Грубе порушення законодавства про працю. Аналіз складу злочину

Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з'ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74), про нормування праці (статті 85—92); про оплату праці (статті 94— 117) та ін.

Частина 1 ст. 172 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення,

• по-перше, порушення конкретної норми трудового законодавства;
• по-друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття «грубе порушення» носить оціночний характер і в кожному конкретному випадку воно має встановлюватися виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням буде вважатися систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

Суб'єкт злочинуспеціальний — особа, на яку покладений обов'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, установ, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалежно від форм власності.

Частина 2 ст. 172 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 172 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 172— штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Аналіз складу злочину.

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

Об'єктом злочину є право неповнолітньої дитини на одержання матеріальної допомоги від батьків до її повноліття.

Об'єктивна сторона злочину - злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів (аліментів) на утримання дітей, а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні.

Суб'єкт злочину - спеціальний: батьки, а також особи, які за рішенням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання дітей. Обов'язок щодо утримання неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків, може бути покладений на інших родичів - діда, бабу, брата, сестру, а також на вітчима і мачуху дитини й на осіб, які постійно виховували дитину й утримували її як члена своєї сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою є вчинення злочину: особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (якщо попередня судимість не знята і не погашена) - ч. 2 ст. 164 КК.

Форми розкрадання чужого майна.

Крадіжка та її відмінність від грабежу.

Стаття 185. Крадіжка.

Об'єктом злочину є права власності на майно будь-яких осіб.

Предмет злочину — будь-яке майно, що знаходиться у власності чи володінні юридичної або фізичної особи (будь-які речі або матеріальні цінності).

Об'єктивна сторона злочину — таємне викрадення чужого майна. Таке викрадення вчиняється непомітно для інших осіб, або винна особа вважає, що робить крадіжку непомітно.

Крадіжка вважається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов 'язковою ознакою є корисливий мотив.

Змістом умислу винного охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання яких в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними розраховує винний тощо.

Кваліфікованими видами є вчинення крадіжки: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особ-ливо великих розмірах; 5) організованою групою; 6) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкода потерпілому.

Стаття 186. Грабіж.

Об'єктом злочину є право власності на майно як фізичних, так і юридичних осіб.

З об'єктивної сторони злочин характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, виявляється у формах:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування;

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дії винного, а він у свою чергу усвідомлює цю обставину.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотив — корисливий. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою; 6) з проник-ненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) із завданням значної шкоди потерпілому.