Правова охорона атмосферного повітря, водних та земельих ресурсів, надр, тваринного та рослинного світу, заповідників

Закон “Про охорону атмосферного повітря” (1992 р.) містить систему заборонних, охоронних та зобов”язуючих норм, які регулюють діяльність підприємств, організацій, установ, а також громадян по проведенню заходів щодо охорони повітряного середовища. Забезпечення якості атмосферного повітря здійснюється шляхом встановлення обов”язкових державних нормативів - гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин і рівнів шкідливих фізичних впливів на атмосферу, гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення, а також нормативів гранично допустимих шкідливих фізичних впливів.

Спостереження і контроль здійснюються через мережу гідрометеорологічних станцій, постів, лабораторій, які систематично надають інформацію. Санітарний нагляд (попереджувальний і поточний) здійснюють організації і установи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України, які відносяться до категорії спеціально уповноважених органів. Попереджувальний санітарний нагляд дає висновки щодо проектів, поточний - щодо експлуатації діючих об”єктів. Органи санітарно-епідеміологічної служби мають право забороняти діяльність, зупиняти діючі об”єкти, про що доводять до відома відповідних керівників міністерств, відомств, організацій, установ, підприємств, тощо. ДАІ контролює автошляхи і автотранспорт, Укрсільгоспхімія - застосування пестицидів, Державна екологічна інспекція - стан атмосферного повітря.

Порушеннями законодавства про охорону атмосферного повітря є: перевищення нормативів ГДВ і шкідливих фізичних впливів, викидання без дозволу шкідливих речовин, порушення правил експлуатації і невикористання очисних споруд, введення в експлуатацію об”єктів, що не відповідають вимогам, виробництво і експлуатація невідповідних пересувних засобів, а також впровадження відкриттів, винаходів, закупка за кордоном об”єктів, що не відповідають вимогам невідповідне правилам складування відходів, транспортування, зберігання шкідливих речовин. Винні у таких порушеннях особи несуть дисциплінарну, адміністративну, майнову або кримінальну відповідальність в залежності від тяжкості скоєного злочину.

Основним нормативним актом, який регламентує порядок і використання всіх видів вод є Водний Кодекс України (1995 р.). За цим законом, води є виключною власністю народу України і надаються лише у користування.

Об”єктами правової охорони є всі води (водні об”єкти), які підлягають охороні від забруднення, засмічування і вичерпання, що можуть спричинити шкоду здоров”ю населення, а також призвести до погіршення умов водопостачання, зменшення рибних запасів та інших несприятливих явищ внаслідок зміни хімічних і фізичних властивостей вод, зниження їх здатності до природного самоочищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму. Юридичними критеріями забруднення є науково обгрунтовані гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у воді.

Особливій охороні підлягають води, що використовуються для питного водопостачання. До системи охорони природних вод відноситься сувора регламентація скидання стічних вод. Уповноваженими органами встановлюються нормативні величини гранично допустимих скидів (ГДС). Водний Кодекс передбачає також заходи, спрямовані на попередження і ліквідацію шкідливого діяння вод.

Відповідальність – дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну - за порушення водного законодавства несуть особи, винні у самовільному захопленні водних об”єктів, забрудненні і засміченні вод, порушенні водоохоронного режиму, пошкодженні водогосподарських споруд, введенні в експлуатацію підприємств та інших об”єктів без очисних споруд, самовільному проведенні гідротехнічних робіт, безгосподарному використанні води, неповідомленні про аварійні ситуації, тощо.

Земельний Кодекс(1992 р.) регулює земельно-правові відносини і питання охорони земель. Закон передбачає державну, колективну і приватну форми власності на землю.

Пріоритетом користується сільськогосподарське землекористування. Землі, придатні для ведення сільського господарства, не повинні використовуватися не за призначенням. Особлива увага приділяється охороні грунтів та підвищенню їх родючості. Земельний Кодекс передбачає покарання за пошкодження землі, тобто забруднення виробничими і побутовими відходами, сміттям, предметами і речовинами, які природа не в змозі асимілювати або нейтралізувати, а також фізичну деформацію або зміну грунтового шару і рельєфу поверхні при проведенні гірничо-видобувних, будівельних, транспортних та інших видів робіт.

Гігієнічна та протиепідемічна охорона землі здійснюється за нормативами, розробленими Міністерством охорони здоров”я України.

Службові особи і громадяни, що припустилися порушення земельного законодавства, притягаються до дисциплінарної, адміністративної, майнової чи кримінальної відповідальності.

Відносини у галузі використання і охорони надр регулює Кодекс України “Про надра” (1994 р.). Надра - це частина земної кори, яка перебуває під поверхнею суші та дном водоймищ, і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння. Об”єктом правової охорони є надра в цілому в межах країни, включаючи запаси корисних копалин, твердих, рідких і газоподібних, як на глибині, так і на поверхні. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр. Обидва фонди формуються Державним Комітетом по геології і використанню надр.

