Отож розглянемо людину детальніше. 5 страница

Став­лен­ня лю­ди­ни до при­ро­ди не од­ноз­нач­не. С.О. Ару­тю­нов (1979 р.) спра­вед­ли­во від­зна­чив, що в тра­ди­ційній куль­ту­рі майже всіх на­ро­дів сві­ту є як еко­філь­ні, так і еко­фоб­ні ри­си, з пе­ре­ва­жан­ням ос­тан­ніх. Найчас­ті­ше еко­фо­бія не ви­ко­рис­то­вується у виг­ля­ді ус­ві­дом­ле­них дій, зов­ні лю­ди на­віть мо­жуть ви­ра­жа­ти лю­бов до при­ро­ди, але ре­зуль­та­ти їх­ніх дій ідуть їй на шко­ду.

Став­лен­ня до при­ро­ди різ­них на­ро­дів пов'яза­не та­кож і з ре­лі­гійни­ми ві­ру­ван­ня­ми. Прак­тич­но всі сві­то­ві ре­лі­гії еко­філь­ні і є не­ви­чер­пним дже­ре­лом прик­ла­дів етич­но­го став­лен­ня до при­ро­ди. Спо­жи­вац­тво, мер­кан­тиль­ність, праг­ма­тизм за­су­джу­ють­ся всі­ма ре­лі­гійни­ми і ет­но­фі­ло­софсь­ки­ми сис­те­ма­ми як шлях, що ве­де до за­ги­бе­лі осо­бис­тос­ті і люд­ства.

При­ро­да сак­ра­лі­зо­ва­на в усіх сві­то­вих ре­лі­гі­ях, їй пок­ло­ня­ють­ся пан­те­їс­ти, джайніс­ти, або­ри­ген­ні на­ро­ди всіх кра­їн і кон­ти­нен­тів. Язич­ниц­тво на­ших пред­ків – ста­ро­дав­ніх ук­ра­їн­ців – бу­ло ре­лі­гією гар­мо­нії лю­ди­ни та при­ро­ди, лю­ди­ни й Всес­ві­ту. У ті дав­ні ча­си лю­ди­на не ві­док­рем­лю­ва­ла се­бе від обож­ню­ва­ної, а от­же, не­до­тор­кан­ної при­ро­ди, не вва­жа­ла се­бе її "ца­рем".

У зв'яз­ку з цим од­ним з найваж­ли­ві­ших зав­дань ет­но­еко­ло­гії є ана­ліз чин­ни­ків, що по­ро­джу­ють еко­фоб­ні і еко­філь­ні тен­ден­ції в тра­ди­ційних куль­ту­рах сві­ту, вив­чен­ня ти­ся­чо­літ­ніх ет­ніч­них і ре­лі­гійних над­бань та по­шук шля­хів усу­нен­ня чи змен­шен­ня пер­ших і роз­вит­ку дру­гих.

Важ­ли­вим зав­дан­ням ет­но­еко­ло­гії є вив­чен­ня не тіль­ки фі­зич­ної, але і пси­хіч­ної сто­ро­ни життєза­без­пе­чен­ня ет­ніч­них груп.

Іс­нує зв'язок між пси­хіч­ним скла­дом і тем­пе­ра­мен­том та при­род­ни­ми умо­ва­ми, де жи­вуть ті чи ін­ші ет­ніч­ні гру­пи. Лю­ди зви­ка­ють до пев­но­го лан­дшаф­ту, вва­жа­ють його "рід­ним". Лан­дшаф­ти ет­ніч­них те­ри­то­рій є нез­мін­ним фо­ном для різ­них форм на­род­но­го фолькло­ру, зви­ча­їв, об­ря­дів та на­род­них свят, що має по­зи­тив­ний вплив на пси­хі­ку. Ур­ба­ні­за­ція, за­мі­на при­род­них лан­дшаф­тів тех­но­ген­ни­ми змен­шу­ють ду­хов­ний зв'язок із при­ро­дою, що не­га­тив­но впли­ває на лю­ди­ну.

Го­лов­ний зміст пси­хіч­ної час­ти­ни сис­тем життєза­без­пе­чен­ня ста­но­вить взаємо­від­но­си­ни лю­дей не тіль­ки з при­род­ним, але і з со­ці­аль­но-куль­тур­ним, ет­ніч­ним се­ре­до­ви­щем. Фак­то­ри цього се­ре­до­ви­ща мо­жуть вик­ли­ка­ти у лю­ди­ни стрес. По­рів­няль­но-ет­ніч­ні дос­лі­джен­ня по­ка­за­ли, що один і той са­мий стре­со­ген­ний чин­ник за сво­їм зна­чен­ням має іс­тот­ну ет­ніч­ну ва­рі­абель­ність. Це пов'яза­но з тим, що дії стре­со­ген­них чин­ни­ків про­тис­то­їть ці­ла сис­те­ма ет­ніч­них ус­та­но­вок, що виз­на­ча­ють по­ве­дін­ку лю­ди­ни в тих чи ін­ших життєвих си­ту­аці­ях. Обов'яз­ко­вою умо­вою дії цих ус­та­но­вок є пе­ре­бу­ван­ня лю­ди­ни у від­по­від­но­му ет­ніч­но­му се­ре­до­ви­щі. При пе­ре­мі­щен­ні в ін­ше ет­ніч­не се­ре­до­ви­ще не­об­хід­на пе­ре­адап­та­ція, яка від­бу­вається до­сить склад­но. Не зав­жди спри­ят­ли­во про­хо­дить пе­ре­адап­та­ція і все­ре­ди­ні різ­них ет­но­сів, яка зви­чайно бу­ває обу­мов­ле­на силь­ни­ми со­ці­аль­но-еко­но­міч­ни­ми, тех­ні­ко-куль­тур­ни­ми та ін­ши­ми змі­на­ми жит­тя. Во­на час­то на­бу­ває фор­ми со­ці­аль­ної де­за­дап­та­ції і приз­во­дить до де­пер­со­на­лі­за­ції осо­бис­тос­ті та ін­ших не­га­тив­них нас­лід­ків.

4.3. Структура та закономірності існування популяцій людини

По­пу­ля­ції лю­дей ма­ють свою струк­ту­ру. Струк­ту­ру по­пу­ля­цій лю­дей ха­рак­те­ри­зу­ють та­кі по­каз­ни­ки, як чи­сель­ність і гус­то­та по­пу­ля­ції, ві­ко­вий і ста­те­вий склад осо­бин та їх по­ши­рен­ня в прос­то­рі.

