Тема 29. БАНКІВСЬКІ ПРАВОЧИНИ ТА ДОГОВОРИ В СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Позика

2. Кредит

3. Банківський вклад

4. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1.Договірпозики – це договір, за яким одна сторона (позикода­вець) передає у власність другій (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зо­бов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових кош­тів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості (ч. І ст. 1046 ЦК).

Характеристики договору:

1) реальний – визнається укладеним у момент передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками;

2) односторонній – позикодавцю належить право вимагати по­вернення предмета позики, він не несе за договором будь-яких обов'язків. Позичальник зобов'язаний повернути борг, він не має будь-яких вимог щодо позикодавця;

3) може бути як безоплатним (безпроцентна позика), так і сплатним (стягуються %).

Договір може бути як строковим (є конкретний строк повернення позики), так і безстроковим (строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги позикодавця).

Форма договору. Договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімумі доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми (ст. 1047 ЦК).

На підтвердження укладення договору може бути надана розписка або інший документ.

Недотримання форми не є підставою для визнання договору недійсним, але позбавляє сторони права посилатися на показання свідків.

Позикодавець має право на одержання від по­зичальника % від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1048 ЦК). Якщо розмір і порядок одержання % не передбачені договором, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Договір позики передбачається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяль­ності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Позичальник зо­бов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, встановлених договором. Як­що строк повернення позики не передбачений або визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повер­нена протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Наслідки порушення договору. Якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму (ст. 625 ЦК). Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначеної родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку (ст.ст. 549-552 ЦК).

Якщо за договором позичальник зобов’язаний повертати позику частинами, то у разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати %.

Оспорювання договору позики. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК).

2. Кредитна операція – договір про надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб'єктами кредитних правовідносин є кредитор та позичальник.

Кредитор – суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити ін­шому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник – суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування кошти на умовах повернення, платності і строковості.

Кредит – це позиковий капітал банку в грошовій формі, що пе­редається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, по­вернення, строковості, платності та цільового характеру викорис­тання.

Види кредиту:

Фінансовий кредит – кошти, що надаються банком чи небанківською фінансовою установою у позику юри­дичній або фізичнійособі на певний строк, для цільового викорис­тання і під %.

Товарний кредит – товари, що передаються у власність юридичним або фізичним особам на умовах угоди, яка передбачає відстрочку остаточного розрахунку на певний строк і під %.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики – це кошти, що залучаються юридичною особою-боржником (дебіто­ром) від інших юридичних чи фізичних осіб як компенсація вар­тості випущених (емітованих) дебітором облігацій або депо­зитних сертифікатів.

Інвестиційний податковий кредит – відстрочка пла­ти податку з прибутку, надана суб'єкту підприємницької діяльнос­ті на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий внаслідок реалі­зації інноваційних програм.

Форми кредиту:

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності в тимчасове користування на умовах, визначених кредит­ним договором. За строками поділяється на:

а) короткостроковий – до 1 року (у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу);

б) середньострокові – до 3 років (на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень);

в) довгострокові – понад 3 роки (ка­пітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення діючих основних фондів, нове будівництво,приватизація).

За забезпеченням банківські кредити поділяються на: а) забезпечені заставою (майном, майновими правами ні паперами); б) гарантовані (банками, фінансами або майном третьої особи); в) з іншим забезпеченням (порукою, свідоцтвом страхової організації); г)незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику: а) стандартні кредити; б) кредити з підвищенимризиком.

За методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії; в) гарантійні (із обумовленою датою надання за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

За строками погашення: а) водночас; б) у розстрочку; в) достроково (за вимогою кредитора, заявою позичальника); г) з регресією платежів; д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Комерційний кредит – товарна форма кредиту, яка визначає від­носини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні кошти у вигляді векселів – зобов'язань боржника сплатити креди­тору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. В разі оформлення комерційного кредиту за до­помогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом: сплати боржником за векселем; передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ); переоформлення комерційного кредиту в банківський.

Бланковий кредит може надаватися комерційним банком у межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – лише під зобов'язання повернути кредит) із засто­суванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений ав­торитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банків­ським консорціумом:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків – кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кре­дитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній операції.

Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Координує дії учасників консорціуму провідний банк (лідер).

Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Іпотечний кредит – особливий вид економічних відносин з і приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами можуть бути іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії, комерційні банки. Позичальниками можуть бути особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Споживчий кредит – кредит, який надається у національ­ній грошовій одиниці фізичним особам – резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування.

Кредитний договір– договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. І ст.1054 ЦК).

Відносини за кредитним договором зазвичай регулюються правилами про позику.

Характеристики договору – консенсуальний, сплатний та двос­торонній.

Договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК) як шляхом складання одного документа, так і обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписа­ними стороною.

Способи забезпечення кредитних зобов'язань:порука, гарантія, неустойка (штраф, пеня), застава.

Виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати процен­тів за його використання може бути забезпеченепорукою або гаран­тією. Основна відмінність: при поруці настає солідарна відповідальність пору­чителя і боржника, а при гарантії – субсидіарна (додаткова), що застосовується лише у разі непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника.

