Поняття собівартості продукції та значення її зниження

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та реалізацію.

У собівартість продукції включається вартість витрачених ре­сурсів, тобто, сировини, матеріалів, палива, енергії, інструменту, заробітної плати промислово-виробничого персоналу, витрати на амор­тизацію і ремонт основних фондів та інші витрати, пов’язані з вироб­ництвом і реалізацією продукції. Отже, собівартість - це величина ресурсів, використаних з конкретною метою, у грошовому виразі. Гроші забезпечують єдність вимірювача, що дозволяє сумувати різні види ре­сурсів, так як в собівартість входять витрати не тільки живої, але і минулої праці, втіленої в засобах і предметах праці.

В умовах ринкової економіки кожний підприємець намагається одер­жати максимально можливий прибуток, що можна досягти збільшенням обсягів виробництва продукції, а також зниженням витрат на виробни­цтво і реалізацію продукції.

Собівартість продукції має важливе значення у виробничій діяль­ності підприємства. Вона показує, наскільки ефективно використову­ються засоби праці, предмети праці і сама праця.

Зниження собівартості продукції лежить в основі збільшення за­гальної суми прибутку, а отже, і розмірів відрахувань у фонди спожи­вання та нагромадження і виплати дивідендів акціонерам .

Тісний зв’язок існує між собівартістю і ціною продукції. Собі­вартість є нижньою межею при встановленні ціни на продукцію.

Класифікація витрат

Різноманітність форм витрат на виробництво і реалізацію продукції потребує їх систематизації, що досягається за допомогою класифікації. Усі витрати класифікуються за ознаками, вказаними в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1- Класифікація витрат для потреб планування

Ознаки	Види витрат
1 За калькуляційними ознаками	За елементами витрат За статтями калькуляції
2 Місце виникнення на підприємстві	Зведені по: - підприємству; - структурних підрозділах; - цехах; дільницях

Продовження таблиці 5.1

3 Об’єкти господарської діяльності	За об’єктами господарської діяльності (продукція, роботи, послуги, господарські процеси, деталі, замовлення)
4 Характер виробництва	Основне виробництво Допоміжне виробництво Обслуговуюче виробництво
5 Зв’язок з обсягами господарської діяльності	Умовно-постійні Умовно-змінні
6 Спосіб перенесення витрат на об’єкт	Прямі Непрямі
7 Час виникнення	Витрати минулого періоду Витрати звітного періоду Витрати майбутніх періодів
8 За відношенням до джерел покриття	Вхідні витрати (залишок готової продукції на початок звітного періоду) Поточні витрати (виробнича собівартість готової продукції звітного періоду) Вихідні витрати (собівартість реалізованої продукції)
9Можливість регулювання	Регульовані Нерегульовані
10 Мета формування	Визначення собівартості Визначення прибутку Оцінка альтернативного варіанту

Закінчення таблиці 5.1

11 Вид діяльності	Звичайні Основні Операційні Інвестиційні Фінансові Надзвичайні Виробничі Адміністративні Збутові Постачання Невиробничі
12 За однорідністю витрат	Одноелементні Комплексні
13 За календарними періодами	Поточні Довгострокові Одноразові
14 За доцільністю витрачання	Продуктивні Непродуктивні

Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

У залежності від мети розрахунку використовуються дві класифікації витрат6 за економічними елементами та за калькуляційними статтями.

Витрати операційної діяльності групуються за наступними економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

До складу елемента „Матеріальні витрати” входять витрати на:

1) сировину й матеріали, які використані на основну і допоміжну продукцію в операційній діяльності підприємства;

2) куповані напівфабрикати та комплектувальні вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які спожиті в операційній діяльності підприємства;

4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;

5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;

6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;

7) інші матеріальні витрати, які відбивають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети.

До складу елемента „Витрати на оплату праці” входять:

1) заробітна плата за окладами і тарифами;

2) надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

3) премії та заохочення;

4) матеріальна допомога;

5) компенсаційні виплати;

6) оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

7) інші витрати на оплату праці.

До складу елемента „Відрахування на соціальні заходи ” входять:

1) відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування (32%);

2) відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням (2,9%);

3) відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (2,1%);

4) відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності (від 0,2% до 13,8%);

5) відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

6) відрахування на інші соціальні заходи.

До елемента „Амортизація” відноситься сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних та нематеріальних активів.

