Принципи імпульсів розвитку 3 страница

514

^7Z± >

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ІНСТИТУТИІ

Продавець-покупець

Рис. 22.1. Схема використання економічних показників-інструментів

наприклад, за допомогою податкових пільг, кредитних механізмів чи прямих субсидій. Таким чином, досягти стимулювання екологічної перебудови еко­номіки можна (що дуже важливо) зі збереженням основних переваг ринко­вих механізмів регулювання економічної системи. Одна з них полягає в здат­ності до самонастроювання, інша - у можливості автоматичного здійснення функцій самоконтролю.

Еколого-соціальна корекція має на меті забезпечення так званої еко­логічної справедливості як у просторі (тобто в межах поколінь, що живуть на Землі зараз), так і в часі (тобто між дистанційованими в часі поколіннями).

Як уже було зазначено вище, безпосередні (прямі) товарно-грошові від­носини між виробниками і споживачами товарів не можуть урахувати значну

515

кількість еколого-^кономІчних ефектів і наслідків навіть у межах поточного періоду. Зокрема, економічні збитки, спричинені діяльністю господарських суб'єктів, негативно впливають на їхні ж економічні показники. За їхню еко­логічну несумлінність також змушені сплачувати інші економічні суб'єкти («су­міжні виробники», «суміжні споживачі» або територіальні/національні су­б'єкти власності). Застосування перерозподільних платежів/виплат створює можливість відновити певною мірою екологічну справедливість, зокрема, частина доходу може бути вилучена в екологічних «винуватців» і передана екологічним «жертвам», тобто населенню чи економічним суб'єктам, що сприймають негативні наспідки екодеструктивної діяльності своїх несумлінних сусідів. Це лише частина завдань, які доводиться вирішувати в межах еколо-го-соціальної корекції' економічних відносин.

Сюди ж слід віднести фінансування великомасштабних природоохорон­них програм, що мають народногосподарське чи регіональне значення, або стратегічних екологічних завдань, які забезпечують інтереси майбутніх поко­лінь (наприклад, ставлять за мету збереження біорізноманіття, охорону ва­жливих природних об'єктів чи збереження клімату). Здійснення подібних про­грам може бути забезпечене тільки шляхом формування централізованих екологічних фондів, які створюються за допомогою механізмів перерозподі­лу (податків, платежів, штрафів, добровільних пожертвувань).

За допомогою перерозподільних механізмів можна задіяти і два інші види економічних інструментів, тобто ціни за ресурси та економічні вигоди. Наприклад, збільшення/зниження цін на певні ресурси або збільшення/зменшення вигідності виробниц­тва будь-яких товарів можна досягти за рахунок застосування саме перерозподільних механізмів (зокрема, податкових чи кре­дитних важелів, субсидій, платежів, ін.). Таким чином, пере-розподільні платежі/виплати можуть побічно виконувати обме­жувальні та мотиваційні функції, які, як було показано вище, є характерними ознаками, властивими відповідно ціновому інструментарію та економічним вигодам. Тому саме через пере-розподільні інструменти органи управління можуть екологічно орієнтувати діяльність економічних суб'єктів, не ризикуючи зруйнувати автоматичний механізм ринкової саморегуляції еко­номічної системи. Саме це найчастіше трапляється при спробах централізованого (директивного) цінового регулювання (тобто прямого контролю за ресурсними цінами і вигідністю сфер господарювання).

Механізм дії перерозподільних інструментів стає більш зро­зумілим, коли ми переходимо до конкретики питання.

22.2. Еколого-економічні інструменти: принципи формування і механізми дії

Еколого-економічні інструменти ~ це засоби (методи, заходи, важелі) впливу на фінансовий стан економічних суб'єктів з ме­тою орієнтації їхньої діяльності в екологічно сприятливому на­прямку.

Механізм дії еколого-економічних інструментів передбачає вплив на економічні інтереси суб'єктів господарювання, за до­помогою зміни витрат і вигід, які виникають при різних сцена­ріях поведінки зазначених суб'єктів. При цьому застосування перерозподільних платежів/виплат відіграє роль регулюючого механізму. Саме за допомогою цих інструментів здійснюється вплив на інтереси економічних суб'єктів.