Гарант і поручитель мають право на регрес до боржника.

Неустойка є додатковим обов'язком боржника і засобом май­нової відповідальності (пеня у розмірі 0,5 відсотка і більше за кожний день прострочення).

Застава – це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно пе­ред іншими кредиторами. Застава нерухомого майна є ознакою іпотечного кредиту. Найпоширеніший спосіб забезпечення виконання кредитного зо­бов'язання.

Забезпечення кредитного договору заставою майна можливе: шляхом укладення самостійного договору про заставу; умови про заставу можуть бути включені в кредитний договір.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням, яке ґрунтується на договорі страхування ризику непогашення кредиту. Об'єктом страхування є відповідальність страхувальника (пози­чальника) перед банком за погашення кредиту і % за його використання протягом строку, передбаченого договором. Період страхування визначається договором.

Страховик повинен відповідати за договором лише у разі відсутності на рахунку позичальника кредиту достатніх кош­тів для виконання його зобов'язання за кредитним договором.

Можливе одночасне застосування всіх або декількох видів за­безпечення кредиту.

3. Договір банківського вкладу (депозиту) – договір, за яким одна сторона (банк), що прийняла від другої (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов'язується виплачу­вати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. І ст.1058 ЦК).

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, – публічний договір. До відносин банку та вкладника за ра­хунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено гл.71 ЦК або не випливає із суті договору.

Форма договору – письмова (внесення коштів підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки, сертифіката, іншого документа, що відповідає закону).

Види банківських вкладів. Договір банківського вкладу уклада­ється на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого дого­вором строку (строковий вклад).

Незалежно від виду договору банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нік­чемною.

Якщо вклад повертається вкладникові на вимогу до спливу строку, % за ним виплачуються у розмірі % за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий %.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Проценти на банківський вклад. Банк вип­лачує вкладникові % на суму вкладу в розмірі, встановлено­му договором (ст. 1061 ЦК). Якщо договором не передбаче­ний розмір %, банк зобов'язаний виплачувати їх у розмірів облікової ставки НБУ.

Банк має право змінити розмір %, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення розміру % на вклади на вимогу новий їх розмір застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вклад­ників про зменшення %, зі спливом одного місяця з момен­ту повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

Передбачений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонню зменшений банком, якщо інше не встановлено законом.

Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором.

У ЦК передбачене внесення грошових коштів на рахунок вклад­ника іншою особою.

Договір може бути укладений на ко­ристь третьої особи.

4. Цивільне законодавство регулює майнові та особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням та використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної творчої діяльності або на інші об'єкти права інтелектуальної власності, визначені цим Кодексом або іншими законами.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів визначається Цивільним кодексом та іншими законами.

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (баз даних); виконання творів, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці (ст. 420 ЦК).

З-поміж прав інтелектуальної власності, які належать їх суб'єктам (авторам, виконавцям, винахідникам або іншим особам) і забезпечують реалізацію їх майнових інтересів, особливого значення набувають майнові права. Відповідно до ст. 424 ЦК майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання цього об'єкта; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватись в інших цивільних відносинах.

Майнові права інтелектуальної власності мають певну економічну цінність і в умовах ринкової економіки стають товаром, що реалізується на договірних засадах. Згідно зі ст. 427 ЦК майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до ЦК та іншого закону.

Не даючи загального визначення поняття договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, ЦК у ст. 1107 визначає види цього договору, однак наведений у ній перелік договорів не є вичерпним. Зокрема розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватись на підставі таких договорів: 1) ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійного договору; 3) договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Ліцензія - це письмове повноваження, яке особа, що має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій особі (ліцензіату) право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону (наприклад, патентна, повна, особиста тощо). Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання самим ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензію, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (ч. 3 ст. 1108 ЦК).

Найпоширенішим видом договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, особливо у сфері використання об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок тощо), є ліцензійний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього кодексу та іншого закону. Точніше визначення цього договору було запропоноване

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються: а) вид ліцензії, причому вважається, що за договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено цим договором; б) сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо); в) розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта; г) інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта, які на момент укладення договору не були чинними. Тому права на використання об'єкта та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням Цивільного кодексу, є нікчемними.

Істотною умовою ліцензійного договору є строк його дії. Відповідно до ст. 1110 ЦК ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку (ч. 3 ст. 465 ЦК), тому строк дії ліцензійного договору на використання винаходу не може виходити за межі 20-річного строку. В разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт, але не більше ніж 5 років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить другу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на невизначений час (безумовно, в межах строку чинності самого виключного майнового права на даний об'єкт). У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитись від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення другою стороною інших умов договору.

Одним із видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1112 ЦК за цим договором одна сторона (творець - письменник, художник) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. У цьому договорі мають визначатись й способи та умови використання об'єкта замовником. Умови договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними. Об'єктами інтелектуальної власності, що створюються і використовуються за договорами цього виду, є здебільшого твори літератури, мистецтва, об'єкти суміжних прав (відеограми, фонограми тощо), проте на замовлення споживачів інтелектуальної власності можуть створюватись і результати науково-технічної діяльності. Так, за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні або дослідно-конструкторські роботи, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) та оплатити їх (ч. 1 ст. 331 ГК).

