Основні визначення понять рекреації, дозвілля та туризму

РЕКРЕАЦІЯ, ДОЗВІЛЛЯ ТА ТУРИЗМ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ

План вивчення теми

1. Основні визначення понять рекреації, дозвілля та туризму.

2. Туризм.

3. Класифікаційні види туризму.

Рекомендована література:

1. Виноградов П. А. Основы физической культуры и здорового образа жизни : учеб. пособие / Виноградов П. А., Душанин А. П., Жалдак В. И. – М. : Советский спорт, 1996. – 120 с.

2. Вяткин Л. А. Туризм и спортивное ориентирование / Л. А. Вяткин, Е. В. Сидорчук, Д. Н. Немытов – М.: Академия, 2001. – 208 с.

3. Дмитрук О. Ю. Спортивно-оздоровчий туризм : навчальний посібник/ О. Ю. Дмитрук. – К.: Альтерпрес, 2008. – 288 с.

4. Килимистий С. М. Анімація в туризмі : Навч. посібник / С. М. Килимистий. – К.: Вид-во ФПУ, 2007. – 188 с.

5. Физическая активность и здоровье в Европе: аргументы в пользу действий. – Копенгаген: Европейское региональное бюро ВОЗ, 2007. – 45 с.

6. Паффенбаргер Р.С. Здоровый образ жизни / Р.С. Паффенбаргер, Э. Ольсен. – К.: Олимп, л-ра, 1999. – 320 с.

7. Состояние здравоохранения в мире // Действия общественного здравоохранения в целях улучшения здоровья детей и всего населения: – Женева: Всемирная организация здравоохранения, 2005. – 153 с.

8. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : [підр. для студ. ВНЗ фіз.. виховання і спорту] / Богдан Шиян – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – Ч. 1. – 272 с.

Основні визначення понять рекреації, дозвілля та туризму

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини – суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Не дивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, в якій сформувався потужний науковий напрям – географія рекреації і туризму.

Рекреація – відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; яка включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб і запитів. Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв’язку з емоційним досвідом і натхненням, що з’являється як наслідок рекреаційної дії. З іншого боку, рекреація може сприйматися як система ресурсів або сервісу. І, врешті-решт, не буде помилкою розглядати рекреацію як будь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань і соціальних потреб особистості під час відпочинку.

Рекреаційна діяльність пов’язана з використанням ландшафтів і значних територій. І в цьому сенсі вона конкурує із сільським і лісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою та іншими видами суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси.

Розрізняють 3 форми використання часу, відведеного на рекреацію – туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Для означення цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття «рекреаційно-туристичний», яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов’язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби. Виникає логічне запитання про співвідношення семантичного навантаження наукових категорій «туризм» і «рекреація», оскільки дуже часто ці два поняття сприймаються і подаються в літературних джерелах як синоніми.

Досить поширеною є думка, що «рекреація» - поняття значно ширше, оскільки включає практично всі види діяльності людини у її вільний від роботи час, який вона проводить поза своїм постійним помешканням, тоді як «туризм» – поняття вужче і глибше, оскільки цей процес супроводжується споживанням відповідних послуг, тобто купівлею певної продукції/товару чи послуг і використанням ресурсного потенціалу території.

У Західному науковому світі дослідження рекреації тривалий час розвивалося незалежно від досліджень туризму. Традиційно туризм розглядався як комерційний економічний феномен, що базується на приватній основі. На противагу такому підходу рекреація у парку вивчалася як ресурс загальнодержавного використання і поширення. Тому дослідження рекреації фокусувалося на державному секторі. Вивчалися проблеми управління незайманою природою, неринкове оцінювання й аналіз рекреаційного досвіду. Вивчення туризму носило більш прикладний характер, який зосереджувався на традиційному приватному секторі (наприклад, туристична індустрія). Досліджувалися моделі подорожей, туристичний попит, реклама і маркетинг. Такий поділ між цими видами діяльності зберігався до початку 1980-х років. Нині він значно знівелювався. І все ж, існують думки, що туризм здійснюється в межах рекреаційної основи, а прихильники іншої точки зору намагаються довести, що рекреація – це компонент туризму.

