, нетарифні засоби застосовуються як до імпорту так і до екс­порту і, таким чином, необхідно говорити про перешкоди для перемі­щення товарів та інших предметів через митний кордон України взагалі.

Крім того розширюється сфера застосування нетарифних заходів — з їх допомогою забезпечується захист навколишнього середовища, мо­ралі, релігії і мова вже йде про забезпечення відповідних аспектів наці­ональної безпеки та національних інтересів країни.

Таким чином, до нетарифних заходів відносяться будь-які заходи не­податкового характеру з боку держави, спрямовані на здійснення впливу на суспільні відносини в зовнішньоекономічній сфері. І сутність нетари­фного регулювання ЗЕД полягає в забезпечені належного захисту не лише інтересів держави, а і інтересів окремих суб'єктів цієї діяльності.

Світова організація торгівлі (СОТ) неодноразово наголошувала на необхідності повної ліквідації нетарифних бар'єрів, але більшість країн світу продовжують широко їх застосовувати. На сьогодні нетарифні бар'єри представляють собою найбільш ефективну зброю дискриміна­ції та блокування доступу до ринків збуту. Вони включають велику кі­лькість протекціоністських прийомів (за підрахунками Міжнародної конференції з торгівлі і розвитку ООН (ГОНКТАД) більше ніж 800), починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, введення саніта­рних і технічних норм та закінчуючи навмисним ускладненням адмініс­тративних процедур.

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження мо­жуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних за­ходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові за­ходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС [83].

В сучасних умовах нетарифне регулювання застосовується держа­вами з такими основними ціпами:

- захист національної економіки;

- дотримання міжнародної безпеки;

- охорона життя та здоров'я людей;

- виконання міжнародних зобов'язань;

- підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Крім того, у випадках:

- різкого погіршення платіжного балансу країни;

- необхідності збільшення надходжень у державний бюджет країни;

- великого зовнішнього боргу країни;

- значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національ­ному ринку;

- великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

- необхідності здійснення заходів у відповідь на. дискримінаційні дії інших держав;

- укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження екс­порту чи імпорту.

До переваг нетарифних засобів можна віднести:

- просту процедуру їх застосування (встановлення більшої частини нетарифних обмежень відбувається нормативними актами органів ви­конавчої влади);

- високу ефективність та оперативність застосування;

- відсутність необхідності узгоджувати застосування більшості не­тарифних засобів з іншими державами.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних ін­струментів та жорстокої регламентації правил, і процедур їх викорис­тання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні між­народні форуми та організації, серед яких — СОТ, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Міжнародна конференція з торгівлі і роз­витку ООН (ЮНКТАД) та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації, а також національні установи вклада­ють неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання.

Існують різні класифікації нетарифних заходів, які розробляються міжнародними організаціями. Найбільш відомими є класифікації, які були розроблені ЮНКТАД та СОТ.

За класифікацією ЮНКТАД нетарифні заходи поділяються на:

· паратарифні;

· заходи цінового контролю;

· заходи фінансового контролю;

· автоматичне ліцензування;

· кількісні обмеження;

· монопольні заходи та технічні стандарти.

Класифікація, розроблена СОТ розподіляє всі інструменти нетарифного регулювання на такі 5 груп:

/. Заходи втручання держави в економіку (пільги виробникам та споживачам місцевої продукції; експортні субсидії; компенсаційні ми­та; державні закупки; торгові операції державних підприємств інші за­ходи з обмеження торгівлі).

2. Особливості митних та адміністративних процедур (заходи ми­тної оцінки; антидемпінгові мита; структура тарифів; консульські та митні формальності та документи; вимоги відносно зразків товарі).

3. Стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів (технічні стан­дарти; вимоги до упакування товарів та маркування);

4. Специфічні торгові бар'єри ( кількісні обмеження імпорту; двосто­ронні дискримінаційні обмеження імпорту; обмеження експорту; встано­влення мінімальних цін; ліцензування; заборони щодо кінофільмів).

5. Імпортні податки та збори (внесення депозитів; кредитні обме­ження для імпортерів; різні збори; прикордонні збори фіскального ха­рактеру; обмеження щодо іноземних вино-горілчаних виробів; дискри­мінаційні збори з автомобілів; статистичні та адміністративні збори; спеціальні збори на імпортні товари).

Всі види нетарифних обмежень можна умовно згрупувати у такі три класи: економічні, адміністративні та правові. Така класифікація нета­рифних обмежень наведена в таблиці 6.1.

Показниками ефективного використання нетарифних засобів регу­лювання зазвичай використовується один із таких індексів: індекс час­тоти, індекс покриття торгівлі, індекс впливу на ціни [55].

Індекс частоти показує частку тарифних позицій, які покриті нетарифними обмеженнями.

Індекс покриття торгівлі показує вартісну частку експорту та імпо­рту, що покриваються нетарифними обмеженнями. Недоліком даного індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш, інтенсивних нетариф­них бар'єрів.

Індекс впливу на ціни — це співвідношення ціни світового ринку та ціни на товар, імпорт або експорт якого підпав під нетарифне регулю­вання. Недоліком даного індексу є те, що не вся різниця між національ­ною і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.