Методи складання програми. 3 страница

• узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеню підвищення продуктивності праці.

• створення належних умов для захисту здоровя, безпеки праці та добробуту всіх працівників.

• забезпечення можливостей для зростання професійної май­стерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення про­грам навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

• підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересова­ності в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої кому­нікації між керівниками та робітниками.

Окрім загальновживаної класифікації методів мотивації, їх можна поділити ще й на індивідуальні та групові, а також на зовнішні — винагороди, що надходять із зовні , та внутрішні — винагороди, що надаються самою працею (почуття значущості праці, самоповаги та ін.).

У теорії мотивації слово «винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це слово найчастіше асо­ціюється. Винагорода — це все те. що людина вважає цінним для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня. Персоналізація (індиві­дуальна або групова) форм і методів винагородження є фундаментом дієвості будь – якої моделі мотивації , а матеріальні потреби домінуватимуть іще достатньо довго.

Питання для самоконтролю

1. Що таке персонал підприємства?

2. Що впливає на чисельність персоналу ?

3. Що таке продуктивність праці?

4. Назвіть методи вимірювання продуктивності праці?

5. Які є види трудомісткості?

6. Назвіть фактори зростання продуктивності праці?

7. З чого складаються витрати на оплату праці?

8. Які види заробітних плат Ви знаєте? Охарактеризуйте?

9. Охарактеризуйте годинний, денний та місячний фонди ?

10. На яких вимогах базується система мотивації оплати праці?

Тема 10. Організаційні основи виробництва.

Лекція 1

План

1. Сутність організація виробництва її модель.

2. Зміст і предмет організації виробництва.

Ключові терміни

Організація виробництва	Система
Цілісність	Виробнича система
Стійкість	Елементи системи
Виробниче підприємство	Підсистема
Динамічність	Комплексність
Цілісність	Здатність до саморегулювання
Виробничий процес

1. Сутність організації виробництва її модель

Організація виробництва означає внутрішнє упорядкування й коор­динування всіх елементів і ресурсів виробництва, як єдиного цілого, спря­мованих на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату в діяльності підприємства.

Виробництво не може бути не організованим, без цього
воно розпадеться і перестане існувати. Тому організація виробництва -
це невід'ємна складова будь-якої системи, і є такою ж змінною, як і
сам розвиток системи.

Організацію виробництва слід розглядати як науку, тобто, систему знань, і як процес із відповідною технологією, своїми формами і методами протікання.

Схематично сутнісна характеристика концепції організації виробництв представлена нарис. 10.1. і 10.2.

Загальна концепція

Організація виробництва

Організація

виробництва

Закони

Формують поведінку системи (структури) і процесів

Визначають тенденції, які виникають як результат взаємодії різних елементів організації

Закономірності

Форми

Матеріалізують характер прояву законів

Чинники

Сприяють або гальмують розвиток системи

Принципи

Забезпечують цілеспрямований напрямок системи і її порядок

Методи

Дозволяють практично реалізувати дію законів

Рис. 10.1. Сутнісна характеристика організації виробництва.

Закони

Дія

Вплив

Результат

Механізм дії

Формиметоди, процес

Технологія

Рис. 1.2. Послідовна взаємодія основних компонентів організації виробництва.

Головні закони, які треба враховувати при організації виробництва представлені в таблиці 10.1.

Таблиця 10.1.

Закони та їх вплив на поведінку виробничої системи

№ п/п	Закон	Характер впливу
	Закон адаптації	Забезпечує ефект зниження чутливості виробни­чої системи до подразників зовнішнього середо­вища; таким чином підвищується ступінь жит­тєздатності підприємства при будь-яких умовах
	Закон пріоритету	Фокусує конкретне в загальному, що дозволяє виділити головні завдання і не розгубитися в потоці хаосу
	Закон активності	Передбачає розумний баланс між акумулюван­ням енергії та її використанням, що проявляєть­ся в нагромаджені виробничого потенціалу і ефективній його віддачі. Цей закон співзвучний із законом руху.
	Закон корисного ефекту	Заставляє завжди діяти з позиції вигоди і оціню­вати за допомогою коефіцієнта реальності і коефіцієнта віддачі результати функціонування системи.
	Закон зворотного зв'язку	Трактується ще як закон причин і наслідків. Виз­начає характер впливу (прямий, не прямий) і характер віддачі.
	Універсальний закон інерції	Дозволяє стало функціонувати виробничій сис­темі у вибраному напрямку за різних умов, де­термінувати поведінку і прогнозувати дії системи.
	Закон руху	Забезпечує певний розумний ритм і еволюційну форму розвитку системи відповідно до зміни зовнішніх чинників середовища.
	Закон «золотого січення»	Сприяє формуванню правильних пропорцій і оптимальному співвідношенню між принципами організації, що забезпечить побудову ідеальної моделі організації виробничої системи. Це універсальний закон.