Та все ж реальність така, що вивчення туризму і рекреації розширилося і переплелося в понятійному апараті й методичному інструментарії. Разом із зміною суспільства і впливом суспільно-географічних чинників демаркаційна лінія між рекреацією та туризмом стала розмитою і нечіткою. Ті ж, хто намагається знайти різницю, можуть припустити, що рекреація апелює до такої особливості людської психіки, як покладання на свої сили, тоді як туризм обслуговує явно тих, хто шукає розваг без значного дискомфорту. Але й ці аргументи стають умовними, оскільки швидкими темпами розвивається екологічний туризм, який спирається на активний відпочинок, за якого комфортність є мінімальною.

Однак очевидною є зростаюча конвергенція між туризмом і рекреацією у площині теорії, діяльності і впливів, особливо із зростанням комерціалізації рекреації і розпорошенням обов’язків у рекреаційній сфері між державними і приватними структурами. Разом із цим з’являється і необхідність розглядати рекреаційні і туристичні ресурси у комплексі як ресурси для різних видів діяльності під час дозвілля.

Таким чином, ми підійшли до зони впливу ще одного поняття – «дозвілля». На неупереджений погляд, це – родова до рекреації і туризму категорія, яка охоплює увесь вільний від роботи час і включає як рекреацію, так і туризм. Важко не згодитися з тим підходом до розуміння дозвілля, який набув поширення в науковому світі. Під цим поняттям розуміється час впродовж якого індивідуум здійснює вибір і займається чимось добровільно.

В огляді значень поняття «дозвілля» доцільно виокремити три основні підходи до його вжитку: 1) часовий підхід, коли дозвілля розглядається як період часу, діяльності, стану інтелекту, в якому вибір є домінуючою рисою; у цьому сенсі дозвілля є формою вільного часу для особистості, простором для розвитку її здібностей, умінь і набуття навичок; 2) об’єктивний підхід, при якому дозвілля розуміється як протилежне роботі заняття, тобто це будь-який неробочий або той, що лишається після роботи, час; 3) суб’єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться на якісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться не стільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля і його ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання й інших соціально-значущих рис; саме у цьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися у будь-який час і визначатися характеристиками індивідуума та особливостями його світосприйняття.

З усього вищесказаного стає зрозумілим, що неможливо дати універсальні визначення дозвіллю, рекреації і туризму, бо вони міняються залежно від контексту і завдання дослідження. Загальне ж уявлення про взаємну підпорядкованість цих трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує на місце дозвілля, туризму і рекреаційної діяльності в життєвому циклі індивідууму – це дві області перекриття роботи і дозвілля:

1. бізнес-подорожі або бізнес-тури, що розглядаються як зорієнтовані на ділові цілі подорожі, а це і відрізняє їх від мандрівок, які здійснюються на дозвіллі і мають на меті відновлення психофізичної енергії, здобуття нових знань і вражень тощо;

2. «серйозне» дозвілля, яке розглядається у сучасному світі як засіб самовдосконалення, самовираження та професійної реалізації. Йдеться про технічну творчість, здобуття нових знань і вміннями, які, з одного боку, є способом проведення вільного часу, а з іншого – можуть стати чинником професійного росту.

Зарубіжні й вітчизняні географи одностайні у виокремленні відмінностей між рекреацією і дозвіллям. Вони розглядають дозвілля як часове поняття, а рекреацію – як поняття про дію. Але є певні розбіжності у використанні власне поняття «рекреація». У західній науковій літературі широко вживаним є поняття «outdoorrecreation», тобто «рекреація поза домом». Це, природно, передбачає існування «indoorrecreation», тобто рекреації вдома чи в межах іншого приміщення. Але вивченням цього виду рекреаційної діяльності займаються психологи, соціологи й інші фахівці. У пострадянській географії подібного розмежування немає. У поняття «рекреація» вітчизняні вчені апріорі закладають розуміння певного виду діяльності поза домом.