Чи­сель­ність по­пу­ля­ції – за­галь­на чи­сель­ність осо­бин од­нієї по­пу­ля­ції на да­ній те­ри­то­рії.

Прис­ко­ре­ний роз­ви­ток чи­сель­нос­ті на­се­лен­ня по­чав­ся приб­лиз­но 8 тис. ро­ків то­му з роз­вит­ком зем­ле­роб­ства, зав­дя­ки яко­му ста­ло мож­ли­вим жит­тя в міс­тах. Ко­ло­саль­не зрос­тан­ня чи­сель­нос­ті на­ро­до­на­се­лен­ня по­ча­ло­ся тіль­ки з роз­вит­ком ін­дус­трі­алі­за­ції. Сьогод­ні 75-80 % на­се­лен­ня сві­ту меш­кає в міс­тах, і що­ро­ку тем­пи ур­ба­ні­за­ції зрос­та­ють (див. п. 3.3).

Су­час­ній людині не­об­хід­но бу­ло 2 тис. ро­ків для то­го, щоб до­сяг­ти чи­сель­нос­ті 200 млн. (у ча­си Римсь­кої ім­пе­рії). У нас­туп­ні 1500 ро­ків (до 1600 р. н.е.) на­се­лен­ня зем­ної ку­лі зрос­ло до 500 млн., че­рез 200 ро­ків більш ніж под­во­їло­ся (близь­ко 1 млрд. в 1800 р.). За пе­ре­пи­сом, про­ве­де­ним у 1960 р., кіль­кість лю­дей на зем­ній ку­лі до­сяг­ла 3 млрд. чо­ло­вік, а в 1970 р. збіль­ши­ла­ся до 3,5 млрд. Це свід­чить про те, що ли­ше за 40 чи 50 ро­ків людсь­ка по­пу­ля­ція збіль­ши­ла­ся у 2 ра­зи. У третє ти­ся­чо­літ­тя пла­не­та Зем­ля увійшла з на­се­лен­ням в 6,11 млрд. чол. Зрос­тан­ня на­ро­до­на­се­лен­ня від­бу­вається в ос­нов­но­му за ра­ху­нок кра­їн, що роз­ви­ва­ють­ся, а в ін­дус­трі­аль­но роз­ви­не­них кра­їнах во­но вийшло на прак­тич­но пос­тійний рі­вень.

У 1998 р. Ін­сти­тут спос­те­ре­жень за сві­том (СІ­ЛА) опуб­лі­ку­вав до­по­відь "Шля­хи стійко­го роз­вит­ку сус­піль­ства", де дається, зок­ре­ма, прог­ноз зрос­тан­ня на­ро­до­на­се­лен­ня на найближ­чі 50 ро­ків у різ­них кра­їнах.

За прог­но­зом ООН, за пів­сто­літ­тя спів­від­но­шен­ня за ло­каль­ни­ми ци­ві­лі­за­ці­ями змі­нить­ся. Найбільш втра­тить пра­вос­лав­на (євра­зійсь­ка) ци­ві­лі­за­ція, "очо­лю­ва­на" Ро­сією (зни­жен­ня час­тки з 4,5 до 2,4 %), зни­зить­ся час­тка за­хід­нох­рис­ти­янсь­кої (з 13,2 до 8,9 %) і кон­фу­ці­ансь­ко-буд­дійсь­кої ци­ві­лі­за­ції, "очо­лю­ва­ної" Ки­таєм.

Найбіль­шою гло­баль­ною проб­ле­мою ста­не збіль­шен­ня аф­ри­кансь­кої ци­ві­лі­за­ції (на 940 млн. чол. – з 9,2 до 16,6 % сві­то­во­го на­се­лен­ня) та му­суль­мансь­кої (на 720 млн. чол. – з 17,5 до 19,6 %). Ба­га­то змін у гло­баль­ній еко­но­мі­ці по­яс­ню­ва­ти­муть­ся ци­ми ра­ди­каль­ни­ми зру­шен­ня­ми в між­ци­ві­лі­за­ційно­му роз­по­ді­лі на­се­лен­ня сві­ту і тем­пах його зрос­тан­ня.

За ос­тан­ні 25 ро­ків що­річ­ні тем­пи при­рос­ту на­се­лен­ня в Азії скла­да­ли 7 %, а в Ла­тинсь­кій Аме­ри­ці – 5 %.

Сьогод­ні у сві­ті на­лі­чується 1 млрд. чол. у ві­ці від 15 до 24 ро­ків; майже 40 % на­се­лен­ня сві­ту ста­но­вить мо­лодь у ві­ці до 20 ро­ків. Ба­га­то з них ма­ють вже сво­їх влас­них ді­тей або го­ту­ють­ся до цього. 98 % ді­тей у сві­ті на­ро­джується в бід­них кра­їнах.

До се­ре­ди­ни ни­нішньо­го сто­літ­тя збе­ре­жеть­ся і бу­де зрос­та­ти чи­сель­не пе­ре­ва­жан­ня Схо­ду над За­хо­дом, Пів­дня над Пів­ніч­чю при зво­рот­но­му спів­від­но­шен­ні в еко­но­міч­ній си­лі. Тут зак­ла­де­но ко­рінь го­лов­ної між­ци­ві­лі­за­ційної су­пе­реч­нос­ті XXI ст.

У кра­їнах, що роз­ви­ва­ють­ся, прос­те­жується зни­жен­ня на­ро­джу­ва­нос­ті, але все ж та­ки зрос­тан­ня чи­сель­нос­ті їх на­се­лен­ня дос­татньо ви­со­кий і не мо­же не тур­бу­ва­ти сус­піль­ство. Це зрос­тан­ня спос­те­рі­га­ти­меть­ся ще три­ва­лий час на­віть при зни­жен­ні швид­кос­ті зрос­тан­ня аж до нульо­во­го зна­чен­ня. Це яви­ще на­зи­ва­ють "інер­цією зрос­тан­ня чи­сель­нос­ті" і пов'яза­не во­но з на­яв­ніс­тю ве­ли­кої кіль­кос­ті мо­ло­дих лю­дей, які не до­сяг­ли ді­то­род­но­го ві­ку. То­му як­що б на­віть швид­кість зрос­тан­ня до­сяг­ла нульо­во­го зна­чен­ня без будь-якої зат­рим­ки, то і в цьому ви­пад­ку кра­їни, що роз­ви­ва­ють­ся, од­на­ко­во бу­ли б "при­ре­че­ні" на збіль­шен­ня за­галь­ної чи­сель­нос­ті на­се­лен­ня вдвоє і тіль­ки піс­ля цього мо­же нас­та­ти ста­бі­лі­за­ція (Би­гон и др., 1989 р.).

