Правова природа податку та його характерні ознаки.
В умовах ринкової економіки податки відіграють важливу роль в регулюванні економіки як на рівні держави, окремих регіонів, так і на рівні окремих суб’єктів господарської діяльності. Податки є основним джерелом надходження коштів у бюджет і відіграють безпосередню роль у розподілі доходів, внаслідок чого стимулюють, або навпаки уповільнюють розвиток виробництва.
Податок є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду (коштів) грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій. Виникнення податків зумовлене розподілом суспільства на класи і появою держави. Податок – категорія не тільки економічна, але й правова, оскільки встановлюється виключно вищим органом державної законодавчої влади і базується на актах вищої юридичної сили. Відносини, що виникають при встановленні та веденні податків, накладенні стягнення за порушення порядку правильності їх нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджетів, здійсненні контролю за їх надходженням відбуваються тільки на підставі правових норм. Таким чином, відносини в сфері податків можуть існувати тільки в формі правовідносин.
Відповідно до статті 6 Податкового кодексу України податок – це обов’язковий, безумовний платіж, який справляється до бюджету з юридичних і фізичних осіб в порядку і на умовах визначених законодавчими актами України. Основною характеристикою податку є перехід права власності на частину коштів від платника податків у власність держави.
На відміну від інших платежів, податок має характерні ознаки, які визначають його сутність.
1. Вид платежу, який регулюється актом найвищої юридичної сили компетентного органу державної влади.
2. Індивідуальна безвідплатність податку виражається в односторонньому руху коштів від платника до держави. Держава, при стягненні податку не бере на себе обов’язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівному їх платежу. Це означає, що у відносинах з платниками податку, з боку держави не виникають якісь зустрічні зобов’язання по кожній конкретно сплаченій сумі.
3. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки і означає сплату податку не пов’язану з будь-якими умовами про зустрічні дії або привілеї з боку держави.
4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, які акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб, без чітко визначених конкретних цілей, тобто прослідкувати на задоволення яких саме потреб держави здійснюється витрачання надходження від кожного конкретного податку є неможливим.
5. Адресність полягає в тому, що податок на відміну від інших обов’язкових платежів сплачується лише до бюджету, а не до іншого державного грошового централізованого або децентралізованого фонду. Кожний податок закріплюється за конкретно-визначеним бюджетом (адресатом), або у відповідності з бюджетною класифікацією може бути розподілений між бюджетами різних рівнів.
6. Обов’язковий характер податку передбачає неможливість законного ухилення від його сплати, за виключенням випадків, закріплених у чинному законодавстві.
Чинне законодавство не розмежовує поняття податку, збору, плати, обов’язкового платежу тощо. Зокрема, Закон України «Про систему оподаткування» трактує поняття податку і збору (обов’язкового платежу) до бюджетів та цільових фондів у ст. 2: «Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування».
Проте за своєю правовою формою та економічним змістом ці платежі не є тотожними. Податок являє собою узаконену форму відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності. Збори - це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти.
Податок завжди сплачується до бюджету - загальнодержавного або місцевого, а також може розподілятися між ними. Він не призначений для конкретних витрат. Всі надходження від податків змішуються у бюджеті у вигляді грошових сум і звідси можуть піти на фінансування будь-яких цілей, що становлять загальний інтерес.
Податки покликані виконувати ряд функцій, які визначають сутність і обумовлюють їх призначення.Виділяють наступні функції податків.
1. Фіскальна. У відповідності з цією функцією, податки виконують своє основне призначення – поповнення доходної частини бюджету, доходів держави шляхом залучення податкових платежів для задоволення потреб суспільства.
2. Регулюючафункція податків служить своєрідним регулятором як виробництва, так і споживання (наприклад, непрямі податки) і полягає у використанні державою податкового механізму (пільг, ставок) з метою зацікавити платника податків в здійсненні певної діяльності, виконанні робіт чи навпаки, зробити для нього невигідним заняття ними (наприклад, шляхом встановлення високих податкових ставок).
3. Розподільчафункція податків проявляє себе під час розподілу акумульованих коштів у доходній частині бюджету, тобто перерозподілу національного доходу (ВВП) через бюджет. За допомогою податків у державному бюджеті концентруються засоби, що направляються потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування великих міжгалузевих, комплексних цільових програм - науково-технічних, економічних і ін.
