Особливості організації переходу на випуск нової продукції та освоєння нового виробництва

З-поміж великого різноманіття варіантів виконання процесів поновлення продукції можна виділити наступні організаційні методи переходу на виготовлення нових виробів та освоєння нового виробництва: послідовний, паралельний і паралельно-послідовний.

1. Послідовний метод характеризується тим, що виробництво нових виробів починається після повного припинення випуску продукції, яка знімається з виробництва. Залежно від перерви між закінченням випуску старої продукції і початком виготовлення нової можна виділити два варіанти даного методу: перервно-послідовний та неперервно-послідовний.

Перервно-послідовний варіант передбачає, що після завершення випуску старого виробу 1 на тих самих виробничих площах будуть виконані роботи з перепланування, монтажу технологічного устаткування і транспортних засобів, а по його завершенні розпочнеться освоєння виробництва нового виробу 2. Тобто між завершенням випуску старого виробу 1 і початком виготовлення нового виробу 2 існує мінімально необхідний проміжок часу ∆Т (перерва), що потрібний для планування перехідних робіт, складність та обсяги яких визначають величину ∆T (рис. 1.1. а). При неперервно-послідовному варіанті відсутній час перерви, тобто ∆Т = 0 (рис. 1.1. б).

Рис. 1.1. Послідовний метод переходу на випуск нового виробу

В організаційно-технологічному відношенні це найбільш простий варіант переходу, однак він є малоефективним – великі збитки у сумарному випуску продукції, які довгий час не вдається компенсувати.

2. Для паралельного методу переходу характерне поступове заміщення старої продукції 1 на нову 2, тобто одночасно зі зменшенням випуску старої продукції 1 паралельно йде освоєння нової продукції 2 (нарощування обсягу виробництва). В такому випадку можливі три варіанти переходу, які залежать від ступеня відмінності між виробами 1 і 2. Так, на рис. 1.2. а зображено графіки випуску виробів 1 та 2 при незначних відмінностях між ними (без зменшення сумарного обсягу випуску виробів); на рис. 1.2. б – те саме при більш суттєвій відмінності (з тимчасовим зменшенням сумарного обсягу виробів); рис. 1.2. в ілюструє паралельно-поетапний варіант при значних відмінностях між виробами 1 і 2, унаслідок чого застосовується випуск перехідної моделі, щоб сумарний обсяг випуску виробів мав мінімальні втрати внаслідок переходу на випуск нового виробу 2. Цей метод широко використовується в умовах масового виробництва.

Рис. 1.2. Паралельний метод переходу на випуск нового виробу:

Продовження рис. 1.2. Паралельний метод переходу на випуск нового виробу:

а - без зменшення сумарного обсягу випуску виробів;

б - із тимчасовим зменшенням сумарного обсягу випуску виробів (лінія 3 характеризує сумарний обсяг випуску виробів у період освоєння);

в - паралельно-поетапний метод переходу на випуск нового виробу.

Паралельний метод дає змогу зменшити сумарні затрати та втрати від переходу на випуск нової продукції, але процес освоєння нового виробу розтягується, що може призвести до передчасного морального старіння нової продукції.

3. Паралельно-послідовний метод (рис. 1.3.) досить широко використовується в умовах масового виробництва при переході на випуск нової продукції, яка практично повністю відрізняється від старої, що знімається з виробництва. В даному випадку на підприємстві утворюються додаткові виробничі по тужності (дільниці, цехи), на яких починається освоєння нового виробу 2 – запроваджуються нові технології, ведеться навчання робітників, організується виготовлення першої партії виробів. Одночасно із цим процесом триває виготовлення старої продукції.

Після завершення навчального етапу (періоду) освоєння на нетривалий час зупиняються як основне виробництво, так і додаткові потужності: обладнання з додаткових дільниць і цехів переміщують на місце старого обладнання, що демонтується, тобто на основні площі. По завершенні цих робіт на основних площах починається освоєння виробу до проектного рівня. Недоліком цього методу є потреба у створенні додаткових потужностей на додаткових площах, а також втрати від зниження обсягів виробництва в перехідний період освоєння нового виробу. Однак при цьому досягаються більш високі темпи освоєння проектної потужності та меншає зривів, браку, тобто якість продукції (виробу) підвищується, що в цілому компенсує затрати організаційно-технологічного характеру, які мають місце при використанні даного методу. Вибір того чи іншого методу організації переходу на ви пуск нової продукції необхідно обґрунтовувати розрахунками техніко-економічних показників різних можливих варіантів організації освоєння нових виробів у період розроблення планів і при проектуванні даного процесу.

Рис. 1.3. Паралельно-послідовний метод переходу на випуск нового виробу

4. Концептуальні основи нормативного та імовірнісного підходів до планування робіт зі створення й освоєння нової продукції

Планування робіт зі створення й освоєння нової продукції (СОНП) є складовою частиною внутріфірмового планування діяльності підприємства, яка конкретизує план його розвитку за рахунок упровадження нової продукції. Воно охоплює науково-дослідницькі та проектно-конструкторські роботи, процес технологічної підготовки виробництва та процес освоєння нової продукції.

Планування створення нової продукції починається з продуктово-тематичного планування: визначаються напрями і пропорції науково-технічного розвитку підприємства, тематика НДіПКР, складаються програми випуску нової продукції. Воно, як правило, здійснюється в науково-дослідницьких та проектно-конструкторських організаціях, а також на відносно великих підприємствах.

У самостійних науково-дослідницьких установах (НДУ) і конструкторських бюро (КБ) продуктово-тематичне планування передбачає формування тематичного плану з переліком НДіПКР та інноваційних проектів розвитку підприємства. На виробництві продуктово-тематичне планування полягає у формуванні продуктового портфеля й виробничої програми.

Особливістю планування НДіПКР є суттєва невизначеність результату через від сутність надійної нормативної бази.

Роботи, що пов'язані зі створенням нової продукції підприємства, носять локальний характер. Вони мають конкретну унікальну мету і визначений термін її досягнення. За своїм характером ці роботи зводяться до розроблення на основі попередніх досліджень проекту нового виробу та його впровадження у виробництво. Тому планування процесу створення нової продукції повинне базуватися на проектному підході.

Планування реалізації проекту суттєво відрізняється від планування поточної діяльності підприємства. До характерних відмінностей відносять такі:

· велику кількість різноманітних робіт, що підлягають виконанню під час реалізації проекту;

· значну кількість організацій – учасників реалізації проекту створення нової продукції;

· суттєву невизначеність проектних робіт;

· відсутність нормативної бази виконання унікальних робіт.

Перелічені та деякі інші відмінності впливають на процес планування проекту. Такий план охоплює всі етапи життєвого циклу проекту – від формування концепції створення нової продукції до контролю виконання календарних планів і використання ресурсів.

На етапі розроблення концепції формується продуктово-тематичний план проекту. Для цього уточнюються його цілі й завдання з формуванням “дерева цілей”, здійснюється вибір організаційно-технічних рішень та продуктово-тематичне роз роблення проекту з формуванням “дерева робіт”, розраховуються основні пара метри проекту.

На етапі створення проекту розробляються календарні плани, а також плани забезпечення проекту ресурсами. Для цього спочатку будуються локальні та зведені сітьові або лінійні графіки робіт, на основі яких складаються детальні календарні плани, визначається потреба в ресурсах й аналізується ступінь реалізованості проекту.

На етапі реалізації проекту здійснюється контроль за виконанням планових зав дань безпосередніх виконавців та їх коригування.