Грунт- базис розвитку агроекосистеми

Ґрунт –продукуючий (родючий) шар поверхні Землі, який утворився і змінюється у результаті вивітрювання гірських порід і безпосереднього впливу фізико-хімічних, біологічних процесів та діяльності людини. В процесі свого розвитку грунт набув відмінної від гірської породи породи властивості - родючості.

Родючість ґрунту – здатність забезпечувати певний рівень зв’язування ФАР рослинами за рахунок задоволення їхніх потреб у елементах живлення та воді, забезпечення їхніх кореневих систем повітрям, теплом та іншими умовами.

Отже, родючість – головний показник якості та продуктивності земель сільськогосподарського призначення, основа їхньої нормативної ціни. Грунтовзнавці виділяють чотири основні категорії родючості грунту – природна і антропогенна, потенціальна та ефективна (актуальна).

Природна родючість – родючість, зумовлена виключно його властивостями, набутими в процесі природної еволюції без втручання людини), виявляється у всіх грунтах, але у чистому вигляді природна родючість реалізується і оцінюється у цілинних грунтах.

Антропогенна родючість – здатність грунту забезпечувати необхідні для росту і розвитку рослин умови, зумовлена виключно властивостями, набутими в процесі антропогенного перетворення (меліорацій, обробітку, застосування добрив і т.п.). У чистому вигляді антропогенна родючість виявляється в штучно створених ґрунтових субстратах, тобто сумішах матеріалів, що набули ознак грунту виключно під впливом людини.

Потенціальна родючість – максимальна родючість, що може виявлятися за поєднання оптимальних метеорологічних та агротехнічних умов. У природі таких умов досягти практично неможливо, тому прийнято оцінювати потенціальну родючість за сталими критеріями родючості за відносною шкалою (відносно якогось еталонного грунту із максимальною потенціальною родючістю).

Розрізняють ґрунти з високим (ті, що мають високі запаси елементів живлення, гумусу, сприятливий для розвитку рослин мінералогічний і гранулометричний склад, потужний ґрунтовий профіль, тощо) і низьким рівнем потенціальної родючості. Наприклад, до перших можна віднести чорноземи, до других – дерново-підзолисті ґрунти. Певний рівень потенціальної родючості характерний як для грунтів у природному стані (цілинних), так і антропогенно перетворених (орних, меліорованих, тощо).

Актуальна (ефективна) родючість – родючість, виявлена у врожаї, сильно варіює залежно від різних умов (метеорологічних, рівня агротехніки, виду і сорту рослини, умов захисту від хвороб і шкідників тощо); характеризує як окультурені, антропогенно перетворені, еродовані грунти, так і цілинні.

Основні умови родючості грунту:

1) достатній вміст поживних речовин у доступній для рослин формі упродовж усього періоду вегетації;

2) повна забезпеченість фізіологічно доступною вологою;

3) оптимальний газообмін, який підтримує необхідний для рослин вміст кисню у ґрунтовому повітрі;

3) відсутність шкідливих речовин;

4) легка проникність коренів, яку забезпечує наявність потужного шару грунту, звідки рослини поглинають елементи живлення і вологу.

Кожна з цих умов має однаково важливе значення для функціонування конкретної агроекосистеми.

Агрономічно значущі показники родючості ґрунту:

1) гранулометричний склад;

2) вміст гумусу;

3) хімічний склад (запаси доступних макро-, мезо- та мікроелементів);

4) водно-повітряний режим (показники структурно-агрегатного складу, водопроникності, вологоємності)

5) будова профілю;

6) біологічна активність орного шару.

Усі ці природні чинники взаємозумовлені і взаємопов'язані.