Практичне заняття 14

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ РИКЕТСІЯМИ, ХЛАМІДІЯМИ, МІКОПЛАЗМАМИ

Мета заняття:

— знати особливості взяття патологічного матеріалу на до­слідження та його транспортування до бактеріологічної лабораторії, оформлення супровідної документації;

— знати методи мікробіологічної діагностики. Оснащення: таблиці, заздалегідь поставлена PAP.

План

1. Вивчення методів мікробіологічної діагностики висипно­го тифу.

2. Ознайомлення з методикою проведення PAP для діагнос­тики висипного тифу.

3. Вивчення методів мікробіологічної діагностики хламіді-озів.

4. Вивчення методів мікробіологічної діагностики міко-плазмозів.

Хід заняття

1. Вивчення методів мікробіологічної діагностики висипного тифу

Завдання 1. Вивчіть методи мікробіологічної діагности­ки епідемічного висипного тифу.

Діагностику епідемічного висипного тифу і хвороби Брилля проводять з урахуванням комплексу клініко-епідеміологічних даних, результатів серологічного дослідження крові хворого з антигеном рикетсій Провачека, а також даних анамнезу про перенесення в минулому епідемічного висипного тифу.

У діагностиці епідемічного висипного тифу та хвороби Брилля вирішальними є серологічні дослідження. Антитіла накопичуються наприкінці 1-го — на початку 2-го тижня за­хворювання. Основними серологічними реакціями є: реакція аглютинації рикетсій — PAP, РЗК, РИГА, реакція непрямої імунофлюоресценції — РНІФ.

у PAP. Антитіла до рикетсій Провачека виявляють з 5—7-го дня хвороби. З 2-го тижня їх виявляють у всіх хворих у висо­ких титрах (1:160 — 1:640). У період реконвалесценції титр аглютинуючих антитіл зменшується. Анамнестична реакція аглютинації через 1 рік і більше зберігається у низьких титрах (1:10 — 1:20). Діагностичним титром PAP при одноразовій по­становці вважають 1:40 у разі використання антигену з рикет­сій, накопичуваних за методом Вейгля (у кишках вошей), та 1:160 — у разі використання антигену із рикетсій, накопичува­них у курячих ембріонах.

РЗК — суворо специфічна і високочутлива. Антитіла визна­чаються з 5—7-ї доби у 48 % хворих, на 2-му тижні — у 96 %, а на 3-му тижні — у 100 %. РЗК зберігається позитивною протя­гом багатьох років, навіть десятиліть після перенесеної інфек­ції. Реакцію використовують для ретроспективних досліджень під час пошуків джерел інфекції, а також для виявлення імуно­логічної структури населення відносно висипного тифу. У разі виявлення активної форми інфекції діагностичний титр РЗК становить 1:160, у разі ретроспективної діагностики — 1:10.

РНГА, на відміну від РЗК, позитивна тільки протягом ак­тивної фази висипнотифозної інфекції і в найближчі строки ре­конвалесценції (до 6 міс).

За допомогою РНГА визначають свіжі або порівняно недавні форми захворювання. Реакція вважається специфічною у роз­веденні 1:100, надійний діагностичний титр становить 1:1000. У хворих на висипний тиф гемаглютиніни визначаються пере­важно у високих титрах — 1:1000 — 1:25 000 і вище.

РНІФ — високочутлива і високоспецифічна. На 5—7-у добу хвороби антитіла визначаються у високих титрах: 1:320 — 1:1230, на 10—15-у добу титр антитіл збільшується до 1:2560 — 1:10 240. РНІФ у низьких титрах зберігається багато років і навіть десятиліть, тому її застосовують для визначення го­строї форми інфекції, ретроспективної діагностики і виявлен­ня імунологічної структури населення, а також для визначен­ня класів імуноглобулінів під час проведення диференціальної діагностики епідемічної форми хвороби і хвороби Брилля. Для хвороби Брилля як рецидивної форми хвороби характерно на­копичення IgG із самого початку хвороби. Для епідемічної фор­ми хвороби характерно, що спочатку накопичуються IgM. Але ці дослідження характерні тільки до 19-го дня хвороби, тому що у більш пізні строки IgG накопичуються як при хворобі Брилля, так і при епідемічній формі хвороби.

Ці серологічні реакції бувають позитивними і при атипових формах висипного тифу, коли клінічно діагностувати висип­ний тиф неможливо. У динаміці титри антитіл підвищуються до максимуму наприкінці 2-го тижня (14—15 днів), тому дослі­дження сироватки крові проводять на 6—7-у добу хвороби і по­вторно через 3—5 діб. У деяких хворих спостерігається "випа­дання" окремих серологічних реакцій, тому дослідження слід проводити паралельно в двох серологічних реакціях одночасно: PAP і РЗК або PAP і РИГА.

У разі застосування антибіотиків широкого спектра дії (те­трацикліну, рифампіцину) в ранні строки хвороби може спо­стерігатися зниження титрів антитіл або запізнення їх появи.

Завдання 2. Ознайомтеся з методами мікробіологічної діагностики ендемічного висипного тифу.