До елемента „Інші операційні витрати” відносяться:

2 витрати на відрядження фізичних осіб;

3 витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

4 виплати за участь у семінарах;

5 витрати на проведення аудиту;

6 витрати на транспортне обслуговування;

7 оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

8 витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані для ведення господарської діяльності;

9 витрати на охорону праці;

10 витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

11 витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

12 витрати зі страхування ризиків;

13 податки, збори та інші обов’язкові платежі;

14 інші витрати.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції групуються за статтями калькуляції. Статті – це витрати, які відрізняються між собою функціональним значенням у виробничому процесі і місцем виникнення. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але в загальному для виробничої собівартості може мати такий склад:

1) сировина та матеріали;

2) куповані напівфабрикати та комплектувальні вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) паливо й енергія на технологічні цілі;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9) загальновиробничі витрати;

10) втрати від браку;

11) інші виробничі витрати;

12) попутна продукція (вираховується);

13) виробнича собівартість.

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються: за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне і допоміжне.

До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

За об’єктами господарської діяльності усі витрати входять до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг, груп однорідних виробів, замовлень, господарських процесів.

За єдністю складу (однорідністю) витрати діляться на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількохекономічних елементів.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі – це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до певного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремого виду продукції (матеріали, заробітна плата), які можна включити до його собівартості на підставі встановлених норм.

Непрямі витрати – витрати, які не можна безпосередньо віднести до певного об’єкта. До непрямих витрат відносяться витрати, пов’язані з процесом виробництва в цілому (загальновиробничі), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції, які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі. Для комплексних статей витрат складаються кошториси.

До кошторису витрат на утримання та експлуатацію обладнання вклю­чаються такі витрати:

І) Амортизація обладнання, транспортних засобів та цінного ін­струменту;

2) Платежі з обов’язкового страхування майна;

З) Експлуатація обладнання (вартість допоміжних матеріалів, необ­хідних для догляду за обладнанням, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи допоміжних робітників, які обслуговують обладнан­ня, вартість води та усіх видів енергії для технологічних потреб);

4) Ремонт обладнання та транспортних засобів і цінного інструмен­ту;

5) Внутрішньозаводське переміщення вантажів;

б) Знос малоцінних та швидкозношуваних інструментів і пристроїв;

7) Інші витрати (відсотки за оренду, знос нематеріальних акти­вів).

До кошторису "Загальновиробничі витрати" відносяться наступні витрати:

І) Утримання апарату управління цехом;

2) Утримання іншого цехового персоналу;

З) Амортизація будівель, споруд, інвентарю цехового призначення;

4) Платежі з обов’язкового страхування майна цеху;

5) Ремонт будівель, споруд та інвентарю цехового призначення;

б) Утримання будівель, споруд та інвентарю цехового призначення;

7) Випробовування, експерименти і дослідження, раціоналізація та винахідництво цеху;

8) Забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки цеху;

9) Знос малоцінного та швидкозношуваного інвентарю цехового призначення;

І0) Інші витрати (плата за оренду окремих об’єктів неактивних основних засобів, платежі за користування природними ресурсами та ін.).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на обслуговування і управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- витрати на врегулювання суперечок у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають наступні витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт послуг.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на змінні та постійні.

До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. Змінні включають витрати на сировину та матеріали, куповані напівфабрикати та комплектувальні вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, відрахування на соціальні заходи.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Класифікація витрат в залежності від обсягу виробництва має важ­ливе значення в розрахунках ефективності заходів, спрямованих на зни­ження собівартості. При збільшенні обсягу виробництва умовно-постійні витрати зменшуються в розрахунку на одиницю продукції, що приводить до зниження собівартості в цілому.

Графічно залежність "витрати - обсяг" представлена на рисунку 5.1 і може бути описана наступним рівнянням:

(5.1)

де С - загальна сума повних витрат, грн.;

С_уп - умовно-постійні витрати, грн.;

с_з – умовно-змінні витрати на одиницю обсягу виробництва, грн.;

В - обсяг виробництва, штук.

Рисунок 5.1- Співвідношення загальної суми повних витрат і обсягу виробництва.

Як видно із рисунка 5.1, при збільшенні обсягу виробництва змен­шиться частка умовно-постійних витрат, тобто одержимо відносну еконо­мію умовно-постійних витрат:

(5.2)

де - збільшення обсягу виробництва, %.