Коли мова йде про економічний інструментарій, найчастіше наводять як приклад такі найбільш відомі інструменти: подат­ки, кредити, платежі, субсидії. Однак це лише «видима части­на айсберга» тих надзвичайно складних механізмів, що забезпе­чують дію інструментів у складі економічної системи. Серед окремих компонентів цих механізмів можна назвати: порядок (правила) вилучення коштів у суб'єктів-донорів; ставки вилу­чення; виконавців, що здійснюють процедуру вилучення; вико­навців, які контролюють процедуру вилучення; економічну (чи іншу) відповідальність за порушення встановлених правил; поря­док розподілу вилучених коштів; ставки розподілу коштів; су­б'єктів, що здійснюють функції зберігання і розподілу коштів, та ін. Навіть з цього переліку видно, що сама по собі реалізація економічних інструментів потребує певних витрат.

Найбільш суттєвими факторами при розробці і застосуванні систем еколого-економічних інструментів слід вважати: меха­нізм їх реалізації, природу впливу на економічні інтереси су­б'єктів, методичні підходи до встановлення ставок, критеріаль-ну базу розрахунку ставок, вихідний принцип впливу на клю­чові групи економічних суб'єктів, форму інструментів.

Залежно від механізмів реалізації системи еколого-еконо­мічних інструментів поділяються на чотири основні групи:

1. Адміністративний перерозподіл коштів (головним чи­ном, штрафи, субсидії). Ця система економічних інструментів має індивідуальний адресний характер вилучення і передачі

517

коштів (наприклад, від винуватців до потерпілих) і звичайно застосовується у випадках аварійного забруднення навколиш­нього середовища, коли наслідки екодеструктивного впливу є досить нестандартними і потребують специфічного підходу до їх оцінки.

2. Фінансові трансферти (від франц. transfert - передача). Це відносно жорстко регульована і контрольована система пере-розподільних механізмів (податки, платежі, кредити, виплати, ін.). Аналізуючи далі форми інструментів, ми докладніше зупи­нимося на інструментах цього виду.

3. Вільні ринкові механізми перерозподілу коштів. Наоч­ним прикладом інструментів, що належать до даної групи, є так звана торгівля дозволами на викиди забруднюючих речо­вин, яка поширилася в деяких штатах США.

Подробиці

Сутність торгівлі дозволами на викид полягає ось у чому. Економічні суб'єк­ти, купуючи в місцевої адміністрації даного регіону ліцензію, отримують не лише дозвіл на викид певного обсягу атмосферних емісій (забруднювачів), але й право на подальший перепродаж отриманих ліцензій за тією ціною, яку вони вважають для себе прийнятною. Отже, виникає вільний ринок торгівлі правами на забруднення в межах суворо лімітованого місцевою адміністра­цією загального обсягу викидів. Останні встановлюються на основі безпечно­го для даного району рівня забруднення. Таким чином, адміністрація розв'я­зує собі руки, позбувшись турбот надмірного контролю за процедурою екологічного управляння. Процес екологічного перерозподілу коштів Іде, умовно кажучи, в режимі самообслуговування. Адміністрації лишається лише одержувати суми обов'язкових щорічних платежів, встановлених первісною процедурою, і контролювати загальний процес.

4. Сприяння на ринку. До цього виду інструментів звичайно відносять застосування негрошових форм підтримання економі­чних суб'єктів (нагородження спеціальними знаками, безплат­на реклама тощо); це надає їм додаткові переваги в конкурент­ній боротьбі на ринку.

Цифри і факти

«Сприяння впровадженню на ринок екологічно чистої продукції» - так нази­вається метод, сутність якого полягає в наданні (присвоєнні) спеціального екологічного торгового знака. «Блакитний ангел екології» - такий знак одер­жують найбільш «чисті» товари, що продаються в Німеччині і йдуть на екс­порт (не дивно, що нарозхват).

