Принципи імпульсів розвитку 1 страница

Ієрархічна організація суспільства має будуватися на відносно автономних (з достатньою свободою прийняття і реалізації рішень) структурах (комунах, муніципалітетах, товариствах), які самоуправляються і самофінансуються.

У суспільстві має існувати різниця потенціалів системи -соціальне та екологічне різноманіття (характеристики культурного, мовного, релігійного, технічного розвитку, природних умов).

В суспільстві має підтримуватися баланс позитивної (стимулюючої) та негативної (обмежуючої) мотивації при пріоритеті позитивної мотивації.

Принципи екологізації

Необхідне постійне відтворення в суспільстві трьох взаємозв'язаних підсистем: інформаційного збудження, мотиваційного впливу і технічної реалізації.

Існуючі в економіці мотиваційні інструменти мають бути скореговані для цілей екологізації економіки.

Дієві мотиваційні інструменти мають бути спрямовані не стільки на виправлення скоєних екологічних помилок, скільки на їх попередження в майбутньому.

Докладно передумови соціально-економічного розвитку і пов'язані з цим форми мотиваційних механізмів розглядаються в наступних розділах.

Безумовно, потрібні в цілому процеси екологізації виробни­цтва можуть принести позитивні результати, якщо будуть здій­снюватися в умовах прагнення регіонів і підприємств до еконо­мічного розвитку, до реалізації іноваційної політики, до при­скорення науково-технічного прогресу. А це, у свою чергу, ви­магає, щоб існувала реальна залежність соціально-економічних показників рівня життя людей даного співтовариства від ре­зультатів їх діяльності та постійно відтворювалися (у кількісно­му, а головне, якісному відношенні) потреби підвищення якості життя, Неврівноважені даними явищами, однобічні процеси екологізації, коли люди борються за ліквідацію виробництв, не турбуючись про те, чим їх замінити, як екологічно шкідливе зробити екологічно досконалим, можуть розвивати утриманські тенденції, вести до економічного застою і, у кінцевому рахунку,

485

знижувати життєвий рівень людей і заводити в глухий кут ви­рішення екологічних проблем.

Другим надзвичайно важливим моментом реалізації розгля­нутої групи принципів є відтворення мотивів екологічної обумо­вленості (або, простіше говорячи, екологізації) соціально-еко­номічного розвитку. Підгрупа принципів, які відповідають цьо­му завданню, умовно може бути названа «принципами екологі­зації». Який же механізм повинен включатися і постійно пра­цювати в цьому напрямку?

Лікарі говорять

Для того, щоб забезпечити здоров'я, важливо знати, хотіти і вміти: знати — від чого хворієш або можеш захворіти; хотіти - видужати або не хворіти; уміти — обійти хвороби.

«Знати», «хотіти», «уміти» - по своїй суті, функції трьох основних систем, які утворюють механізм природокористуван­ня. Вони можуть бути названі системами: інформаційного пору­шення, мотиваційного впливу, технічної реалізації.

«Знати» - щодо проблем природокористування означає уяв­ляти реальну картину порушення природних екосистем, якісно і кількісно оцінювати і прогнозувати характер природних, соці­альних і економічних наслідків порушення середовища. Рівень екологічного знання залежить від наукового багажу, накопиче­ного суспільством, та від ступеня інформованості населення, наукової громадськості і фахівців.

«Хотіти» - передбачає властиву господарському механіз­мові систему важелів, що створюють соціальну та економічну зацікавленість у досягненні екологічних цілей.

Функція «уміти» передбачає екологічні можливості техно­логії і навички людей, тобто їх здатність виробляти продукцію і послуги, виконувати роботу з мінімальним порушенням при­родного середовища.

Сигнал тривоги, що генерується інформаційною системою, включає і регулює «тонус» іншої системи, яка формує комплекс заходів та інструментів (планування, адміністративні заходи, правові норми, економічні методи, соціально-психологічний вплив, навчання кадрів, виховання населення та ін.) для лікві­дації екологічного неблагополуччя. Третя система формується як наслідок цих заходів. Вона покликана реалізувати на прак-

486

тиці дію всього природоохоронного механізму. Арсенал цієї си­стеми - маловідходні технології, нересурсоємні виробництва, очисна і природовідновлювальна техніка й устаткування, орга­нізаційні структури і, звичайно, навички й уміння людей. Для забезпечення якості природного середовища цикл знати - хо­тіти - уміти повинен відтворюватися постійно.

