Принципи імпульсів розвитку 7 страница

• поява значної кількості виробничих систем і споживчих то­варів, заснованих на інформаційних принципах, запозиче­них у природи;

• як наслідок попереднього пункту відбувається зниження питомої енергоємності, матеріаломісткості та ціни виробни­чих процесів, виробів і послуг;

• виникнення передумов до досягнення індустріального ме­таболізму, тобто формування замкнених інтегральних сис­тем виробництва і споживання продукції за аналогією з ци­клами кругообігу речовин і енергії в природі;

• насичення в розвинених країнах ринку кількісного спожи­вання матеріальних благ, що дає змогу перейти до розвитку ринку духовних та інформаційних благ і послуг;

• розвиток територіального самоврядування і в результаті зна­чно краще врахування індивідуальних особливостей екосис­тем і соціальних співтовариств в управлінні економічним розвитком;

• інтернаціоналізація процесів виробництва і споживання про­дукції; міжнародна кооперація і спеціалізація створюють можливості для різкого скорочення питомих витрат вироб­ництва продукції, максимальної реалізації територіальних факторів оптимізації компонентів життєвого циклу товарів.

У 1972 p. світ був схвильований фактами доповіді групи вчених під керівництвом Д. Медоуза Римському клубу «Межі зростання». У доповіді йшлося про реальну небезпеку, що за­грожує людству і екосистемам Землі внаслідок безжальної екс­плуатації природних ресурсів і забруднення довкілля.

У 1995 р. вийшла нова доповідь Клубу «Фактор чотири. По­двоєння багатства, дворазова економія ресурсів» («Factor Four: Doubling Wealth - Halving Resource Use»). Його автори Е. Вайц-зеккер, Е. Ловінс, Л. Ловінс пропонують нові рішення екологіч­них проблем шляхом революційного підвищення ефективності систем життєзабезпечення людського суспільства. Російською мовою книжковий варіант доповіді вийшов у 2000 р. під назвою: «Витрат - половина, віддача - подвійна» (Вайцзеккер и др., 2000).

Основну концепцію підходу до вирішення проблем розкрито вже в назві. «Фактор чотири» - це калькований переклад з ан­глійської: «помножити на чотири». Основну думку авторів мо­жна простежити на одному з прикладів (яких у книзі безліч): зниження питомого (на 100 км) використання автомобілем пального удвічі дає змогу його власникові ще й удвічі підвищи­ти рівень обсягу споживання за рахунок зекономлених енерго­ресурсів. Разом це й дає вчетверо більший (фактор чотири) ре­зультат на одиницю витрачених ресурсів, що зафіксовано в суб-назві російського перекладу книги (М., 2000): «витрат - поло­вина, віддача - подвійна». Слід зауважити, що реальний ефект подібних рішень виявляється, як правило, ще вищим. Зокрема, до вже згаданих ефектів варто додати зниження удвічі економі­чного збитку від забруднення середовища при експлуатації ав­томобілів та ще й не менш ніж дворазове зниження збитків від забруднення середовища на стадіях виробництва палива (або ефект від зменшення імпорту палива і до того ж зниження еконо­мічної залежності країни).

Факти публікації___________________________________________

Лише кілька прикладів з названої книги переконують у реальності пропоно­ваного підходу. • 3 1963 по 1986 рік у США пересічний легковий автомобіль став економі­чнішим у 2 рази - з 17,8 до 8,7 літра бензину на 100 км. У середині 1980-х років виробники автомобілів створили десятку нових моделей, що поєднали в собі досить традиційні характеристики і давали подвійну чи потрійну економію палива (з 17 до 3,5 л на 100 км). Причини того, що