518

Незалежне журі визначає найбільш екологічну (порівняно з аналогічними виробами) продукцію. Однак якщо екологічно чиста продукція випускається на «брудній» технології, то вона не може одержати екологічний товарний знак. Знак «Блакитний ангел» може надаватися і самим технологіям.

Якщо в 1979 р. маркою «Блакитний ангел» було відзначено лише 48 продуктів, то наприкінці 1990-х років цей знак мали понад 4000 товарів з 55 різних груп — від лаків з низьким вмістом шкідливих речовин до будівельних машин з низьким рівнем шуму. Екологічний товарний знак зробив значний внесок у впровадження чистої продукції. Екологічним знаком можуть відзна­чатися не тільки товари, але й фірми, які їх виробляють. Безумовно, підпри­ємства, відзначені знаком, отримують І певні грошові нагороди, але їх мож­на вважати символічними порівняно з конкурентною перевагою, яку одер­жують власники «Блакитного ангела» на ринку. Ця перевага і виконує ту головну функцію, для якої призначені економічні інструменти. Вона надає можливість перерозподіляти доходи від менш екологічних економічних су­б'єктів до більш екологічних підприємств, створюючи потужний стимул еко­логічного прогресу (Мельник и др., 2003).

Аналізуючи зазначені механізми реалізації еколого-економіч-них інструментів, не важко переконатися, що вони різняться жорсткістю економічного регулювання й адресністю впливу. При­чому в наведеному переліку механізмів ступінь жорсткості й адресності зменшується від першого до четвертого виду механі­змів. Зокрема, перша група механізмів передбачає жорсткий адміністративний вплив і адресне (для кожного економічного суб'єкта) визначення обсягу коштів, які перерозподіляються. Еластичність другої системи вже значно вища. її жорсткість ви­являється лише в обов'язковості виконання всіма суб'єктами правил перерозподілу коштів, які є загальними для всіх, тобто не мають конкретної адресності. У третьому механізмі для го­сподарського суб'єкта регламентується лише один елемент його діяльності: обов'язковість покупки прав на викид (у тому випа­дку, якщо його діяльність пов'язана з атмосферними емісіями). У суб'єкта залишається право вибору процедури покупки, її ціни та (якщо обидва фактори його не влаштовують) іншого місця розміщення підприємства (наприклад, в іншому районі чи іншо­му штаті). У четвертому випадку суб'єкт зберігає максимум економічної свободи: перш за все, можливість добровільного при­йняття рішення про участь у конкурсі, а також свободу реалі­зації економічних переваг у випадку одержання екологічної на­городи.

519

Природа впливу на економічні інтересисуб'єкта. За цим

фактором еколого-економічні інструменти умовно можна по­ділити на дві групи:

- інструменти, спрямовані на вилучення доходів;

- інструменти, спрямовані на збільшення доходу. Підкреслимо, що це значною мірою умовний розподіл, тому

що крім штрафів (складають групу інструментів вилучення) і субсидій (належать до групи збільшення доходу) інші види інструментів залежно від обставин можуть виконувати функції кожної з розглянутих груп. Зокрема, такі види інструментів, як податки і платежі, здавалося б, покликані виконувати виня­тково функції вилучення. Однак у випадках пільгового режиму оподаткування чи платежів вони, вилучаючи дохід, власне ка­жучи, виконують одночасно і функції відносного збільшення доходів економічного суб'єкта. Величину цього умовного збіль­шення доходів легко оцінити, якщо порівняти можливу вели­чину платежів підприємства, розраховану за номінальними і пільговими ставками. Подібну подвійну роль можуть відіграва­ти практично всі економічні інструменти, що містять у собі по­тенціал як механізмів вилучення, так і дотаційних механізмів.

Примітка

Природа впливу на економічні інтереси безпосередньо пов'язана з видами мотивації діяльності економічних суб'єктів. Зокрема, інструменти, спрямо­вані на вилучення доходів, є основою негативних видів мотивації, які звичай­но ототожнюються з покаранням. Інструменти, пов'язані зі збільшенням доходів, складають економічну основу позитивних видів мотиваційного впли­ву, які звичайно асоціюються з заохоченням.

