Стаття 307. Повноваження апеляційного суду
1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;
3) змінити ухвалу;
4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3. За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;
2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;
3) змінити судовий наказ.
Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підстави: необґрунтованість та незаконність судового рішення – неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильність встановлення обставин, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, їх дослідженні, неподання доказів з поважних причин.
Виділяють повну(дозволяється надавати нові докази і факти, суд не має права повертати справу на новий розгляд) і неповну(не допускається наведення нових доказів, але за певних умов нові докази та обставини можуть бути допущені, може направити справу на новий розгляд для винесення рішення судом першої інстанції) апеляцію.
Питання 3Поняття, види та історія виникнення господарських товариств.
Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти ускладі одного учасника.Господарські товариства є юридичними особами.
Види господарських товариств:
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Історія спроб правового регулювання підприємництва на основі кооперації (об'єднання) починається із середньовіччя, коли купці стали першими підприємцями.
Та все ж, спочатку розвивалося унітарне підприємництво, тобто діяльність однієї фізичної особи для отримання прибутків з необмеженими повноваженнями щодо керівництва своїми справами і своєю працею.
Згодом стало виникати родинне підприємництво, яке було викликане необхідністю організувати діяльність з отримання прибутків і підтримки власного господарства під керівництвом глави сімейства і при підпорядкуванні йому решти всіх членів сім'ї. Умови життя в середні віки змушували сім'ю вести спільне господарство навіть після смерті голови сімейства.
Потім зароджується найважливіша форма корпорацій —- аналог сучасного акціонерного товариства. Виникнення акціонерного товариства було викликане необхідністю створення вельми значного капіталу для здійснення крупних торговельних, а потім і промислових підприємств, таких як морська торгівля з колоніями.
Подальший розвиток колективних форм здійснення підприємницької діяльності йде шляхомзближення правових ознак і властивостей повного товариства і акціонерних товариств.
З'являються їхні проміжні (гібридні) форми.У результаті, на початок XX століття формується спільне поняття корпорації (англосаксонська правова система) і господарського товариства (континентальна правова система).
У Цивільному кодексі УРСР1922 року господарські товариства були поділені на: просте товариство (ст.ст. 276-294); повне товариство (ст.ст. 295-311), товариство на вірі (ст.ст. 312-317), товариство з обмеженою відповідальністю (ст.ст. 318-321) і акціонерні компанії — пайові товариства (ст.ст. 322-366).
Проте згодом, по мірі концентрації власності на засоби виробництва «в руках» держави і здійснення тиску на приватний сектор, господарські товариства були скасовані. Природно, були скасовані відповідні положення статей ЦК УРСР 1922 року. Пануючою формою здійснення господарської діяльності стало державне підприємство.
Виникнення і розвиток господарських товариств в Україні в сучасний період пов'язані з економічними перетвореннями і ініціативами громадян України, які бажали організувати «свою справу", але мали обмежені фінансові можливості і не хотіли ризикувати всім своїм майном. Як результат найбільш популярними є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. З іншого боку, завдяки господарським товариствам збільшилися можливості для залучення в економіку України інвестицій і відбулося залучення до підприємництва широких верств населення.
Білет 23
Питання 1Поняття, ознаки та види правочину. Недійсні правочини. Правові наслідки недійсності правочинів
Правочиномє дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ознаки:
1) правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату
2) правочини завжди є діями суб'єкта цивільних відносин.
3) правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин
4) воля у правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов'язків.
5) правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин між різними суб'єктами цивільного права.
Види:
1) односторонні ( у 1 сторони лише право у 2 лише обов’язок) та двосторонні ( обидві сторони наділені і правами і обов’язками). Можуть бути і багатосторонні – якщо сторін більше, ніж 2(про спільну діяльність).
правочини можуть поділятися на:
*консенсуальні і реальні
*оплатні і безплатні
* строкові і безстрокові
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) таких вимог :
1.Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).