56*

подібні автомобілі не стали масовим явищем, мають не технічний, а еко­номічний і соціальний характер (відсутність адекватної мотивації). • Експлуатація експериментальних будинків у США, Швеції, Німеччині дала змогу одержати дивовижні ефекти. Економія енергії, необхідної для ви­конання функцій обігріву і забезпечення життєдіяльності, становить по­над 90%, причому економія енергії на опаленні досягає 99%. Практично для підтримання нормальної¹ температури достатньо «пасивного соняч­ного тепла» та енергії, що виділяється при інших функціях життєдіяль­ності. «Супервікна» забезпечують теплоізоляцію, рівноцінну \2 листам скла; вони пропускають 75% видимого світла І половину всієї сонячної енергії. Свіжого повітря - скільки завгодно. Воно попередньо підігріва­ється в теплообмінниках, які забезпечують повернення 75% тепла, що за звичайних умов виноситься повітрям з будинку через вентиляцію. Денне світло надходить з усіх боків, забезпечуючи 95% необхідного освітлен­ня; надекономні лампи зберігають 75% енергії', необхідної для додатко­вого освітлення. Яскравість лампи регулюється залежно від наявності денного світла. А коли в кімнаті нікого немає, вони просто вимикаються. Холодильник споживає тільки 8%, а морозильна камера - 15% звичайної кількості електроенергії.

Мабуть, найважливіше у двох наведених прикладах - це низькі витрати, які забезпечили такий ефект. Енергозберігаючі моделі машин коштують, як правило, не дорожче, а дешевше звичайних. А додаткові витрати на енерго­зберігаючі конструкції будинків виявляються нижчими за річну вартість зеко­номленої енергії. Окупивши себе за перші десять місяців, додаткові витрати на енергозбереження забезпечуватимуть ефект, якого вистачить на оплату утримання всього будинку протягом багатьох десятиліть. До речі, очікуваний термін експлуатації будинку в десять разів перевищує аналогічний показник звичайних будинків (Вайцзеккер, 2000).

Розвиток сфери виробництва екологічних товарів і послуг надзвичайно важливий не тільки з екологічних міркувань. Він стає високорентабельною сферою економічної діяльності, фор­муючи один із найбільш доходних видів підприємництва.

23.3. Формування сучасної економічної стратегії

екологізації

Суспільне виробництво є базисом соціально-економічного роз­витку. Основу суспільного виробництва становлять економічні процеси, пов'язані з виробництвом і споживанням товарів і по­слуг. Можна стверджувати, що формування екологічно збалан­сованого розвитку і забезпечення національної екологічної

569

безпеки в будь-якій країні неможливе без екологізації суспільного виробництва.

Під екологізацією економіки слід розуміти цілеспрямований процес перетворення економіки, зорієнтований на зменшення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукуп­ного суспільного продукту. Екологізація здійснюється через систему організаційних заходів, інноваційних процесів, реструк­туризацію сфери виробництва і споживчого попиту, технологіч­ну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансфор­мацію природоохоронної діяльності, які реалізуються як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях.

Доцільно підкреслити принципову відмінність понять «еко­логізація» та «природоохоронна діяльність». Перше поняття ширше за змістом, ніж друге. Зокрема, природоохоронну діяль­ність можна вважати складовим елементом системи трансфор­маційних процесів народногосподарського комплексу, які ква­ліфікуються як екологізація.

Таким чином, хоча екологізація і включає процеси природо­охоронної діяльності, вона концептуально від неї відрізняєть­ся. Природоохоронна діяльність спрямована на охорону компо­нентів середовища від забруднення та іншого екодеструктивно­го впливу, тому вона фактично використовується для пом'як­шення екологічної недосконалості існуючих технологій і сприяє консервації технічних принципів, за якими вони працюють. Екологізація ж означає процес постійного екологічного вдоско­налення, який спрямований на ліквідацію екодеструктивних факторів, а відповідно, і потреби в спеціальних природоохорон­них заходах.

Повертаючись до визначення екологізації, слід зауважити, що воно містить ще одне ключове поняття - інтегральний екоде-структивний вплив.

Під інтегральним екодеструктивним впливом розуміють приведені до єдиної критеріальної бази результати негативних наслідків впливу процесів виробництва та споживання предме­тів і послуг на людину і природні системи.

