Складові фінансової стратегії

Метод PIMS

Переваги: Завдяки використання емпіричного матеріалу можна скоротити розрив між абстрактним (теоретичним) і конкретним (практичним). Модель дозволяє виміряти відносну якість продукту

Недоліки: Об'єктом дослідження здебільшого є організації, які вже завоювали певні позиції на ринку, тому цей метод не можна застосовувати у високотехнологічних галузях, які мають динамічну організаційну структуру.

Доцільність застосування: Можливе, але обмежене

40 Види інноваційної стратегії та її складові.

Інноваційна стратегія — це:

• стратегія створення та використання нововведень різних типів для забезпечення розвитку підприємства;

• комплексний план досліджень щодо нової продукції, техніки, технології, організації тощо, а також розвитку й ефективного використання наявних продуктів, процесів, методів виготовлення та ін.;

• комплекс узгоджених за ресурсами, виконавцями, термінами втілення інноваційних планів, які дають змогу ефективно. опановувати й розповсюджувати принципово нові види продукції(технології);

· комплекс правил, методів і засобів пошуку перспективних дляорганізації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, а також ресурсної політики для їх реалізації

Найчастіше їх ділять на наступні групи: наступальну (зростання), інтеграційну (вертикальну та горизонтальну інтеграцію), диверсифікаційних (проникнення в зв'язані і незв'язані з основною діяльністю підприємства галузі), та скорочення.

При інтенсивному розвитку за рахунок кращого використання внутрішніх і зовнішніх можливостей організації відбувається прискорене нарощування її потенціалу. При застосуванні стратегії інтенсивного зростання організація поступово нарощує свій потенціал, використовуючи при цьому три можливих рішення.

Інтеграційний розвиток спрямовано на проведення структурних перетворень і пов'язане з організаційно-управлінськими інноваціями. Стратегії інтеграційного зростання спрямовані: на вертикальну інтеграцію (вниз), що приводить до злиття, поглинання і спілкам з постачальниками; на вертикальну інтеграцію (вгору), що приводить до злиття, поглинання і спілкам з промисловими споживачами і збутовими структурами; горизонтальну інтеграцію з розробляють і виробляють конкуруючими організаціями, що приводить до злиття, поглинання і спілкам.

Диверсифікаційній розвиток має на меті створення нових продуктів. Диверсифікаційній розвиток спрямовано на пошук і використання додаткових можливостей для виробництва конструктивно нових виробів ("новий продукт, нова технологія, новий ринок") характерних для інших галузей.

Стратегії скорочення - спрямовані на виявлення і скорочення недоцільних витрат, що може спричинити за собою відповідні організаційні та управлінські інновації та заходи (скорочення кадрів, ліквідація структурних ланок).

1.Види інноваційної стратегії та її складові.

Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Залежно від умов мікро- і макросередовища організація може вибрати один з основних видів інноваційної стратегії

·адаптаційний (оборонний, пасивний)

·творчий (наступальний, активний)

У загальному вигляді суть адаптаційної стратегії полягає в проведенні часткових, непринципових змін, що дозволяють удосконалити раніше освоєні продукти, технологічні процеси, ринки у рамках структур, що вже склалися в організації, і тенденцій діяльності.

У рамках адаптаційної стратегії виділяються:

1. захисна стратегія- комплекс заходів, що дозволяють протидіяти конкурентам, метою яких є проникнення на ринок, що склався, з аналогічною або новою продукций.

2.стратегія інноваційної імітаціїприпускає, що товаровиробник робить ставку на успішність нововведень конкурентів, займаючись їх копіюванням

3.стратегія вичікуванняорієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища і споживчого попиту на нововведення.

4.стратегія безпосереднього реагування на потреби і запити споживачівзастосовується зазвичай в області виробництва промислового устаткування.

У класі творчих стратегій виділяються:

1.активні НИОКР.

Виробники, що реалізовують цю стратегію, отримують найсильнішу конкурентну перевагу, яка, власне, і виражається в оригінальних, єдиних у своєму роді науково-технічних розробках або принципах і методах. При стратегії, що базується на інтенсивності НИОКР, ключові стратегічні можливості відкриваються за рахунок диверсифікації, освоєння нової продукції і ринків.

2.стратегія, орієнтована на маркетинг

Стратегія передбачає цільову спрямованість усіх елементів виробничої системи, а також допоміжних і обслуговуючих видів діяльності на пошук засобів рішення проблем, пов'язаних з виходом нововведення на ринок. Причому основний круг цих проблем відбиває взаємини продавця нововведення з його споживачами. Успішність стратегії безпосередньо залежить від інтенсивності інноваційної діяльності організації.

3.стратегія злиття і придбань

Стратегія є одним з найпоширеніших варіантів інноваційного розвитку організацій, оскільки припускає менший ризик в порівнянні з іншими видами активної стратегії, спирається на вже відлагоджені виробничі процеси і орієнтується на освоєні ринки. Результатом цієї стратегії є створення нових виробництв, великих підрозділів, спільних організацій на базі об'єднання раніше відособлених структур.

2.Види виробничої стратегії та її складові.

