Книжка Собраніє вещей нужнейших” 1580 р.

Спеціально до Книги Нового завіту одним з науковців Острозької академії – Тимофієм Михайловичем був підготовлений алфавітно-предметний покажчик, який отримав назву “Книжка Собраніє вещей нужнейших” і був виданий у Острозькій друкарні наприкінці 1580 р. Це підбірка (собраніє) невеликих висловів з Книги Нового завіту, розміщених у алфавітному порядку. Під кожним висловом вказувалося у якому Євангелії і на якій сторінці його шукати. Отже, “Книжка Собраніє верей нужнейших” служила покажчиком для всіх новозавітних текстів, призначалася для полегшення пошуку місць у Новому завіті, на які можна було б посилатися в полеміці, використовувати як цитати, епіграфи. Багатьма висловами інтелігенція того часу користувалася як крилатими словами та афоризмами: “Богатим горе”, “Багатство зло”, “Гонителей не имами боятися”, “Всякая неправда грех есть”, “Человек, что посеет, то и пожнет”. Книжка має 52 нумерованих аркууші. На першому з них надрукована назва та вказано ім’я укладача книги Тимофія Михайловича (“доброго приятеля” Івана Федорова). Отже, “Книжка Собраниє вещей нужнейших” була першою працею в Україні в галузі довідково-інформативної літератури, (першою книжкою для довідок) і першою книгою, у якій відомий індивідуальний автор – Тимофій Михайлович. Імовірне припущення, що Тимофій Михайлович був ідентичний із “дяком школи руської Острозької” Тимофієм Анничем, який подарував Дерманському монастиреві Євангеліє 1575 р., надруковане Петром Мстиславцем. У документі від 5 березня 1578 р. Тимофій Михайлович виступає слугою писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурди.

У процесі підготовки до друку “Книжки Собраніє вещей нужнейших” Тимофій Михайлович користувався алфавітно-предметними покажчиками “Конкорданціями”, які вже існували в Західній Європі, зокрема, “конкорданціями” до кальвіністської Берестейської Біблії 1573 р. та до перекладу Нового завіту 1577р., здійсненого антитринітарієм Мартином Чеховичем. У заголовку своєї книги Тимофій Михайлович підкреслював, що хоча він, користувався покажчиками протестантських, зокрема антитринітарських видань, його праця буде корисна саме для тих. Хто вірить у Святу Трійцю. Запозичуючи у своїх попередників саму ідею покажчика та добір певних статей, Тимофій Михайлович, аж ніяк не копіював їх.. У нього є ряд матеріалів, яких немає в попередніх покажчиках. Тимофій Михайлович застосовує інший принцип посилань: не на розділи та рядки, а на розділи та зачала. Тимофій Михайлович на відміну від попередників не застосовує інверсій – перестановки слів. Якщо в алфавітно-предметних покажчиках західноєвропейських видань будь-яка сентенція розміщувалася на літеру, з якої починалося її ключове слово, то у Мартина Чеховича будь-яка цитата розміщувалася на літеру, з якої починалося її перше слово. Наприклад, вислів “всяка неправда гріх єсть” у Тимофія Михайловича розміщений на літеру “В”, а не на літеру “Н” (ключове слово – неправда), або на літеру “Г” - ключове слово гріх). Така побудова покажчику була більш зручною для пошуку будь-якої наперед відомої цитати.

Готуючи до друку тексти “Книжки Собраніє вещей нужнейших” Тимофій Михайлович та Іван Федоров передбачили можливість її видання як разом із Книгою Нового завіту, так і окремо. Насьогодні відомо 15 примірників Книжки. Більшість з них оправлені разом із Книгою Нового Завіту, проте існують окремо оправлені примірники. Деякі з наведених Тимофієм Михайловичем цитат стали афоризмами, які широко використовуються і в наш час: “Сребролюбіє корЂнь всЂм злыл єсть”, “Человек, что сЂєт, то и пожнет”, “Гонителей не имами боятися”

Хронологія” Андрія Римші.

