Макс Вебер як учений-енциклопедист і його внесок у соціологію. Макс Вебер (1864-1920 pp.) - учений-енциклопедист, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці

Макс Вебер (1864-1920 pp.) - учений-енциклопедист, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці, праві, політології, релігієзнавстві, культурології, етиці. Дослідники творчості М. Вебера називають його "Галілеєм соціально-наукового пізнання" чи "буржуазним Марксом". Масштабність і глибина наукових досліджень ученого ускладнюють ви­значення пріоритету тієї галузі знань у науці, в яку він зробив найбільший внесок.

Основні, найбільш знані наукові праці М. Вебера: "До історії торгових спільностей у середні віки", "Римська аграрна історія та її значення для державного та приватного права", "Протестантська етика і дух капіталізму", "Господарство і су­спільство", "Господарська етика світових релігій" та ін.

Макс Вебер вважається засновником "розуміючої соціо­логії", що вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб'єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, котрі вступають у соціальну взаємодію. На думку М. Вебера, природні речі повинні бути пояснені, а суспільні процеси - зрозумілі людині. Отже, перш ніж пояснити людську дію, слід зрозуміти її, вловити таємний сенс, який вкладено в неї активним суб'єктом, а потім інтерпретувати (пояснити) її. Завдання "розуміючої соціології", за М. Вебером, - дістати об'єктивні знання про суб'єктивну реальність. "Розуміючу соціо­логію" пізніше стали називати суб'єктивною, якісною, мікро­соціологією чи інтерпретивною соціологією. Соціолог-"якісник" якраз і намагається зрозуміти суб'єктивний сенс дій людей, виявивши мотивацію, суб'єктивні наміри тощо.

У руслі "розуміючої соціології" М. Вебер створює концеп­цію соціальної дії. Він розрізняє: традиційну дію, засновану на традиції; афективну, що ґрунтується на почуттях; ціле-раціональну та цінніснораціональну, які засновані на раціо­нальному розрахунку та є осмисленими. Саме два останніх типи соціальної дії є суто соціальними й підлягають вивченню. Раціоналізація соціальної дії розглядається вченим як ключова проблема суспільного розвитку.

Макс Вебер є засновником економічної соціології, що по­чинає займати домінантні позиції в соціології вже після смерті вченого. За цією теорією, провідну роль у появі капіталізму відігравали не суто економічні чинники, як вважав його опо­нент К. Маркс, а й значною мірою культурно-етнічні та релігійні. На думку вченого, протестантизм як релігія є тією ідеологічною основою, з якої пізніше з'являється "дух капіталізму". Автором поняття "дух капіталізму" є німецький економіст В. Зомбарт.

Макс Вебер відмітив і визначив тенденцію до співвіднос­ності господарського статусу людини та її релігійної належ­ності. Учений довів, що виховання людини в колі протестантів, прищеплення їй норм протестантської етики, що мають пере­важно аскетичний характер, зумовлює у подальшому у такої людини тенденції раціональної поведінки й успіхи в бізнесі. Норми протестантизму вимагають від віруючого пуритан­ської, аскетичної поведінки, відмови від життєвих насолод, які можуть бути здобуті за гроші та стимулює вкладання грошей у виробництво, накопичення їх, що й призведе до багатства однієї людини, а згодом, - і до багатства всього суспільства.

Капіталізм, на думку М. Вебера, може бути і раціонально-продуктивним, й авантюрним, орієнтованим на війну, на по­літику, пов'язану з можливостями наживи.

Макс Вебер вважається фундатором політичної соціології. Пін рішуче виступав проти революційних методів пере­творення суспільства та вибудовував еволюційний шлях за­провадження раціонально-бюрократичного типу управління. Саме цей учений створив концепцію легітимних типів пану­вання, серед яких він виокремив такі:

• традиційний тип, що заснований на звичаях і традиціях;

• раціонально-легальний тип (або раціонально-правовий), який базується на законах та праві;

• харизматичний тип, заснований на афектах і на вірі.

Ця типологія з часом не втрачає актуальності та широко використовується в сучасних дослідженнях. Цінними є ре­комендації М. Вебера для тих, хто йде у велику політику. Мислитель рекомендує обирати на виборах людей, що мають сталий прибуток, володіють власністю, оскільки останні більше придатні до раціоналізації в політиці. Він закликає до формування класу кваліфікованих професіоналів-посадовців, які відрізнялися б високою честю, порядністю, відданістю народу - рисами, котрі б забезпечували ефектив­ність дій державних службовців. М. Вебер приділяє значну

увагу аналізові явища партійно-політичної корупції, коли за віддану службу політики роздають усілякі посади та при­вілеї. Досить по-сучасному, з огляду на реформи в Україні, виглядають рекомендації М. Вебера щодо виховання держав­ної бюрократії та партійних лідерів, а також раціоналізації владних відносин.

Розвиваючи методологічні проблеми науки, М. Вебер за­лучив у науковий обіг поняття "ідеальний тип" - специфічна мисленна (уявна) конструкція для пізнання саме соціальних явищ у дусі "розуміючої соціології".

На відміну від О. Конта, Г. Спенсера й інших учених, які не провели жодного емпіричного соціологічного до­слідження, М. Вебер брав активну участь у шести досліджен­нях, що були започатковані урядом Німеччини. Використову­ючи методи статистики, спостереження, опитування, він до­сліджував умови праці, ціннісні орієнтації німецьких селян і про­мисловців, чинники напруженості між урядом і робітниками-соціалістами, причини еміграції до Прусії польських селян.

Суттєвим є внесок М. Вебера в розробку низки галузевих соціологій: соціології права, соціології релігії, соціології праці, соціології музики тощо.