Законодавство про охорону навколишнього природного середовиша

Крону «екологічного дерева» становлять нормативно-правові акти, що, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на на­вколишнє природне середовище в цілому та на його окремі ком­поненти.

Правова охорона навколишнього середовища - складна й багатогранна царина. її забезпечує обширне законодавство, що регулює питання не тільки охорони навколишнього природного середовища, а й раціонального використання й відтворення при­родних ресурсів.

Найважливіші суспільні екологічні відносини врегульовані в Конституції України, яка будучи Основним Законом країни, є нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили. У ній, зокрема, визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключ­ної (морської) економічної зони є об'єктами права власності укра­їнського народу. Забезпечення екологічної безпеки і підтриман­ня екологічної рівноваги на території України, подолання нас­лідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є відпові­дно до ст. 16 Конституції обов'язком держави. Крім того, Осно­вний Закон держави містить і інші принципові положення, що регулюють суспільні екологічні відносини.

Сучасними головними нормативно-правовими актами, які ви­значають основи організації охорони довкілля, є Закони України:

• «Про охорону навколишнього природного середовища» (від
25 червня 1991 р.);

• «Про природно-заповідний фонд України» (від 16 червня
1992 р.);

• «Про охорону атмосферного повітря» (від 16 жовтня 1992 р.);

• «Про тваринний світ» (від 13 грудня 2001 р.);

• «Про рослинний світ» (від 9 квітня 1999 р.) та ін.

Поресурсні відносини у сфері використання й охорони як окремих природних компонентів, так і навколишнього природ­ного середовища в цілому регулюються, крім того, відповідними кодексами: земельним, водним, лісовим, про надра та ін.

Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «еколо­гічне дерево» і в державі вже склалася національна система еко­логічного права як самостійної галузі права. Саме вона об'єднує правові норми, що регулюють суспільні відносини, які виника­ють у процесі взаємодії суспільства й природи.

Характер екологічного права виражається не тільки в тому, що воно об'єднує земельну, водну, лісову, гірничу та інші підгалузі екологічного права. Кожна з цих підгалузей включає як нор­ми, що регулюють відносини щодо охорони й використання кон­кретного природного ресурсу, так і правові приписи, спрямовані на охорону навколишнього середовища в цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють, скажімо, порядок вибо­ру конкретної земельної ділянки, яка буде надана в користуван­ня, є нормами більш широкої дії і мають регулятивний харак­тер. Поряд із цим екологічне право включає певну групу правових приписів, що, по-перше, регулюють відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема, вже згадува­ний Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ін.), по-друге, визначають можливість самого носія суб'єктивного права діяти певним способом і примусово забез­печувати виконання юридичних обов'язків.

До законодавства про охорону навколишнього природного середовища належать й інші закони України, постанови Верхов­ної Ради України, укази Президента України, постанови Кабіне­ту Міністрів України, нормативні документи Міністерства еко­логії і природних ресурсів (як прийняті ним самостійно, так і разом з іншими міністерствами й відомствами), рішення місце­вих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

На даний момент ще не сформувалися умови для розробки комплексного законодавчого акта, який би охопив усі напрямки правового регулювання суспільних відносин. Але в перспективі прийняття Екологічного кодексу України не лише доцільне, а й необхідне, тим більше що це прямо передбачено Основними на­прямками державної політики України в галузі екології.