Була надрукована в Острозькій друкарні 5 травня 1581 р. Це перший в Україні друкований поетичний календар, який мав такий заголовок: “”Которого месяца што за старых веков диєло короткое описание”. Очевидно він був призначений для учнів молодших класів острозької школи. Це розділений надвоє листок паперу, на якому надруковані назви місяців давньоєврейською, латинською та простою українською мовами. Під кожною назвою місяця надрукований дворядковий вірш, у якому розповідається про те, які головні біблійні події з старозавітної історії відбулися в тому чи іншому місяці. Вірші до календаря склав відомий білоруський поет, що входив до когорти діячів академії, брав участь у підготовці до друку текстів Острозької Біблії, Андрій Римша. Тому у сучасній науковій літературі цей календар називається “Хронологія” Андрія Римші. Очевидно, “Хронологія” була дидактичним виданням, призначеним для заучування в молодших класах назв місяців з паралельним засвоєнням у віршованій формі біблійних подій, розвивала навики віршування. “Хронологія” А.Римші – перший друкований поетичний твір східнослов’янських народів. Автор “Хронології” відомий білоруський поет, один з діячів академії, що приймав участь у підготовці до друку текстів Острозької Біблії, займався астрономією та математикою. Відомі його геральдичні поезії, військова поема і переклад з латинської мови опису Палестини.

“Хронологія” А.Римши викликає інтерес і як важлива пам’ятка мови. Вперше в історії друкарства кирилицею подані народні назви місяців: вресень, падзерник, грудень, просиней, стишень, лютий, марец, квітень, май, чирвец, серпень – який присвячені вірші про подій старозавітної історії.

“Хронологія” на має прямої вказівки, що її надрукував Іван Федоров. Проте всі дослідники без сумніву зараховують її до видань першодрукаря, оскільки вона вийшла 5 травня 1581 р. в період надрукування біблії.

До нашого часу виявлений лише один примірник “Хронології”, який у 1830-40-і роки належав колекціонеру стародруків купцю О.І.Кастеріну, а нині знаходиться в Російській Національній Бібліотеці в Санки Петербурзі.

Острозька Біблія 1581р.

Найвидатнішою пам’яткою співробітництва Івана Федорова з науковцями Острозької академії була Острозька Біблія 1581р. Після надрукування в 1561 р. в краківській друкарні Леополіти Шарфенберга католицької Біблії, та протестантської кальвіністської Берестейської Біблії (1563) і Несвізької Біблії Симона Будного (1572) видання православної біблії старослов’янською мовою стало насущною потребою часу. До Острозької Біблії люди знали тільки перекази про Старий Завіт, а не сам Старий Завіт по Паремійниках, а також Псалтир. Оскільки він використовується при всіх богослужіннях.

Видання Острозької Біблії готувалося давно. Ще у 1573 р. князь В.-К. Острозький через димломата та писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурду “Старанним благанням дістав собі добру Біблію” єдиного повного на той час Геннадіївського списку. Геннадіївська Біблія була написана в Новгороді у 1499 р. за часів єпископа Геннадія. У основу Геннадіївської Біблії були покладені тексти Семонівської школи IX ст. Крім Геннадіївської Біблії 1499 р. князь К.-В. Острозький роздобув багато й інших Біблій різними письменами та мовами і наказав пильно дослідити, чи вони в усьому згідні з Писанієм. І виявилося багато відмінностей, не тільки різниць, але й перекручень. На деякий час острозьких книжників навіть охопив сумнів що до можливості підготувати філологічно досконалий текст. Але, порадившись з князем вчені вирішили довести до кінця розпочату справу. Пошуки текстів були продовжені “у багатьох великих країнах світу – до земель Римських, Кандійських островів (О. Крит), а найбільше до численних грецьких, сербських та болгарських монастирів, дійшли до самого голови усієї Східної церкви вселенського патріарха Ієремії, всюди постійно прохаючи для себе людей, які добре знають грецьке та слов’янське писання, та ізводів добре виправлених безпомилкових”. Порадившись з князем, знавці біблійних текстів вирішили у всьому наслідувати давній грецький переклад з давньоєврейської мови 72 перекладачів – названий “Септуагынта”. У переклады з грецькоъ мови слово “септа” означаэ “70”. Згідно традиційної церковної точки зору, цей перший переклад Біблії на грецьку мову здійснили 70 перекладачів за 70 днів за часів єгипетського царя Птоломея Філадельфа у 3 ст. до н. е. (Птоломей Філадельф заснував Олександрійський мусейон у 297-298 рр. до н. е.), він призначався для євреїв, які вже не розуміли своєї рідної мови. Згідно наукової точки зору переклад Старого завіту на грецьку мову (Септуагінта) був зроблений не одночасно, а протягом 4-1 ст. до н. е. У 100 р. на соборі єврейського духівництва в Ямнії цей Старий завіт (книги “Буття”, “Ісход”, “Числа” та ін.) був визнаний канонічним. У 362-364 рр. на соборі в Лаодікеї до книг старого завіту додали Новий завіт. Існують три списки Септуагінти: Александрійський, близький до нього Ватиканський та Синайський. Олександрійський та Ватиканський списки Септуагінти зберегли найдавнішу редакцію тексту Біблії до її правки масоретами. Друкований текст цього перекладу роздобув у Ватикані Діонісій Раллі Палеолог (архієпископ Кізікії, згодом Тирнова). У одному з своїх листів князь К.-В.Острозький згодом засвідчував, що видана в Острозі Біблія є “неначе дочкою” привезеної Палеологом. На титульному аркуші острозької біблії було підкреслено. Що вона слідує “єліко мощно” грецькій Септуагінті. Крім того, тексти Острозької Біблії готувалися на основі Геннадіївської Біблії 1499 р., привезеної від Іоанна Васильовича Грозного Михайлом Гарабурдою, та латинської Вульгати, перекладеної хорватом домініканцем Веніаміном. Ті частини, які перекладалися з латинської Вульгати, були значно виправлені на основі Септуагінти. Деякі книги перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів, було використано також найдавнішу кирило-мефодіївську редакцію IX ст. (де звернено головну увагу на розуміння тексту), українські рукописи 70-80-х років XV ст. Переклад звірявся з чеським виданням Біблії 1495 р. та іншими Бібліями.

