Методи емпіричного дослідження

Курс лекцій з дисципліни

„Методологія та організація наукової діяльності”

Філософські методи та їх роль у науковому пізнанні.

Роль філософії у науковому пізнанні зумовлена наявністю двох крайніх моделей, що склалися у вирішенні цього надзвичайно складного питання, серед яких:

- умоглядно-філософський підхід, суть якого полягає у прямому виведенні вихідних принципів наукових теорій безпосередньо з філософських принципів, окрім аналізу матеріалу даної науки;

- позитивізм, згідно якого „наука сама собі філософія”. Роль філософії у частковому науковому пізнанні або абсолютизується, або, навпаки, принижується аж до повного заперечення. І хоча обидві моделі мали певні позитивні результати, згоди між ними не було досягнуто.

Як показує історія пізнання і самої філософії, в її вплив на процес розвитку науки та її результати, можуть бути виділені такі основні характерні моменти:

1. Інтегративна функція філософії, що являє собою системне, цілісне узагальнення та синтез різноманітних форм пізнання, практики, всього людського досвіду.

2. Критична функція філософії, що спрямована на всі сфери людської діяльності. При цьому критика має носити конструктивний характер, з пропозицією нового рішення.

3. Філософія розробляє певні моделі реальності, крізь призму яких вчений дивиться на свій предмет дослідження, і дає узагальнюючу картину світу в його універсально-об’єктивних характеристиках.

4. Філософія озброює дослідника знанням загальних закономірностей самого пізнавального процесу в його цілісності і розвитку, в єдності всіх його рівнів.

5. Філософія дає науці найбільш загальні методологічні принципи, що формулюються на основі певних категорій.

6. Вчений отримує від філософії певні світоглядні ціннісні настанови та смисложиттєві орієнтири, а сама філософія певним чином впливає на наукове пізнання на всіх його стадіях, особливо при побудові фундаментальних теорій.

Філософські методи – це не жорсткі фіксовані регулятиви, а система „м’яких” принципів, операцій, прийомів, що носять всезагальний, універсальний характер, тобто знаходяться на вищих „поверхах” абстрагування. Тому філософські методи не описуються у чітких термінах логіки та експерименту, не піддаються математизації та формалізації. Вони задають лише найбільш загальні регулятивні дослідження , його генеральну стратегію, але не заміняють спеціальні методи і не визначають остаточний результат пізнання прямо і безпосередньо.

Загальнонаукові методи дослідження.

У структурі загальнонаукових методів можна виділити такі три рівні:

1. Методи емпіричного дослідження.

2. Методи теоретичного пізнання.

3. Загальнологічні методи і прийоми дослідження.

Методи емпіричного дослідження.

До них відносяться спостереження, експеримент, порівняння, опис, вимірювання.

Спостереження – це цілеспрямоване вивчення предметів, що переважно спирається на дані органів чуття (відчуття, сприйняття, уявлення). Під час спостереження отримують знання не лише про зовнішні сторони об’єкту пізнання, але й про його суттєві властивості. Спостереження може бути безпосереднім та опосередкованим. Останнє здійснюється за допомогою різних приладів і технічних засобів, а з розвитком науки стає все більш складним.

Експеримент – це цілеспрямоване і активне втручання у хід процесу, що вивчається, відповідні зміни об’єкта чи його відтворення у спеціально створених і контрольованих умовах. Основними стадіями здійснення експерименту є: планування і побудова; контроль; інтерпретація результатів. Експеримент має дві взаємопов’язані функції: дослідну перевірку гіпотез і теорій, а також формування нових наукових концепцій. У залежності від цих функцій виділяють експерименти: дослідницький (пошуковий), перевірочний (контрольний), відтворюючий, ізольований тощо, а у залежності від характеру об’єктів – фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та ін. Отже, експеримент – це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, який не лише включає спостереження й вимірювання, а й здійснює перестановку , зміну об’єкта дослідження тощо. У цьому методі можна виявити вплив одного чинника на іншій. Емпіричні методи пізнання відіграють велику роль у науковому дослідженні. Вони не лише є основою для закріплення теоретичних передумов, а часто становлять предмет нового відкриття, нового наукового дослідження.

Порівняння– це пізнавальна операція, що лежить в основі умовиводів щодо схожості або відмінності об’єктів (або ступенів розвитку одного і того ж об’єкту). За допомогою порівняння виявляють якісні й кількісні характеристики предметів. Найпростішим і важливим типом відносин, що виявляються у ході порівняння, є відносини тотожності і відмінності. При цьому порівняння має смисл лише у сукупності „однорідних” предметів, що утворюють клас.

Опис – пізнавальна операція, що полягає у фіксуванні результатів досліду (спостереження чи експерименту) за допомогою певних систем позначень, що прийняті у науці.

Вимірювання– це сукупність дій, що виконуються за допомогою засобів вимірювання з метою знаходження числового значення вимірювальної величини у прийнятих одиницях виміру.