Механізм дії законів починає ефективно працювати, якщо вони доповню­ються закономірностями і принципами, які конкретизують дію законів, відоб­ражаючи якийсь певний напрямок їх прояву, а також при дотриманні відповідних умов - впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть стимулювати або гальмувати параметри виробничої системи.

Серед важливих закономірностей виділяють такі:

- відповідність організації виробництва її цілям;

- відповідність форм і методів організації виробництва рівню розвитку його матеріально-технічної бази;

- відповідність організації виробництва конкретним виробничо-технічним умовам;

- відповідність між рівнем організації виробництва і системою управління;

- еволюція форм і методів організації виробництва адекватно до основних тенденцій економічного розвитку.

Ефективний механізм організації виробництва обов'язково має враховувати фактори впливу на систему, тобто певний інструментарій організації принципів і важелів впливу на виробництво. Отже, можемо побудувати своєрідну модель організації виробництва зображено на рис. 10.1.

Організація виробництва протікає в часі, який характеризує динаміку процесу, і відбувається в просторі, який відображає статику виробничої системи, тобто її структуру і структуру виробничого циклу. Динамічність процесу є фактором часу і втілюється у виробничому циклі.

Ефективне поєднання всіх елементів в часі і просторі забезпечується раціо­нально побудованою формою організації виробничого процесу і методами ор­ганізації. Так формується механізм організації виробництва, який в різних умовах працює по-різному.

Організація виробництва

Чинники

Закони

Принципи

Час

Простір

Форми прояву організації виробництва в часі і просторі

Динаміка

Статика

Виробничий процес

Виробнича структура

Виробничий цикл

Структура виробничого циклу

Рис. 10.3. Модель організації виробництва в часі і просторі

2. Зміст і предмет організації виробництва

Слово "організація "походить від латинського organize що означає творити спільно, належне упорядкування, налагодження, влаштування, об'єднання тощо. Організація розглядається як процес і як явище.

Як процес вона представляє собою сукупність дій, які ведуть до утворення і удосконалення взаємозв'язків між частинами окремого цілого, наприклад, процес створення працездатного колективу підрозділу чи підприємства. Організація як процес регулюється трудовим законодавством. Як явище вона уособлює фізичне об'єднання реальних елементів для виконання поставленого завдання або досягнення відповідної мети.

Що стосується слова "виробництво ",то воно також використовується в різних аспектах. Під його змістовним навантаженням розуміють суспільний процес створення матеріальних благ, виробничий процес на підприємстві, до складу якого входять основні і допоміжні процеси, підприємство як виробничу одиницю і т.д.

У зв'язку з тим суть організації виробництваполягає в об'єднанні та забезпеченні взаємодії речових елементів виробничого процесу на підприємстві, встановленні необхідних зв'язків і узгоджених дій всіх учасників виробництва, створення належних умов для реалізації економічних інтересів суспільства, виробничого колективу та кожного його працівника.

Основне завдання організації виробництва як наукиполягає в становленні причинно-наслідкових зв'язків, пізнанні законів і закономірностей властивих організації виробництва з метою визначення і здійснення на практиці ефек­тивних форм, методів та умов виробничої діяльності.

Предметом науки орга­нізація виробництває вивчення і узагальнення організаційних відносин у сфері безпосереднього виробництва матеріальних благ. Суть організаційних відносин зводиться до відносин, які забезпечують узгоджену взаємодію елементів виробничого процесу з метою випуску якісної і конкурентоспроможної продукції з оптимальними трудовими і матеріальними затратами.

Тема 10. Організаційні основи виробництва.

Лекція 2

План

3. Системна концепція організації виробництва.

4. Процес організації виробництва схема класифікації структур виробництва.

3. Системна концепція організації виробництва

Одним із головних положень системного підходу є використання категорії системи при досліджені об'єктивних явищ і процесів. Системою називають сукупність елементів, що перебувають у від­ношеннях і взаємозв'язках між: собою і утворюють певну цілісність і єдність.

Існування і функціонування системи обумовлено багатьма закономірностями: цілісності, комунікативності, інтегративності, ієрархічності тощо. Система- це поняття масштабне, дуже широке і обов'язково характеризу­ється основними складовими частинами: * процесом, *структурою і * організованістю.

Головне завдання теорії систем полягає в тому, щоби, спираючись на сутнісне розуміння системи як сукупності взаємозв'язаних елементів, знайти адекватну сукупність законів, які зможуть пояснити поведінку, функціонування і розвиток систем різних класів. Виходячи із цієї позиції, матеріальне виробництво - це таж система, складно побудована і наповнена елементами та відносинами, яку можна представити у вигляді системно-структурної схеми (рис. 10.4.)

