Структура економічної інформаційної системи

Комп'ютерні ІС належать до класу складних систем,які містять багато різноманітних елементів,що взаємодіють.Тому при створенні компютерних ІС (КІС) потрібно визначити їх структуру.

Загалом під структурою КІС розуміють характеристиику внутрішнього стану системи, опис постійних зв’язків між її елементами.

При описуванні ІС використовують кілька видів структур,які різняться типами елементів та зв'язків між ними, зокрема функціональні, технічні, організаційні, документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури.

Функціональна структура- структура, елементами якої є підсисте-

ми ,а зв'язки між елементами-потоки інформації.

Технічна структура- структура, елементами якої є обладнання комплексу технічних засобів (КТЗ) ІС,а зв'язки між елементами відображають інформаційний обмін.

Організаційна структура –структура, елементами якої є колективи людей і окремі виконавці,а зв'язки між елементами- інформаційні, субпідрядності і взаємодії.

Документальна структура- структура, елементами якої є неподільні складові і документи ІС,а зв'язки між елементами-взаємодії,вхідності і субпідрядності.

Елементами алгоритмічної структури є алгоритми, а зв'язки між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів.

У програмній структурі зв'язки між елементами також реалізуються у вигляді інформаційних масивів,а елементами структури є програмні модулі.

Інформаційна структура- структура, елементами якої є форми існування і представлення інформації у системі, а зв'язки між ними- операції перетворення інформації в системі.

Поняття системи,накладаючись на реальну дійсність, окреслює якусь її частину,що дозволяє вивчати властивості цієї частини і подавати її у вигляді інформаційних і інших моделей.Використовуючи системний підхід, можна сказати, що ЕІС, як і всяка інша система, складається з елементів (або підсистем),що знаходяться у певних відносинах один з іншим.Множина цих відношень разом з елементами утворюють структуру системи. Отже, ЕІС- це частина реальної дійсності, зображена у вигляді множини елементів і відношень між ними.

Ознаки структуризації системи,тобто її декомпозиції на складові частини, задаються людьми відповідно до здорового глузду і залежно від поставлених задач. Загальним поділом на підсистеми ЕІС є виділення забезпечувальної і функціональної частин.

Забезпечувальна частина ЕІС складається з інформаційного, технічного, програмного, організаційного, правового, ергономічного тощо видів забезпечення.

Інформаційне забезпечення. Інформація так само необхідна управлінському апаратові, як об'єктові управління- сировина і ресурси. Вона формується внаслідок обробки специфічної сировини, відомої під назвою даних.

Останні відображають конкретні фінансово-господарські факти, стан або процеси і мають власний матеріальний носій (бухгалтерські документи, магнітні носії тощо).

Будь-яка система управління має справу з двома видами інформації: зовнішньою і внутрішньою.

Для зовнішньої інформації характерна наближеність, неточність, суперечливість.В основному вона стосується стану ринку і конкурентів, прогнозів процентних ставок і цін тощо. За своєю суттю така інформація має імовірнісний характер і тому обробляти її стандартними програмними засобами важко.Це зумовило створення особливих інформаційних систем, які одержали назву експертних.

Внутрішня інформація формується в самій системі управління і відображає в різні часові інтервали розвитку об'єкта управління його фінансово- господарський стан і директивні цілі на випадок відхилень від встановлених параметрів.Як правило ці дані вимірюються і в управлінських документах фіксується точна інформація.

Технічне забезпечення. Технічні засоби служать основою побудови ЕІС. Потужність цих засобів значною мірою визначає склад задач управління., які розв’язуємо. До технічних засобів ІС належать засоби передачі, нагромадження і обробки інформації.Зауважимо у зв'язку з цим,що всі використовувані в країні технічні засоби ІС складають поняття “національні інформаційні ресурси”,які поряд з матеріальними і енергетичними ресурсами на теперішній час необхідно включати в оцінку економічної потужності країни.Оцінки національних інформаційних ресурсів ще вимагають свого уточнення,але в вхідними можна використати, наприклад, оцінки інформаційної продуктивності і ефективності усіх засобів передачі і переробки інформації в країні,віднесені до кількості населення.

Інформаційні ресурси необхідно виробляти.У зв'язку з цим виникло поняття “промисловість обробки даних” (ПОД).Дамо визначення ПОД.,

Вся сфера проектування,виробництва і промислової експлуатації інформаційних ресурсів одержала назву промисловості обробки даних (ПОД).