4. Стимулюючафункція створює орієнтири або для розвитку, або до згортання виробництва та діяльності. Стимулююча функція полягає в тому, що податок повинен бути стимулом до праці. Стимулювання технічного прогресу за допомогою податків виявляється насамперед у тому, що сума прибутку, спрямованого на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва товарів народного споживання, устаткування для виробництва продуктів харчування і ряду інших звільняється від оподатковування.
5. Контрольнафункція реалізується в ході оподаткування і здійсненні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій; при контролі за отриманням доходів громадян і використанні ними майна.
Отже, податок- це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов’язковий індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вноситься юридичними та фізичними особами до державного чи місцевого бюджету за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у передбачених законодавством розмірах і не призначений для конкретних витрат.
Можливі різні класифікації податківзалежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння.
Залежно від платника:
добавлену вартість, акцизний збір тощо),
промисел),
осіб (податок з власників транспортних засобів, земельний податок тощо).
Залежновід форми обкладанняподатки поділяються на дві групи:
Прямі – податки, які справляються в процесі виробництва і акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування (доходи, майно), включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Наприклад, податок на прибуток підприємств.
Непрямі – або ж податки на споживання справляються під час витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання і включаються до ціни товару у вигляді надбавки (націнки) і сплачуються споживачем. (Наприклад, акцизний збір, податок на додану вартість). При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару, і який несе відповідальність за його повну і своєчасну сплату до бюджету.
Насправді ж реальним платником податку є споживач товару.
Залежновід рівня державних структур податки поділяються на:
загальнодержавні, місцеві.
Згідно з чинним законодавством до загальнодержавних податків належать прибуткові податки з юридичних та фізичних осіб, податок на додану вартість та акцизний податок, екологічний податок, мито та плата за землю тощо. До місцевих податків та зборів належать єдиний податок, податок на нерухоме майно, збір за місця для паркування транспорту; туристичний тощо.
2. Податкова система України: правові основи, зміст та принципи.
Функціонування податкової системи в Україні пов’язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов’язаним.
Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв’язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.
Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв’язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.
Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.
Отже, податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов’язкових платежів, які взаємопов’язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.
Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.
Фахівці вважають, що податкова система України в перехідний період має базуватися на таких принципах: антициклічний характер, цільове призначення податків, погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо. У свою чергу Податковий кодекс містить перелік принципів системи оподаткування.
До них належать:
стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку
(доходу), спрямованого на розвиток виробництва; обов’язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства; рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) - на більші доходи; рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи; стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових
платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами; рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат; компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами; доступність - забезпечення дохідливості норм податкового
законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів); єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.
Останній принцип відповідає основним засадам розвитку податкового законодавства. Податкове законодавство - це система законодавчих актів, що містить правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін у податковій сфері суспільних відносин. Законодавчі акти приймаються як з питань податкової системи в цілому, так і з питань конкретних податків і містять норми податкового права. Основним законодавчим актом у сфері оподаткування є Податковий кодекс України. Між податковим правом та податковим законодавством існує певний взаємозв’язок та взаємозалежність. У даному аспекті можна погодитися з професором Л. К. Вороновою, яка вважає, що первинною ланкою фінансового законодавства є правова формаакт законодавчої чи виконавчої влади, а первинною ланкою фінансового права - правова норма.
Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб’єктів податкових правовідносин, їх прав та обов’язків, об’єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов’язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.
Законодавчі акти, що покладені в основу податкового законодавства, становлять певну систему:
• загальні нефінансові закони - конституційні закони чи закони, що стосуються до інших галузей права та містять податкові норми;
• загальні фінансові закони - здебільшого вони представлені бюджетними законами;
• загальні податкові закони - законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основні засади, головні характеристики податкових важелів;
• спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи та види податків.
Елементи податкового законодавства майже збігаються з правовими елементами податку, які поділяються на:
основні – головні характеристики податку:а) платник податку; б)
об’єкт оподаткування; в) ставка податку; додаткові – необхідні характеристики податку, що розкривають специфіку податкового механізму і його використання:а) пільги по оподаткуванню; б) особливості обчислення об’єкта; в) бюджет чи фонд, куди поступають податкові платежі; в) терміни і періодичність перерахування податку; факультативні – підкреслюють своєрідність конретного правового механізму податку, але не є обов’язковими. До них можна віднести ведення спеціальних кадастрів та реєстрів з окремих видів податків і зборів.