Зрос­тан­ня на­ро­до­на­се­лен­ня – не є проблемою цивілізації. Проблемою є несправедливий розподіл матеріальних ресурсів на планеті ( пригноблення одних націй і підвищення інших, що не дає можливості широко проводити освітні програми, соціальні та медичні. Тому, так званий де­мог­ра­фіч­ний ви­бух приз­вів до злид­нів мілья­р­ди лю­дей, які ви­му­ше­ні вес­ти що­ден­ну бо­роть­бу за ви­жи­ван­ня. Ли­ше нез­нач­на кіль­кість на­се­лен­ня Зем­лі жи­ве бла­го­по­луч­но, і як заз­на­ча­ють ек­спер­ти, "мен­ше 20 % зем­лян спо­жи­ва­ють біль­ше 80 % усіх ре­сур­сів – від про­до­воль­ства до бен­зи­ну".

Не­об­хід­но від­зна­чи­ти да­ле­ког­ляд­ність прог­но­зів де­мог­ра­фа Ф. Но­ут­стайна, який роз­ро­бив су­час­ну те­орію де­мог­ра­фіч­них змін, що пов'яза­ла в од­не ці­ле зрос­тан­ня на­се­лен­ня, еко­но­міч­ний роз­ви­ток і со­ці­аль­ний прог­рес. Ко­рот­ко вик­ла­де­мо "кон­цеп­цію де­мог­ра­фіч­но­го пе­ре­хо­ду", яка по­ді­ляє всі сус­піль­ства на три ти­пи (Каз­на­чеєв В.П. и др., 2002 р.):

1. Сус­піль­ство пер­шо­го ти­пу, що зна­хо­дить­ся на пер­шо­му ета­пі де­мог­ра­фіч­но­го роз­вит­ку і ха­рак­те­ри­зується ви­со­ки­ми по­каз­ни­ка­ми на­ро­джу­ва­нос­ті і смер­тнос­ті та прак­тич­но від­сут­ніс­тю зрос­тан­ня на­се­лен­ня.

2. Сус­піль­ство дру­го­го ти­пу (при по­даль­шо­му роз­вит­ку сус­піль­ства) ха­рак­те­ри­зується ста­біль­ни­ми ви­со­ки­ми по­каз­ни­ка­ми на­ро­джу­ва­нос­ті по­ряд зі знач­ним зни­жен­ням по­каз­ни­ків смер­тнос­ті, що при­во­дить до швид­ко­го зрос­тан­ня чи­сель­нос­ті на­се­лен­ня.

3. Сус­піль­ство третьо­го ти­пу ха­рак­те­ри­зується знач­но більш низь­ки­ми по­каз­ни­ка­ми на­ро­джу­ва­нос­ті і смер­тнос­ті, і скла­дається во­но то­ді, ко­ли до­сяг­ну­ті со­ці­аль­но-еко­но­міч­ні і ме­дич­ні ус­пі­хи при­во­дять до не­ба­жан­ня ма­ти де­кіль­кох ді­тей.

Як ви­яви­ло­ся, де­які кра­їни, що роз­ви­ва­ють­ся, пот­ра­пи­ли в своєрід­ну "де­мог­ра­фіч­ну пас­тку" са­ме на дру­го­му ета­пі сво­го роз­вит­ку че­рез те, що ви­яви­ли­ся нес­про­мож­ни­ми до­сяг­ну­ти со­ці­аль­но-еко­но­міч­них ус­пі­хів, що при­во­дять до зни­жен­ня і смер­тнос­ті, і на­ро­джу­ва­нос­ті.

Різ­ні тем­пи зрос­тан­ня на­се­лен­ня для од­них кра­їн ство­рю­ють умо­ви для під­ви­щен­ня доб­ро­бу­ту, а для ін­ших – для по­даль­шо­го еко­но­міч­но­го і еко­ло­гіч­но­го за­не­па­ду.

В Ук­ра­їні внас­лі­док гло­баль­ної еко­но­міч­ної кри­зи від­зна­чається на­рос­тан­ня де­мог­ра­фіч­ної кри­зи, ці­ною чо­го є зни­щен­ня го­лов­но­го життєво­го ре­сур­су – влас­но­го на­ро­до­на­се­лен­ня, людсь­ко­го ка­пі­та­лу.

Як по­ка­за­ли ос­тан­ні дос­лі­джен­ня, найваж­ли­ві­шим чин­ни­ком бла­го­по­луч­чя людсь­ких по­пу­ля­цій є якість жит­тя. Якість жит­тя – це від­по­від­ність між умо­ва­ми жит­тя та людсь­ки­ми пот­ре­ба­ми і мож­ли­вос­тя­ми. Як "ком­пас" со­ці­аль­но­го бла­го­по­луч­чя, якість жит­тя по­ка­зує мі­ру ком­фор­тнос­ті нав­ко­лишньо­го сві­ту, нас­кіль­ки лю­ди­на від­чу­ває се­бе в ньому пов­но­цін­ною, щас­ли­вою. Якість жит­тя ви­ра­жається та­ки­ми по­каз­ни­ка­ми (за Гун­да­ро­вим, 2003 р.):

· три­ва­ліс­тю жит­тя (оці­нюється че­рез по-ві­ко­ву смер­тність);

· від­тво­рен­ням ро­ду (оці­нюється за від­но­шен­ням між на­ро­джу­ва­ніс­тю і смер­тніс­тю);

· за­до­во­лен­ням жит­тям (крайній сту­пінь не­за­до­во­ле­нос­ті – са­мо­губ­ство);

· ду­хов­ним бла­го­по­луч­чям (оці­нюється за дот­ри­ман­ням мо­раль­них за­по­ві­дей).