Здоров'я природного середовища - запорука успіху будь-якої національної економіки. Щоб підтримувати це здоров'я, не­обхідно знати, хотіти й уміти. ЗНАТИ - ЩОБ ХОТІТИ, ХОТІТИ - ЩОБ УМІТИ.

Економіка не може функціонувати без системи мотивацій­них інструментів. У тій чи іншій формі врни представлені в економіці будь-якого типу. Ключова ідея принципу екологізаціі інструментів мотивації - використовувати існуючий арсенал мотиваційних інструментів для досягнення цілей екологізації економічних відносин, включаючи виробництво і споживання товарів і послуг.

Наразі в багатьох країнах накопичено значний досвід вико­ристання різних економічних методів управління якістю навко­лишнього середовища. Головні з них ми розглянемо в наступ­них розділах.

Розділ 21

Моніторинг стану і динаміки природних і соціально-економічних систем

21.1. Підходи до формування соціально-економічного

та екологічного моніторингу

"У процесі розвитку цивілізація досягла такого рівня, коли ан­тропогенний вплив на природу набуває якісно нового характеру. Як відомо, сам термін «розвиток» пов'язаний з підвищенням складності й багаторівневості систем, а запорукою розвитку деякі вчені вважають сталість основних механізмів у системі - гомео­стаз. Для підтримання гомеостазу і збереження цивілізації лю­дина має переосмислити процеси, що відбуваються не тільки в природі, але й у самому людському суспільстві, виявити основні взаємозв'язки між ними та оцінити їх перспективність.

Нерозумне використання величезного природного потенці­алу, який сьогодні має людство, нарівні з науково-технічним прогресом, при недалекоглядному підході легко може привес­ти до деградації й навіть загибелі людини. Ця думка знайшла відображення в документах ООН і багатьох доповідях на між­народних конференціях. У них, зокрема, відзначається, що єдину можливість вирішення глобальних проблем сучасності надає стійкий розвиток. Стійкий розвиток - це процес поетап­ного переходу до такого стану суспільства, насамперед еконо­мічної системи, при якому більшої значущості набуває еколо­гічний фактор.

Урахування екологічних критеріїв є одним із факторів го­меостазу системи «людина - природа - суспільство». Питання стабільності цієї системи обумовлені глибокою дестабілізацією

489

стану навколишнього середовища в результаті масштабного роз­витку продуктивних сил, росту населення, що привело до які­сних змін у відносинах природи і суспільства, величезного по­силення навантаження на екосистеми. Розвиток техногенного типу світової економіки обумовив виникнення глобальних еко­логічних проблем, кожна з яких здатна призвести до дегра­дації нашої цивілізації. Серед цих проблем можна виділити: спустелення, загибель лісів, сировинну проблему, парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі, дефіцит прісної води, за­бруднення Світового океану, зникнення видового біорізнома-ніття планети. Ці екологічні проблеми тісно пов'язані з глоба­льними проблемами економічного характеру, вони впливають одне на одного, і виникнення одних приведе до виникнення або загострення інших.

Створення економічно незалежних систем, подолання кри­зової екологічної ситуації й становлення держави на траєкто­рію стійкого розвитку безпосередньо пов'язане з вибором еконо­мічного курсу, що найбільш повно може реалізувати потенційні можливості країни. Ефективне використання наявного науко­во-технічного й виробничо-ресурсного потенціалів, високого за­гальноосвітнього рівня населення може полегшити Україні про­цес входження в загальносвітове господарство і дозволить вико­ристати нову хвилю науково-технічної революції для створення ефективної національної економіки.

У такій ситуації особливе місце має належати якісному управ­лінню системами будь-якого типу (як економічними і екологіч­ними, так і соціальними), стратегічно орієнтованому на прин­ципи стійкого розвитку. Серед засобів для вирішення проблем управління розвитком систем будь-яких рівнів особливе місце займає моніторинг. Він є інформаційним базисом концепції стійкого розвитку й свого роду початковою функцією управлін­ського циклу. Система моніторингу повинна в інформаційному плані забезпечити організацію, концентрацію необхідних інфор­маційних потоків і поліпшити спостереження за багатьма про­цесами і явищами. Не підлягає сумніву той факт, що ефектив­ність управління будь-якими системами однозначно залежить від якості інформаційного забезпечення. Для прийняття раціо­нальних управлінських рішень будь-яким особам і органам вла­ди важливі аналіз і прогнозування динаміки показників різних сфер життєдіяльності. Негативні тенденції, що відбуваються в

490

розвитку складної системи «людина - природа - суспільство», підвищують актуальність як екологічного, так і соціально-еко­номічного моніторингу.