Питання організації і проведення рекреації лише на перший погляд є простим і зрозумілим, бо кожна людина рано чи пізно, часто чи зрідка стикається із проблемами організації свого відпочинку. І по тому, як людина у суспільстві реалізує власну потребу у відновленні психофізичної енергії, можна говорити про ступінь розвитку самого суспільства та культурний рівень особистості.

Протягом тривалого періоду еволюція європейської або християнської цивілізації неодноразово змінювалося розуміння та усвідомлення як самої ролі рекреації у життєдіяльності людини, так і її соціально-економічних функцій. Книга книг – Біблія – дає нам, швидше за все, перші письмово зафіксовані уявлення про дозвілля і його необхідність: «Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був».

Історія дохристиянської Європи дає сучасникам дві найяскравіші схеми організації людиною античного періоду власного вільного часу, які із певними видозмінами й доповненнями дійшли до наших часів – давньогрецьку та давньоримську. У Давній Греції дозвілля було визначене як вивчення та споглядання найвищих цінностей світу – досконалості, краси, правди, знання, справедливості тощо. Це споглядання вимагало звільнення особистості від щоденної фізичної праці, що і дозволяло спрямовувати її зусилля у русло інтелектуальних, естетичних і громадянських зусиль. Це було можливо тільки за умови чіткої стратифікації давньогрецького суспільства. На разі лише еліта мала вільний час і одержувала можливість або створювати предмети матеріальної і духовної культури, або всотувати вже існуючі культурні цінності і досягати високого рівня духовності, тоді як нижчі соціальні прошарки повинні були працювати.

Серед давньогрецької еліти популярною формою організації дозвілля стали мандрівки як у межах Еллади, так і за її кордонами. Вони пов’язувалися із навчанням, пізнанням прекрасного (твори мистецтва, природні ландшафти тощо), ознайомленням з архітектурою, лікуванням, поклонінням релігійним святиням, участю в різноманітних змаганнях інтелектуального та спортивного характеру. На відміну від давньогрецьких часів, організація власного дозвілля громадянами Римської Імперії чітко не вказувала на їх соціальний статус, а сприймалася, швидше за все, саме як час для відпочинку після певної роботи. Римляни інвертували давньогрецький ідеал дозвілля і перетворили його на функцію роботи. Саме в часи існування Римської Імперії закріпилися форми масової відпочинку і рекреації через спортивні змагання, ігри, бої гладіаторів тощо, які забезпечувалися правлячим класом і були розвагою для нього та для нижчих верств давньоримського суспільства. Організоване масове дозвілля стало однією з передумов продуктивної суспільної праці. І сьогодні актуальне гасло, яким керувалися давні римляни у своєму суспільному житті – «хліба та видовищ!». Швидше за все, саме у давніх греків римляни запозичили любов до подорожей, яка підживлювалася сформованим імперським світоглядом.

Розширення кордонів за рахунок постійних завоювань, усвідомлення величі держави, яка панувала над Середземномор’ям і більшою частиною Європи, спонукали заможних громадян Давнього Риму до подорожей, метою яких було знайомство із новими землями. Не останню роль при цьому відіграло і дорожнє будівництво, якому в Давньому Римі приділялася значна увага. В період розквіту Римської Імперії популярними були поїздки до Греції, Єгипту з метою поповнення знань, задля розваг і лікування.

Давньоримські уявлення про дозвілля як доповнення до роботи, його функцію домінують і в сучасний період. Власне рекреація, яка сприймається як відпочинок поза постійним помешканням, для західного європейця чи американця давно стала продовженням роботи – обов’язковий і традиційний відпочинок після робочого тижня із виїздом за межі постійного місця проживання (класичний «weekend» передбачає спілкування із природою), щорічна кількатижнева відпустка, яка, як правило, включає відносно тривалу і далеку подорож із певною рекреаційно-туристичною метою в межах країни, а то й за її кордонами.