Процес Структура Форма

Рис. 10.4. Системно-структурна схема організації виробництва

Діяльність виробничої системи є:

* неоднорідною і поліструктурною;

* об'єднує різні процеси різної природи, які мають свій темп протікання;

такою, яка характеризується різними зв'язками і відносинами.

Системний підхід дозволяє зв'язати усі компоненти і процеси в єдину цілісну системну діяльності виробничої системи.

Виробнича система виникла і відособилась в результаті суспільного поділу праці і спроможна самостійно чи у взаємодії з іншими аналогічними системами задовольняти потреби потенційних споживачів за допомогою здатності ви­робляти товари чи послуги. Виникнення виробничої системи зумовлене ви­никненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, яка відповідає запитам споживачу. Всяка виробнича система має орієнтуватися на тривале існування і тривале задоволення споживчого попиту.

Складного проблемою, зв'язаною з використанням виробничої системи, є проблема виділення її елементів.

Елементи системи - це відносно відокремлені частини системи, які не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення.

До елементів виробничої системи належить :

· робоча ста,

· предмети праці та

· засоби праці.

Головні ознаки виробничої системи: цілісність і стійкість.

Цілісність - це найзагальніша категорія, яка інтегровано відображає властивості системи. Всі елементи взаємозв'язані в цілісному блоці орга­нізації виробничої системи.

Стійкість трактується- як стійкість властивостей елементів і їх відносин, що виражається через період їх незмінності.

Склад виробничої системи:

· технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентаря, основних і допоміжних матеріалів тощо);

· технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність

конкурентоспроможних ідей і т. д.);

· кадрові ресурси (кваліфікований склад працівників, який здатний до

адаптації);

· просторові ресурси (виробничі приміщення, території, комунікації тощо);

· ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи і т. д.);

· інформаційні ресурси (система і характер інформації);

· фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т.д.);

· підприємницькі здібності як особливий вид людського ресурсу, який

приводить в рух і організовує взаємодію всіх інших видів ресурсів виробничої систем.

Великі складові частини системи часто самі виступають системами і можуть складатися із дрібних підсистем, побудованих за ієрархічною або фун­кціональною ознакою. Підсистема - це сукупність взаємозв'язаних елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Належність підсис­теми до відповідного рівня системи зумовлює сукупність певних властивостей. Окремі рівні системи реалізують певні функції, а цілісне функціонування системи є результатом взаємодії її елементів усіх ієрархічних рівнів.

Таким чином, виробниче підприємство - це складна економічна система, що складається із багатьох зв'язаних між: собою елементів, які взаємодіють і постійно розвиваються.

Підприємство наділене рисами, які характеризують його як систему, яка тісно взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Головні риси підприємства як системи :

· Динамічність - здатність до постійних змін, розвитку, переходу із од­ного стану в інший, залишаючись системою і не руйнуючись при цьому.

· Комплексність- визначається комплексністю цілей, задач, а також різноманітністю процесів, що відбуваються на підприємстві.

· Цілісність - властивість емерджментості тобто появи у системи якісно нових властивостей, які відсутні в її елементів.

· Здатність до саморегулювання - дозволяє пристосовуватись в певних межах як до внутрішніх, так і зовнішніх змін.

Система в цілому-це більше, ніж сума частин, які її скла­
дають. Щоби всі елементи і підсистеми виробничої системи з'єднались
в єдине ціле, -в комплексну систему, її необхідно організувати, тобто
спроектувати, побудувати і забезпечити функціонування інтегрованої
виробничої системи - підприємства.

4. Процес організації виробництва схема класифікації

Структур виробництва

Процес організації виробництва передбачає комплекс взаємозв'язаних видів робіт, спрямованих на проектування, побудову, забезпечення функціонування і удосконалення виробничої системи.

Конкретна форма спеціалізації підрозділу

Предметна

Подетальна

Групова

Технологічна

Однономен-клатурна потокова лінія

Гнучка автомати-зована лінія

Багатого-менклатурна потокова лінія

Групова потокова лінія

Зміннопо-токова лінія

Форми організації потокового виробництва

Виробнича система

Тип багаторівневої структури

Рис.10.5. Схема класифікації структур виробництва.

Процес організації виробництва завжди конкретний, має свою організаційну мету і націлений на результат, тобто на виготовлення виробів і надання послуг. Серед організаційних цілей можна виділити: підвищення ритмічності і ефективності виробництва; покращення якості продукції; зни­ження запасів товарно-матеріальних цінностей; ефективне використання виробничих потужностей тощо. Цілі мають бути системно узгоджені, і для їх досягнення треба виконати ряд організаційних процедур: окреслити види діяльності, необхідні для їх досягнення, встановити перелік робіт, які треба виконати, і забезпечити адресність їх виконання, тобто, встановити підрозділи і служби підприємства, в обов'язки яких буде входити реалізація організаційних цілей.