Для діагностики ендемічного висипного тифу використо­вують серологічний і біологічний методи. Для серологічної діагностики використовують PAP і РЗК. їх ставлять так само, як і відповідні реакції при епідемічному висипному тифі, але використовують діагностикум, виготовлений із R. typhi. Ці реакції дають змогу діагностувати ендемічний висипний тиф і провести диференціацію ендемічного й епідемічного висип­ного тифу.

Біологічний метод здебільшого використовують для дифе­ренціації епідемічного й ендемічного висипного тифу. Кров'ю хворого заражають самців морської свинки внутрішньооче-ревинно. Рикетсії Провачека спричинюють у них гарачку, а R. typhi — скротальний феномен (рикетсійний періорхіт).

2. Ознайомлення з методикою проведення PAP для діагностики висипного тифу

Завдання 3. Ознайомтеся з методикою проведення PAP для діагностики висипного тифу.

Реакція аглютинації з рикетсійним антигеном ставиться аналогічно до інших розгорнутих реакцій аглютинації.

Облік результату реакції проводять без збовтування пробі­рок за системою чотирьох плюсів (від ++++ до -).

3. Вивчення методів мікробіологічної діагностики хламідіозів

Завдання 4. Ознайомтеся з методами мікробіологічної діагностики хламідіозів.

Оптимальними ділянками для розмноження хламідій є циліндрічний епітелій сечостатевих органів: у чоловіків — передній відділ сечівника на глибині 2,5—4 см, у жінок — се­чівник і слизова оболонка каналу шийки матки на глибині 1,5 см. Зскрібки зі слизових оболонок сечостатевого каналу у чоловіків відбирають одноразовим зондом (щіточкою, ложеч­кою Фолькмана або жолобуватим зондом) обертальним рухом на відстані 2—4 см у ділянці човноподібної ямки. Напередодні допускається провокація (гостра їжа, алкоголь), за 4—5 год до взяття матеріалу пацієнту слід утримуватись від випускання сечі. У жінок матеріал відбирають перед або не раніше ніж че­рез 14 діб після менструації. Зскрібки беруть після вилучення слизової пробки із піхвової частини шийки матки, а також із сечостатевого каналу на глибині 0,5—1,5 см. Інструменти для взяття проб обережно вводять у цервікальний канал, не торка­ючись стінки піхви, і легким рухом (не до крові!) відбирають матеріал. Зскрібок із кон'юнктиви (верхньої і нижньої повік) беруть затупленим очним скальпелем після анестезії 0,5 % роз­чином дикаїну. Зскрібки з носових ходів відбирають зондами або ватним тампоном. Досліджують також матеріали, отримані під час діагностичних пункцій, біопсій, хірургічним шляхом, а також секрети статевих залоз, кров, синовіальну рідину су­глобів, змиви з бронхів. Для діагностики використовують мі­кроскопічний, бактеріологічний, серологічний, алергійний і молекулярно-генетичний методи.

Мікроскопічний метод. Одразу після взяття матеріал обер­тальними рухами наносять на поверхню ямки чистого знежи­реного предметного скла так, щоб усі боки тампона торкалися поверхні скла. Мазок висушують на повітрі протягом 20—30 хв і фіксують холодним (4 °С) абсолютним хімічно чистим ацето­ном упродовж 5—10 хв. Мазок фарбують за Романовським— Гімзою. В уражених клітинах виявляють цитоплазматичні включення, що утворюються хламідіями. Це зернисті структу­ри, що містять збудника на різних етапах його розмноження. Включення, що містять ретикулярні тільця, забарвлюються в синьо-фіолетовий колір, елементарні тільця (зрілі) — в рожево-червоний.

Одним із найбільш доказових, але і трудомістких є культу-ральний метод (бактеріологічний). Його проводять тільки в спеціалізованих лабораторіях. Для виділення хламідій вико­ристовують культуру клітин НеЬа-229, ВНК-21 у вигляді моно-шару на покрівному склі. Інкубують матеріал за 37 °С протягом 48—72 год. Збудника виявляють під мікроскопом у разі фарбу­вання препарату за Романовським—Гімзою.

Серологічний метод використовують для виявлення анти­тіл у РНІФ, ІФА, РЗК, РИГА.

Для проведення молекулярно-генетичного дослідження використовують ДНК-зондову гібридизацію та ЛПР.

Розроблені і застосовуються імунохроматографічні експрес-методи. Тривалість аналізу становить 10—ЗО хв, але чутли­вість і специфічність експрес-аналізів набагато нижча від тра­диційних.

4. Вивчення методів мікробіологічної діагностики мікоплазмозів

' Завдання 5. Вивчіть методи мікробіологічної діагности­ки мікоплазмозів.

Для дослідження відбирають мокротиння, змиви з бронхів, кров, спинномозкову рідину, а також матеріал із сечостатевих органів. Використовують бактеріологічний і серологічний мето­ди діагностики. Під час бактеріологічного методу посіви ви­конують у рідке і на щільне спеціальні для мікоплазм поживні середовища. Посіви інкубують за температури 36,5—37 °С про­тягом 24—48 год. Результат вважають позитивним, якщо після закінчення терміну інкубації колір середовища змінюється від жовтого до рожевого за відсутності каламуті. На щільному по­живному середовищі (це саме рідке середовище + агар) посіви інкубують 5 діб в умовах підвищеного вмісту С0₂. Колонії роз­глядають під мікроскопом (об'єктив х40).