Дослідники естетичного ставлення до природи в епоху античності переконані, що греки і римляни чутливо реагували на її красу, насолоджувалися спокоєм сільських ландшафтів і знаходили у них сховок від міської метушні. Поступово сформувалося стереотипне уявлення про ідеальний ландшафт, важливими елементами якого є розкішний луг, затінений лаврами і в’язами, струмок із прохолодною й чистою водою. Це – куточок, де панує вічна весна, де невідомі дощі й буревії, мороз і спека.

Таким чином, саме античність дала світові еталон ідеального місця для відпочинку, що знайшло своє відображення у творах мистецтва, і запропонувала класичну схему організації рекреації, головними складниками якої є втеча від міста, усамітнення і споглядання куточків «дикої» природи. Саме такий підхід у поєднанні із активним відпочинком останнім часом відроджує екологічний туризм.

Зовсім іншим духом пронизане ставлення до природи і дозвілля у ранньохристиянську епоху. Всі помисли людини тієї доби були звернені до прийдешнього світу, до «царства Божого». Вважалося, що гріх закрадається навіть у душу того, хто отримує естетичну насолоду від споглядання природної краси. Тому аскетизм на тривалий час стає моральною поведінковою нормою і сприяє зародженню руху самітників-анахоретів, найбільш характерного для східної гілки християнства на етапі його становлення.

Середньовічна рекреація була не лише часом відновлення психофізичної енергії, відпочинку, а й перетворилася на своєрідну соціальну «візитну картку», ставши надзвичайно витратною і показною у своїй розкоші. Наявність вільного часу в індивідуума і його використання для отримання насолоди стали ознаками благородного походження, багатства і влади на противагу «рабському» часові праці.

Таке сприйняття вільного часу, певною мірою, характерне і для наших днів. Але воно, переважно, стосується багатої аристократичної верхівки індустріального та постіндустріального суспільств. Зовсім інше етичне підґрунтя дозвілля запропонували християнські протестантські течії. Духовною основою існування людини проголошується робота і служіння Богу. Відпочинок же розглядається як ледарство і марна витрата часу. Саме ця релігійна доктрина стала невід’ємною етико-моральною нормою в часи промислової революції та формування індустріального суспільства і лишається істинною для значної частини населення й сьогодні. Протестантська трудова етика розглядає роботу як основну мету життя, а роль рекреації зводиться до відновлення сил для того, щоб робота могла виконуватися ще краще. Така інтерпретація рекреації стала невід’ємною частиною індустріального і постіндустріального суспільств.

Власне трактування проведення вільного часу пропонує і православ’я. Православні релігійні канони і відпочинок людини пов’язують із її якомога повнішим відстороненням від мирських проблем і повній віддачі себе служінню та спілкуванню з Богом через систему відповідних інституцій. По суті, увесь свій вільний час православний віруючий має присвячувати своєму духовному збагаченню, точніше, спасінню своєї душі.

Протягом тривалого історичного періоду дозвілля мало чітке значення і відігравало свою роль. У Давній Греції і Римській Імперії, в середньовічні і в пуританські часи було закладене етичне, естетичне і моральне підґрунтя використання вільного часу – сучасної рекреаційної діяльності. Її основою у кожному випадку було соціальне життя, яке формувало стереотип поведінки людини в її вільний час.

Сучасна рекреаційна діяльність набуває популярності через те, що вона оцінена не лише як знаряддя фізичного і духовного збагачення, а й тому, що перетворилася на обов’язковий модний атрибут людини, що здобула певного успіху у житті і, що є найголовнішим, приносить прибуток, ставши потужним сектором індустрії. На зміну епосі створення культури прийшла епоха її масового споживання; на зміну епосі завоювання і підкорення природи прийшла епоха її збереження. І культура, і природа, точніше, об’єкти культурної атракції і привабливі для відпочинку природні ландшафти стали товаром, а рекреація, туризм перетворилися на акт споживання цього товару.

