Правове регулювання ведення особистих селянських господарств

ЗУ «Про особисте селянське госопдарство»

Стаття 1. Поняття особистого селянського господарства

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних

відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського

господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Стаття 4. Облік особистих селянських господарств

Особисті селянські господарства підлягають обліку.

Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку ( z0044-10 ), визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

Стаття 5. Земельні ділянки особистого селянського господарства

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону. У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Стаття 6. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Члени особистих селянських господарств беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах у порядку, встановленому законом.

Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюються відповідно до законодавства про

пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Стаття 11. Припинення ведення особистого селянського господарства

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України ( 2768-14 ).

У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих

селянських господарств.

Білет 3

Питання 1Поняття та значення, зміст та класифікація цивільно-правових договорів

Поняття договору вживається у декількох значеннях:

1. Як підстава виникнення цивільних правовідносин - договір відноситься до юридичних фактів на основі яких виникає зобов’язання. Договір – це двосторонній або багатосторонній правочин, тобто погоджена дія 2-х і більше сторін. Це домовленість 2 і більше сторін, спрямована на виникнення, зміну і припинення цивільних прав та обов’язків.

2. Як цивільні правовідносини – тобто зобов’язання

3. Як письмовий документ, яким зафіксовано факт вин договірних зобов’язань з волі його учасників

Ознаки:

• Договір – це правомірна дія

• Це така правомірна дія, яка направлена на виникнення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків.

• Договір – це вольовий акт.

Класифікація договорів.

1) за типами:

*що відносяться до одного типу – подібні за матеріальними відносинами та істотними умовами (побутовий, будівельний підряд)

*змішані – кілька різних відносин та містять умови для формування зобов’язань різних типі(рента, оренда з правом викупу)

2) за прав наслідками:

*про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, міна, дарування)

*про передачу майна у тим час користування (оренда, позичка, прокат)

*про виконання робіт (побут, будівельний підряд,)

*про передачу результатів творчої, інтелектуальної власності(ліцензія, ліцензійний договір)

*про надання послуг (перевезення, страхування,кредит)

*про спільну діяльність

3) як і правочини можуть поділ-ся на:

*консенсуальні і реальні

*оплатний і безпл.

4) також дог можна поділити на:

*односторонні ( у 1 стор лише право у 2 лише обов’язок) та двосторонні ( обидві сторони наділені і правами і обов’язками). Можуть бути і багатосторонні – якщо сторін більше, ніж 2(про спільну діяльність).

5) як окремі види ЦК виділяє:

*публічний договір, * договір приєднання, * попередній договір, * договір на користь 3-х осіб.

Зміст договору складають його умови( предмет, ціна і строк).

В ЦК умови поділяються на: *обов’язкові,*ті, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними.

Залежно від юридичного значення всі умови поділяються на:

1) істотні– є необхідними і достатніми для укладання договору ( - предмет, - умови, визнані законом як істотні, - які є необхідними для договору певного виду, - умови, відносно яких за заявою однієї із стор має бути досягнуто згоди)

2) звичайні – передбачені НПА, не потребують узгоджені сторін,оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладання договору (капітальний ремонт при договорі найму: наймодавець проводить, якщо ін. не встановлено договором)

3) випадкові – включаються в договір на розсуд сторін, набирають чинність з моменту включення в договір сторонами.

Питання 2Закінчення цивільної справи без ухвалення судового рішення: закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, мирова угода.

Закриття провадження у справі — це закінчення діяльності суду з розгляду цивільної справи без ухвалення рішення із зазначених у законі підстав, яке виключає можливість повторного звернення до суду із таким самим позовом.

Стаття 205. Підстави закриття провадження у справі

1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;

5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим;

6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

Стаття 206. Наслідки закриття провадження у справі

1. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

2. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

3. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Стаття 207. Залишення заяви без розгляду

1. Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;

7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

2. Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Стаття 175. Мирова угода сторін

1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Питання 3Загальні вимоги щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності, заходи тарифного та нетарифного регулювання.

На законодавчому рівні визначення зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) міститься як у Господарському кодексі, так і в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон «Про ЗЕД»).

У Кодексі (ст. 377) під нею розуміється «господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном… та/або робочою силою»,

а у Законі “Про ЗЕД” – як «діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами».