Краснуха. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Лікування. Профілактика
Краснуха — гостра інфекційна антропонозна хвороба. Механізм передавання краплинний. Характеризується помірною інтоксикацією, гарячкою, дрібноплямистою висипкою, збільшенням лімфовузлів, особливо задньошийних і потиличних.
Етіологія. Вірус належить до родини Togaviridae, роду Rubivirus. Віріон має сферичну форму, містить РНК, чутливий до дії хімічних агентів, інактивується під дією ефіру, формаліну, швидко гине при нагріванні.
Епідеміологія. Захворювання на червону висипку в основному спорадичні, але періодично виникають і епідемічні спалахи. Міжепідемічні інтервали можуть становити 7—12, але частіше 6—9 років. Хворіють переважно діти 3—4 років. Заразний період краснухи довготривалий, особливо, коли сприйнятливі особи тісно контактують із хворими в сім'ях, дитячих дошкільних закладах, школах, казармах. Характерна зимово-весняна сезонність.
Джерелом інфекції є хвора людина, як із маніфестною, так і зі стертою формами червоної висипки, а також хворі в латентний період і період реконвалесценції. Потрібно враховувати те, що у 30—50 % інфікованих хворих червона висилю, перебігає в безсимптомній інапарантній формі. Хворий заразний в останній тиждень інкубаційного періоду і в перший тиждень хвороби. Основним джерелом інфекції є діти, у тому числі й новонароджені, з природженою червоною висипкою, в яких збудника виявляють у сечі, тканинах, спинномозковій рідині і виділяється він з організму протягом 12—18—30 міс. і довше після народження. У 75—80 % дітей з природженою червоною висипкою на 1-му місяці життя вірус виявляють у ротовій частині глотки, носі, спинномозковій рідині, пізніше — у сечі, калі, крові, кістковому мозку.
У 15—50 % жінок існує потенційна небезпека інфікування вірусом краснухи під час вагітності. Ураження плода залежно від терміну вагітності спричинює різні вади його розвитку. Катаракта, вади серця плода розвиваються, якщо відбулося зараження матері в перші 2 міс. вагітності, а ураження ЦНС й органа слуху — на 3—4-му місяці вагітності. У разі хвороби матері в перші 6 тиж. вагітності частота вад у новонароджених становить 56 %, у разі хвороби на 13—16-му тижні вагітності — 6—10 %. Після 16 тиж. вагітності червона висипка не ушкоджує плід. У неонатальний період для природженої червоної висипки характерна тромбоцитопенічна пурпура, жовтяниця з високою білірубінемією, гепатит, гепатоспленомегалія, гемолітична анемія, ураження кісток.
Клінічна картина. Інкубаційний період триває в середньому (18±3) дні, у дорослих — в межах від 10 до 22 днів. Початок хвороби гострий. Продромальний період переважно відсутній і хвороба починається з появи дрібної блідо-рожевої плямисто-папульозної висипки. Спочатку вона з'являється на обличчі, а протягом декількох годин без етапності швидко поширюється на весь тулуб. Тенденції до злиття немає. Більш рясне висипання спостерігають на спині, сідницях, розгинальних поверхнях верхніх кінцівок. Висипання триває протягом 1—3 днів і зникає без пігментації і лущення.
Одночасно з висипкою на шкірі з'являється енантема на слизовій оболонці м'якого піднебіння у вигляді дрібних блідо-рожевих плямок, у деяких хворих — точкові крововиливи на язичку.
Катаральні симптоми (кашель, нежить, незначна ін'єкція судин склер) виражені слабо. Характерним і одним із найраніших симптомів червоної висипки є системне збільшення лімфовузлів, насамперед задньошийних, потиличних, привушних та ін. Цей симптом з'являється ще за 1—3 дні до появи висипки і катаральних явищ. Симптом лімфаденопатії може послужити для раннього виявлення хворих під час епідемічних спалахів у дитячих та інших організованих колективах. Збільшені лімфовузли добре видно, якщо повернути голову в протилежний бік.