Виділену культуру ідентифікують за культуральними, мор­фологічними та біохімічними властивостями. Для їх типуван-ня використовують реакції пригнічення росту або метаболізму специфічними імунними сироватками.

Для виявлення мікоплазм у спермі використовують реак­цію імунофлюоресценції.

Для серологічного методу діагностики використовують ІФА, реакцію агрегат-гемаглютинації (РАГА), РПГА.

Контрольні запитання

1. Які методи мікробіологічного дослідження найбільш до­стовірні для підтвердження діагнозу "висипний тиф"?

2. Яке значення має використання різних серологічних реакцій для діагностики висипного тифу?

3. Які серологічні реакції можна використати для ретро­спективної діагностики і для виявлення імунологічної структури населення відносно висипного тифу?

4. Яку серологічну реакцію можна використати для визна­чення класів імуноглобулінів?

5. З якою метою визначають окремо ІцМ і І§0?

6. Чому для діагностики висипного тифу слід проводити паралельно щонайменше дві серологічні реакції, а не обмежуватися однією?

7. Які методи використовують для диференціальної діа­гностики епідемічного й ендемічного висипного тифу?

8. Який матеріал і як відбирають на дослідження при хла-мідіозах?

9. Які методи використовують для діагностики хламідіозів?
10. Який матеріал відбирають і якими методами його дослі-
джують при мікоплазмозах?

Тести

1. Рикетсії зазвичай не розмножуються:

а) у курячому ембріоні;

б) на поживних середовищах;

в) у культурі клітин;

г) в організмі тварин.

2. Епідемічний висипний тиф передається шляхом:

а) трансмісивним;

б) повітряно-краплинним;

в) аліментарним;

г) водним.

3. Запалення легень можуть спричинити:

а) М. pneumoniae;

б) U. urealyticum;

в) М. hominis.

4. Інфекційна форма хламідій:

а) елементарні тільця;

б) ініціальні тільця;

в) проміжні тільця.

5. Хвороба Бриля—Цинссера розвивається після:

а) вторинного зараження до одужання;

б) вторинного зараження після одужання;

в) після одужання без додаткового зараження;

г) у період реконвалесценції.

Ситуаційні задачі

1. Після зараження самця морської свинки кров'ю хворого з підозрою на висипний тиф у тварини розвинувся періорхіт. Який висновок слід зробити і які дослідження провести для уточнення діагнозу?

2. Для діагностики висипного тифу використовують РАР. Під час постановки реакції на 6-й день після захворювання титр сироватки становив 1:80, через 10 діб — 1:640. У скільки разів збільшився титр сироватки? Чи підтвердився діагноз?

Домашнє завдання

Підготуйтесь до практичного заняття 15.

Рекомендації щодо самопідготовки до практичного

заняття 15

1. Ознайомтеся з темою і метою практичного заняття, за­пишіть у щоденнику тему і план заняття.

2. Вивчіть теоретичний матеріал (див. підручник, с. 359— 407; практикум, с. 164—178).

Практичне заняття 15 ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ

Мета заняття:

— знати методи культивування вірусів;

) — знати особливості взяття патологічного матеріалу для до­слідження та його транспортування до вірусологічної ла­бораторії;

— уміти відбирати патологічний матеріал для досліджен­ня;

— уміти оформляти супровідну документацію;

— знати препарати для специфічного лікування та профі­лактики вірусних інфекцій.

Оснащення: таблиці, відеофільм (по можливості), екскурсія до вірусологічної лабораторії (по можливості), розчин Хенк-са, розлитий у пробірки по 0,5 см³, стерильні сухі тампони для носа і зіва, стерильні шпателі для зіва, клейка стрічка, блан­ки направлень, пастикові пакети різного розміру, враховуючи розмір пробірок, вата, термоізолюючий контейнер, пакет для направлень, препарати для специфічної профілактики і ліку­вання вірусних інфекцій.

План

1. Ознайомлення з методами культивування вірусів, їх ін­дикації та ідентифікації.

2. Ознайомлення з методами взяття матеріалу при вірусних інфекціях, упаковкою та умовами його транспортування до лабораторії.

3. Відбір вірусовмісного матеріалу при ГРВІ, підготовка його до транспортування.

4. Вивчення препаратів для специфічної профілактики і лі­кування вірусних інфекцій.

Хід заняття

1. Ознайомлення з методами культивування вірусів,

їх індикації та ідентифікації Завдання 1. Ознайомтеся з методами культивування ві­русів, їх індикації та ідентифікації.

Культивування вірусів у вірусологічних лабораторіях про­водять з метою виділення їх з клінічного матеріалу і подальшої ідентифікації, а також для культивування лабораторних шта­мів збудника, приготування діагностичних препаратів та отри­мання вакцин.

Виділення вірусів потребує багато часу (2—4 тиж) і значних матеріальних витрат.

Для культивування вірусів у сучасних вірусологічних лабо­раторіях використовують культури клітин і курячі ембріони.

Виділення вірусів на культурах клітин. Культури клітин бувають первинно-трипсинізовані (первинні), перещеплювані та диплоїдні.