Таким чином, короткий огляд винесеної в заголовок проблеми дозволяє зробити такі висновки:

1. надзвичайно складно запропонувати універсальні визначення понять «дозвілля», «рекреація» і «туризм», оскільки їх семантичне наповнення міняється залежно від контексту і завдань конкретних досліджень;

2. дозвілля доцільно інтерпретувати як часове поняття, а рекреацію і туризм – як поняття про дію, спосіб організації вільного від роботи часу;

3. підґрунтя сучасної рекреаційної діяльності і уявлення про її доцільність, необхідність і способи реалізації закладене в давньогрецькі і давньоримські часи;

4. в епоху античності сформувалося уявлення про ідеальний для відпочинку ландшафт, яке з певними видозмінами дійшло до наших днів;

5. прагнення людини отримати якісний відпочинок стало головним чинником формування потужної індустрії туризму;

6. рекреація і туризм – акт індивідуального споживання культурних надбань людства й естетико-енергетичного потенціалу природних атракцій.

Туризм

Туризм – це різносторонній виховний засіб для розвитку духовних і фізичних сил, формування характеру й оволодіння життєво необхідними навичками та вміннями.

Під час подорожей туристи знайомляться з природними багатствами, історичними й архітектурними пам’ятками, визначними місцями, творами мистецтва й народною творчістю. В умовах походу доводиться переборювати природні труднощі та перешкоди, з якими неминуче пов’язана будь-яка подорож по рівнині чи в горах, здійснювана пішки чи на лижах, на човні чи велосипеді. Успішне подолання цих труднощів неможливе без згуртованості й дружби учасників походу. Туристські подорожі доступні для різних верств населення і є складовою частиною системи фізичного виховання. Під час подорожей учасники загартовують свій організм, розвивають силу, спритність, витривалість, набувають навичок похідного життя, необхідних в практичній діяльності й побуті.

Регулярні заняття різними видами фізичної культури, спорту, туризму позитивно впливають на основні фізіологічні показники, про що свідчать такі показники:

Фізіологічні показники:	Максим. час поштовхів на хв.	Систолічний об’єм крові, мл	Хвилинний об’єм крові	Об’єм леген. вент.	Максим, потреба кисню, л/хв.
Група:
Нетреновані туристи	160–180	110–130		50–70	2,5–3
Треновані туристи		150–200	35–40	100–150	5–6

Показники цієї таблиці переконливо свідчать, що зниження фізичних навантажень, фізичну інертність, малорухомий спосіб життя, створюють передумови для порушення обміну речовин, розвитку повноти, атеросклерозу та інших хвороб. Це, в свою чергу, прискорює природній процес виснаження організму, призводить до передчасного старіння і розвитку незворотних процесів.

Кровоживлення серця під впливом тренування поліпшується за рахунок утворення допоміжних розгалужень кровоносних судин, більш густої сітки капілярів. Частота пульсу являє собою важливий показник стану серцево-судинної системи. У тренованих туристів ЧСС у спокої становить 50–60 поштовхів на хв. замість 70–80 поштовхів на хв.

Важливим показником функції дихальної системи є легенева вентиляція, у нетренованих дорослих вона становить 6000–8000 см, тобто 6–8 л, у тренованих туристів 150–190 л на хв.

Наведене переконує, що постійні тренування та турпоходи оздоровлюють організм, підвищують його функціональні можливості і працездатність, забезпечують оптимальний розвиток і формування організму, уповільнюють старіння.

