Землекористування на забруднених територіях
Враховуючи нинішній стан земельних ресурсів України, зокрема значну розповсюдженість негативних явищ, треба визначатися в принципових підходах щодо раціонального землекористування та механізмів їх реалізації. Нова концепція екологічно безпечного землекористування має ґрунтуватися на:
· значному збільшенні площ під еколого стабілізуючими вгіддями (лісами, луками, пасовищами, заповідним фондом та ін.) та істотному зменшенні площ під еколого дестабілізуючими вгіддями, насамперед ріллею.
В Україні, на жаль, недооцінюється екологозберігаюче значення лісів, луків, пасовищ, заповідних територій та й навіть сільськогосподарських культур суцільної сівби. Тому поширюється ерозія, зникають малі річки, зменшується біологічне різноманіття, втрачається естетична привабливість ландшафтів, руйнуються екологічно відтворювальні функції ґрунтів щодо водного, теплового й газового режимів, погіршується клімат, який стає більш жорстким і контрастним. У науково-виробничих колах країни вже сформувалась прогресивна думка про неприпустимість розорювання сільськогосподарських угідь в таких як нині масштабах. Треба розробити диференційований по зонах, обґрунтований довготерміновий план скорочення площ ріллі і заміна її на різні еколого стабілізуючі вгіддя. Враховуючи складність цієї роботи, план слід реалізувати поетапно. Перший із них, який стосується найбільш уражених земель, треба здійснювати негайно, тобто,
· дотриманні екологічно обґрунтованих нормативів усіх видів антропогенних навантажень на земельні ресурси — меліоративних, хімічних та ін.
Земельні ресурси України потерпають здебільшого від надмірної розорюваності, забруднення і не завжди обґрунтованої меліорації. Стан ґрунтів внаслідок так званої інтенсифікації землеробства значно змінився, причому характер негативних змін несподівано набув широкого розповсюдження. Головною причиною цього є ігнорування параметрів допустимих меж навантаження на земельні ресурси. На жаль, існуючі нині нормативи стосуються лише деяких навантажень хімічної природи. Нормативи щодо механічних та інших навантажень взагалі відсутні. Такого роду екологічні нормативи щодо будь-яких аспектів діяльності людини, також диференційовані за ґрунтово-кліматичними і господарськими умовами, треба розробити;
· забезпеченні розширеного відтворення родючості ґрунту, продуктивності і охоронних властивостей лісів, луків, пасовищ, створенні сприятливих умов для формування стійких агроландшафтів, розвитку біологічного й адаптивного (менш виснажливих для земельних ресурсів) землеробства, повної реалізації потенціалу земельно-кліматичних ресурсів, сортів рослин, порід дерев.
Сучасні світові тенденції в землекористуванні (ефективне використання угідь без негативних екологічних наслідків) треба взяти на озброєння і в Україні. Таке гармонійне ощадливе землекористування досягається за рахунок реалізації потенціалу території, а також максимально можливого вкладання ресурсів на фоні оптимального господарювання. Важливе значення при цьому має все те, що сприяє підвищенню родючості земель, їхньому захисту від ерозії та інших видів деградації, що менше виснажує ґрунти, підтримує в них бездефіцитний баланс елементів живлення. Кожний технологічний захід (як і всю систему землекористування) треба оцінювати з енергетичного боку, забезпечити мінімальні втрати потенціальної (що працює на перспективу) родючості землі. Взагалі, балансовий метод у землекористуванні треба опанувати на всіх рівнях владних і виробничих структур;
· диференціації принципів використання земельних ресурсів, в основу яких покладено ландшафтно-геохімічні властивості та кліматичні особливості, а також детальне мікрорайонування місцевості (замість загальноприйнятого нині мікрорайонування).
Сучасне використання земельних ресурсів ґрунтується на принципах макроекологічного районування і надмірно уніфіковане на досить великих площах. Такий підхід не враховує повною мірою неоднорідності природних і господарських умов і потребує доопрацювання. Останнє повинно розвиватися у напрямку детальнішого мікроекологічного районування тобто більш точного знання особливостей місцевості, даних про якісний склад ґрунтів, порід, водних ресурсів, підприємств, характеру і напрямків геохімічних міграцій, особливостей погоди;
· створенні економічних стимулів для екологічно нормованого використання земельних ресурсів, формуванні механізмів економічної й адміністративної відповідальності природокористувачів за порушення екологічних вимог.
Декларації про екологічні пріоритети над економічними, які вже увійшли до багатьох державних і галузевих постанов, треба доповнити механізмами реалізації. Крім того, доцільно розробити систему важелів, які б, з одного боку, заохочували компетентної (нормативно обґрунтованої) природоохоронної діяльності, а з іншого - забороняли (впровадження рішучої економічної, адміністративної і навіть кримінальної відповідальності) діяльність, яка зумовлює екологічно негативні наслідки щодо землекористування;
· систематичному (базовому) і кризовому моніторингу, активному використанню їх результатів в управлінських рішеннях, розробці довго і короткострокових програм для перспективних й оперативних заходів поліпшення стану земельних ресурсів й особливо усунення чи призупинення кризових явищ.
Екологічно безпечне землекористування неможливе без організації систематичного і особливо кризового моніторингу, формування автоматизованих державних та обласних сумісних баз даних, опрацювання системи заходів для вдосконалення діагностичних (наземних і дистанційних) методів, нормативів, прогностичних моделей, експертних управлінських рішень. Поточна інформація створить умови для оптимального планування (перспективного й оперативного) та інвестування заходів щодо керування земельними ресурсами з метою їх охорони і використання, в тому числі і як об'єкта ринкових відносин;
· використанні міжнародного досвіду природоохоронної діяльності і землекористування. У світі накопичено чимало прикладів прогресивного землекористування, які заслуговують вивчення і максимально можливого поширення в Україні.
Наприклад, у СІЛА є значний досвід організації агро-ландшафтів і моніторингу земель; Японії, Голландії і Швеції - в галузі хімізації (насамперед щодо усунення негативних її наслідків для земельних ресурсів); Японії і Швеції - радіологічних досліджень і втіленні їх результатів у землеробстві, тваринництві, переробці сільськогосподарської продукції та плануванні сільськогосподарської діяльності; Німеччині та Японії - маркетингу природоохоронних технологій; СІЛА і Болгарії - використання обчислювальної техніки для цілей моніторингу; Франції й Австрії - контролю якості продукції; Франції і Великобританії - організації і доведенні до споживачів оперативної інформації про стан земельних ресурсів; Німеччині і Швейцарії - еколого виховної роботи в галузі охорони земельних, водних і лісових ресурсів.
Отже, для реалізації зазначеного вище доцільно провести додаткові обґрунтування. Однак уже зрозуміло, що треба:
· розробити Генеральну схему охорони і раціонального використання земельних ресурсів, включаючи галузеві схеми для всіх категорій земель і надати їй статусу Закону України;
· здійснити комплексну еколого-економічну оцінку території України і згідно з нею виділити землі для диференційованого використання, впровадження охоронних заходів, консервації деградованих земель;
· удосконалити розміщення сільськогосподарського виробництва з урахуванням сучасних тенденцій спеціалізації;
· переглянути прийняту в попередні роки Урядову програму розвитку землеробства з урахуванням вимог земельної реформи і сучасного стану земель, особливо їх деградованості та забруднення.
Реалізація зазначеного безумовно створить передумови для стійкого розвитку в подальшому економіки України.