Відповідно до статей 424, 1113 ЦК особа, яка має виключні майнові права інтелектуальної власності, може за договором передати їх частково або у повному складі другій стороні відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення такого договору не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Нікчемними є умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим цим Кодексом та іншими законами, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів.

Спільною для усіх договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є вимога про те, що ці договори укладаються у письмовій формі, недодержання якої, як наслідок, робить їх нікчемними. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких такий договір може укладатися усно (ч. 2 ст. 1107 ЦК).

За загальним правилом, зазначеним у ч. 1 ст. 1114 ЦК, ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Проте на вимогу ліцензіара або ліцензіата такі договори можуть бути зареєстровані у Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Тема 30. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

План

1. Публічна обіцянка винагороди

2. Інші види недоговірних зобов’язань

2.1. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

2.2. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

2.3. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Види недоговірних зобов’язань (підрозд. 2 розд. III книги п’ятої ЦК):

1) зобов’язання у зв’язку із публічною обіцянкою винагороди;

2) зобов’язання у зв’язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення (нове!);

3) зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4) зобов’язання у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи (нове!);

5) зобов’язання з відшкодування шкоди;

6) зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй інформації, знайдення речі, фізичної особи тощо. Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди (ст. 1144 ЦК).

У разі публічної обіцянки винагороди завдання може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, що можуть вчинятися різними особами. Для виконання завдання може бути встановлений строк (термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважа­ється чинним протягом розумного часу відповідно до змісту зав­дання.

Особа, яка обіцяла винагороду, має право змінити завдан­ня та умови її надання. Особа, яка приступила до виконання зав­дання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв’язку із зміною завдання. Якщо у зв’язку зі зміною умов завдання втратило інтерес для особи, що приступила до його виконання, вона має право на відшкодування витрат.

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов’язана її випла­тити. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачу­ється особі, що виконала завдання першою. Якщо завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподі­ляється між ними порівну (ст. 1148 ЦК).

Зобов’язання припиняється у разі (ст. 1149 ЦК): закінчення строку для передання результату; передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Зобов’язання з публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу– це зобов’язання, за яким одна сторона (засновник конкурсу в результаті публічної обіцянки спеціальної нагороди (оголо­шення конкурсу) бере на себе обов’язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати нагороду за її виконання, а друга сторона (учасник конкурсу) має право вимагати виконання цього обов’язку.

Оголошення конкурсу є одностороннім правочином. Обов’язок учас­ників конкурсу виникає лише тоді, коли вони подадуть заявку про участь у конкурсі і передадуть обумовлену конкурсом роботу, тобто також здійснять односторонній правочин.

Умови конкурсу: оголошується фізичними або юридичними особами; оголошення має бути публічним (звернене до усіх) через ЗМІ або іншим чином; в оголошенні конкурсу має міститися обіцянка нагороди; оголошення про конкурс має містити всі істотні умови.

Предмет конкурсу – результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо.

Оголошення про конкурс містить: завдання; строк його виконання; розмір нагороди; місце подання робіт; порядок і строк порівняльної оцінки робіт.

Зміна умов конкурсу після його початку не допускається. Про зміну умов конкурсу повинно бути оголошено у тому ж поряд­ку, в якому було оголошено конкурс.

Якщо через зміну умов конкурсу участь у ньому для осо­би втратила інтерес чи стала неможливою, остання має право на відшкодування засновником понесених витрат (ст. 1152 ЦК).

Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведен­ня, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. У разі відмови засновника від проведен­ня конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, понесених ним для підготовки до участі у конкурсі.

Переможець конкурсу визначається у порядку, встановленому засновником. Результати конкурсу оголошуються у тому ж порядку, в якому його було оголошено. Можуть бути оскаржені до суду.

За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, поданими на конкурс, засновник (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про (ст. 1155 ЦК):

1) присудження усіх призових місць і нагород (премій), що визначені умовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх встановлено декілька, і нагород (премій);

3) відмову в присудженні призових місць, якщо жодна з жоднаподаних на конкурс, не відповідає його вимогам;

4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).

Переможець має право вимагати від засновника виконання зобов’язання у строки, встановлені умовами конкурсу.

Якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, його засновник маєправо подальшого його використання лише за згодою переможця конкурсу.

Засновник конкурсу має переважне право на укладення з переможцем договору про використання предмета конкурсу.

2.1. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (гл. 79 ЦК).

Зміст зобов’язання полягає у тому, що якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попе­редження, усунення або зменшення.

Особа, яка вчинила дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана при першій нагоді повідомити її про свої дії; після закінчення дій надати звіт про них і передати особі усе, що при цьому було одержано. Має право ви­магати відшкодування у межах фактично зазнаних витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо не повідомила про свої дії при першій нагоді – не має права вимагати відшкодування витрат.

2.2. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (гл. 80 ЦК). У новому ЦК ці зобов’язання значно розширені.

За зобов’язанням із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії, спрямовані на рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи, без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі (гл. 80 ЦК).