Незайвим буде додати, що негативні види мотивації використовуються в управлінні, як правило, у тих випадках, коли намагаються зберегти існуючий стан речей (існуючий рівень гомеостазу системи). Позитивна ж мотивація -основа ініціювання трансформаційних перетворень системи (зміна рівня го­меостазу системи). Зокрема, екологічні штрафи і платежі орієнтують під­приємства на будівництво природоохоронних споруджень і встановлення очисного обладнання. Однак всі ці заходи покликані пом'якшити (компенсу­вати) екологічну недосконалість технології, яка спричиняє зазначені екодест-руктивні процеси. Зберігаючи в такий спосіб природу, ми побічно консерву­ємо той порядок і технології, які потребують спеціалізованих очисних сис­тем. Своєрідним антиподом зазначених мотиваційних заходів є позитивне стимулювання (зокрема, за допомогою податкових і кредитних пільг) іннова­ційних сфер розвитку екологічно досконалих виробництв і товарів. Екологіч­но орієнтовані трансформації виробничих систем і стилю життя (базових пред-

520

метів і послуг) усувають не наслідки екологічної деструкції, а самі причини, тобто технології, здатні руйнувати природу, чи навіть товари, виробництво яких нерозривно пов'язане з подібними процесами.

Найбільш ефективні результати екологічного переозброєння економіки, як правило, забезпечуються при оптимальному поєднанні негативної (вилу­чення доходів) і позитивної (збільшення доходів) мотивацій. Перші обмежу­ють екодеструктивні процеси існуючого гомеостазу (базові технології, еко­номічні структури, прийняті моделі виробництва і споживання товарів, ін.). Другі сприяють ініціюванню трансформаційних процесів зміни рівня гомео­стазу (перехід на нові технології, зміна базових економічних структур, транс­формація стилю життя зі зміною існуючих моделей споживання предметів і послуг).

Методичні підходи до встановлення ставок.З урахуванням цього фактора ставки еколого-економічних інструментів поді­ляються на дві групи: емпіричні і розрахункові.

Емпіричний шлях встановлення ставок еколого-економічних інструментів (податків, платежів, ін.) означає, що значення ста­вок не прив'язуються до реальних показників впливу екоде-структивної діяльності на економічну систему (тобто до еколо­го-економічних витрат - показників видатків чи збитків). Кри­теріями для встановлення ставок у цьому випадку служать винятково фіскальні показники, що підбираються найчастіше емпіричним шляхом. У ролі таких показників можуть виступа­ти: реальна платоспроможність підприємств (цілком імовірно, саме в такому режимі діють існуючі зараз в Україні екологічні платежі), еластичність реакції суб'єктів господарювання на еко­логічно орієнтовану зміну економічних важелів (цін, податків, платежів, ін.). Інакше кажучи, останнє означає, що дослідним або пробним шляхом підбираються такі розміри ставок, які б реально змогли вплинути на поведінку виробника чи спожива­ча, змінивши її на екологічно спрямовану. При цьому вони не повинні суттєво підірвати економічний стан підприємств.

Розрахунковий метод встановлення базових ставок еколого-економічних інструментів спирається на реальні еколого-еконо-мічні показники економічних суб'єктів (витрати і вигоди), що пов'язані безпосередньо з процесами впливу на природне сере­довище. Докладно методичні підходи до розрахунку подібних еколого-економічних оцінок аналізуються в розділі з основ еко­номічної оцінки природних факторів.

Дуже часто використовуються комбіновані методи встанов­лення ставок еколого-економічних інструментів. Зокрема, за

521

основу може бути прийнятий розрахунковий метод, за яким ставки формуються за допомогою того чи іншого методичного підходу визначення еколого-економічних показників. Отримані подібним чином ставки корегуються (зменшуються або збіль­шуються) з урахуванням суто економічних факторів (зокрема, реальної платоспроможності підприємств). Такі корегування можуть встановлюватися тимчасово (наприклад, на один рік) або вибірково (для окремих галузей, сфер діяльності, регіонів).

