Наслідки впливу господарської діяльності людини на грунт

Негативна дія сільськогосподарської техніки на ґрунти проявляється в погіршенні водного, повітряного та поживного режимів, фізичних якостей землі.

Наприклад, трактор «Бєларусь», працюючи на сухих зонах, утворює на кожному гектарі по 13-14 т пилу, що і без чорних бур спричиняє щорічно втрату мільярдів тонн родючого шару ґрунту. Ущільнення ґрунту колесами важких тракторів і комбайнів набуло загрозливих розмірів і веде до різкого зниження родючості ґрунту.

Внаслідок ущільнення зменшується інфільтрація опадів, збільшується стік талих і дощових вод, спостерігається застій води в замкнутих низинах. Усе це підвищує потенціальну загрозу прояву водоерозійних процесів.

Однією з основних ознак деградації земель в Україні є ерозія ґрунтів. Щороку площа еродованих земель збільшується на 80-100 тис. га.

З продуктами ерозії щороку виносяться сотні тисяч тонн поживних речовин, втрати яких компенсуються внесенням добрив тільки на 20-25%. Найбільш уражені водною ерозією землі в південно-східному та центральному регіонах держави. Частка змитих сільськогосподарських угідь у Луганській області сягнула 84%, Донецькій — 62%, Одеській, Кіровоградській, Харківській — 49%.

Інтенсивно яружною ерозією уражено 18% території України (Хмельницька, Вінницька, Чернівецька, Одеська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області та Автономна Республіка Крим).

На 17% території відбуваються процеси підтоплення (особливо на Поліссі). 80% зрошуваних земель зазнають техногенного підтоплення, а вторинним засоленням вражено 11-25% земель.

З введенням в експлуатацію Дніпровського каскаду рівень води в Дніпрі підвищився від 2 до 15 м, спричинивши в зоні водосховищ затоплення заплав річок перших надзаплавних, а місцями й вищих терас, також порушилася рівновага схилів по лінії водного зрізу. Сучасна площа дніпровських водосховищ охоплює майже 700 тис. га. Значна частина цієї території до затоплення використовувалась як високопродуктивні сільськогосподарські (265 тис. га) та лісові (270 тис. га) угіддя. Близько 150 тис. га водосховищ — мілководдя. На прилеглих до водосховищ територіях підтоплені не менш як 60 тис. га сільськогосподарських угідь. У береговій зоні штучних водоймищ Дніпровського каскаду відбувається активний процес переформування берегів. Площа земель, зруйнованих дією хвиль, перевищила 6 тис. га., а за прогнозом — через 50 років експлуатації водоймищ може збільшитись удвічі.

На 30% території України активізувалися процеси карстоутворення, у тому числі на 27% проявився відкритий карст. Найбільш уражені цими процесами Волинська, Тернопільська, Вінницька, Миколаївська області та Автономна Республіка Крим.

На 50% освоєних площ схилів розвиваються зсуви, надто в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, Харківській областях та Автономній Республіці Крим, де дією зсувів порушено 40-50% території. У районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислово-міські агломерації) зафіксовано 13,8 тис. зсувів і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів.

В Івано-Франківській та Закарпатській областях, на 70% гірських водозборів Криму, переважно в низькогір'ї, поширені селеві процеси, дією яких уражено 3-25% території.

Характерними негативними явищами в районах розміщення об’єктів гірничодобувної промисловості є переосушення, засолення, зрушення гірських порід і просадка над гірничими виробками. У Кривбасі величина просідання земної поверхні над гірничими виробками сягає 3-3,5 м, а в заплаві р. Самари та її притоків (Західний Донбас) сягає 2,7-5,6 м. Інтенсивне просідання поверхні землі зафіксоване на площі 700 тис. га, тільки у Лисичанську налічується 400 полишених гірничих розробок, біля яких утворюються нові провалля, що загрожують місту. В басейні р. Самари підтоплені вже 10 тис. будівель і 340 гідроспоруд.

Техногенне втручання у природний розвиток Чорноморського та Азовського узбережжя повсюдно супроводжується активізацією абразії (руйнування берегів), відтак втратою землі і значними матеріальними збитками для цих територій, що мають високу екологічну й рекреаційну цінність.

Згідно з державним земельним кадастром України, серед сільськогосподарських угідь 1,8 млн. га засолених земель, 2,8 млн. га — солонцюватих, 11,8 млн. га — кислих, 2,2 млн. га — перезволожених, 2,0 млн. га - заболочених, 0,47 млн. га — кам’янистих та 12,8 млн. га — змитих. Але в кадастрі немає будь-яких даних про дегуміфікацію, переущільнення, декальцифікацію, деструктуризацію, змитість, вторинне засолення, незбалансованість фізичних і хімічних властивостей, техногенну забрудненість, втрату біогенності ґрунтів.

Найзагрозливіший стан сільськогосподарських угідь у Кіровоградській, Донецькій, Харківській, Луганській, Чернігівській, і Полтавській областях та в Автономній Республіці Крим. У Кіровоградській області, наприклад, із 2 млн. га сільгоспугідь 1 млн. га - змиті землі, а в Полтавській області із 2,2 млн. га сільгоспугідь 0,7 млн. га — засолені та солонцюваті, 0,9 млн. га — кислі. На рис. 1.4 приведений обсяг сільскогосподарських угідь з негативним впливом на родючість.

Застосування мінеральних добрив з підвищенням норми внесення, особливо неочищених низької якості, а також захоплення отрутохімікатами широкої дії, значна частина яких повільно розкладається і має здатність до концентрації в живих організмах, зробило сільськогосподарське виробництво небезпечним для здоров’я людини. Отруйні речовини (канцерогенні, мутагенні, алергійні) нагромаджуються в продуктах харчування, ґрунтових водах у кількостях, які в десятки і сотні разів перевищують санітарно допустимі норми.

Катастрофа 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції зумовила створення в Україні ситуації, що за своїм змістом наближається до глобальної екологічної кризи. Внаслідок катастрофи порушився сталий устрій та господарська діяльність в 77 районах України, а загальна площа найбільш забруднених сільськогосподарських угідь сягнула 4,6 млн. га.

Техногенний та антропогенний вплив на земельні угіддя в кожному регіоні України різний. Його обов'язково потрібно враховувати при розробці перспектив розвитку аграрного сектора економіки та стратегічному плануванні.