Відносин власності україни

ТЕМА:ПРАВОВЕ РЕГОЛЮВАННЯ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика відносин власності за законодавством України

1.1 Поняття та зміст права власності

1.2 Загальна характеристика способів виникнення та припинення права власності

РОЗДІЛ 2. Право приватної власності за законодавством України

2.1. Сутність права приватної власності

2.2 Здійснення права приватної власності

РОЗДІЛ 3. Шляхи розвитку законодавства про право власності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі актуальність даної теми є очевидною, оскільки законодавство постійно розвивається та змінюється. Відносини власності є одними із ключових відносин в сфері Цивільного права. Право власності є основним речовим правом фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Тому тема є дуже актуальною оскільки вона стосується майже всіх громадян.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є правове регулювання відносин власності в Україні.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є відносини власності.

Методи дослідження. Аналіз, вивчення та спостереження.

Мета дослідження. Розвиток правової свідомості, удосконалення професійних навичок, вивчення Цивільного законодавства.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика відносин власності за законодавством України

Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території.

Закон про власність спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Право власності як найважливіше майнове право є об'єктом гарантій і обмежень, які передбачені в Конституції України. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб'єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ. Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право конкретного власника (громадянина, колективного утворення, держави тощо) здійснювати володіння, користування, розпорядження належним йому майном на свій розсуд і будь-яким чином, якщо інше не передбачене законом.

За чинною Конституцією в Україні функціонують приватна (ч. 2 ст. 41), державна та комунальна (ч. 3 ст. 41) форми права власності; за ЦК України - право власності Українського народу (ст. 324), право приватної власності (ст. 235), право державної власності (ст. 236), право комунальної власності (ст. 327); за Господарським кодексом України - приватна, колективна, комунальна, державна та змішана форма права власності, що заснована на базі об'єднання майна різних форм власності (ст. 63).

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняються на підставі визначених юридичних фактів. Підстави набуття права власності іменуються титулами власності. Ст. 323 ЦК встановлено принципові засади набуття права власності. Способи набуття права власності поділяють на первісні й похідні, загальні й спеціальні.

1.1 Поняття та зміст права власності

Стаття 2. (Право власності) Закону про власність

1. Право власності - це врегульовані законом суспільні

відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава

забезпечує стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти,

користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з

іншими.

4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна,

колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 2544-12 від

(07.07.92;) із змінами, внесеними згідно із Законом N 2690-12 від

(14.10.92 )

5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює

рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Право власності — це основне речове право фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Інститут права власності є важливим інститутом цивільного права. Крім Конституції України, норми інституту права власності містить ЦК України, Закон України «Про власність», а також деякі інші законодавчі акти.

Прийнято розрізняти право власності в об'єктивному та суб'єктивному значенні.

Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою для реалізації права власності у суб'єктивному значенні.

Право власності у суб'єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися річчю за власним розсудом.

Отже, зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника, а саме:

право володіння (можливість фактично тримати річ та фізично впливати на

право користування (можливість отримувати споживчі властивості речі);

право розпорядження (можливість визначати фактичну та юридичну долю речі).

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Стаття 319 ЦК України встановлює загальні правила та межі здійснення права власності:

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

Важливим конституційним принципом здійснення права власності є принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності (реквізиція) може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості можливе лише в умовах військового або надзвичайного стану.

До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

Власник несе тягар утримання майна, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, здійснюючи свою владу над майном.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Випадкове знищення або пошкодження майна мають місце у випадку, коли воно сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин (непереборної сили. випадку, коли вина когось відсутня).

Об'єктами права власності можуть бути різноманітні об'єкти цивільних прав, а саме: земельні ділянки, рухоме та нерухоме майно, майнові права, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної, творчої діяльності, природні ресурси.

Переважним способом захисту права власності є судовий захист.

Держава забезпечує рівний захист прав.

Змістом права власності є права (правомочності) володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Стаття 317. Зміст права власності "Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна"

Суб'єктивне право власності - це також забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.

Характерні ознаки права власності як суб'єктивного права:

- Його зміст охоплює три правомочності;

- Суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права;

- Об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації;

- Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму інтересі.

Складовими суб'єктивного права власності є правомочності - володіння, користування і розпорядження.

Правомочність володіння - це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв'язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов'язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.

Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі, так і внаслідок протиправного заволодіння. Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул. Законне володіння називається титульним володіння.

Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його називають безтитульним. Незаконне володіння в свою чергу може бути добросовісним і недобросовісним. Добросовісне може бути давнішнім. Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим.

Правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Правомочність розпорядження - це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

Лише власник має право одночасно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Власник зобов'язаний не шкодити навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Він несе тягар утримання належного йому майна і ризику випадкової загибелі речі. У випадках і в порядку, встановлених законами, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Зміст права власності складають права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також обов'язки, пов'язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою загибеллю речі.

Формами права власності є:

- Стаття 324. Право власності Українського народу;

- Стаття 325. Право приватної власності;

- Стаття 326. Право державної власності;

- Стаття 327. Право комунальної власності.

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняються на підставі визначених юридичних фактів. Підстави набуття права власності іменуються титулами власності. Ст. 323 ЦК встановлено принципові засади набуття права власності. Способи набуття права власності поділяють на первісні й похідні, загальні й спеціальні.

Набуття права власності за набувальною давністю здійснюється згідно з ст. 344 ЦК. При цьому підстав заволодіння річчю ЦК не визначає, отже, річ може потрапити до власника як на підставі договору, так і без такого (на відміну від ст. 330, якою передбачається можливість набуття добросовісним набувачем права власності на майно, що потрапило до нього за договором).