Роз­ра­хун­ки по­ка­за­ли, що за­до­во­ле­ність жит­тям за­ле­жить від еко­но­міч­них умов на 40 % і на 60 % – від пси­хо­ло­гіч­них чин­ни­ків. То­му під­ви­щен­ня рів­ня жит­тя (умо­ви іс­ну­ван­ня лю­ди­ни: хар­чу­ван­ня; за­без­пе­че­ність жит­лом, ос­ві­та, по­лі­тич­ні пра­ва та ін.) не обов'яз­ко­во суп­ро­во­джується під­ви­щен­ням якос­ті жит­тя. Якість мо­же на­віть зни­зи­ти­ся, як­що зрос­тан­ня доб­ро­бу­ту приз­во­дить до де­фор­ма­ції сві­до­мос­ті, як­що за­пи­ти на­бу­ва­ють спот­во­ре­них форм або зрос­та­ють ви­пе­ре­джаль­ни­ми тем­па­ми.

Іс­то­рич­ний дос­від по­ка­зав, що са­ме якість жит­тя, а не його рі­вень, є тією "ви­бу­хо­не­без­печ­ною су­міш­шю", яка мо­же ста­ти "субстра­том" со­ці­аль­них ре­во­лю­цій. Іг­но­ру­ван­ня цього чин­ни­ка спри­чи­ни­ло па­дін­ня СРСР на­віть на фо­ні зрос­тан­ня ма­те­рі­аль­но­го бла­го­по­луч­чя на­се­лен­ня.

У сві­ті ак­тив­но ви­ко­рис­то­ву­ють­ся різ­ні ін­ди­ка­то­ри рів­ня і якос­ті жит­тя. Один із та­ких по­каз­ни­ків – ін­декс людсь­ко­го роз­вит­ку (ІЛР), вве­де­ний ек­спер­та­ми ООН у 1990 ро­ки, а по­тім мо­ди­фі­ко­ва­ний ря­дом дос­лід­ни­ків. ІЛР роз­ра­хо­вується як ге­омет­рич­не се­редньо­з­ва­же­не де­кіль­кох су­бін­дек­сів, вклю­ча­ючи по­душ­ний ва­ло­вий внут­ріш­ній про­дукт, се­ред­ню три­ва­лість майбутньо­го жит­тя при на­ро­джен­ні, рі­вень ос­ві­ти до­рос­ло­го на­се­лен­ня і сту­пінь роз­пов­сю­джен­ня ін­фор­ма­ційно-ко­му­ні­ка­ційних за­со­бів, спів­від­не­се­них з по­каз­ни­ка­ми найбільш роз­ви­не­ної кра­їни сві­ту (СІ­ЛА) на кі­нець пе­рі­оду, що вив­чається.

Роз­гля­ну­ті ін­дек­си ха­рак­те­ри­зу­ють роз­ви­ток людсь­ких мож­ли­вос­тей і здіб­нос­тей і є найбільш дос­то­вір­ни­ми су­час­ни­ми і ін­тег­раль­ни­ми по­каз­ни­ка­ми. Кон­цеп­цію, на ба­зі якої був роз­роб­ле­ний ІЛР, мож­на по­да­ти так:

· роз­ви­ток лю­ди­ни, обу­мов­ле­ний ши­ро­тою людсь­ко­го ви­бо­ру і до­сяг­ну­тим рів­нем доб­ро­бу­ту;

· доб­ро­бут роз­ці­нюється за мож­ли­віс­тю лю­дей вес­ти та­ке жит­тя, яке во­ни вва­жа­ють дос­тойним;

· людсь­кий роз­ви­ток за­ле­жить від за­до­во­лен­ня трьо­х по треб у дов­го­му і здо­ро­во­му жит­ті, знан­нях, ма­те­рі­аль­но­му доб­ро­бу­ті;

· при­бу­ток роз­гля­дається як за­сіб, що роз­ши­рює і збіль­шує кіль­кість ва­рі­ан­тів для до­сяг­нен­ня виб­ра­ної ме­ти;

· для за­без­пе­чен­ня дос­тойно­го жит­тя не пот­ріб­ний нес­кін­чен­но ви­со­кий при­бу­ток, по­зи­тив­ний вплив ос­танньо­го на людсь­кий роз­ви­ток слаб­шає в мі­ру його зрос­тан­ня.

Ін­декс людсь­ко­го роз­вит­ку дає змо­гу ран­жу­ва­ти кра­їни на ос­но­ві по­рів­нян­ня фак­тич­ної си­ту­ації з найкра­щи­ми і найгір­ши­ми по­каз­ни­ка­ми на­ле­жать ті, де ІЛР зна­хо­дить­ся в ме­жах від 0,500 до 0,799, гру­пу з низь­ким рів­нем роз­вит­ку людсь­ко­го по­тен­ці­алу ста­нов­лять дер­жа­ви з ве­ли­чи­ною мен­ше 0,500.

З рів­нем і якіс­тю жит­тя пов'яза­на се­ред­ня три­ва­лість жит­тя. Нап­рик­лад, у Япо­нії во­на ста­но­вить 81,3 р.; Шве­ції – 79,9; Ка­на­ді – 79,2; Іс­па­нії – 79,1; Швейца­рії і Австра­лії – 79,0; Із­ра­їлі – 78,9; Нор­ве­гії і Фран­ції – 78,7; Іта­лії – 78,6; Ве­ли­коб­ри­та­нії – 77,9; СІ­ЛА – 76,9 р.

Для ре­гу­лю­ван­ня якос­ті жит­тя мо­жуть бу­ти за­ді­яні три ос­нов­них спо­со­би: 1) на­да­ти лю­дям те, чо­го во­ни пот­ре­бу­ють; 2) зни­зи­ти їх пре­тен­зії; 3) зміс­ти­ти прі­ори­те­ти в бік більш до­сяж­них ці­лей. Дру­гий і тре­тій ва­же­лі ма­ють не­еко­но­міч­ну при­ро­ду, їх роль особ­ли­во зрос­тає в умо­вах со­ці­аль­но-еко­но­міч­ної кри­зи. Як­що сус­піль­ство зу­міє пе­ре­ос­мис­ли­ти си­ту­ацію, зни­зи­ти ви­мо­ги або змі­ни­ти прі­ори­те­ти, то на­віть по­гір­шен­ня умов жит­тя мо­же суп­ро­во­джу­ва­ти­ся по­ліп­шен­ням його якос­ті (Гун­да­ров, 2003 р.).