Першим елементом будь-якого податкового закону є суб’єкт оподаткування.Це юридична або фізична особа, якій належить сплачувати податок відповідно до норми закону. Головною ознакою суб’єкта оподаткування є наявність самостійного джерела доходу чи майна. У кожному конкретному випадку відповідний податковий закон встановлює своє коло суб’єктів оподаткування. Податкова правоздатність фізичної особи характеризується в основному через її юридичні обов’язки, які фіксуються у податковому законодавстві, що не є випадковим. Держава, встановлюючи податкові норми, кровно заінтересована в їх чіткому виконанні всіма суб’єктами, яким вони адресовані.
Водночас податкове законодавство передбачає в деяких податках наявність платника податку, який не збігається із суб’єктом оподаткування (наприклад, при справлянні прибуткового податку з громадян, коли обов’язки зі справляння податків лежать на податковому агенті - підприємстві, установі тощо, що нараховують дохід громадянинові, з якого й справляється податок).
До основних елементів правового податкового механізму також належить об’єкт оподаткування. Це те, що підлягає оподаткуванню. Об’єкт оподаткування вказує на обставини, за яких у суб’єкта оподаткування виникає обов’язок сплатити податок. У деяких податкових законах об’єкт може набувати конкретизації, і з’являється предмет оподаткування. Така конкретизація існує при оподаткуванні власників транспортних засобів, а також справлянні плати за землю. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактичного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку. Уточнює об’єкт оподаткування джерело сплати податку. Це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування, а може й не стосуватися об’єкта оподаткування, об’єкт і джерело не завжди збігаються. В ширшому розумінні джерело податку - національний доход, тому що всі оподатковувані об’єкти становлять ту чи іншу форму національного доходу. Податкова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка. Але це правильно лише тоді, коли предмет оподаткування безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є умовою (об’єктом оподаткування), що породжує обов’язок сплатити податок. При реалізації майна об’єктом оподаткування буде не саме майно, а угода купівлі-продажу. Майно у даному разі - лише кількісне вираження об’єкта оподаткування.
Критерієм для вимірювання об’єкта оподаткування виступає одиниця обкладання. Це та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Одиниця оподаткування-це одиниця виміру (майнового чи грошового) об’єкта оподаткування, стосовно якої встановлюються нормативи і ставки обкладення. Одиниця оподаткування має переважно розрахунковий характер. Фізичний вимір повинен досить точно відображати обсяг оподаткування. Наприклад, при оподаткуванні земель використовуються одиниці виміру, прийняті у країні, - акр, гектар, сотка, квадратний метр тощо; при встановленні акцизів на бензин - літр, галон.
Ставка податку - це його розмір, що стягується з кожної одиниці оподаткування. Податкова ставка - законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існує два підходи для встановлення податкових ставок - універсальний та диференційований. В універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, а у диференційованому - кілька. Диференціювання ставок може здійснюватися за двома напрямами. Перший - у розрізі платників, іноді для більшості платників виділяється основна ставка, також знижено та підвищено ставки для окремих платників; другий - у сфері різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. Базова ставка - це ставка податку без урахування особливостей суб’єкта чи видів діяльності. За деякими податковими платежами внаслідок великої кількості ставок (акцизний збір) про поняття «базова ставка» можна говорити лише умовно. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у процентному. Останні у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування - з пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування використовує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої - прогресивні.
Важливим елементом податкового закону є строки сплати податку. Вони встановлюються в законі, який регулює кожний окремий вид податку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності надходження коштів до бюджету. Податковий період - це строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання. Податковий період не слід плутати з поняттям «звітний період» - строк складання та надання податковому органові звітності.
Принципово важливим елементом кожного податкового закону має бути положення про пільги, а саме: або вказівка на те, що зі сплати даного податку пільги не можуть мати місця взагалі; або вказівка на об’єкти оподаткування, на які поширюються пільги, та характер цих пільг; або перелік суб’єктів оподаткування, на яких поширюються пільги зі сплати податку. Податкові пільги - це часткове або повне звільнення юридичних або фізичних осіб від сплати податків. Поширені такі види пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплачених сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.