Виробнича стратегія — це функціональна стратегія створення та розвитку висококонкурентного виробничого потенціалу підприємства та системи управління ним, що втілюється у вигляді виробничої підсистеми певного типу, призначеної для випуску конкурентоспроможних продуктів. Виробнича стратегія існує у вигляді довгострокової програми або плану.

Залежно від стану середовища, конкурентної і маркетингової стратегій, можливі наступні альтернативні виробничі стратегії:

1.Повне задоволення попиту - стратегія, що передбачає виробляти стільки, скільки потребує ринок. А оскільки ринок коливається, то і виробництво при такій стратегії піддається суттєвому коливанню, що тягне за собою відомі труднощі:затрати високі, значні запаси готової продукції на складах т.д

2.Орієнтація на середній попит. При такій стратегії в періоди скорочення попиту запаси на складах суттєво зроста ють, зате в періоди зростання попиту він відразу задовольняється за рахунок цих запасів.

3.Орієнтація на мінімальний попит - запаси нереалізованої продукції відсутні, зате можливе недовантаження потужностей, коливання виробництва і таке інше.

4.Орієнтація на повне використання виробничого потенціалу з врахуванням його постійного вдосконалення (модернізації, технічного переоснащення, реконструкції, т.д.).
Поряд з високою віддачею ресурсів, можливі значні запаси наскладах в періоди спаду попиту.

5.Створення нового або частково нового виробництва - на вимогу корпоративної чи конкурентної стратегії.

6.Орієнтація на суттєві зміни технології - якщо існу­юча явно застаріла, а конкурентні стратегії вимагають її оновлення.

7.Суттєві зміни в організації виробництва - знову ж таки на вимогу корпоративної чи конкурентних стратегій(зміна спеціалізації, конверсія, диверсифікація, оптимізація розміщення виробництва по підрозділах і в географічному плані тощо), що тягнуть за собою радикальні зміни в номенклатурі, обсягах виробництва і т.д.

Розрізняють такі складові виробничої стратегії:

планування виробництва і контроль;

підвищення про-дуктивності праці;

людський фактор у виробництві.

3.Види фінансової стратегії та її складові.

Фінансова стратегія – відповідає за прогнозування фінансових показників стратегічного плану, оцінку інвестиційних проектів, розподіл і контроль фінансових ресурсів.

З огляду на це, можна виділити такі види фінансових стратегій:

● експансійна стратегія (стратегія розширення) – обирають у тому випадку,

коли підприємство веде так звану агресивну політику: планує придбання

(поглинання) інших підприємств, розширення виробництва, захоплення знач-

ної частки ринку, вихід на нові ринки збуту; її застосування є доцільним, як-

що продукція суб'єкта господарювання перебуває на стадії запровадження,

становлення чи піднесення і підприємство має достатній трудовий та фінан-

совий потенціали для здійснення перелічених вище заходів.

● стратегія поступового розвитку – характерна для більшості промислових

підприємств. Такий тип стратегії передбачає спрямування суб'єкта господа-

рювання на поступове нарощення обсягів діяльності, зростання прибутковос-

ті та покращення його основних фінансових і виробничо-економічних показ-

ників й характеристик, забезпечення стабільного фінансового стану.

● захисна стратегія – передбачає незначне зменшення виробничих потужнос-

тей, часткове чи повне згортання інвестиційної та інноваційної діяльності

задля збереження певного рівня прибутковості і фінансової стійкості під-

приємства при негативному впливі на його діяльність ендогенних та екзоген-

них факторів;

● стабілізаційна стратегія – виникає у разі тимчасової втрати підприємством

платоспроможності, порушення структури балансу, погіршення показників

діяльності.

● антикризова стратегія – реалізовують у випадках, коли підприємство пере-

буває у кризовому стані і потребує санації. Передбачає комплекс заходів,

спрямованих на відновлення платоспроможності (ліквідності), кредитоспро-

можності, стабілізацію його фінансового стану.

Складові фінансової стратегії

Фінансова політика розглядається в контексті її складових: бюджетної, податкової, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної, страхової, інвестиційної, інноваційної, амортизаційної. Найважливішою складовою фінансо-вої стратегії є прийняття рішень про доцільну для підприємства структуру капіталу.

4.Види маркетингової стратегії та її складові.

Маркетингова стратегія полягає у визначення відповідних продуктів, послуг і ринків, на яких вони будуть запропоновані. Визначає найефективніший склад комплексу маркетингу (дослідження ринку, дослі-дження товарної і цінової політики, каналів розподілу, стимулювання збуту, підтримка продукту тощо).

Якщо підприємство займає стійкі ринкові позиції, стабільний розвиток і має на меті подальше зростання обсягів збуту, прибутку та масштабів діяльності, воно має три шляхи:

1. Інтенсифікація існуючих можливостей та ресурсів фірми – інтенсивний ріст;

2. Об’єднання зусиль з іншими підприємствами – інтегративний ріст;

3. Вихід в інші сфери бізнесу, які не пов’язані з основною діяльністю підприємства – диверсифікаційний ріст.