Дос­лі­джен­ня кон­ста­ту­ють, що го­лов­ні при­чи­ни над­смер­тнос­ті на­се­лен­ня і зни­жен­ня на­ро­джу­ва­нос­ті не є тіль­ки ме­дич­ни­ми чин­ни­ка­ми. Еко­но­міч­ні при­чи­ни вин­ні в по­гір­шен­ні здо­ров'я тіль­ки на 20 %. Го­лов­ні при­чи­ни де­по­пу­ля­ції при­хо­ва­ні в ду­хов­ній сфе­рі: деп­ре­сія і втра­та сен­су жит­тя, оз­лоб­ле­ність че­рез нес­пра­вед­ли­ві ре­фор­ми і без­на­ка­за­ність зла, мо­раль­на дег­ра­да­ція від всев­лад­дя гро­шей, куль­ту на­сил­ля і роз­пус­ти. Від­сут­ність за­мі­щу­ва­ної іде­оло­гії вик­ли­кає по­гір­шен­ня якос­ті жит­тя, що суп­ро­во­джується зрос­тан­ням смер­тнос­ті, по­ру­шен­ням реп­ро­дук­тив­ної здат­нос­ті жі­нок і чо­ло­ві­ків, зрос­тан­ням нар­ко­ма­нії, ал­ко­го­ліз­му, зло­чин­нос­ті.

З ме­дич­но­го пог­ля­ду зрос­тан­ня ду­хов­но­го неб­ла­го­по­луч­чя суп­ро­во­джується зни­жен­ням ін­тен­сив­нос­ті об­мі­ну ре­чо­вин у тка­ни­нах ор­га­ніз­му, змен­шен­ням прип­ли­ву кро­ві до ор­га­нів, збіль­шен­ням пе­ри­фе­рійно­го су­дин­но­го опо­ру, зрос­тан­ням то­ніч­но­го нап­ру­жен­ня ар­те­рій, ви­ник­нен­ням іму­но­де­фі­цит­них ста­нів че­рез приг­ні­чен­ня імун­ної сис­те­ми. Заз­на­че­ні про­це­си, які ви­ник­ли че­рез пси­хо­со­ма­тич­ні ме­ха­ніз­ми, є ма­те­рі­аль­ним субстра­том для зни­жен­ня ре­зер­ву здо­ров'я і збіль­шен­ня ри­зи­ку смер­тнос­ті.

Різ­ке по­гір­шен­ня здо­ров'я і над­смер­тність з при­во­ду ду­хов­но­го неб­ла­го­по­луч­чя в сус­піль­стві ма­ють пев­ні влас­ти­вос­ті (за Гун­да­ро­вим, 2003 р.): 1) ве­ли­ку швид­кість по­ши­рен­ня по знач­ній те­ри­то­рії, у ре­зуль­та­ті чо­го смер­тність збіль­ши­ла­ся за ко­рот­кий час на біль­шій час­ти­ні ко­лишньо­го СРСР; 2) нес­прийнят­ли­вість до нього ді­тей і найбіль­ше зрос­тан­ня в мо­ло­до­му і се­редньо­му ві­ці; 3) пе­ре­важ­не ура­жен­ня осіб чо­ло­ві­чої ста­ті; 4) син­хрон­ність дії на те­ри­то­рі­ях, від­да­ле­них од­на від од­ної на ти­ся­чі кі­ло­мет­рів (кра­їни СНД, дер­жа­ви Бал­тії і Схід­ної Євро­пи); 5) мож­ли­вість швид­кої змі­ни век­то­ра на про­ти­леж­ний; 6) нес­пе­ци­фіч­ний ха­рак­тер від­нос­но ши­ро­ко­го ко­ла ін­фек­ційних і не­ін­фек­ційних зах­во­рю­вань. Опи­са­ні ри­си є ти­по­ви­ми для епі­де­міч­но­го про­це­су. Його по­ши­рен­ня пов'яза­не з не­ма­те­рі­аль­ни­ми чин­ни­ка­ми: ін­фор­ма­ційні впли­ви, мо­раль­на ат­мос­фе­ра, емо­ційний стан сус­піль­ства. Знач­на роль на­ле­жить ін­фор­ма­ції, яка по­ши­рюється за­со­ба­ми ма­со­вої ін­фор­ма­ції на будь-які від­ста­ні і "за­ра­жує" ве­ли­ку кіль­кість лю­дей, які по­тім ста­ють рет­ран­сля­то­ра­ми, фор­му­ючи ла­ви­но­по­діб­ний по­тік пси­хо­со­ма­тич­них уш­ко­джень.

Найближ­чим де­ся­ти­літ­тям ос­нов­ною при­чи­ною смер­тнос­ті у сві­то­во­му мас­шта­бі мо­же ста­ти СНІД. Кіль­кість ВІЛ-ін­фі­ко­ва­них вже до­сяг­ла 50 млн. чо­ло­вік, а по­мер­лих від СНІ­Ду в 1999 р. пе­ре­ви­щи­ла 16 млн., що вже по­рів­нюється з річ­ним при­рос­том на­се­лен­ня. Екстра­по­ля­ція сьогод­нішньої ди­на­мі­ки цього зах­во­рю­ван­ня при­во­дить до вис­нов­ку, що при­ріст чи­сель­нос­ті мо­же ста­ти не­га­тив­ним вже че­рез 20-30 ро­ків. У прин­ци­пі ця об­ста­ви­на мо­же і не від­мі­ни­ти дов­гос­тро­ко­вих прог­но­зів, бо ра­но чи піз­но ефек­тив­ний за­сіб про­ти СНІ­Ду бу­де знайде­но.

За да­ни­ми ООН, на кі­нець 1999 р. у сві­ті бу­ло за­реєстро­ва­но 31 млн. ВІЛ-но­сі­їв, з них біль­ше 23 млн. при­па­дає на Аф­ри­ку.

Що­ден­но ві­ру­сом ура­жується 16 тис. чо­ло­вік, 90 % із них – жи­те­лі кра­їн, що роз­ви­ва­ють­ся. Приб­лиз­но кож­ний де­ся­тий – ди­ти­на мо­лод­ша 15 ро­ків. Ін­ші – до­рос­лі, з них по­над 40 % жін­ки, по­ло­ви­на яких – у ві­ці від 15 до 24 ро­ків.

На кі­нець XX ст. прог­но­зується по­над 42 млн. ВІЛ-но­сі­їв. З 1981 p., з мо­мен­ту по­чат­ку епі­де­мії, від СНІ­Ду по­мер­ло 11,7 млн. чо­ло­вік, ли­ше про­тя­гом 2002 р. епі­де­мія приз­ве­ла до за­ги­бе­лі біль­ше 3 млн. чол.