\] Первинні культури клітин отримують із тканин людини чи тварини. Для цього шматочки тканин або цілі органи вміщують у 0,25 % розчин трипсину за температури 37 °С і перемішують на магнітній мішалці. Трипсин розщеплює міжклітинну тка­нину, внаслідок чого тканина або орган розпадається на окремі клітини, тому їх ще називають первинно-трипсинізованими. Через кожні 20—ЗО хв завис клітин відділяють у центрифужні пробірки. Після центрифугування трипсин зливають, а до клі­тин додають поживне середовище, в якому клітини зберігають свою життєздатність. Ці культури клітин можуть розмножува­тися in vitro, зазнають близько 10 поділів, а потім гинуть. Для отримання первинних клітин найчастіше використовують нир­ки ембріона людини (клітини називають НЕЛ), нирки макаки-резус, африканської зеленої мавпи, ембріона свині, фіброблас­ти курячих ембріонів.

0 Перещеплювані культури клітин — це клітини одного типу, що набули здатності до необмеженого росту. їх отриму­ють із пухлин або з нормальних тканин людей чи тварин, що мають змінений каріотип. Практичні лабораторії отримують перещеплювані клітинні лінії від центральних банків клітин­них культур науково-дослідних інститутів. Із перещеплюва­них клітинних культур найчастіше використовують такі: HeLa (клітини, отримані з тканин карциноми шийки матки), Нер-2 (із карциноми гортані), KB (із карциноми ротової порожнини), RH (з нирок ембріона людини), Vero (з нирок зеленої мавпи), MDCK (з нирок собаки), SIRC (клітини рогівки кролика).

Диплоїдні клітини — це клітини одного типу, які здатні ви­тримувати in vitro близько 100 поділів, зберігаючи при цьому вихідний диплоїдний набір хромосом.

За визначенням Міжнародного комітету з культур клітин, штамом диплоїдних клітин називається морфологічно однорід­на популяція клітин, стабілізована в процесі культивування in vitro, яка має обмежений термін життя і характеризується трьома фазами (фаза стабілізації, активного росту і старіння), зберігає у процесі пасивування каріотип, властивий вихідній тканині, вільна від контамінантів (забруднення будь-якими мікроорганізмами) і не має онкогенної активності. їх отриму­ють із ембріона людини. Ці культури надзвичайно вибагливі до умов культивування, тому їх рідко застосовують у практиці вірусологічних лабораторій. їх використовують здебільшого у виробництві вакцин.

Для отримання культур клітин застосовують поживні се­редовища. Вони бувають ростові та підтримувальні.

Ростові середовища сприяють розмноженню клітин, їх швидкому росту і утворенню добре сформованих моношарів. Для їх виготовлення використовують стандартні середовища Ігла, Ігла MEM, подвійне середовище 199 та ін. Ці середовища містять оптимальний набір амінокислот, солей, вітамінів, не­обхідних для підтримання життєдіяльності клітин. До них до­дають 10 % інактивованої стерильної сироватки крові великої рогатої худоби чи ембріональної телячої сироватки.

Підтримувальні середовища використовують для підтри­мання життєдіяльності клітин в уже сформованому моношарі з метою забезпечення умов для репродукції вірусів. Для цього використовують ті самі стандартні середовища, але без сиро­ватки, або додають її не більше ніж 2 % . Для пригнічення росту бактерій і цвільових грибів у середовища безпосередньо перед їх використанням додають антибіотики: пеніцилін, стрептомі­цин (по 100 мкг/см³).

Клітинні культури використовують у вигляді суспензії або моношару на поверхні скла у флаконах, матрацах, пробірках. Для отримання моношару у стерильний посуд вносять певний об'єм (залежно від розміру посуду) суспензії клітин, додають середовище росту і ставлять у термостат за температури 37 °С. Формування моношару відбувається протягом 48 год. Потім середовище росту видаляють, моношар промивають розчином Хенкса (це збалансований сольовий розчин, який використову­ють для виготовлення поживних середовищ росту і підтриму-вальних середовищ, а також для промивання клітин, тканин і для транспортування вірусовмісного патологічного матеріалу). Потім вносять 0,1 чи 0,2 см³ (залежно від розміру посуду) ніру совмісного матеріалу і витримують у термостаті за температури 37 °С 1—2 год для адсорбції вірусу на клітинах. Після цього до­сліджуваний матеріал зливають, моношар промивають розчи­ном Хенкса для видалення токсичних компонентів, заливають підтримувальним середовищем і витримують у термостаті за температури 37 °С 7—17 діб до визначення результатів.

Індикацію вірусів у культурі клітин здійснюють на підставі змін, що виникають у процесі їх репродукції. До таких змін на­лежать:

1. Цитопатична дія (ЦПД) — це морфологічні зміни, що виникли після взаємодії вірусу і клітин. Виділяють три основних види змін: утворення синцитіїв і симпластів (гігантських багатоядерних клітин) унаслідок злиття ци­топлазми багатьох клітин; круглоклітинну дегенерацію (ущільнення, зморщування, деструкція клітин), що ви­никає внаслідок втрати міжклітинних зв'язків; розви­ток вогнищ клітинної проліферації, які складаються з декількох шарів клітин.

2. Утворення внутрішньоядерних (віруси герпесу, аденові­руси) або цитоплазматичних (віруси сказу, грипу, віспи) включень.