Видавці біблії свідомо вирішили подати текст книги старослов’янською мовою, що склало би враження давнього автентичного перекладу епохи князя Володимира. Церковно-слов’янська мова, авторитет якої був освячений традиціями, була доступна освіченим людям всіх православних країн і служила засобом міжслов’янського спілкування. Острозька Біблія була значним спільним кроком у розвитку старослов’янської мови, зробленим острозькими книжниками та І.Федоровим. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога чистої слов’янської мови, хоча в тексті багато українізмів. Однак текст Острозької Біблії став зразковим для східно та південно-слов’янських народів, обов’язковою літературною нормою.

Той факт, що саме Герасим Смотрицький написав передмову до Біблії, дозволяє припустити, що саме він очолював гурток вчених, що готували тексти Біблії до друку. Але публіцистика Г. Смотрицького позбавлена теологічного обґрунтування та науково-довідкового апарату. Тому, мабуть, більшу роль у текстологічній підготовці відіграли Тимофій Михайлович та Василь Суразький. Особливо - Тимофій Михайлович. Його службу у дипломати та писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурди можна пов’язувати з участю останнього у роздобуванні рукописів біблійних книг. Велика роль у вченій колегії, яка готувала Острозьку Біблію належала вченим грекам Євстафію Нафанаїлу (Наталіелю) з Криту, Мосхолупу, а також великому знавцеві грецької мови Діонісію Раллі Палеологу. У підготовці текстів Острозької Біблії, мабуть також брав участь поет-кальвініст Андрій Римша та Острозький протопоп Терентій Іванівський.

Свідомо прагнучи до архаїзації тексту, острозькі видавці стали на шлях новаторства в галузі оформлення книги. Іван Федоров бажав навіть прикрасити її 150 сюжетними ілюстраціями, гравірованими на міді, і з цією метою віп переговори з вроцлавським майстром Блазиушем Ебішем. Однак цей план не вдалося здійснити. Все ж загальна концепція конструювання Острозької Біблії утверджує послідовність елементів книги, характерних для українських стародруків XVI ст.: титул в орнаментованій рамці-порталі, так звана “форта”, герб видавця або мецената, вірші на герб, передмова, текст, післямова в кінці книги та друкована марка -сигнет. Крім біблійних текстів у Острозькій Біблії містилося ще ряд літературних творів: дві передмови, написані Г.Д.Смотрицьким та вірш на герб князя К.-В. Острозького (перший зразок геральдичної поезії в українській літературі) та Післямова Івана Федорова.

12 серпня 1581 р. величезна праця вчених та друкаря була завершена. Тираж Біблії на той час був досить великим, він становив біля 1500 екземплярів. У кожному 1256 сторінок та 3200000 друкарських знаків. Примірники книги почали швидко розходитись українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляли до Московського царства, до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. За умов польсько-католицького утиску та невтішного стану православ’я загалом після загибелі Візантії Острозька Біблія відігравала роль великої духовної сили, що єднала всіх сповідників православної віри, стала символом національної культури, довела всьому світові, що старослов’янська мова поряд із латинською та грецькою також є мовою світової культури.

Для Західногї Європи Острозька Біблія стала своєрідним свідоцтвом ідеологічної та моральної зрілості східнослов’янських народів. Частіше всього вона представляла слов’янську книжність за кордоном. Її подарували Римському папі Григорію XIII, послу англійської королеви Єлизавети Джону Горсею. Є екземпляр Біблії, що належав шведському королю Густаву Адольфу. Острозька Біблія була подарована також Римському папі Іоанну Павлу ІІ під час його перебування в Україні в 2000 р.