Моніторинг (від лат. monitor - той, що нагадує, наглядає) у науковій літературі визначається як спеціально організоване систематичне спостереження за станом певного об'єкта. Моні­торинг будь-якого розвитку - процес надання системі управлін­ня інформації про відповідність результатів діяльності об'єкта обраним критеріям. Якісна організація моніторингу передбачає спостереження за чинниками й тенденціями розвитку об'єктів з метою інформаційної підтримки оперативних і стратегічних управлінських рішень, встановлення рівня пристосованості об'­єкта до навколишнього середовища тощо.

Результати моніторингу можуть бути викладені у вигляді узагальненнях показників, що характеризують стан і динаміку зміни довкілля, соціальних та економічних параметрів розвит­ку суспільства.

Перехід до стійкого розвитку потребує відповідного екологі­чного мислення, нових підходів до розробки соціально-економі­чної стратегії держави, що спирається на цільові орієнтири -індикатори, які виражаються через кількісні показники якості життя населення, рівня економічного розвитку та екологічної безпеки (Данилішин, 1997).

В 1992 році Європейське Співтовариство вирішило адапту­вати систему національних рахунків для обліку параметрів на­вколишнього середовища. Світовий банк також зробив істотний внесок у розробку індикаторів сталого розвитку, випустивши в 1995 році доповідь «Моніторинг розвитку навколишнього при­родного середовища» (Monitoring Environmental Progress), при­свячену проблемі інформаційного забезпечення процесу сталого розвитку, включаючи показники сталого розвитку, з метою оп-тимізації процесу прийняття рішень. Перший проект цього ви­дання у квітні 1995 року був презентований на засіданні Між­народної комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку (Маркандія, 2003).

Зміни екодеструктивних тенденцій у ході розвитку країни можна досягти, спираючись на добре налагоджену систему еко-лого-економічних показників, які дозволяють вірогідно оціню­вати існуючий рівень екологічного навантаження на природні системи, можливі наслідки екологічних змін для суспільства та

491

економічної системи. Загальноприйняті показники економічно­го добробуту (валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий на­ціональний продукт (ВНП), національний доход (НД) та інші) не відображають екологічну ситуацію, і за їх формальним рос­том може приховуватися виснаження природних ресурсів і збі­льшення забруднень, тобто екологічна деградація. Тим самим створюється можливість різкого погіршення економічних пока­зників у майбутньому у випадку підриву природного потенці­алу (Бобьілев, 2001).

Для багатьох країн світу, у тому числі й для України, орі­єнтація на традиційні економічні показники в найближчій пер­спективі може мати негативні наслідки. Формально домогтися прогресу в соціально-економічному розвитку можна, добуваю­чи корисні копалини в нерозумних кількостях, вирубуючи ліс, збільшуючи навантаження на ґрунт, використовуючи дешеві «брудні» технології та інше, що, на жаль, деякою мірою зараз і відбувається. Багато енергетичних і аграрних програм дозволя­ють збільшити традиційні макроекономічні показники. Однак очевидні надзвичайно негативні екологічні наслідки даного ку­рсу для багатьох країн. Такий розвиток не можна вважати стій­ким (Диксон и др_м 2003).

21.2. Ііілі і завдання формування моніторингу стійкого

розвитку

На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства здійс­нюється розробка критеріїв та індикаторів стійкого розвитку, що містять часто досить складну систему показників. Провід­ними міжнародними організаціями - ООН, Світовим банком, ОЕСР, Європейським Співтовариством та іншими - здійснюються спроби «зеленого» виміру (green accounting) основних економі­чних показників з урахуванням екологічного фактора. Зокре­ма, Статистичним відділом ООН запропонована система еколо-го-економічного обліку (СЕЕО) (a System for Integrated Environ­mental and Economic Accounting), спрямована на врахування екологічного фактора в національних статистиках.