3. Бляшкоутворення — здатність вірусів локально розмно­жуватися у клітинній культурі, руйнувати сусідні кліти­ни і формувати у моношарі дефекти — вірусні бляшки. Кожна бляшка — це результат розмноження одного ві-ріону, за кількістю бляшок можна визначити інфекційну активність вірусУ.

4. Реакція гемадсорбції — це здатність інфікованих вірусом клітин адсорбувати на своїй поверхні еритроцити (пара-міксовіруси).

5. Кольорова проба — це зміна кольору індикатора середо­вища під час розмноження культури клітин і збереження його кольору у разі загибелі культури клітин при репро­дукції в них вірусу.

6. Інтерференція — пригнічення цитопатичної дії одного ві­русу під впливом іншого.

Причиною інтерференції є неспроможність вірусу проника­ти у клітину, заражену іншим видом вірусу.

Виділення вірусів на курячих ембріонах (мал. 9). Перева­гою курячих ембріонів є їх доступність для будь-якої вірусоло­гічної лабораторії, порівняна дешевизна і простота в роботі.

Використовують курячі ембріони (КЕ) віком від 5 до 12— 14 діб. Вік ембріонів, спосіб їх зараження та термін отриман­ня максимальної кількості вірусів залежать від біологічних властивостей вірусів і їх тропізму. Перед зараженням курячі яйця витримують у термостаті за температури 37 °С і 60—70 % відносної вологості (у термостат ставлять лотки з водою). Щоб ембріональні оболонки не злипалися, яйця в термостаті повер­тають кілька разів на добу. Через деякий час, коли розів'ються ембріони, яйця овоскопують для визначення життєздатності ембріонів. Показником їх життєздатності є наявність самостій­них рухів, добре виражений судинний малюнок, пульсація су­дин. Під час овоскопії на шкаралупі роблять позначки (межу повітряного мішка, місце розміщення ембріона — "темне око" ембріона тощо). Існує декілька способів зараження курячого ембріона: у амніотичну й алантоїсну порожнини, у жовтковий міхур, на хоріоналантоїсну оболонку.

Перед зараженням шкаралупу яйця протирають запаленим спиртовим тампоном і 2 % спиртовим розчином йоду. Стериль­ною голкою для внутрішньом'язових ін'єкцій у шкаралупі ро­блять прокол і вводять у ембріон 0,1—0,2 см³ досліджуваного матеріалу. Для дослідження одного виду матеріалу зараяшють не менше ніж 4 курячих ембріони. Отвір від голки закривають парафіном або лейкопластиром. Після зараження ембріони інкубують у термостаті, розміщуючи їх тупим кінцем догори. Температура і тривалість інкубації залежить від біологічних властивостей вірусу. Після закінчення інкубації ембріони охо­лоджують для максимального звуження кровоносних судин: за температури -10...-18 °С протягом 1—2 год або при 4 °С протя­гом 16—18 год.

Розтин курячого ембріона проводять у стерильних умовах. Охолоджені яйця вміщують на підставку тупим кінцем догори, дезінфікують шкаралупу спиртом і розчином йоду, потім вирі­зають у ній отвір над повітряним простором вище за позначену його межу. Ідентифікацію вірусу проводять лише за допомогою серологічних реакцій. Для цього використовують реакцію ІФА, PIA, РГГА, PH, РЗК та ін.

2. Ознайомлення з методами взяття матеріалу при вірусних інфекціях,|упаковкою та умовами його транспортування

до лабораторії

Завдання 2. Ознайомтеся з методами взяття матеріа­лу при вірусних інфекціях.

Важливою умовою успішного виділення вірусу є правиль­ний відбір патологічного матеріалу і транспортування його до лабораторії. Відбирати матеріал слід у найбільш ранні строки після початку захворювання (при грипі — у перші 2 доби; в осіб, які контактували з хворим, — до появи у них симптомів інфекції; секційний матеріал — відразу після констатування факту смерті хворого). Під час відбору проб слід дотримуватися правил асептики та техніки безпеки.

Під час проведення маніпуляцій, які супроводжуються по­рушенням цілості шкіри та слизових оболонок, лабораторних досліджень, оброблення інструментарію і білизни, прибирання, розтину трупів тощо медичні працівники і технічний персонал користуються засобами індивідуального захисту (хірургічними халатами, гумовими рукавичками, масками, а в разі потреби — захисним екраном, непромокальними фартухами, нарукав­никами, окулярами). Ці дії дають змогу уникнути контакту шкіри та слизових оболонок працівника з кров'ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнта.

Матеріал відбирають у стерильний посуд. Для цього вико­ристовують пробірки з кришками, що загвинчуються. Для за­побігання забрудненню матеріалу бактеріальною мікрофлорою його відбирають в умовах, що максимально наближені до сте­рильних. Щоб запобігти підсиханню матеріалу й інактивації збудника, проби рекомендують вміщувати у транспортувальне середовище для вірусів (ВТС). До складу ВТС входять: розчин Хенкса (рН 7,4), захисний стабілізуючий агент — сироватко­вий альбумін великої рогатої худоби, пеніцилін, стрептоміцин і індикатор — феноловий червоний. Тип проби визначається ха­рактером захворювання, тропністю збудника до певних органів і систем та періодом перебігу інфекційного процесу. При ГРВІ відбирають назофарингеальні зразки, що містять циліндрич­ні епітеліальні клітини носа і ротоглотки. Назофарингеальні зразки можна взяти одним із трьох способів: полосканням, ас­пірацією або за допомогою тампона. Під час полоскання хворо­му рекомендують старанно прополоскати горло 15—20 см³ роз­чину Хенкса або середовища 199, Ігла протягом 1 хв і зібрати змив у стерильний флакон. Для полоскання можна використа­ти стерильний забуферений ізотонічний розчин натрію хлори­ду, а потім внести його у ВТС.