Процеси екодеструктивного впливу групуються за п'ятьма напрямками:

- забруднення;

- порушення ландшафтів;

570

- прямий вплив на організм людини;

вплив на характеристики людини як особистості;

- прямий вплив на тварин і рослини.

Рівень екологізації може бути визначений за допомогою та­ких видів чинників:

- економічні показники;

- енергетичні показники;

- земельні показники (footprint);

- показники порівняння;

наявність чи відсутність екологічно «гарячих» місць.

Процес екологізації виробництва має бути системою, що по­стійно відтворює основні взаємопов'язані і взаємообумовлені системні елементи. До основних компонентів відтворювального механізму екологізації народногосподарського комплексу можуть бути віднесені:

- відтворення екологічного попиту;

- відтворення екологічно орієнтованої виробничої основи;

- відтворення екологічно орієнтованих людських факторів;

- відтворення мотивів екологізації.

Схематично система відтворення зазначених елементів нами показана на рис. 23.1. Зупинимося більш докладно на кожному з них.

Відтворенням екологічного попиту слід вважати постійну діяльність з формування потреб в екологічних товарах, а також створення фінансових можливостей реалізації цих потреб.

У свою чергу, екологічними товарами можна вважати ви­роби і послуги, виробництво і споживання яких сприяє зни­женню інтегрального екологічного впливу в розрахунку на оди­ницю сукупного суспільного продукту. Екологічні товари є од­нією з форм екологічних інновацій, яка втілюється в спожив­чих виробах і послугах.

Ведучи мову про відтворення екологічних потреб, доцільно визначити найважливіші економічні умови екологізації народ­ногосподарського комплексу.

Перше. Зменшення матеріально-енергетичного обсягу спо­живання товарів не повинне вести до зниження якості обслуго­вування життєвих потреб людини. Інакше може виникнути не-прогнозований компенсаційний потік виробів і послуг для ла­тання «проривів» у споживчих стандартах. Виробництво цих товарів може звести нанівець очікувані екологічні успіхи.

571

Наукові ідеї Технологічні рішення Технічні засоби Фінансові можливості Інформаційні матеріали

Переконання

Знання

Навички

Відповідальність

Обов'язки

Звички

Адміністративні

Економічні

Інформаційні

Організаційні

Соціальні

Психологічні

Потреби Інтереси Можливості

Рис. 23Л. Схема відтворювального механізму екологізації

економіки

Друге. Відмова від споживання екологічно недосконалих видів продукції має компенсуватися збільшенням споживання екологічно спроможних товарів таким чином, щоб загальний грошовий обсяг продажу виробів і послуг, а отже, і їх вироб­ництво не зменшилися (в ідеалі вони мають постійно зроста­ти). Це надзвичайно важливо, бо виробництво залишається єдиним джерелом існування людей у сучасному світі. Навіть незначне його зниження може привести через існуючі численні

572

зв'язки до дуже відчутних соціально-економічних наслідків. Серед них - зниження життєвого рівня людей, зростання без­робіття тощо.

Крім того, зменшення виробництва національного доходу може послабити науково-технічний потенціал, зменшити на-повнюваність бюджетів різних рівнів, що, зрештою, може спричинити погіршення можливостей розв'язання екологіч­них проблем. Таким чином, відтворення попиту на еколо­гічні товари (вироби і послуги) є головною ланкою екологі­зації економіки.

Третє, Формування попиту на екологічні товари відбуваєть­ся через формування трьох взаємозалежних економічних еле­ментів: потреб, інтересів і можливостей,

Потреби - це відчуття необхідності в певних видах продукції (у тісному зв'язку з притаманними їм властивостями, характе­ристиками якості, функціями). Будучи усвідомлені конкретни­ми людьми чи колективами, потреби перетворюються в інтере-си, тобто спонукальні мотиви придбання товарів. Попитом же є інтереси, підкріплені фінансовими можливостями.