Ста­ном на 01.03.2004 р. в Ук­ра­їні офі­ційно за­реєстро­ва­но 64 700 ін­фі­ко­ва­них ВІЛ. За да­ни­ми ВО­ОЗ, в Ук­ра­їні вва­жається ін­фі­ко­ва­ним ВІЛ 1 % до­рос­ло­го на­се­лен­ня. Епі­де­мія найбіль­ше ура­зи­ла та­кі об­лас­ті: До­нець­ку (13 598 осіб), Дніп­ро­пет­ровсь­ку (11 965), Одесь­ку (9362 р.), Ми­ко­ла­ївсь­ку (4246 р.), АР Крим (4239 р.), Лу­гансь­ку (1892 р.), Хар­ківсь­ку (1825 р.), За­по­різь­ку (1687 р.), Чер­кась­ку (1559 р.), Пол­тавсь­ку (1260 р.), м. Ки­їв (2420 р.), м. Се­вас­то­поль (862), де ви­со­кий рі­вень ін­фі­ку­ван­ня приз­вів до зрос­тан­ня зах­во­рю­ва­нос­ті на СНІД та смер­тнос­ті від нього.

За офі­ційни­ми да­ни­ми, ста­ном на по­ча­ток 2004 р. в Ук­ра­їні 6375 до­рос­лих та 219 ді­тей зах­во­рі­ли на СНІД. 3730 до­рос­лих та 21 ди­ти­на по­мер­ли від СНІ­Ду. Се­ред­ня три­ва­лість жит­тя ін­фі­ко­ва­ної лю­ди­ни, яка не лі­кується, в Ук­ра­їні ста­но­вить 5-7 ро­ків (за да­ни­ми ін­фор­ма­ційно-ана­лі­тич­но­го бю­ле­те­ня "Ін­фос­віт", № 4, сі­чень 2005 p.).

На спе­ці­аль­ній се­сії Ге­не­раль­ної Асам­блеї ООН по ВІЛ/СНІ­Ду (чер­вень 2001 р.) уря­ди 189 кра­їн прийня­ли Дек­ла­ра­цію, згід­но з якою взя­ли на се­бе зо­бов'язан­ня що­до ре­алі­за­ції ком­плек­сної прог­ра­ми дій на між­на­род­но­му та на­ці­ональ­но­му рів­нях з ме­тою бо­роть­би з ВІЛ/СШДом.

У на­шій дер­жа­ві ство­ре­на нор­ма­тив­но-пра­во­ва ба­за що­до ви­яв­лен­ня, за­по­бі­ган­ня та по­до­лан­ня ВІЛ/СНІ­Ду. Зок­ре­ма, в Ук­ра­їні прийня­то за­ко­ни "Про за­по­бі­ган­ня зах­во­рю­ван­ню на СНІД та со­ці­аль­ний за­хист на­се­лен­ня" (1991 р.); "Про вне­сен­ня змін до За­ко­ну Ук­ра­їни "Про за­по­бі­ган­ня зах­во­рю­ван­ню на СНІД та со­ці­аль­ний за­хист на­се­лен­ня" (1998 р.); Ука­зи Пре­зи­ден­та Ук­ра­їни "Про Прог­ра­му про­фі­лак­ти­ки ВІЛ-ін­фек­ції/СНІ­Ду на 2001-2003 ро­ки"; "Про ого­ло­шен­ня в Ук­ра­їні 2002 р. Ро­ком бо­роть­би зі СНІ­Дом"; "Про за­хо­ди що­до роз­вит­ку ду­хов­нос­ті, за­хис­ту мо­ра­лі та фор­му­ван­ня здо­ро­во­го спо­со­бу жит­тя гро­ма­дян".

На ре­алі­за­цію заз­на­че­них за­ко­нів та ука­зів Пре­зи­ден­та Ук­ра­їни прийня­то уря­до­ві пос­та­но­ви та прог­ра­ми. Зок­ре­ма, Пос­та­но­ва Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів Ук­ра­їни від 4.03.2004 р. "Про зат­вер­джен­ня кон­цеп­ції, стра­те­гії дій уря­ду, спря­мо­ва­них на за­по­бі­ган­ня по­ши­рен­ню ВІЛ-ін­фек­ції/СНІ­Ду на пе­рі­од до 2011 р. та На­ці­ональ­ної прог­ра­ми за­без­пе­чен­ня про­фі­лак­ти­ки ВІЛ-ін­фек­ції, до­по­мо­ги на лі­ку­ван­ня ВІЛ-ін­фі­ко­ва­них і хво­рих на СНІД на 2004-2008 ро­ки", прог­ра­ми "За­хис­ти­мо ді­тей від ВІЛ/СНІ­Ду", "Про Прог­ра­му про­фі­лак­ти­ки СНІ­Ду та нар­ко­ма­нії на 1999-2000 ро­ки"; "Про зат­вер­джен­ня ком­плек­сної прог­ра­ми "Здо­ров'я на­ції на 2002-2011 ро­ки"; "Ук­ра­їна ді­тям"; "Ос­нов­ні нап­ря­ми роз­вит­ку ду­хов­нос­ті, за­хис­ту мо­ра­лі та фор­му­ван­ня здо­ро­во­го спо­со­бу жит­тя гро­ма­дян Ук­ра­їни". Мі­ніс­тер­ством ос­ві­ти і на­уки Ук­ра­їни ре­алі­зується на­уко­вий про­ект "Пре­вен­тив­на ос­ві­та та ви­хо­ван­ня ді­тей, уч­нівсь­кої та сту­дентсь­кої мо­ло­ді з про­фі­лак­ти­ки ВІЛ/СНІ­Ду".

Важ­ли­вою ха­рак­те­рис­ти­кою людсь­кої по­пу­ля­ції є гус­то­та по­пу­ля­ції – се­ред­ня кіль­кість осо­бин на оди­ни­цю пло­щі. Гус­то­та по­пу­ля­ції за­ле­жить від ба­гатьо­х чин­ни­ків – від ха­рак­те­ру клі­ма­ту, ґрун­ту і рельєфу, від фло­ри і фа­уни, від куль­тур­но­го рів­ня, здат­нос­ті ощад­ли­во ви­ко­рис­то­ву­ва­ти при­род­ні ре­сур­си (про­дук­тив­ність гос­по­дар­ства). Гус­то­та на­се­лен­ня не по­вин­на бу­ти обов'яз­ко­во од­на­ко­вою в об­лас­тях з од­на­ко­ви­ми умо­ва­ми се­ре­до­ви­ща і фор­мою гос­по­дар­ства; цей по­каз­ник та­кож змі­нюється за­леж­но від різ­ни­ці в бі­ос­фе­рі і дже­ре­лах хар­чу­ван­ня.

