Поняття та призначення антимонопольного регулювання
Антимонопольне регулювання - це процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках або діяльність конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.
Мета антимонопольного регулювання - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.
Монопольне утворення (монополія) згідно з зазначеним Законом - це підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.
Згідно із законодавством України монопольним визначається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Разом з тим рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару становить менше 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" визнає зловживання монопольним становищем на ринку.
Правове регулювання недопущення монополістичної діяльності та забеспечення конкуренції у підприємництві України здійснюється системою нормативно-правових актів.
Основні начала антимонопольного регулювання визначено у Конституції України (ст. 42).
45. Правові засади антимонопольного регулювання.
Антимонопольне регулювання - це процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках або діяльність конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.
Мета антимонопольного регулювання - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.
Наказом Антимонопольного комітету України від 5 січня 1994 р. Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку .
Порушення антимонопольного законодавства:
- зловживання монопольним становищем на ринку;
- антиконкурентні узгоджені дії;
- дискримінація суб'єктів господарювання: органами державної влади і місцевого самоврядування; органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" визначає конкуренцію як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.
46.Антимонопольний комітет України, його структура та компетенція.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та три заступники Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення. Один з державних уповноважених Комітету за посадою є також головою Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Як орган державної влади свої повноваження Комітет здійснює з додержанням Конституції та законів України, а також незалежно від органів влади, адміністративно-господарського управління та контролю, місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, об’єднань громадян чи їх органів. Будь-яке втручання зазначених органів або осіб в діяльність Антимонопольного комітету чи його територіальних відділень забороняється. Державою на Комітет покладено завдання із забезпечення захисту та розвитку конкуренції в економіці України. Виходячи з цього, він наділений певними повноваженнями. Необхідно звернути увагу на те, що, в залежності від завдання такі повноваження різні та мають специфічний характер.
Так, згідно зі статтею 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, свої повноваження Комітет реалізує у трьох різних сферах:
1) у сфері здійснення контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції;
2) у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією;
3) у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Комітету та застосування законодавства про захист економічної конкуренції. Голова Комітету представляє його у взаємозв’язках з органами влади та управління, зарубіжними антимонопольними органами, громадськими організаціями тощо, координує діяльність Комітету і взагалі здійснює особливі функції та приймає найважливіші рішення, що стосуються діяльності органів Комітету. Він призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк його повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку Голова продовжує виконувати свої обов’язки до призначення нового Голови. Голова Комітету може бути звільнений з займаної посади у разі вчинення ним злочину, , грубого порушення службових обов’язків та у зв’язку з неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я. Крім того, він має право заявити про свою відставку Президенту України.
Припинення повноважень Голови Комітету не тягне за собою складення повноважень державними уповноваженими. У разі дострокового припинення повноважень Голови Комітету, на його місце має бути призначено нового Голову на строк, що залишився.
47.Поняття, роль та основні принципи економічної конкуренції.
Запровадження в економіку України ринкових форм господарювання зумовило розвиток конкуренції - неодмінного елементу ринку як основного його регулятора, що забезпечує поліпшення якості товарів, збільшення їх асортименту, зменшення ціни з метою збільшення кола споживачів і, відповідно, прибутку від реалізації товарів. На ринку (у сфері господарювання) діє економічна конкуренція, роль якої проявляється через її функції: - регулюючої, яка полягає у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт, послуг;
- стимулюючої, що проявляється в спонуканні учасників конкуренції вдосконалювати виробництво (щодо якості, ціпи, кількості, асортименту товарів, робіт, послуг, запровадження новітніх технологій) з метою збереження або збільшення своєї частки на ринку; - контрольно-сигналізаційної, основне спрямування якої полягає у здійсненні контролю учасників конкуренції над власним виробництвом, його ефективністю та діяльністю своїх потенційних контрагентів: відсутність попиту на власну продукцію, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній діяльності та необхідності вдосконаленні виробництва, а відсутність попиту на продукцію потенційних контрагентів - про недоцільність встановлення з ними договірного зв'язку.
Основними учасниками ринкової конкуренції є виробники та споживачі, інтереси яких взаємопов'язані: виробники задовольняють свої інтереси щодо отримання прибутку від своєї діяльності за рахунок задоволення інтересів споживачів у товарах певного асортименту, відповідної якості та в необхідній кількості. Економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників і публічних інтересів - щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад щодо екологічної безпеки виробництва тощо. Лише за цієї умови, що вимагає від усіх учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у сфері господарювання, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та добробут громадян-споживачів. Проте частина учасників економічної конкуренції з метою отримання максимального рівня прибутку ігнорують і навіть грубо порушують права та законні інтереси інших осіб - як публічні, так і приватні (окремих учасників відносин у сфері економічної конкуренції). Зазначена обставина зумовлює необхідність регулювання економічної конкуренції з подвійною метою: з одного боку, для стимулювання конкуренції як економічного регулятора господарського життя, а з іншого - для забезпечення її цивілізованості, тобто врахування публічних інтересів та законних інтересів окремих учасників конкуренції від проявів недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань. Подібне поєднання приватних і публічних інтересів спроможна здійснити лише держава завдяки наявності у неї владних повноважень, що забезпечують відповідний вплив на всіх учасників господарського життя в суспільстві.
48.Монопольне становище і монопольна діяльність.
Монопольна діяльність - дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання за умови монопольного становища на ринку одного суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції.
Монопольне становище — панівне становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше ніж 35 %.
Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг, обігу капіталів (фінансів, цінних паперів) визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).
Зловживаннями монопольним становищем вважають:
· нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у неоднакове становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
· обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
· часткову або повну відмову від реалізації або закупівлі товару, якщо немає альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
· інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
· встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.
49.Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень.
Економічна конкуренція (як її визначає законодавець у ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції") - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви). Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається нормальною, добросовісною тощо. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їх якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки приносить підвищення життєвого рівня та сприяє прогресові в економіці. Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту; дозоляє отримувати незароблений прибуток. Якщо нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, що її застосовує, то виникає монополізм. Буквальне значення слова "монополізм" (в перекладі з грецької "продаю один") можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підприємців на ринку певного товару. Монополістичними (антиконкурентними) вважають дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання або органів влади та управління, спрямовані на обмеження, недопущення або припинення конкуренції. Відповідно до ст. 12 Закону "Про захист економічної конкуренції" (далі -- Закон) суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє ринковою владою, завдяки тому що (1) на ринку немає жодного конкурента або (2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом монопольним (домінуючим) визнається становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом може бути визнано кожного з кількох суб'єктів господарювання: (1) двох і більше - якщо стосовно певного товару між ними немає.