Під час аспірації шприцом через надітий на нього тонкий гумовий зонд у ніс вводять декілька сантиметрів кубічних сте­рильного ізотонічного розчину натрію хлориду, потім цю ріди­ну відсмоктують, вміщують у центрифужну пробірку з ВТС і загвинчують кришку пробірки.

Найчастіше матеріал відбирають за допомогою тампона. Для цього треба мати для одного хворого 2 стерильних сухих ватних (або марлевих) тампони окремо для носа та для ротоглот­ки. Перед взяттям матеріалу проводять маркірування пробірок з транспортувальним середовищем для вірусів. Спочатку ніс звільняють від слизу. Потім сухий стерильний тампон вводять у порожнину носа хворого по зовнішній стінці, злегка опуска­ють донизу, вводять у нижній носовий хід на глибину 2—3 см, натискають тампоном на зовнішню стінку носа і обертовим ру­хом знімають десквамований епітелій (епітелій, що злущується з поверхні тканини). Потім тампон опускають у пробірку з 2 см³ середовища ВТС або фосфатного буферного розчину. Другим сте­рильним тампоном протирають слизову оболонку задньої стінки глотки (докладаючи зусиль, щоб зняти частину епітеліальних клітин). Тампон вміщують у ту саму пробірку з ВТС, закрива­ють пробкою і маркірують. Пробірку з матеріалом охолоджують у холодильнику до 4 °С і доставляють до лабораторії в термосі з льодом, не допускаючи заморожування (при грипі — не пізні­ше 4 год). У лабораторії ВТС центрифугують 20 хв при 2—3 тис. об/хв і за температури 4 °С. Надосадову рідину використовують для зараження курячих ембріонів і культур клітин, а осад — для проведення імунофлюоресцентної мікроскопії.

Інший патологічний матеріал відбирають переважно за за­гальноприйнятими методиками, але є деякі особливості.

Спинномозкову рідину відбирають у кількості 1—2 см³, до­мішки еритроцитів і інших клітинний елементів видаляють центрифугуванням, віруси виділяють з надосадової рідини.

Проби калу відбирають у стерильні флакони з-під пеніцилі­ну, масою 8—10 г (розміром з кісточку сливи). Флакони щільно закривають гумовими пробками. Отримані фекалії розводять розчином Хенкса у співвідношенні 1:10. Для отримання рів­номірної суспензії флакон загортають у серветку, яка змочена 70 % розчином етилового спирту, струшують протягом 3—5 хв і центрифугують. Для виділення вірусу відбирають надосадову рідину. Якщо матеріал відбирають ректальним тампоном, його попередньо змочують у ВТС, вводять у пряму кишку оберталь­ним рухом. Після взяття матеріалу тампон вміщують у пробір­ку з ВТС, відмивають, віджимають і занурюють у дезінфекцій­ний розчин. Отриману завись у пробірці обробляють так само, як суспензію калу.

Кров на вірусологічне дослідження беруть із вени в об'ємі 5—10 см³, краще під час гарячки. Для запобігання згортанню кров дефібринують (струшують зі скляними паличками або до­дають 1 МО гепарину на 1 см³ крові). Нерозведену кров не замо-роясують і антибіотики не додають.

Кров на серологічне дослідження беруть у об'ємі 3—5 см³. Для отримання парних сироваток кров беруть з інтервалом 12—14 діб: першу пробу на початку захворювання, другу — че­рез 2 тиж. Для отримання сироватки кров поміщають у термо­стат за 37 °С, утворений згусток відділяють від стінок пробірки скляною паличкою або пастерівською піпеткою. Для збільшен­ня виходу сироватки пробірки із кров'ю, що згорнулася, став­лять у холодильник за температури 4 °С на 18—24 год. Для ви­далення решти домішок кров центрифугують, потім сироватку переносять у стерильну пробірку і зберігають у замороженому стані до отримання другої проби. Дві проби сироватки дослі­джують одночасно.

Сеча. Збирають середню порцію сечі в об'ємі 10 см³, охоло­джують до 4 °С, центрифугують, надосадову рідину виливають у дезінфекційний розчин, а осад вміщують в 1 см³ ВТС. Осад у ВТС зберігають за 4 °С протягом не більше ніж 48 год перед до­ставкою до лабораторії. В іншому випадку його заморожують у ВТС за —70 °С і відправляють у пакетах із сухим льодом.

Рідину із серозних оболонок беруть в об'ємі 2 см³. Для виді­лення вірусів її використовують відразу (додаткового оброблен­ня не потребує) або зберігають замороженою.

Мазок із кон'юнктиви беруть сухим стерильним тампоном і вміщують у ВТС. Після центрифугування використовують від­разу або зберігають замороженим.