Виконання організаційних робіт приводить до досягнення певного стану системи і стану її організації, який треба дослідити на відповідність цілям організації.

Під час дослідження формується цілісна уява про всі характерні риси системи, процеси, які в ній відбуваються, та її зовнішні зв'язки і ефективність функціонування. Тобто, на цьому етапі процесу організації виробництва проводиться загальна оцінка організаційного рівня системи шляхом співставлення отриманих параметрів з еталонним (нормативним) рівнем. Процес дослідження організації виробництва закінчують формуванням пропозицій і переходять до етапу розгляду альтернативних варіантів організаційної концепції та вибору оптимального з поміж них.

Оскільки бажаної мети можна досягнути різними шляхами, то в процесі організації виробництва опрацьовують можливі варіанти організаційної концепції.

На основі вибраного варіанта розробляють проект організації (реорганізації) виробництва чи організаційний проект цільового призначення для вирішення конкретного завдання (наприклад, зниження затрат на виробництво, раціоналі­зація віддачі ресурсів, оновлення парку устаткування,диверсифікація вироб­ництва і т.д.).

Завершується процес організації виробництва безпосередньою реалізацією проекту організації і початком реального функціонування виробничої системи. Головні етапи процесу організації виробництва представлені на рис. 1.9.

Організація виробництва конкретизується через організацію виробничого процесу, основними елементами якого є: предмети праці, знаряддя праці і власне праця. Узгоджена взаємодія всіх компонентів досягається формуванням структури виробничого процесу, яка виражає кількісний і якісний стан елементів, спосіб організації їх взаємозв'язків та особливості тих процесів, цю відбуваються поміж ними.

Виробничий процес - це сукупність організованих в певній послідов­ності часткових процесів, необхідних для виготовлення продукції. Він скла­дається із процесів праці і природних процесів. Отже, склад виробничого процесу є різнохарактерним і багато змістовним і, відповідно, має свої методи організації та принципи.

Питання для самоконтролю

1. Яке Ваше розуміння організації виробництва як процесу?

2. У чому полягає сутнісна характеристика концепції організації виробництва?

3. Які головні закони лежать в основі теорії організації виробництва?

4. Як Ви розумієте організацію виробництва в часі і просторі?

5. Чому до теорії організації виробництва застосовують системний підхід?

6. З яких елементів, підсистем складається виробнича система?

7. Яка структура зв’язків між окремими елементами виробничої системи?

8. Який характер зовнішнього середовища і його взаємодія із виробничою системою?

9. Якими ресурсами володіє система?

10. Що є джерелом саморуху системи і її розвитку?

11. Назвіть особливості виробничої системи, які відрізняють її від технічних та інших систем.

12. Які ресурси виділяють у складі виробничої системи?

13. Які головні ознаки підприємства як виробничої системи?

14. Чи можна організацію виробництва виділити як окремий вид діяльності?

15. Хто на підприємстві має займатися організацією виробництва?

16. Чи умови ринку змінили традиційний розподіл функцій між організаторами виробництва?

Тема 11. Виробничий процес і організаційні типи виробництва.

Лекція 3

План

1. Виробничий та технологічний процеси. Сутність , зміст і структура виробничого процесу.

2. Принцип організації виробничого процесу. Характеристики принципів диференціації, концентрації, інтеграції, безперервності, спеціалізації, пропорційності, гнучкості, автоматичності, паралельності.

Ключові терміни

Планування	Типи виробництва
Виробничий процес	Принципи планування
Технологічний процес

1. Виробничий та технологічний процеси. Сутність , зміст і структура виробничого процесу.

Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів
праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, та предмети праці - це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певних витрат коштів.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес -

сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах

здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначенням, перебіг у часі, ступінь автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні процеси - це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу. Основні процеси в низці виробництв поділяються на стадії: заготівельну, обробну, випускну.

До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжна виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.

Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяються на дискретні (переривані) та безперервні.

За степенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси.

Ручні процеси здійснюється безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії.

Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин.

Автоматизовані процеси виконуються машинами під наглядом виробника.

Автоматичні процеси здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою. Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.

Операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування. З усіх операцій виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес.

Використання ресурсів Результат

Засоби праці

Предмети праці

Персонал

Виробничий процес

Продукція

Дія сил природи

Схема 11.1.Схема виробничого процессу.

2. Принципи організації виробничого процесу.

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції , яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях.

Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, у наслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

Рівень спеціалізації робочого місця визначається коефіцієнтом закріп­лення операцій ( ), тобто числом деталеоперацій, які виконують на робочому місці за відповідний проміжок часу.