Критеріальна розрахункова база ставок. Ставки є основою приведення в дію економічних інструментів. Еколого-економічні ставки - це питомі економічні показники (тарифи, частки, процентні нормативи, ін.), що враховують дію або вплив еколо­гічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інстру­ментів (системи цін і платежів, умов одержання прибутку, ін.).

Критерії для розрахунку ставок еколого-економічних інстру­ментів безпосередньо пов'язані з методичними підходами до вста­новлення ставок. Виходячи з вищерозглянутих положень, за основу критеріальної бази еколого-економічних інструментів можуть братися дві основні групи показників:

1. Суто економічні показники: а) ті, що характеризують економічний стан суб'єктів господарювання, (зокрема, плато­спроможність підприємств); б) ті, що характеризують можливу поведінку суб'єкта у відповідь на зміну будь-яких параметрів системи (цін, ставок податків, платежів, ін.). До останнього виду показників належить, зокрема, еластичність господарської ді­яльності у відповідь на зміни зазначених інструментів, що ви­значають можливі напрямки (сфери) впливу на економічних суб'єктів.

2. Еколого-економічні оцінки, що характеризують ті еконо­мічні показники господарських суб'єктів (виробничі витрати, рівень рентабельності, якість продукції, продуктивність праці тощо), які пов'язані з використанням природних факторів чи «і зміною стану природного середовища. Окремі види таких еко­лого-економічних оцінок можуть розраховуватися на основі: а) витрат на відтворення природних факторів; б) вигод (прибутку, доходу), отримуваних завдяки використанню природних фак­торів; в) економічного збитку від погіршення якості природних факторів (прямі збитки, витрати на компенсацію втрат, упуще­на вигода, ін.); г) економічних ефектів від поліпшення якості природних факторів.

522

Докладно питання, пов'язані з розрахунком еколого-еконо-мічних оцінок, розглядаються у відповідному розділі.

Вихідний принцип впливу на ключові групи економічнихсуб'єктів. Одним із найважливіших моментів процесу форму­вання системи еколого-економічних інструментів є виділення ключових груп економічних суб'єктів, які мають розглядатися як донори (тобто суб'єкти, з яких вилучатиметься дохід). Про­блема, кого вважати винуватцем екодеструктивної діяльності, зовсім не є однозначною,

Згідно з першим поглядом, винуватцями можуть вважатися виробники продукції, які створили її такою екологічно недоско­налою. Прихильники такого підходу переконують, що виробник повинен нести відповідальність за еколого-економічні збитки, які спричиняються не тільки сферою виробництва, але й стадіями споживання продукції і навіть постспоживчою фазою (утилізаці­єю відходів). Це обґрунтовується тим, що екологічна недоскона­лість продукції закладена вже на стадії її виготовлення. Еконо­мічну відповідальність виробника за екологічні наслідки можна реалізувати (і частіше за все так і відбувається) через систему платежів. Часто ця система передбачає відповідальність за весь ланцюжок просування товарів, аж до утилізації відходів.

Прихильники другого погляду відповідальними за екологічні наслідки вважають споживачів: це вони провокують виробни­ків задовольняти свої зростаючі потреби. Прихильники такого підходу доводять, що виробники є лише слухняними виконав­цями соціального замовлення. Не провина, а біда виробників у тому, що на сьогодні немає виробничих альтернатив існуючим технологіям чи конструкціям самих товарів. Часто, як у випад­ку з використанням сільськогосподарських пестицидів і міне­ральних добрив, подібні міркування не є такими вже й безпідс­тавними. Екологічна відповідальність може бути покладена на споживачів через систему податків, які включають екологічну складову витрат виробництва і споживання продукції.

І нарешті, третій підхід може бути пов'язаний з позицією солідарної відповідальності. Адже саме недосконалість суспіль­ства з властивою йому системою виробничо-споживчих циклів забезпечення життєдіяльності є основною причиною екодеструк-тивних процесів та їхніх економічних наслідків, які при цьому виникають. Аналізуючи такі явища, як антропогенні зміни клі­мату, розумієш, що й у такій позиції теж є частка правди.