У дорослих перебіг краснухи важчий: продромальний період більше виражений і супроводжується катаральними проявами (нежить, біль у глотці, сухий кашель, сльозотеча), болем голови, ознобом, болем у м'язах, безсонням. Продромальний період триває упродовж доби.
У крові в розпал хвороби помірна лейкопенія (3000—4000), лімфоцитоз і збільшення кількості (до 10—20 %) плазматичних клітин. Плазматичні клітини в крові завжди виявляють у перші 10 днів хвороби і протягом наступних декількох тижнів або місяців. Вважають, що наявність цих клітин у поєднанні з гіперплазією лімфоїдної тканини є достовірним симптомом червоної висипки. Може спостерігатися відносний моноцитоз (до 15 % і більше), збільшена ШОЕ.
У 25—30 % хворих червона висипка може мати атиповий перебіг. Стерті, або атипові, форми хвороби характеризуються: а) найлегшими клінічними проявами, ефемерним висипанням, короткочасним субфебрилітетом, незначним збільшенням лімфовузлів, змінами в крові; б) без висипань з якимись іншими проявами хвороби (лімфаденіт, зміни в крові). Безсимптомні форми виявляють переважно у вогнищах хвороби за допомогою серологічних методів.
Перебіг червоної висипки сприятливий, завершується повним одужанням. Ускладнення в дітей трапляються дуже рідко. В основному це артропатії, біль у суглобах (переважно дрібних) з гіперемією і набряком. Ці симптоми виникають через тиждень після висипання і тривають протягом 1—2 тиж., інколи декількох місяців.
Найтяжчими ускладненнями червоної висипки, частіше у дорослих, особливо у жінок, є енцефаліт, менінгоенцефаліт, енцефаломієліт. Вони характеризуються вираженою клінічною симптоматикою і тяжким перебігом. Енцефаліт трапляється рідко: 1 випадок на 5—6 тис. захворювань, але з високою летальністю — до 15—20 % і більше. Рідше спостерігають таке ускладнення, яктромбоцитопенічна пурпура. Для нього характерна геморагічна висипка на шкірі, кровотеча ясен, гематурія. Можливі отит, пневмонія, нефрит.
Діагностика. Клінічні симптоми червоної висипки досить характерні, і хворобу діагностують спираючись на них. Велику допомогу в розпізнаванні хвороби надають епідеміологічні дані, а також серологічні дослідження, насамперед РГГА (в динаміці), метод імуноферментного аналізу (ІФА) (виявлення антитіл до вірусу червоної висипки класу IgM і IgG), індикація РНК вірусу методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).
Лікування. Специфічного лікування немає. Проводять симптоматичну терапію, при ускладненнях призначають антибіотики. Хворих з організованих колективів госпіталізують. їм призначають комплекс вітамінів, антигістамінні препарати — супрастин, димедрол, піпольфен. Хворим із ураженням ЦНС показані глюкокортикостерощні препарати, інтерферон, дегідратаційні засоби.
Профілактика. Хворого ізолюють на 5 днів від моменту висипань. Вагітні, які не хворіли на червону висипку, повинні уникати контакту з хворим протягом не менш як 3 тиж. Якщо такого контакту не вдалося уникнути, необхідно провести дворазове (у перші дні та через 1—2 тиж.) серологічне дослідження для виявлення титру антитіл до вірусу. Дітей, які були в контакті з хворими на червону висипку в домашньому вогнищі, не допускають у дитячі заклади з 11-го до 21-го дня контакту. Хворі на природжену червону висипку є вірусоносіями протягом року, а інколи й довше. Специфічну профілактику проводять живою ослабленою вакциною. Щеплення проводять у 12 міс. (проти кору, краснухи, паротиту), у 6 і 14 років (дівчатам).