Відповідно до методики еколого-економічного обліку виділя­ються два базових компоненти: фізичний облік природних ресур-

сів і їх грошова оцінка. Ця система описує взаємозв'язок між станом навколишнього середовища і економікою держави за до­помогою так званих «зелених рахунків*. «Зелені рахунки* базу­ються на коректуванні традиційних економічних показників за допомогою вартісної оцінки виснаження природних ресурсів і еко-лого-економічного збитку від забруднення. В основу екологічної трансформації національних рахунків покладено такий показник, як екологічно адаптований чистий внутрішній продукт (ЕЧВП) (Environmentally adjusted net domestic product - EDP). Він є ре­зультатом корекції чистого внутрішнього продукту.

Спочатку із чистого внутрішнього продукту (NDP) відніма­ється вартісна оцінка виснаження природних ресурсів (DPNA) (видобуток нафти, мінеральної сировини, вирубування лісу), а потім вартісна оцінка екологічного збитку (DGNA) у результаті забруднення повітря або води, виснаження ґрунтів, складуван­ня відходів:

EDP = (NDP - DPNA) - DGNA.

За середніми оцінками ООН ця величина складає близько 60-70% від ВВП.

Примітка__________________________________________________

Цікавим є показник, на основі якого ряд авторів пропонують судити про про­грес: істинні заощадження (genuine savings). Це норма заощаджень країни після обпіку виснаження природних багатств, інвестицій у людський капітал, оцінок глобальних збитків від емісії парникових газів, амортизації вироблених активів. Саме цей показник відображає реальність соціально-економічного прогресу в довгостроковій перспективі з позицій сталості. Норма істинних за­ощаджень може бути одним із пріоритетних показників при розробці макро-економічної політики країни, складанні соціапьно-економічних планів і програм розвитку. Наприклад, середньосвітовий рівень істинних заощаджень у 2001 р. оцінювався Світовим банком у 13,6% від ВВП, у той час як валові внутрішні заощадження оцінювалися у 22,2% від ВВП (Бобьілев, 2001).

Цікавий європейський досвід реалізації проектів GARPI, GARPII і ТЕРІ, здійснених за підтримки Європейської комісії. Проекти були виконані провідними спеціалістами у сфері еко­логічної економіки (environmental economics) і мали на меті оцінити можливості проведення на рівні країн Європейського Союзу вартісної оцінки збитку, викликаного господарською ді­яльністю.

493

У багатьох розвинених країнах урядовими й неурядовими групами підготовлені системи індикаторів стійкого розвитку. Слід відзначити систему індикаторів стійкого розвитку, запро­поновану Комісією ООН по стійкому розвитку (КСР). У рамках цієї системи виділяються такі підсистеми показників: еконо­мічні, екологічні, соціальні, інституціональні (табл. 21.1).

Розробка індикаторів стійкого розвитку є комплексною й дорогою процедурою, що потребує великої кількості інформації, одержати яку буває складно, а іноді й просто неможливо (на­приклад, за багатьма екологічними параметрами).

Для України найближчим часом може стати цілком реаль­ною ситуація, коли вихід із кризи й формальне економічне зро­стання (рост ВВП, промисловості тощо) супроводжуватиметься подальшою екологічною деградацією. Так, відсутність ураху­вання екологічних факторів у прийнятті рішень відбувається при одночасній структурній перебудові економіки й системи державного регулювання, спрямованої на розвиток ринкових відносин у країні. Тобто існуюча модель управління економі­кою не дозволяє створити економічні й правові механізми, що забезпечують реалізацію прав громадян на чисте середовище існування та сприятливе підвищення ефективності використан­ня природоресурсного потенціалу країни в ринкових умовах.

«Екологічно орієнтована» корекція статистики традиційних економічних показників може привести до їх значного скоро­чення аж до від'ємних величин приросту. Ігнорування екологі­чного фактора ускладнює процедуру прийняття ефективних економічних і соціальних рішень як на макрорівні, так і в регі­онах. Ряд проектів і програм при адекватному економічному врахуванні екологічного фактора виявляються неефективними. Це в перспективі може привести до негативних соціальних, еко­логічних і економічних наслідків для країни.

У зв'язку із цим актуальною є розробка набору індикаторів, що дозволяють урахувати екологічний фактор у системі соці­ально-економічних показників розвитку країни. Поряд з вико­ристанням уже існуючого у світі досвіду розробки таких інди­каторів, необхідно враховувати й об'єктивно існуючі труднощі: облік екологічного фактора в макроекономічних показниках (таких, як, наприклад, національні рахунки, показник заоща­джень), як правило, є складною й дорогою процедурою у зв'яз­ку з відсутністю багатьох необхідних даних (Бобьілев, 2001).