Очевидно, можна прогнозувати чотири основні стадії ево­люції екологічних потреб (табл. 23.1).

Під відтворенням екологічно орієнтованих інновацій у ви­робничій сфері слід розуміти генерування наукових ідей, фор­мування інформаційних матеріалів, створення технічних засо­бів технологічних рішень, що сприяють розвитку екологічно обумовлених виробничих систем.

Під відтворенням екологічно орієнтованих людських фак­торів слід розуміти постійно відновлювані процеси здійснення виховних, освітніх, тренінгових та інформаційних програм і заходів, що спрямовані на формування у виробників і спожива­чів продукції світогляду, знань, навичок і бажань, достатніх для реалізації завдань екологізації національної економіки. У табл. 23.2 систематизовано напрямки формування екологічних якостей у персоналу виробничої сфери.

Під відтворенням мотивів екологізації розуміють постій­но відновлюваний процес створення організаційних, соціальних і економічних умов, що формують прагнення людей ставити і досягати цілі екологізації національної економіки.

Мотиваційний інструментарій - це система адміністра­тивних, екологічних і соціально-психологічних інструментів, що

Таблиця 23.1. Еволюція екологічних потреб

Типи екологічних потреб

Види товарів

І. Засоби

природозахисного характеру

(І. Товари екологіч­ного вдосконален­ня технологічних систем

III. Товари, що

підвищують ефективність життєвого циклу виробів і послуг

IV. Товари екологізації стилю життя

1.1. Засоби для запобігання екодеструктивного впливу (очисне обладнання, технології щодо захисту ґрунтів тощо).

1.2. Засоби для ліквідації наслідків порушення середовища (засоби для дезактивації ґрунтів, технології рекультивації земель та ін.).

1.3. Засоби для захисту людини, технологічних і природних систем від шкідливого впливу екодеструкцій (фільтрація води перед вживанням, кондиціонери повітря, захисні покриття та ін.)-

1.4. Засоби для підвищення імунітету людини або опірності екосистем до негативного впливу екодеструктивних факторів.

2.1. Екологічно ефективні елементи технологічних систем.

2.2. Роботи і послуги, що сприяють екологічному вдосконаленню технологічних систем (НДР, ДКР, консалтингові послуги, роботи з модернізації тощо).

3.1. Товари (в т.ч. інформаційний сервіс), що дають змогу замінити "брудні" вироби і процеси "чистими".

3.2. Товари, що сприяють економії матеріальних і енергетичних ресурсів.

3.3. Технології, що забезпечують зниження ресурсомісткості товарів.

3.4. Засоби, що сприяють рециркуляції відходів.

4.1. Освіта й інформаційний сервіс (екологічне навчання, консалтинг тощо).

4.2. Засоби для підтримання біорізноманіття і стійкості екосистем.

4.3. Засоби, що сприяють збільшенню інформаційного контакту людини з природними системами (створення національних парків, зелених зон, екотуризм тощо).

4.4. Засоби, що сприяють духовному і фізичному розвитку людини.

забезпечують вплив на окремих людей і колективи для досяг­нення цілей екологізації.

Здійснення послідовних інноваційних процесів екологізації соціально-економічного розвитку можливе тільки в тому випа­дку, якщо економіка країни та її структурні підрозділи змо­жуть сформувати відтворювальні механізми, що забезпечать безупинний перебіг процесів. У даному випадку навмисно вико­ристана термінологія «відтворювальний механізм» (а не, скажі-

574

Таблиця 23.2. Напрямки формування екологічної орієнтації персоналу

Напрямок

Зміст

Підбір

співробітників з певними якостями

Навчання кадрів

Екологічний тренінг і перепідготовка

Виховання персоналу

Формування правових норм

Регламентація діяльності

Формування системи заохочень і покарань

Інформування

Контроль

Прийом фахівців, що не потребують додаткових витрат на професійну підготовку і мають: а) широкий спектр знань у галузі природокористування; б) високі моральні якості; в) здатність нестандартно мислити. Прийом менеджерів, спроможних сполучати діяльність з екологізації виробництва з упровадженням нововведень. Тимчасовий прийом на роботу фахівців з охорони навколишнього середовища для вирішення короткострокових екологічних завдань і "гарячих" проблем.