523

У 60-70-ті роки XX сторіччя економісти Заходу вели гарячі суперечки, безкомпромісно відстоюючи одну з названих пози­цій. Сьогодні вже не стоїть так гостро питання: «або-або»; за­вданням фахівців, скоріше, є вибір оптимального поєднання усіх зазначених підходів, яке б найбільш ефективно вирішувало кон­кретні екологічні проблеми і закладало основу формування еко-лого-економічних інструментів. Розглянемо більш докладно осо­бливості зазначених підходів.

Принцип «забруднювач сплачує». В англомовній термінології він відомий під назвою «З Пі» (РРР - polluter pays principle). Суть принципу полягає в тому, що компенсацію екологічних витрат, викликаних впливом на природне середовище, повинен здійснювати економічний суб'єкт, який своєю діяльністю без­посередньо призвів до їх виникнення.

Теоретично даний принцип слід застосовувати в тому випад­ку, коли в суспільстві існують технічні можливості виробницт­ва продукції без еколого-економічних наслідків (або існує мож­ливість їх суттєвого зниження). Компенсацію величини збитків (або різниці між можливим і фактичним рівнями) «забрудню­вач» (деструктор) повинен здійснювати за рахунок свого влас­ного прибутку.

Принцип «споживач сплачує». В англомовній літературі він відомий за назвою «Ю 2 Пі» (UPP - user pays principle). Суть принципу в тому, що компенсацію екологічних витрат, пов'язаних із впливом на довкілля, повинні здійснювати спо­живачі товарів, виробництво яких спричинило цей вплив.

Теоретично даний принцип слід застосовувати, коли в сус­пільстві не існує технічних можливостей забезпечити випуск продукції без екодеструктивних процесів. У цьому випадку ком­пенсація економічних збитків переноситься на споживачів про­дукції шляхом включення екологічних витрат у собівартість, а отже, і ціну товару.

Примітка

На практиці поєднання принципів «забруднювач сплачує» і «споживач спла­чує» здійснюється за допомогою диференціації ставок і вартісної бази еко­логічних платежів. Зокрема в Україні, відповідно до чинної системи екологіч­них платежів, встановлені різні ставки і база для звичайних (у межах устано­влених норм) і понадлімітних викидів/скидів шкідливих речовин. Платежі за звичайні викиди стягуються за номінальними ставками і включаються під-

524

приємством-забруднювачем у собівартість продукції з відповідним відобра­женням у ціні реалізації (реалізується принцип «споживач сплачує»). Пла­тежі за понадлімітні викиди/скиди встановлюються за збільшеними ставка­ми (у 3-5 разів вище від номінальних) і стягуються з прибутку підприємства-забруднювача (реалізується принцип «забруднювач сплачує»).

Принцип «усе суспільство сплачує». Суть принципу в тому, щоб оплату витрат реалізації екологічних цілей, що мають гло­бальне, загальнонаціональне або регіональне значення, здійс­нювати з фондів відповідного рівня, які створюються за раху­нок коштів платників податків на солідарній основі.

Примітка

Хоча теоретично три зазначені принципи досить чітко розподіляють фінансо­ву відповідальність у сфері природокористування, на Практиці встановлення адресності джерела фінансування екологічних витрат є перманентним за­вданням, яке суспільство має вирішувати заново в кожний період часу, у кожній країні, стосовно кожної екологічної проблеми.

223. Форми еколого-економічних інструментів

Ведучи мову про різні форми еколого-економічних інструмен­тів, слід пам'ятати про певну умовність подібної класифікації.

Примітка

Умовність форм екопого-економічних інструментів пояснюється кількома об­ставинами. По-перше, різні форми еколого-економічних Інструментів є в основному варіаціями двох основних видів вппиву на економічні інтереси су­б'єктів господарювання: податкового, який являє собою вилучення доходу, і дотаційного, який є прямою чи непрямою передачею доходу. Зокрема, будь-які види платежів можуть кваліфікуватися як окремі форми податку (на викиди шкідливих речовин, на складування відходів, на використання природ­них ресурсів і т.ін.), а будь-які види пільг (наприклад, по податках, кредитах, ін.) - як приховані форми субсидій чи дотацій. По-друге, часто ті чи інші схожі за змістом інструменти в різних країнах називаються по-різному (в одних - податки, в інших - плата, в третіх - платежі, у четвертих, як віднеда­вна називаються в Україні, - збори), хоча під цим мається на увазі фактично один і той самий інструмент. Отже часто розбіжності в назві інструмента визначаються не стільки його змістом, скільки термінологічними особливос­тями даної країни. По-третє, віднесення екопого-економічного інструмента до тієї чи іншої форми пов'язане не стільки з видом вилучення чи передачі доходу, скільки з організаційною процедурою. Зокрема, податки пов'язують