494

Таблиця 21.1. Характеристика системи індикаторів стійкого розвитку, розроблена КСР

Група Індикаторів

Характеристика групи індикаторів

Екологічні

Економічні

Соціальні

Інституці-ональні

викиди шкідливих речовин, показники захисту атмосфери від забруднення;

обсяги споживання чистої води, показники збереження якості водних ресурсів і постачання ними, захисту океанів, морів і прибережних територій від забруднення;

показники, що характеризують раціональне управління вразливими екосистемами, збереження біологічного різноманіття;

частка розораних земель, показники раціонального використання

земельних ресурсів;

показники, що відображають результати боротьби із

спустеленням і посухами, боротьби за збереження лісів;

показники розвитку сільських районів і сприяння веденню

стійкого сільського господарства;

показники екологічно безпечного використання біотехнологій;

обсяги похованих шкідливих відходів, показники екологічно

безпечного управління твердими відходами і стічними водами,

токсичними хімікатами, небезпечними й радіоактивними

відходами

ВВП;

середня заробітна плата;

капітальні вкладення в екологічну діяльність;

міжнародна кооперація для прискорення стійкого розвитку;

зміна характеристик споживання;

фінансові ресурси й механізми;

частка еколого-економічного збитку у ВВП

тривалість життя;

забезпеченість житлоплощею;

Інвестиції в охорону здоров'я й соціальні цілі;

боротьба з бідністю;

демографічна динаміка й стабільність;

поліпшення якості освіти, інформованості й виховання

суспільства;

захист і поліпшення здоров'я людей;

поліпшення розвитку населених пунктів

урахування питань екології й розвитку в плануванні й управлінні

для стійкого розвитку;

національні механізми й міжнародне співробітництво для

створення потенціалу СР у країнах, що розвиваються;

міжнародний інституціональний порядок;

міжнародні правові механізми;

інформація для прийняття рішень;

посилення ролі громадськості

Індикатори відображають тенденції і динаміку всіх сфер життя людини й можуть використовуватися в системах спо­стереження та контролю при проведенні моніторингових до­сліджень, надавати інформацію про ступінь стабільності ре­гіонів.

Індикатори призначені для вирішення окремих завдань:

1) визначення цілей:

виявлення конкретних цілей політики стійкого розвитку в кількісній формі;

- розробка стратегій для майбутнього розвитку;

- прогнозування ефекту від запланованих заходів;

2) управління:

- моніторинг досягнення стійкого розвитку;

- оцінка досягнутого прогресу;

- оцінка ефективності впровадження попередньої політики;

- інформація для планування й прийняття рішень органами влади;

- підвищення якості управлінських рішень з урахуванням позицій і інтересів різних груп населення;

3) оцінка стану регіону в країні й світі (для регіонального рівня):

- міжрегіональні порівняння, обґрунтування трансфертів; взаємини регіону з міжнародним співтовариством, залучен­ня іноземних інвестицій, програм, грантів;

4) участь громадськості:

- інформування, навчання, взаємозв'язок із суспільством і окремими групами населення;

- залучення громадськості до участі в суспільній діяльності (Рута, 2001).

У зв'язку із зазначеними завданнями індикатори стійкого розвитку мають виконувати такі функції:

• визначати або виражати мету проведення загальнодержав­них чи регіональних програм;

• забезпечувати основу для оцінки ходу реалізації стратегій на різних рівнях (технічні й управлінські цілі). Індикатори дають можливість здійснювати вимір, моніторинг, оцінку й аналіз темпів і ефективності руху в напрямку до досягнення цілей стійкого розвитку і, якщо буде потреба, коректувати загальну політику таким чином, щоб направити розвиток у потрібне русло, що забезпечує його стабільність;

• можуть використовуватися для забезпечення інформаційної підтримки процесів планування й прийняття рішень у регі­ональних адміністраціях та інших відомствах і організаці­ях, а також як основа для оцінки довгострокової політики стійкого розвитку й програм реалізації соціально-економіч­них заходів;

• забезпечувати інформування громадськості про хід реалізації стратегій, про темпи руху до стійкого розвитку в чіткій і доступній формі з метою стимулювати необхідні зміни у став­ленні населення до цих проблем (Бобьілев, 2003).

З певністю можна сказати, що процеси, які відбуваються сьогодні в економіці, політиці і соціальній сфері, суперечливі й неоднозначні. Вище зазначені глобальні проблеми екологічного характеру переконують у необхідності постійного контролю всіх процесів, що відбуваються у світі. Досвід багатьох країн пока­зує, що ідеальне вирішення проблем - це не викорінення на­слідків уже здійсненого, а своєчасне прийняття осмислених по­літичних або економічних рішень, які ґрунтуються, насампе­ред, на реальній і багатогранній інформації. Тим більше, що динаміка сучасної цивілізації потребує постійного відстеження будь-якої інформації.

Таким чином, мова йде про створення глобальної системи моніторингу розвитку, що передбачає як екологічний, так і со­ціально-економічний моніторинг.

21.3. Екологічний моніторинг, його сутність і вили

У різних видах наукової і практичної діяльності людина здавна застосовує метод спостереження — спосіб пізнання, заснований на відносно тривалому цілеспрямованому і планомірному сприй­нятті предметів і явищ навколишнього світу.

Ще наприкінці 60-х років XX століття багато країн усвідо­мили, що необхідно скоординувати зусилля щодо збирання, збе­реження й переробки даних про стан навколишнього середови­ща. У 1972 р. в Стокгольмі пройшла конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, де вперше виникла необхідність визначення поняття «моніторинг». Вирішено було під моніторингом навколишнього середовища розуміти комплекс­ну систему спостережень, оцінки й прогнозу змін стану

497

навколишнього середовища під впливом антропогенних факто­рів. Термін з'явився як доповнення до поняття «контроль стану навколишнього середовища».

Отже, екологічний моніторинг - це інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенних скла­дових цих змін на тлі природних процесів (рис. 21.1) (Изра-зль, 1984).

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

• спостереження за джерелами антропогенного впливу;

• спостереження за факторами антропогенного впливу;

• спостереження за станом природного середовища й процеса­ми, що відбуваються в ньому під впливом факторів антропо­генного впливу;

• оцінка фактичного стану природного середовища;

• прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінка прогнозованого стану природного середовища.

Моніторинг може здійснюватись такими засобами: фізични­ми, хімічними, біологічними, авіаційними, космічними.

Екологічний моніторинг виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук. Розглянемо сучас­ну класифікацію моніторингу за окремими ознаками.

	Інформаційна система моніторингу				Управління
	*	V
	Спостереження		Оцінка фактичного стану			Регулювання якості середовища
	1	f	А
	Прогноз стану		Оцінка ч прогнозного стану

-** використання інформації .>, потреба в інформації

Рис. 21.1. Блок-схема системи моніторингу

Так, залежно від вирішуваних завдань розрізняють такі види моніторингу:

• біоекологічний (санітарно-гігієнічний);

• геоекологічний (природно-господарський);

• біосферний (глобальний);

• геофізичний;

• біологічний.

Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти). Біологічний моніторинг - це контроль ста­ну навколишнього природного середовища за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного моніторингу - біоінди-кація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін у біоті, викликаних антропогенними факторами. У, біологічному моні­торингу можуть бути використані не тільки біологічні, але й будь-які інші методи, наприклад, хімічний аналіз вмісту забру­днюючих речовин у живих організмах.

Геоекологічний (природно-господарський) моніторинг забез­печує спостереження за природними екосистемами, &гробіотою, індустріальними екосистемами. У цьому випадку застосовують геофізичні, геохімічні, біохімічні, біологічні методи.

Біосферний моніторинг здійснює спостереження за змінами в біосфері, що пов'язані з антропогенним впливом.

Залежно від призначення за спеціальними програмами здій­снюються загальний, кризовий та фоновий екомоніторинги до­вкілля.

Загальний екомоніторинг довкілля - це оптимальні за кіль­кістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спосте­режень за довкіллям, які дають змогу на основі оцінки і про­гнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповід­них рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної еколо­гічної діяльності.

Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні спостере­ження за природними об'єктами і джерелами техногенного впли­ву, розташованими в районах екологічної напруженості, у зо­нах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими еко­логічними наслідками. Його призначення - забезпечення сво­єчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситу­ації й прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормаль­них умов для життєдіяльності населення й господарювання.