У ході навчання повинні набуватися знання: а) з конкретних напрямків екологізації; б) екологічних аспектів маркетингу.

Під час перепідготовки мають формуватися навички:

а) здійснення вигідних продажів екологічної продукції;

б) роботи в умовах екологічних перетворень та інноваційних змін; в) мінімізації витрат на досягнення Цілей екологізації.

Метою виховання є формування: а) переконаності в необхідності для суспільства екологізації виробництва; б) здатності підтримувати і розвивати екологічний імідж організації; в) готовності працювати в непередбачених ситуаціях, переносити труднощі.

Визначення відповідальності за екологічні види діяльності.

Формування системи стандартів, заборон, обмежень, дозволів.

Розробка системи матеріального і морального заохочення/покарання за певні результати екологічної діяльності.

Доведення до персоналу: а) значення мети екологізації; б) конкретного стану справ на підприємстві; в) вигоди екологізації і незручностей/недоліків її відсутності; г) стану справ на ринку екологічної продукції.

Перевірка виконання персоналом екологічних функцій.

мо, комплекс заходів). Це підкреслює необхідну і життєво важ­ливу умову - існування постійно відновлюваних і безупинно повторюваних економічних передумов, що забезпечують наяв­ність імпульсів і рушійних мотивів, адекватних соціальній та економічній ситуації в країні.

575

23.4. Стратегія і тактика впливу на об'єкти і суб'єктів

екологізаиії

Управління процесами екологізації передбачає формування основ­них компонентів керованої системи, тобто тих об'єктів чи суб'єк­тів економічної системи, на які спрямований управлінський вплив, а також механізмів, за допомогою яких він здійснюється.

У кожному конкретному випадку механізм реалізації завдань екологізації передбачає формування чотирьох взаємозалежних системних компонентів, що, умовно кажучи, утворюють «квад­рат» управлінського механізму екологізації (рис. 23.2): 1) мету і завдання екологізації, 2) об'єкти екологізації, 3) суб'єкти еко­логізації, 4) інструменти екологізації.

1. Мета і завдання екологізації. Це стратегічні цілі і так­тичні завдання, які ставляться на кожному конкретному етапі екологізації і, зрештою, є відправним моментом формування трьох інших компонентів «квадрата» екологізації.

Метою екологізації може бути усунення або зменшення дії одного чи кількох екодеструктивних факторів з п'яти груп, оха­рактеризованих у попередніх розділах. Це може бути: запобі­гання надходження в компоненти навколишнього природного середовища або трофічні ланцюги тієї чи іншої шкідливої речо­вини; зменшення процесів, що ведуть до порушення ландшаф­тів, тощо.

Мета і	завдання		Об'єкти екологізації (процеси
екологізаціі		виробництва і споживання, вироби, послуги)
		X
Суб'єкти впливу (виробники, споживачі, ланки		Інструменти екологізації
інтерфей	сної сфери)

Рис. 23.2. Схема механізму реалізації завдань екологізації

576

Примітка

Кожна мета може досягатися різними шляхами. Зокрема, зменшення за­бруднення атмосфери сполуками сірки можна досягти встановленням очис­них споруд у межах існуючої технології, а можна заміною виробничого об­ладнання технологічними системами маловідходного виробництва. Існує та­кож багато інших шляхів. Наприклад, відмова від використання палива, що має високий вміст сірки, або організація його попереднього очищення. Мо­жна, зрештою, відмовитися (цілком чи частково) від використання продукту, при виробництві якого виникає «джерело» забруднення атмосфери. Тим са­мим усувається потреба в даному виді виробництва взагалі й у необхідності атмосферозберігаючої діяльності зокрема. Саме останній напрямок і має бути покладений в основу екологізаци економіки.