Надра надаються лише у користування. Користувачі надр зобов”язані виконувати вимоги законодавства щодо їх охорони. Державний нагляд і контроль за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанню і охороною доручені державним органам загальної компетенції, тобто місцевим Радам народних депутатів та їх виконавчо-розпорядчим органам, а також органам спеціальної компетенції - Державному комітетові України по геології і використанню надр і його органам на місцях. Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність. Відповідальність несуть особи, винні у самовільному використанні надр, порушенні вимог геологічного вивчення надр, вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, погіршенню якості корисних копалин при їх видобуванні, пошкодженні родовищ, порушенні встановленого порядку забудови, невиконанні правил охорони надр, знищенні або пошкодженні цінних геологічних об”єктів, незаконному знищенні документації і важливих матеріалів.

Правова охорона лісів регулюється Лісовим Кодексом України (1994 р.). Ліси України виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні) та естетичні функції і мають дуже обмежене експлуатаційне значення. До лісового фонду належать природні і насаджені ліси, а також не вкриті лісом земельні ділянки, які надані для потреб лісового господарства. Всі ліси в Україні є власністю держави. Земельні ділянки лісового фонду надаються у постійне чи тимчасове користування ( у тому числі на умовах оренди) за відповідну плату. Користувачі несуть відповідальність за раціональне використання, збереження, охорону , захист, відновлення і підвищення продуктивності лісів.

Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність . У Лісовому Кодексі дано перелік правопорушень. Це - незаконна вирубка лісу, порушення вимог пожежної безпеки, знищення або пошкодження лісу, самовільні дії на земельних ділянках лісового фонду, порушення правил користування лісовими ресурсами та ін.

Закон “Про рослинний світ” (1999 р.) регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання і відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Законом передбачені загальне і спеціальне використання природних рослинних ресурсів. В порядку загального використання громадяни можуть безоплатно збирати з некомерційною метою лікарську і технічну сировину та дикоростучі харчові продукти. Спеціальне використання є платним і здійснюється за дозволом фізичними та юридичними особами для виробничих і наукових потреб, а також для одержання прибутку. Власники та користувачі земельних ділянок, на яких знаходяться об”єкти рослинного світу, несуть відповідальність за їх відтворення і охорону. Порушення законодавства про рослинний світ тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законами України.

Тваринний світ України захищає Закон “Про тваринний світ” (1993 р.). Об”єктами права згідно з цим Законом є дикі тварини, які живуть у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Закон визначає види користування тваринним світом, права та обов”язки користувачів і регулює питання раціонального використання та охорони тваринного світу. Шість видів користування тваринним світом складають мисливство, рибальство, використання тваринного світу у наукових, культурно-освітніх, виховних і естетичних цілях, використання корисних властивостей життєдіяльності тварин-грунтоутворювачів, природних санітарів середовища, тварин - запилювачів рослин, використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, добування диких тварин з метою утримування їх у неволі чи напіввільних умовах для комерційних чи інших цілей. Зміст правової охорони тваринного світу полягає у встановленні обов”язкових правил і норм охорони, раціонального використання і відтворення об”єктів тваринного світу, заборони та обмежень у користуванні, охороні середовища перебування та розмноження, шляхів міграцій тварин, створенні охоронних територій, збереженні видової різноманітності, розведенні в неволі рідких та зникаючих видів, створенні центрів для збереження їх генетичного матеріалу, поданні допомоги у надзвичайних ситуаціях, запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, обмеження вилучення тварин для зоологічних колекцій, організації наукових досліджень, регулюванні торгівлі тваринами, створенні системи державного моніторингу тваринного світу, вихованні у громадян гуманного ставлення до тварин.

Порушення законодавства тягнуть за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафів, вилучення знарядь, зокрема, у випадках браконьєрства при мисливстві та рибальстві. Майнова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків. Кримінальна відповідальність застосовується до осіб, які вже притягалися до адміністративної відповідальності. Міра покарання визначається величиною завданих збитків.

Правові основи організації, ефективного використання, охорони заповідного фонду забезпечуються прийнятим у 1992 р. комплексним Законом “Про природно-заповідний фонд України”. До природно-заповідного фонду належать ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об”єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і повністю або частково вилучаються з господарського вжитку для збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загальної екологічної рівноваги і фонового забезпечення моніторингу навколишнього природного середовища. В залежності від функціональних особливостей заповідні території поділяються на природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам”ятки природи, заповідні урочища,ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам”ятки садово-паркового мистецтва. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. З цією метою законодавством встановлено особливий режим його охорони, відтворення і використання. Згідно з законодавством охороні підлягають також курортні та лікувальн

ЛЕКЦІЯ 17

ПЛАН

3. Екологічна експертиза, її мета і завдання.

4. Обов’язкові питання, які підлягають перевірці при проведенні екологічної експертизи.