На туристському маршруті в роботу втягуються всі основні групи м’язів кінцівок і тулубу. Винятково благодійно впливає туризм на серцево-судинну, дихальну і нервову системи. Тривале перебування в умовах походу сприяє загартовуванню організму, підвищує його опірність зовнішнім впливам, різноманітним захворюванням. При русі по пересіченій місцевості працюють м’язи рук, ніг, тулуба, високі вимоги ставляться до діяльності органів кровообігу і дихання. Лише правильно організоване передпохідне тренування зробить подорож святом.

Оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм людини факторів природи у сполученні із загально-зміцнюючою м’язовою діяльністю. Інтенсивність м’язової діяльності визначається станом здоров’я та фізичної підготовки учасника походу, що зумовлює вибір засобу пересування, темп, тривалість подорожі тощо. Для оздоровлення застосовують найбільш поширені прикладні види активного туризму – пішохідні, на лижах, водні, велосипедні походи й мандрівки, прогулянки й екскурсії, причому на учасників, як правило, припадає загальне (від помірного до значного) фізичне навантаження. Це зміцнює й тренує організм людини. Досягається значний оздоровчий ефект: розвиваються та зміцнюються серцево-судинна й дихальна системи, поліпшується травний процес, підвищується обмін речовин, зміцнюється опорно-руховий апарат. Регламентоване пересування пішки, на лижах, на веслових і парусних суднах, на велосипедах у різних погодних умовах, рельєфі місцевості, подолання перешкод, перенесення вантажу розвивають силу, витривалість, спритність, швидкість реакції тощо.

Регулярні заняття різноманітними видами спорту, туризму значно покращують морфофункціональні, психофізіологічні та інші головні показники міцного здоров’я і гармонійного розвитку людини. Тож здоров’я повинно стати для різних вікових груп населення і особливо для підростаючого покоління одним з найважливіших завдань серед багатьох цінностей сучасної людини. Туризм є ефективним засобом фізичного оздоровлення людини, виховання цивілізованого ставлення до природного середовища та культурно-історичної спадщини. Поєднуючи в собі найбільш ефективні оздоровчі види рекреаційної діяльності, це найдешевший та найдоступніший вид туризму для всіх категорій населення.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на такі види: спортивний; пізнавальний (екскурсійний); діловий; любительський (мисливський, рибальський); релігійний; рекреаційний; реабілітаційний; професійно-прикладний; учбовий; краєзнавчий; пригодницький; експедиційний; комерційний; комбінований; культурно-освітній; лікувально-оздоровчий; екологічний (зелений), тощо.

Так, спортивний туризммає за мету спортивне удосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає удосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості.

Пізнавальний туризмпроводиться з метою розширення знань та уявлень щодо тих чи інших об’єктів, пам’яток, соціального та природного змісту.

Діловий туризмпередбачає здійснення турів, в процесі яких вирішуються комерційні справи: подорожі на конференції, симпозіуми, виставки тощо.

Релігійний туризмце здійснення подорожі по святим для віруючих місцям.

Реалізація культурно-освітньоїмети здійснюється при подорожах по містам, регіонам, країнам у процесі яких туристи знайомляться з архітектурою, пам’ятниками, музеями, опановуючи історію, культуру, звичаї та традиції різних народів.

Лікувально-оздоровчамета здійснюється в процесі рекреаційного, реабілітаційного та зеленого туризму.

Зелений туризммає на меті прилучити жителів міст до відпочинку у екологічно-чистому районі сільської місцевості. Такі подорожі в основному здійснюються сім’ями. Позитивні сторони цих подорожей: чисте повітря, екологічно чисте харчування, розміреність та неспішність життя тощо.

Реабілітаційний туризммає цільову функцію – лікування визначених захворювань засобами туризму. При цьому використовуються необхідні кліматичні умови різних місць перебування туристів, цілющі джерела, дозоване навантаження на прогулянках та ін.

Професійно-прикладний туризммає за мету удосконалення професійних знань, умінь, навичок засобами туризму. Наприклад, для геологів, географів й інших професій удосконалення в подоланні природних перешкод в умовах професійної діяльності досягається спеціальним тренуванням в туристичних походах.