Конкретизація цілей екологізації дає змогу сформулювати конкретні завдання трансформації господарського комплексу, зокрема:

• реструктуризація економіки, галузей і регіонів;

• перепрофілювання підприємств;

• усунення (зменшення) потреби в екологічно несприятливих видах продукції чи послуг;

• заміна екологічно несприятливих техпроцесів;

• зниження ресурсомісткості продукції тощо.

На підставі аналізу джерел вітчизняної і зарубіжної літера­тури (Oosterhuis ect., 1996; Environmental, 1996) можуть бути сформульовані основні принципи, на яких має будуватися ви­значення завдань екологізації.

Серед найважливіших слід відзначити принципи: інтегра­льного підходу, що обумовлює необхідність урахування інтегра­льного ефекту дій у всьому ланцюжку циклу виробництва і спо­живання продукції; орієнтації на причини, що предбачає лікві­дацію причин, а не боротьбу з наслідками; поділу відповідаль­ності, що обумовлює встановлення адресності і ступеня відпо­відальності суб'єктів і об'єктів екодеструктивної діяльності; адекватності інструментарію, що передбачає формування мотиваційного інструментарію, який відповідає даним обстави­нам; системного підходу, що передбачає вплив на всі об'єкти і суб'єкти екологізації, які прямо чи побічно можуть сприяти досягненню цілей екологізації; максимальної ефективності, що обумовлює досягнення конкретних цілей екологізації з мініма­льними витратами й отриманням максимальної віддачі коштів, спрямованих на розв'язання поставлених завдань.

577

Ресурсна економіка		Екологічне управління матеріальними потоками
.^
Відхідне матеріаловикористання	Рециркуляційне матеріаловикористання
------->.
Відхідне енерговикористання	Енергозбереження
Орієнтація на продукти		Орієнтація на функції
Охорона природи: реакція на наслідки	Природозбереження: усунення причин
------------------->■
Надпорогове природовикористання	Рівноважне природовикористання
Управління природними процесами		Органічна інтеграція в природу
"Викидний" менталітет		"Зберігаючий" менталітет

Рис. 23.3. Схема концептуальних напрямків формування завдань

екологізації

Зазначені принципи в поєднанні з аналізом найбільш гост­рих вузлів екодеструктивного впливу у виробничо-споживчому циклі дають змогу визначити основні напрямки і завдання еко­логізації господарського комплексу (рис. 23.3) (Oosterhuis ect., 1996).

2. Об'єкти екологізації. Під об'єктами екологізацїі слід ро­зуміти предмети, процеси і явища, які створюють причини еко­деструктивного впливу і які передбачається трансформувати для досягнення цілей екологізації. Інакше кажучи, об'єктами еко­деструктивного впливу можуть виступати процеси виробницт­ва і споживання продукції або самі продукти (вироби, послуги, корисна робота), застосування (використання) яких створює причини екологічних наслідків.

Примітка

—і-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Предметами екодеструктивного сприйняття можуть вважатися ті реципієн­ти (люди, тварини, рослини, об'єкти діяльності людей), які сприймають вплив екодеструктивних факторів.

На основі відібраних напрямків можуть бути запропоновані три базові і три проміжні стратегії для визначення об'єктів еко­логізації (рис. 23.4).

Згадані базові стратегії можуть бути класифіковані таким чи­ном. Стратегія І: зменшення потреби в продукті. Страте­гія II: зміни в продукті для підвищення рівня його екологічності.

578

+ 11

Подовження терміну викори­стання

продукту

Зміни

в продукті

(екологізація

виробництва)

II + III Більш ефективне викори­стання .продукту

Зниження

потреби

в продукті

Зміни у використанні

продукту (екологізація споживання)

І+ 111

Більш ефективне

використання продукту

Рис. 19.4. Інноваційні стратегії визначення об'єктів екологізації

Стратегія III: зміни у використанні продукту для підвищення екологічності процесів споживання й утилізації відходів спо­живання.