На теперішній час серед великої різноманітності ЕОМ виділяються три основних класи:великі, а також міні- і мікро- ЕОМ. Назва “ЕОМ” вже не зовсім точно відображає суть процесів,що відбуваються в ЕОМ. В ЕОМ останніх поколінь переважна кількість виконуваних дій пов'язана з пошуком,сортуванням і розміщенням даних у пам'яті,редагуванням і перетворенням текстів програм і документів, забезпеченням передач повідомлень і даних у діалоговому режимі роботи користувача з ЕОМ. Власне обчислювальні операції виконуються на ЕОМ дуже швидко і займають у загальному балансі машинного часу 15-20%. Отже, під час еволюції обчислювальні машини фактично стали інформаційними системами, які за традицією, що установилася,продовжують називати ЕОМ.

Велика ЕОМ-це комплекс значної кількості стойок різних пристроїв, який включає зовнішню пам'ять на дисках і стрічках загальним об'ємом в кількох сот Мбайт, внутрішня розрядність представлення даних 32-64 біти, вартість- від декількох сот тисяч до кількох мільйонів гривень. Як підклас великих ЕОМ можна виділити середні, порівняно невеликої вартості, але програмно і апаратно сумісних з великими ЕОМ. Серед класу великих ЕОМ виділяють ще підклас супер- ЕОМ, яких на сьогодні є лише близько 1000 машин у світі. Такі ЕОМ застосовують, в основному для керування польотами космічних кораблів,дослідження навколоземного простору тощо.

Міні- ЕОМ разом із зовнішньою пам'яттю на стрічках і малогабаритних дисках об'ємом до десятків Мбайт розміщуються в одній або кількох стойках і оперують з даними розрядністю 16-32 біти. Загальна вартість міні- ЕОМ від кількох десятків до сотень тисяч гривень.

Мікро- ЕОМ як правило виконана у вигляді компактного настільного приладу.Процесор і оперативна пам'ять розміщені в корпусі дисплею, зовнішня- на міні- диску або касетному магнітофоні, об’єм пам'яті- від декількох сот Кбайт до кількох Мбайт, розрядність представлення даних 8-16 біт. Вартість мікро- ЕОМ від декількох тисяч до десятків тисяч гривень.

Наприкінці 70-х – початку 80-х років розпочався період масового використання простих настільних мікро- ЕОМ,які реалізують режим персональних обчислень і названих персональними комп'ютерами (ПК).

Персональним комп'ютером, або персональною ЕОМ, називається діалогова система індивідуального використання, яка реалізується на базі мікропроцесорних засобів, малогабаритних зовнішніх запам'ятовувальних пристроїв і пристроїв реєстрації даних, що забезпечує доступ до усіх ресурсів ЕОМ через розвинуту систему програмування мови високого рівня.

Серед ПК виділяють три основні групи:

1. Побутові персональні комп'ютери (БПК);

2. Професійні персональні комп'ютери (ППК);

3. Персональні обчислювальні системи (ПОС); призначені для автоматизації експериментальних досліджень у наукових і галузевих лабораторіях, коли групи приладів і макетів безпосередньо підключаються до індивідуальної ПОС дослідника і забезпечують автоматичний збір і обробку даних у реальному часі за індивідуальними алгоритмами.

За функціональним призначенням ППК поділяють на шість груп:

1. ППК системи освіти, які включають автоматизовані робочі місця (АРМ) учнів і робочі місця викладачів, об'єднані в локальні мережі;

2. ППК для обробки текстів, що спрощують редагування і нагромадження утворювальних документів на безпаперових носіях;

3. ППК сфери ділової графіки, які використовують для підготовки, формування і тиражування різних документів, а саме графіків, діаграм, таблиць тощо;

4. ППК для автоматизації управлінської діяльності, праці планових і бухгалтерських працівників;

5. ППК інженерної графіки для автоматизації основних етапів проектування і розробки технічної документації.

6. ППК для автоматизації наукових досліджень, що мають всі риси обчислювальних систем і які дозволяють прискорити проведення експериментів і досліджень на макетах і стендах. Класифікація ЕОМ показана на рис. 1.2.

Програмне забезпечення (ПЗ)- сукупність програм системи обробки даних і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм. Розрізняють загальне і прикладне ПЗ. До загального ПЗ належать операційні

Рис. 1.2. Класифікація ЕОМ

системи, системи програмування, сервісні програми. Операційна система-це організована сукупність прийомів і процедур, які дозволяють автоматизувати процес програмування і підготовки його (процесу) до виконання виробничих функцій. Крім операційних систем, для функціонування будь-якої ЕІС необхідні також:

1) тестові і діагностичні програми;

2) програмні засоби телекомунікації;

3) програмні засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу і дій.