Гус­то­та на­се­лен­ня на зем­ній ку­лі змі­ню­ва­ла­ся в ча­сі і сьогод­ні є до­сить кон­трас­тною. В епо­ху, ко­ли лю­ди­на займа­ла­ся по­лю­ван­ням і зби­раль­ниц­твом , гус­то­та на­се­лен­ня бу­ла мен­ше ніж 1 чол. на 3 км². Ко­ли лю­ди­на по­ча­ла об­роб­ля­ти зем­лю, гус­то­та на­се­лен­ня зрос­ла приб­лиз­но в 10 ра­зів. Сьогод­ні гус­то­та на­се­лен­ня ко­ли­вається від менш ніж 1 чол. на 1 км² у За­хід­ній Са­ха­рі, на Фол­клендсь­ких ос­тро­вах, у Грен­лан­дії та Шпіц­бер­ге­ні, до 4,5-5,5 тис. чол. – у Гіб­рал­та­рі, Син­га­пу­рі і Гон­кон­гу і на­віть до 20-21 тис. на 1 км² – у Мо­на­ко і Ма­као.

Ста­те­ва струк­ту­ра по­пу­ля­ції – це спів­від­но­шен­ня кіль­кос­ті жі­нок до кіль­кос­ті чо­ло­ві­ків або кіль­кос­ті чо­ло­ві­ків до су­мар­ної чи­сель­нос­ті чо­ло­ві­ків і жі­нок.

Прос­то­ро­ва струк­ту­ра – це на­яв­ність внут­рішньо­по­пу­ля­ційних особ­ли­вих груп та їх взаємо­роз­та­шу­ван­ня.

Як­що го­во­ри­ти в ці­ло­му про прос­то­ро­ве роз­та­шу­ван­ня лю­дей, то пла­не­та за цим по­каз­ни­ком є аси­мет­рич­ною і кон­трас­тною: дев'ять із де­ся­ти зем­лян жи­вуть у пів­ніч­ній пів­ку­лі і ли­ше один – у пів­ден­ній; 65 % жи­ве в Ста­ро­му сві­ті (Євра­зія і Аф­ри­ка) і ли­ше 15 % – у Но­во­му (Аме­ри­ка та Австра­лія). Три найбіль­ших за кон­цен­тра­цією на­се­лен­ня мак­ро­ре­гі­они сві­ту – Ки­тай, Ін­до­ки­тай і Євро­па (без СНД) – увіб­ра­ли біль­ше 51 % людсь­ких ре­сур­сів сві­ту.

Ос­кіль­ки по­пу­ля­ція є оди­ни­цею ви­жи­ван­ня ви­ду (тоб­то для ви­жи­ван­ня ви­ду не­об­хід­на на­яв­ність хо­ча б од­нієї мі­ні­маль­ної по­пу­ля­ції), стан по­каз­ни­ків струк­ту­ри по­пу­ля­ції свід­чить про пер­спек­ти­ви ви­жи­ван­ня і роз­вит­ку ви­ду.

У лю­ди­ни стан по­каз­ни­ків струк­ту­ри по­пу­ля­ції за­ле­жить, з од­но­го бо­ку, від взаємо­дії з при­род­ни­ми чин­ни­ка­ми, з ін­шо­го – з ан­тро­по­ген­ни­ми чин­ни­ка­ми (чин­ни­ка­ми, ство­ре­ни­ми са­мою лю­ди­ною).

Зав­дя­ки роз­вит­ку тех­нос­фе­ри при­род­ні чин­ни­ки впли­ва­ють на стан по­пу­ля­ції лю­ди­ни нез­нач­ною мі­рою. Найбіль­ший вплив на по­пу­ля­цію лю­ди­ни в наш час чи­нить ан­тро­пос­фе­ра (тех­но- і со­ці­ос­фе­ра), яка є і пе­ре­да­ва­чем впли­вів при­род­них чин­ни­ків.

Сі­мейна струк­ту­ра – це стан шлюб­нос­ті на­се­лен­ня по­пу­ля­ції. Сім'я – сис­те­ма бі­оло­гіч­но­го і ду­хов­но­го від­тво­рен­ня лю­ди­ни, яка яв­ляє со­бою со­юз двох або біль­ше лю­дей різ­ної ста­ті і їх по­том­ство. Сис­те­ма від­тво­рен­ня лю­ди­ни – це су­куп­ність ге­не­тич­них та іс­то­рич­них чин­ни­ків, які за­без­пе­чу­ють без­пе­рер­вність іс­ну­ван­ня людсь­ко­го ви­ду в ча­сі шля­хом змі­ни по­ко­лінь.

Со­ці­аль­ні фун­кції сім'ї ві­доб­ра­жа­ють ха­рак­тер сус­піль­них пот­реб в її життєді­яль­нос­ті як со­ці­аль­но­го ін­сти­ту­ту, а та­кож ін­ди­ві­ду­аль­ні пот­ре­би чле­нів сі­мейної гру­пи, які пов'яза­ні спіль­ніс­тю благ, взаємною мо­раль­ною від­по­ві­даль­ніс­тю і взаємо­до­по­мо­гою.

Сім'я зав­жди за­ли­шається ос­но­вою будь-яко­го сус­піль­ства, і від неї знач­ною мі­рою за­ле­жить, яким во­но бу­де. То­му од­ним із найваж­ли­ві­ших зав­дань дер­жа­ви є тур­бо­та про кож­ну сім'ю.

Сі­мейне бла­го­по­луч­чя пе­ре­бу­ває в пря­мій за­леж­нос­ті від де­мог­ра­фіч­ної по­лі­ти­ки, яка про­во­дить­ся в дер­жа­ві.

Біль­шість сі­мей у сві­ті мо­но­гам­ні, у де­яких кра­їнах до­пус­ка­ють­ся по­лі­гам­ні шлю­би.