Вміст везикул. Поверхню шкіри обробляють ефіром або аце­тоном. Вміст везикул відсмоктують шприцом із тонкою голкою і переносять у ВТС. Іноді везикули розтинають і вміст відбира­ють стерильним ватним тампоном, який вміщують у ВТС.

Секційний матеріал відбирають у найбільш ранній термін після смерті хворого. Щоб уникнути контамінації матеріалу бактеріальною мікрофлорою, матеріал відбирають у певній по­слідовності. Спочатку беруть проби позапорожнинних тканин (лімфатичні вузли, мозок), потім тканини грудної порожни­ни (до початку розтину черевної порожнини) і в останню чер­гу — з черевної порожнини. Шматочки тканин масою 1—3 г поміщають у окремі стерильні флакони. Отримані шматочки тканин розтирають у стерильній ступці з додаванням стериль­ного піску, додають розчин Хенкса у співвідношенні 1:10, цен­трифугують. До освітленої рідини додають антибіотики і ви­користовують для виділення вірусів негайно або зберігають за температури 20 °С.

На санітарно-вірусологічне дослідження відбирають мате­ріал з довкілля: ґрунт, воду, молоко і молочні продукти, овочі, фрукти, а також тварин, в організмі яких можуть перебувати віруси (кліщі, молюски, риба тощо). Здійснення вірусологічно­го нагляду за об'єктами навколишнього середовища потрібне для визначення інтенсивності циркуляції вірусів на певній те­риторії, їх типового складу, оцінки ефективності роботи щодо оздоровлення навколишнього середовища.

Завдання 3. Ознайомтеся з упаковкою та умовами тран­спортування вірусовмісного матеріалу до лабораторії.

Для транспортування до вірусологічної лабораторії віру­совмісний матеріал упаковують у пробірки, які щільно закри­вають кришками, що закручуються. Крім того, верх пробір­ки разом із кришкою заклеюють водонепроникною клейкою стрічкою або лейкопластирем. Цю пробірку потім поміщають у пластиковий пакет разом із невеликою кількістю адсорбівного матеріалу (наприклад, ватою). Пластиковий пакет закривають на "замок" або заклеюють чи запаюють.

Всі матеріали мають бути двічі упаковані, тому підготов­лені пакети поміщають у пластикові пакети більшого розміру. Якщо від одного пацієнта відбирають декілька зразків, їх паку­ють окремо у пакети меншого розміру, а потім всі зразки можна помістити в пакет більшого розміру. Зразки, отримані від різ­них пацієнтів, пакують окремо в різні пакети більшого розмі­ру. Зразки, що упаковані у 2 пластикових пакети, поміщають у пластиковий транспортний контейнер і закривають криш­кою, що закручується. Верхню частину контейнера і кришку заклеюють лейкопластиром. Двічі упаковані зразки від одно­го чи різних пацієнтів транспортують в одному пластиковому контейнері. У цей контейнер також поміщають адсорбівний матеріал. Направлення приклеюють до зовнішньої стінки кон­тейнера (мал. 10).

Щільно закриті, із заклеєними кришками контейнери помі­щають у термоізолюючий контейнер, який пристосований для транспортування біологічних матеріалів (мал. 11).

Упаковка зразків має повністю відповідати спеціальній інструкції міжнародного агентства ІАТА № 650 з упаковки і транспортування небезпечних вантажів.

У термоізолюючому контейнері мають знаходитися заморо­жені холодильні елементи або інші пластикові пакети з льодом

(але не з сухим льодом!). Його також заклеюють широкою клей­кою стрічкою. На термоізолюючому контейнері вказують ім'я та адресу відправника, ім'я та адресу отримувача, а також інші необхідні та застерігальні надписи.

3. Проведення взяття вірусовмісного матеріалу при ГРВІ, підготовка його до транспортування

Завдання 4. Проведіть взяття вірусовмісного матеріалу при ГРВІ, підготуйте його до транспортування.

Алгоритм "Взяття назофарингеальних зразків при го­стрій респіраторній вірусній інфекції":

— поставте у штатив 1 пробірку з розчином Хенкса і 2 про­бірки із сухими стерильними тампонами;

-— підпишіть на пробірках (з розчином Хенкса) номер аналі­зу, на тампонах — номер аналізу та місце взяття матеріа­лу: "Н" (ніс) чи "З" (зів);

— запропонуйте хворому звільнити ніс від слизу;

<с------------------- в*-------------- ч \

Ім'я та адреса відправника

Ім'я та адреса отримувача

\

Зразки для діагностики

Упаковано у відповідності з інструкцією ІАТА № 650

Мал. 11. Зовнішній термоізолюючий контейнер

— уведіть тампон у порожнину носа хворого на глибину 2—3 см і, натискаючи із зусиллям на зовнішню стінку носа, обертовим рухом зніміть десквамований епітелій;

— уведіть цей тампон в інший носовий хід і візьміть матері­ал таким самим способом;

— опустіть тампон у розчин Хенкса, ретельно його відмийте і відіжміть об стінки пробірки; закрийте її пробкою;

— тампон помістіть у пробірку, на якій зазначено "Н";

— запропонуйте хворому широко відкрити рота;

— натисніть стерильним шпателем на корінь язика;

— візьміть другим тампоном матеріал із задньої стінки глотки;

— опустіть тампон у ту саму пробірку з розчином Хенкса, відмийте його і відіжміть об стінки цієї пробірки; тампон опустіть у пробірку, на якій зазначено "З"; закрийте її пробкою;

— заклейте пробку і верхню частину пробірки із середови­щем Хенкса клейкою стрічкою;

— заповніть направлення.