Різницю, яка існує між постійними і змінними витратами необхідно враховувати при плануванні виробничої діяльності підприємства. Змінними витратами, величина яких змінюється протягом не тривалого періоду часу, можна управляти як в процесі планування, так і на усіх стадіях виробництва. Постійні ж витрати знаходяться поза увагою економістів-менеджерів, так як є обов’язковими і повинні оплачуватись в плановому періоді незалежно від обсягу виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво діляться на поточні, довгострокові та одноразові.

Поточні – це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові – це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом . У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

Структура собівартості

Класифікація витрат на виробництво дозволяє визначити структуру собівартості. Під структурою собівартості продукції розуміють співвідношення окремих витрат у повній собівартості продукції.

Структура собівартості зумовлена специфічними особливостями роботи кожної галузі – обсягом виробництва, ступенем автоматизації, характером технологічних процесів, сировини. У залежності від того, який елемент переважає в собівартості, прийнято розрізняти матеріалоємні, паливо ємні, енергоємні, фондоємні та трудоємні галузі. Така класифікація вказує, в якому напрямку і за рахунок яких витрат повинно досягатися зниження собівартості.

Машинобудування відноситься до трудоємних і матеріалоємних галузей, тобто в порівнянні із середніми даними в промисловості в цілому воно характеризується високою питомою вагою заробітної плати з відрахуваннями на соціальні заходи і трохи меншими, але досить високими витратами на сировину і матеріали. Це пов’язане з особливостями машинобудівного виробництва. Кожен виріб машинобудування – це складна і трудоємна продукція, яка вимагає високої кваліфікації робітників. Номенклатура виробленої продукції різноманітна і підготовка її зв’язана з великими витратами праці на проектування машин, розробку та виготовлення оснащення та інструменту.

Види собівартості

Собівартість – це грошовий вираз частини витрат, що спрямовані безпосередньо на виробництво та реалізацію продукції.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку для цілей бухгалтерського обліку розрізняють: виробничу собівартість, собівартість реалізованої продукції, собівартість реалізованих товарів, витрати операційної діяльності, витрати звичайної діяльності.

Виробнича собівартість – це витрати на рівні виробничого підрозділу. Вона включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі витрати, постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, понаднормативних витрат та нерозподілених загальновиробничих витрат.

Понаднормативні виробничі витрати – це такі витрати, які можуть виникати, коли перевищуються встановлені норми витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у момент їх виникнення.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між роздрібною вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Ця категорія собівартості використовується для торговельних підприємств.

Витрати операційної діяльності складаються із собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат, пов’язаних зі збутом та інших операційних витрат.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з операційних і не операційних витрат (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати).

Операційні витрати, фінансові витрати, втрати від участі в капіталі та інші витрати називають витратами звичайної діяльності. Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Фінансові витрати, що входять до складу витрат звичайної діяльності, є витратами на погашення відсотків за користування кредитами. Випущеними облігаціями, за фінансовою орендою та іншими витратами, пов’язаними із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності, але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів, балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій, залишкова вартість списаних необоротних активів, витрати на ліквідацію необоротних активів, інші витрати звичайної діяльності).

Можливі (фактичні) витрати підприємства складаються із витрат звичайної діяльності та витрат, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями. Надзвичайні витрати виникають у зв’язку з надзвичайними подіями. Надзвичайна подія – подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона буде повторюватися періодично або в кожному наступному звітному періоді (стихійні лиха, пожежі, політичні події). Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Звичайно такі витрати на підприємстві не плануються.

В управлінському обліку на підприємстві широко використовуються й інші показники витрат та собівартості. Перш за все це стосується показників собівартості валової та товарної продукції.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

- із загальної суми витрат на виробництво слід виключити витрати на роботи (послуги), які з різних причин не включаються до складу валової продукції: витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку; втрати від браку; напівфабрикати і комплектувальні вироби, якщо вони не підлягають обробці на підприємстві і оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб тощо. Перелік робіт, які не включаються до валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві;

- врахувати зміну залишків майбутніх періодів (віднімається приріст, додається зменшення);

- врахувати зміну залишків резервів наступних платежів (відпускних, винагород за стаж роботи, за підготовчі роботи у сезонних виробництвах тощо). Приріст залишків резервів наступних витрат додається, зменшення віднімається.

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Для визначення собівартості товарної продукції необхідно здійснити коригування собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається).

За етапами формування витрат розрізняють технологічну, цехову і виробничу собівартість.

У залежності від часу формування витрат розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість: місячну , квартальну, річну.

У промисловості розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість. Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції і визначається за формулою середньої арифметичної зваженої.