Учбовий туризмце здійснення подорожі з метою отримання певних знань.

Рекреаційний туризмце відновлення фізичних і психічних сил людини засобами туризму. Це туризм активного відпочинку й оздоровлень, тому його часто називають оздоровчим.

Рекреаційний туризм. На нинішньому етапі вивчення туризму немає єдиної думки стосовно визначення цього поняття та його складу. Рекреаційний туризм – це подорож задля відпочинку, оздоровлення або лікування, яку здійснюють за безпосереднього використання природних властивостей клімату, мінеральних вод, грязі, привабливих ландшафтних та інших ресурсів.

Рекреаційний туризм структурують на лікувальний і відпочинково-оздоровчий. Ці підвиди відмінні, але доповнюють один одного. Так, відпочинково-оздоровчі потреби можна задовольняти на рекреаційних об’єктах загальної спеціалізації, а лікувальні – на спеціалізованих курортних закладах. Під час задоволення відпочинково-оздоровчих потреб застосовують лікувальні процедури і, навпаки, в лікувальному туризмі – елементи активного відпочинку. Однак центральне місце в рекреаційному туризмі посідає лікувальний (курортно-лікувальний або лікувально-оздоровчий) туризм, який вважають традиційним видом, що розвивається в районах зі сприятливим кліматом і з наявністю лікувальних ресурсів або в місцях, де розроблені технології лікування тих чи інших захворювань.

Значення лікувального туризму в сучасних умовах зростає. Оскільки на стан здоров’я людей негативно впливають прискорені темпи життя, які супроводжуються стресовими ситуаціями, насиченістю інформаційних потоків, несприятливою екологічною ситуацією.

Подорожі з лікувально-оздоровчою метою відомі з часів Давньої Греції та Риму. У Середньовіччі вони посідали гідне місце серед заможних європейців. Уже в XIX ст. стали популярними поїздки на курорти не лише з лікувальною метою, а й задля відпочинку. На початку XXI ст. до особливостей лікувального туризму належало:

1. Необхідність тривалого лікування на курорті, оскільки ефект від оздоровлення виявляється після тритижневого перебування.

2. Висока вартість лікувального туризму, що засвідчує заможність клієнтури.

3. Переважання людей старшого віку. Щоправда, останнім часом їхній склад активно омолоджується, що пов’язано не лише з лікуванням конкретних захворювань, а й з профілактикою здоров’я – відновленням фізичних сил, зняттям стресів. Для цієї мети найчастіше використовують курорти змішаного типу.

Отже, санаторно-курортні заклади перестають бути місцем лікування та відпочинку лише для людей похилого віку. Вони перетворюються на поліфункціональні оздоровчі центри.

У світовій практиці розрізняють переважно чотири типи курортів: бальнеологічні; грязьові; кліматичні; змішані. Якщо бальнеологічні використовують головно природні мінеральні води зі застосуванням їх для зовнішнього (ванни) і внутрішнього споживання (пиття, інгаляції та ін.), а грязьові курорти прив’язані до лікувальних родовищ, то кліматичні курорти застосовують лісові, гірські, приморські ресурси і дуже різноманітні, як і сам клімат у використанні їх із лікувально-профілактичною метою. Від цих ресурсів залежить профіль курорту. Змішані курорти використовують одночасно декілька природних лікувальних чинників, що дає змогу розширювати горизонти спеціалізації курортів і саме цим приваблювати молодих туристів і відпочиваючих.

На європейському ринку лікувального туризму найвідоміші курорти Німеччини, Австрії, Швейцарії, Чехії, Словаччини. Все популярнішими стають курорти Угорщини, Польщі, Болгарії, Румунії, Хорватії, Словенії. Лікувальний туризм розвивається також у країнах Балтики, в Україні, Російській Федерації.

Отже, рекреаційний туризм разом із його розгалуженням – лікувальним і відпочинково-оздоровчим туризмом у сучасних умовах розвитку туризму найпоширеніший у світі.