Алгоритм "Підготовка матеріалу для транспортування до лабораторії":

— помістіть пробірку разом із шматочком вати у пластико-вий пакет меншого розміру;

— помістіть зразок від одного обстежуваного у пластиковий пакет більшого розміру;

— помістіть пакети у термоізолюючий контейнер, обкладіть їх ватою;

— закрийте щільно контейнер, заклейте кришку і верхню частину контейнера клейкою стрічкою;

— покладіть направлення в окремий пластиковий пакет, прикріпіть його до контейнера.

4. Вивчення препаратів для специфічної профілактики і лікування вірусних інфекцій

Завдання 5. Вивчіть препарати, які використовують для специфічної профілактики і лікування вірусних інфекцій.

Розгляньте препарати, визначте принципи використання, а також їх придатність до використання.

Контрольні запитання

1. З якою метою проводять культивування вірусів?

2. Які методи культивування вірусів використовують у су­часних вірусологічних лабораторіях?

3. Що таке первинні (або первинно-трипсинізовані) культу­ри клітин? Як їх отримують?

4. Що таке перещеплювані культури клітин? З чого їх отри­мують?

5. Що таке диплоїдні клітини? У якому разі їх використо­вують?

6. Які середовища використовують для вирощування куль­тур клітин і підтримання їх життєдіяльності?

7. Як проводять зараження культури клітин вірусами? За якими ознаками проводять індикацію й ідентифікацію вірусів у культурі клітин?

8. Як проводять виділення вірусів на курячих ембріонах?

9. Яких правил слід дотримуватися під час відбору проб на вірусологічне дослідження?

10. Який патологічний матеріал відбирають для мікробіо­логічного дослідження при вірусних інфекціях?

11. Якими методами відбирають назофарингєальні зразки?

12. Яке середовище використовують для транспортування вірусовмісного матеріалу?

13. Яким вимогам має відповідати упаковка вірусовмісного матеріалу?

14. У яких умовах транспортують і зберігають вірусовміс­ний матеріал?

15. Які препарати використовують для специфічної профі­лактики і лікування вірусних інфекцій?

Тести

1. Метод парних сироваток — це:

а) повторне дослідження сироватки крові хворого, відібра-
ної з інтервалом 1—2 тиж;

б) одночасне дослідження сироватки крові хворого, відібра-
ної з інтервалом 1—2 тиж;

2. Інтерференція вірусів — це:

а) здатність різних вірусів одночасно проникати в еукаріот-
ну клітину;

б) здатність вірусу, що проник у клітину, надавати їй резис-
тентності до проникнення інших вірусів;

в) здатність вірусу, що проник у клітину, полегшувати про-
никнення інших вірусів у цю клітину.

3. Культури клітин, що використовують для репродукції вак-
цинних штамів вірусів:

а) первинно-трипсинізовані;

б) перещеплювані;

в) диплоїд ні.

4. Визначення виду і типу вірусу проводять за:

а) цитопатичною дією;

б) кольоровою пробою;

в) РГА-

г) реакцією нейтралізації.

5. Визначення наявності вірусу в патологічному матеріалі про-
водять за:

а) цитопатичною дією;

б) реакцією ІФА;

в) РГГА;

г) РН.

6. Середовище Ігла використовують для:

а) культивування вірусів;

б) культивування культури клітин.

7. Розчин Хенкса використовують для:

а) культивування вірусів;

б) культивування культури клітин;

в) транспортування вірусовмісного матеріалу.

8. Для транспортування вірусовмісного матеріалу використо-
вують:

а) ВТС;

б) розчин Хенкса;

в) середовище Ігла;

г) всі відповіді правильні.

Ситуаційні задачі

1. Змивом із носоглотки хворого, якому було поставлено діагноз ГРВІ, заразили моношар первинно-трипсинізованих клітин нирок ембріона людини. Через 5 діб інкубації було ви­явлено цитопатичний ефект. Як визначити родину вірусу?

2. Під час профілактичного обстеження на ВІЛ-інфекцію сироватки крові в реакції ІФА виявився позитивний результат. Чи достатньо цього обстеження для остаточного встановлення діагнозу?

3. При вірусних інфекціях у клітинах людей поряд з ядром клітини (тільця Бабеша—Негрі при сказі) або в ядрі клітини (тільця Коудрі при герпесі) виявляються включення. Що вони собою являють? Як їх виявляють? Де враховують?

Домашнє завдання

Підготуйтесь до практичного заняття 16.

Рекомендації щодо самопідготовки до практичного заняття 16

1. Ознайомтеся з темою і метою практичного заняття, за-
пишіть у щоденнику тему і план заняття.

2. Підготуйтеся до модульного контролю з розділу "Спеці-
альна мікробіологія" (див. підручник, с. 190—435; практикум,
с. 93—180).