525

Мита

Платежі

Штрафи

Амортизаційні

Страхові

Податки

Субсидії

Цінові

Сприяння на ринку

Дотації

Гранти

Премії

Виплати

Кредитні

Рис. 22.2. Форми еколого-економічних інструментів

звичайно з акумулюванням коштів на бюджетних рахунках, а платежі - з подальшим створенням спеціальних позабюджетних фондів цілеспрямовано­го використання зібраних коштів.

І все-таки, пам'ятаючи про певну умовність, спробуємо сфор­мулювати найбільш характерні риси різних еколого-економіч­них інструментів і можливі сфери їх використання (рис. 22.2).

1. Податкові інструменти.Відповідно до енциклопедичного визначення, податок (англ. - tax, рос. - налог) - це обов'язко­ве і безповоротне вилучення коштів, яке здійснюється держа­вою чи місцевими органами влади для фінансування суспіль­них витрат (Бернар и др., 1994).

Головною особливістю податкового еколого-економічного інструментарія є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рів­ня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансу­вання екологічних проблем, що мають загальне для даного рів­ня значення. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо (тобто передбачені спеціальні статті), або в складі інших податків (відраховуються частки від загальної суми податків). Можна назвати багато різних форм використання податкових інструментів в екологічних цілях (див. наприклад: Ecotaxation,

526

1997; Oosterhuis, 1996; Environmental, 1996; Human, 1997; Lister, 1996; Environmental, 1994; Making, 1994):

• громадянський екологічний податок; стягується із плато­спроможних громадян країни на екологічні потреби (засто­совується в багатьох країнах, одна з форм цього податку, зокрема, практикується у Франції);

• податок на розв'язання глобальних, національних чи регі­ональних екологічних проблем; характерним прикладом подібного податку є податок на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (Україна); у деяких країнах існу­ють місцеві податки на охорону конкретних природних об'­єктів (лісів, озер, боліт);

• податок на транзит через країну вантажів (в Україні на екологічні цілі передбачена частина зазначеного податку);

• екологічний податок на автомобілі (екологічна складова податку звичайно включається в загальний податок за вико­ристання автомобіля; застосовується в більшості країн Євро­пи, а також у СІЛА, Канаді, Японії;

• екологічний податок на повітряний транспорт; включається в загальні ставки податку за здійснення даного виду діяль­ності в країні (Канада, СІЛА, Данія, Норвегія, Швеція) і за проліт через територію країни (є стандартним заходом для міжнародних правил);

• екологічний податок на конкретні групи товарів, у тому числі: мінеральні добрива (Норвегія, Швеція); пестициди (Данія, Франція, Угорщина, Португалія, Швейцарія та ін.)ї пластмасова тара, упаковка (Данія, Угорщина, Ісландія, Польща); шини (Канада, Данія, Фінляндія, Угорщина, Поль­ща); батарейки/акумулятори (Данія, Швеція, Японія), галони (тобто хлор- і фторвмісні гази, які використовують­ся при гасінні пожеж у замкнених просторах і належать до класу озоноруйнівних речовин) (Австрія, Чехія, Данія, Угор­щина, Польща); розчинники (вважаються озоноруйнівни-ми речовинами) (Данія); мастила (Фінляндія, Франція, Норвегія);

• екологічний податок на паливо, в тому числі залежно від наявності екологічно шкідливих компонентів: свинцю (у бі­льшості країн); вуглецю (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Нор­вегія), сірки (Бельгія, Данія, Франція, Польща, Швеція), окислів азоту (Чехія, Франція, Польща, Швеція);

527