Організаційне забезпечення. ЕІС включає в себе власний апарат управління, який забезпечує функціонування всіх її підсистем, як єдиного цілого. Такий структурний підрозділ, як і всякий інший, повинен виконувати:

1) збір первинної інформації про об'єкт управління і навколишнє середовище на основі використання документів, застосування допоміжних засобів або засобів автоматичної реєстрації даних;

2) передачу інформації кур'єром або її розсилку за допомогою локальних , регіональних чи інших мереж;

3) зберігання і підтримку в працездатному стані інформації в центральній базі даних або розподіленої по вузлам мережі;

4) обробку інформації на основі централізованої або розподіленої технології.

Головні функції персоналу ЕІС полягають у розробці:

·юридичних і правових норм для роботи управлінського апарату в умовах комп'ютеризації;

·документації, що регулює порядок обміну інформацією з іншими комп'ютерними системами, правила виходу із нестандартних ситуацій;

·методичної документації для підготовки управлінських працівників в умовах комп'ютеризації тощо.

Як правило персонал ЕІС складається з працівників відділу розробок, впровадження і супроводження нових програм, відділу розробок і відділу експлуатації.

Правове забезпечення ЕІС. Є сукупністю норм, виражених у нормативних актах, які встановлюють і закріпляють організацію цих систем, їх цілі, задачі, структуру, функції і правовий статус ЕІС. Правове забезпечення ЕІС здійснює правове регулювання розробки ЕІС і взаємовідносини розробника і замовника. Іншими словами, головна мета правового забезпечення-підвищення рівня керівництва народним господарством і закріплення законності в державному управлінні на етапі його автоматизації шляхом створення ефективної системи правового регулювання процесів розробки ЕІС і взаємодії цих систем між собою.

Ергономічне забезпечення. В енциклопедичному словнику вказано, що ергономіка ( від грецького ergon-робота і nomos-закон) є науковою дисципліною, що вивчає людину (або групу людей) і її (їх) діяльність в умовах сучасного виробництва з метою оптимізації знарядь, умов і процесу виробництва. Основний об’єкт дослідження ергономіки-системи “людина-машина”. Виходячи із сказаного можна зробити висновок, що ергономічне забезпечення ЕІС-це сукупність методів і засобів, що використовуються на різних етепах розробки і функціонування ЕІС і призначених для створення оптимальних умов з метою високоефективної і безпомилкової діяльності людини в ЕІС, а також для швидшого освоєння інформаційної системи.

В склад ергономічного забезпечення ЕІС входять:

1) комплекс різної документації, яка забезпечує формулювання ергономічних вимог до робочих місць, інформаційних моделей і умов діяльності персоналу, а також вибір найбільш доцільних способів реалізації цих вимог і здійснення ергономічної експертизи рівня їх реалізації;

2) комплекс методів, учбово-методичних документів і технічних засобів підготовки, які забезпечують обґрунтоване формулювання вимог до рівня підготовки персоналу, а також формування системи відбору і підготовки персоналу ЕІС;

3) комплекс методів і методик, які забезпечують високу ефективність діяльності людини в ЕІС.

Функціональна частина ЕІС. Функціональна частина є моделлю системи управління об'єктом. Під час декомпозиції функціональна частина розбивається на підсистеми, конкретний склад яких визначається ознакою декомпозиції.

Стосовно систем управління ознакою структуризації можуть служити функції управління об'єктом відповідно до яких ЕІС складається з функціональних підсистем.

Розроблені і інші ознаки структуризації, які використовуються, як правило, в комбінації з функціональною ознакою. До них належать:

· рівень управління (вищий, середній, оперативний);

· вид керованого ресурсу (основні фонди, матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні ресурси);

· сфера застосування (банківські інформаційні системи, статистичні, податкові, бухгалтерські,фондового ринку, страхові тощо);

· функції управління і період управління.

Вибір ознак декомпозиції ЕІС залежить від специфіки об'єкта управління і цілей її створення.

Трансформація цілей управління у функції, а функцій- в підсистеми ЕІС дозволяє проводити подальшу декомпозицію. Якщо підсистеми реалізують деякі окремі одна від іншої функції управління, то кожну з них можна ділити на детальніші підфункції або, як їх ще називають, задачі (або комплекси задач).

Під задачею управління розуміють алгоритм чи сукупність алгоритмів формування вихідних документів (повідомлень), що мають певне функціональне призначення для управління підприємством і його підрозділами. Як вже зазначалося, в економіці виділяють різні інформаційні системи, однією з яких є інформаційна система промислових підприємств і організацій.У ній прийнято виділяти такі підсистеми:

· управління технічною підготовкою виробництва;

· техніко-економічне планування;

· оперативне управління основним виробництвом;

· управління матеріально-технічним постачанням;

· бухгалтерський облік;

· управління реалізацією і збутом продукції;

· управління якістю продукції;

· управління кадрами;

· управління фінансами;

· управління допоміжним виробництвом.