Стратегія І полягає у відмові від споживання певних про­дуктів або в зменшенні потреби в будь-яких видах продуктів; останнє означає зниження матеріаломісткості споживчого по­питу; це пов'язано безпосередньо з завданнями екологізації, адже виготовлення будь-якого виробу так чи інакше пов'язане з ви­робництвом матеріалів чи енергії, а отже, побічно є причиною екодеструктивного впливу. Пріоритетним напрямком слід вва­жати відмову від екологічно несприятливих продуктів або за­міну їх на більш чисті. Наслідком цієї стратегії можуть бути зменшення матеріаломісткості та енергоємності продукції, вдо­сконалення структури споживання, відмова від товарів і послуг, які не є життєво необхідними для людини.

579

Стратегія II стосується будь-яких змін у продукті, у т.ч. зменшення шкідливості ресурсів (зокрема, шляхом заміни шкі­дливих ресурсів на менш шкідливі) та/або процесів, що викори­стовуються для виробництва даного продукту. Окремо можна говорити про усунення тих властивостей самих продуктів, що можуть створювати екологічну небезпеку на стадії споживання продукту.

Стратегія III стосується всіх видів змін у процесі викорис­тання продукції, що зменшують процеси екодеструктивного впливу. До подібних змін можуть бути віднесені: впровадження прийомів екологічно безпечного використання виробів; обмежен­ня в просторі й часі застосування даної продукції в тих сферах, де її використання може спричинити особливо небезпечні еко­логічні наслідки. Один із аспектів - застосування таких методів споживання, які б сприяли екологізації відходів споживання.

Як проміжні стратегії можуть бути сформульовані підходи, що ґрунтуються на комбінації зазначених трьох базових стратегій.

Субстратегія І -І- II: зміни в продукті. Обумовлює подовжен­ня життєвого терміну продукту (збільшення терміну служби, по­ліпшення ремонтопридатності, підвищення якості, міцнісних характеристик, розширення функціонального ряду виробів, ін.).

Субстратегія II -І- III. Удосконалення процесів використан­ня відходів споживання; передбачає будь-які зміни, що екологі-зують стадію життєвого циклу, наступну після фази споживан­ня продукту, тобто інновації, які змінюють методи його утилі­зації або рециркулювання, включаючи конструктивні рішення в самому продукті, які б полегшували утилізацію відходів (або підвищували рівень рециркуляції) даної продукції після завер­шення життєвого циклу виробу.

Субстратегія І -І- III: підвищення ефективності викорис­тання продукції. Передбачає застосування режимів ощадливості і раціональної експлуатації виробів, ін„

3. Суб'єкти впливу. Аналіз потенційно можливих суб'єктів (які та на яких впливають) дає змогу виділити кілька груп «ді­йових осіб» процесу експлуатації, тобто підприємства, органі­зації та фізичні особи, які так чи інакше відповідають за проце­си екологізації. На стратегічному рівні всі вони якимось чи­ном є об'єктами впливу, сприймаючи кінцеві цілі екологізації і реалізуючи головну ідею, настанови, мотиваційні сигнали, що надходять від генерального суб'єкта (особи, групи посадовців

580

або органу), який здійснює екологічну політику. На тактично­му рівні частину названих суб'єктів умовно можна вважати ке­рівними. Вони, конкретизуючи завдання екологізації, почина­ють здійснювати функції впливу на інших суб'єктів, умовно -керованих. Цю їх керованість, втім, не слід плутати з підлеглі­стю. Вона означає лише те, що в процесах екологізації ці су­б'єкти зазнають управлінського впливу з боку умовно керівних суб'єктів. Усе це стане зрозумілішим, коли ми більш конкретно визначимо їхні функції. У свою чергу, керовані суб'єкти умов­но можна поділити на первинні і вторинні, а керівні - на забез­печувальні та впливаючі.