В Євро­пі найбіль­ший рі­вень шлюб­нос­ті в Бол­га­рії: чо­ло­ві­ків – 750 на 1000 у ві­ці 15 ро­ків і стар­ше, жі­нок – 737; найниж­чий – в Ір­лан­дії (по­над 500).

Де­мог­ра­фіч­не бла­го­по­луч­чя мо­же за­без­пе­чи­ти тіль­ки мо­ло­да сім'я, ос­кіль­ки три чвер­ті ді­тей на­ро­джу­ють­ся у ма­те­рів ві­ком до 30 ро­ків. То­му мо­ло­ді сім'ї пот­ре­бу­ють найбіль­шої до­по­мо­ги і під­трим­ки. Але ни­ніш­ня ста­тис­ти­ка свід­чить, що са­ме мо­ло­да сім'я найбільш кон­флік­тна і найменш стійка. Тре­тя час­ти­на за­реєстро­ва­них шлю­бів роз­па­дається, а у ве­ли­ких міс­тах спос­те­рі­гається од­не роз­лу­чен­ня на два шлю­би. Ба­га­то ма­те­рів від­мов­ля­ють­ся від ді­тей ще в по­ло­го­вих бу­дин­ках, ве­ли­ка кіль­кість ді­тей за­ли­ша­ють­ся без од­но­го з бать­ків – на­пів­си­ро­та­ми.

До чин­ни­ків роз­лу­чень на­ле­жать міг­ра­ційна по­лі­ти­ка, жорстке ад­мі­ніс­тра­тив­не ре­гу­лю­ван­ня міг­ра­ції за до­по­мо­гою "пас­пор­тно­го ре­жи­му". Не­га­тив­но поз­на­чається на по­ло­жен­ні мо­ло­дої сім'ї еман­си­па­ція жін­ки, без­плід­дя од­но­го з пар­тне­рів, фік­тив­ні шлю­би, а звід­си роз­лу­чен­ня, ді­ти-на­пів­си­ро­ти. Руйну­ють сім'ю та­кож пи­яц­тво і ал­ко­го­лізм, вжи­ван­ня нар­ко­тич­них ре­чо­вин.

4.4. Демографічні процеси в популяціях людини

По­каз­ни­ка­ми де­мог­ра­фіч­них про­це­сів у людсь­ких по­пу­ля­ці­ях є на­ро­джу­ва­ність, смер­тність, змі­на чи­сель­нос­ті і скла­ду на­се­лен­ня за ві­ком, стат­тю і шлюб­ним ста­ном. Змі­на по­ко­лінь від­бу­вається внас­лі­док на­ро­джен­ня і смер­ті лю­дей. Од­нак у де­мог­ра­фії і со­ці­аль­ній гі­гієні ці по­дії роз­гля­да­ють­ся не як ок­ре­мі ви­пад­ки на­ро­джен­ня і смер­ті, а як пос­лі­дов­ність та­ких по­дій у жит­ті по­ко­лін­ня (тоб­то су­куп­нос­ті лю­дей, що на­ро­ди­ли­ся в то­му чи ін­шо­му ро­ці), що виз­на­чає де­мог­ра­фіч­ні про­це­си. Ці про­це­си в їх­ній єднос­ті ста­нов­лять двос­то­рон­ній про­цес роз­мно­жен­ня і смер­ті лю­дей, який на­зи­вається при­род­ним ру­хом, чи від­тво­рен­ням на­се­лен­ня. Кіль­кість ді­тей у по­ко­лін­ні за­ле­жить від то­го, яку час­ти­ну жит­тя лю­ди з да­но­го по­ко­лін­ня про­жи­ва­ють у шлю­бі. То­му ук­ла­ден­ня шлю­бів і їх при­пи­нен­ня (про­це­си шлюб­нос­ті, роз­лу­чен­ня, ов­до­він­ня) зви­чайно та­кож від­но­сять до де­мог­ра­фіч­них про­це­сів.

Спів­від­но­шен­ня чи­сель­нос­тей лю­дей двох ста­тей при на­ро­джен­ні в кож­но­му по­ко­лін­ні від­нос­но стійке (зви­чайно на 100 дів­ча­ток на­ро­джується 105-106 хлоп­чи­ків), але змі­нюється впро­довж жит­тя по­ко­лін­ня під впли­вом різ­ни­ці у життєздат­нос­ті між ста­тя­ми, а та­кож зов­ніш­ніх при­чин (нап­рик­лад, міг­ра­ції то­що). Се­ред на­се­лен­ня в ко­ле­ний мо­мент є лю­ди будь-яко­го ві­ку – ді­ти, до­рос­лі, літ­ні і ста­рі, во­но має влас­ти­вий да­но­му мо­мен­ту ві­ко­во-ста­те­вий склад, від яко­го ба­га­то в чо­му за­ле­жить кіль­кість на­ро­джень і смер­тей, ос­кіль­ки чо­ло­ві­ки і жін­ки мо­жуть всту­па­ти в шлюб і да­ва­ти по­том­ство у пев­но­му ві­ці, а рів­ні смер­тнос­ті роз­різ­ня­ють­ся за ві­ком і стат­тю.

На­ро­джен­ня і смерть – бі­оло­гіч­ні яви­ща. Але на­се­лен­ня не є прос­тою су­мою лю­дей, що його ста­нов­лять, а де­мог­ра­фіч­ні про­це­си – не прос­те пов­то­рен­ня бі­оло­гіч­них ак­тів на­ро­джен­ня і смер­ті. На від­мі­ну від бі­оло­гіч­них уг­ру­по­вань, чи­сель­ність і склад яких ре­гу­лю­ють­ся бо­роть­бою за іс­ну­ван­ня і різ­ни­ми фор­ма­ми прис­то­су­ван­ня до нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, лю­ди у своїй життєді­яль­нос­ті об'єдна­ні со­ці­аль­ни­ми від­но­си­на­ми, що ви­ни­ка­ють у про­це­сі ви­роб­ниц­тва ма­те­рі­аль­них і ду­хов­них благ, у то­му чис­лі і де­мог­ра­фіч­ни­ми від­но­си­на­ми, що сто­су­ють­ся "ви­роб­ниц­тва" са­мих лю­дей. На­се­лен­ню як уг­ру­по­ван­ню ви­що­го ти­пу влас­ти­ва на­яв­ність пев­но­го сус­піль­но­го ла­ду, і то­му де­мог­ра­фіч­ні про­це­си є про­це­са­ми со­ці­аль­ни­ми.