Англіканство і пресвітеріянство

Осібне місце серед Протестантських Церков займає Англікан­ська Церква. Вона виникла в Англії, на всеєвропейській релігійній хвилі Реформації XVI ст., започаткованій Мартином Лютером. До XVI ст. королівська Англія була однією з католицьких країн, опорою релігійної влади Ватикану у Европі. Але англійський король Генрих VШ, чи то під впливом Реформації на Европейському материку, чи прагнучи поширити свою владу також і на Церкву, розірвав відносини зі святим престолом у Римі, націоналізував монастирі (тобто перетворив їх на звичайні, не монаші, церковні громади) і оголосив себе головою Церкви в Англії.

Ці зміни торкнулися лише верхів церковної влади, її де­централізації, перенесення управлінського центру з Рима до Лондона. Основні ж догмати, організаційні принципи і сценарії Богослужіння залишилися в Англії такими, як у Католицькій Церкві. Англіканська Церква до сьогодні використовує хоральний спів, органну музику, внутрішнє влаштування храму, служіння Божої Меси, церковні атрибути, одяг священиків такі самі, як і в Католицькій Церкві. Правда, при королі Едуарді VI богослов Кранмер написав «Книгу спільного Богослужіння» (1549), в якій були поєднані елементи Католицького Богослужбового культу з його врочистістю й пишно­тою з догматами нового Протестантського віровизнання. Згодом при королеві Єлизаветі І Англіканство увібрало в себе елементи моральної доктрини Кальвінізму, зокрема рівности усіх - багатих і бідних, високого стану й простолюддя - перед Богом, перед вимогами церковної дисципліни.

Події Англійської революції середини XVII ст. призвели до заборони Англіканської Церкви. Але після відновлення на британському престолі королівської династії Стюартів, 1660 р., Англіканство було відновлене.

Оскільки головою Англіканської Церкви є монарх, то він і призначає єпископів. В Англіканській Церкві не передбачені сани кардиналів чи патріярхів, як у непротестантських історичних Церквах. Є лише два сани для вищого духівництва - архиєпископ і єпископ. Першим у канонічному списку цієї Церкви є архиєпископ Кентерберійський з резиденцією у Ламбетському палаці в Лондоні. Він є примасом Англіканської Церкви, тобто першим в єрархії, але не керівником цієї Церкви. За Кентербе-рійським архиєпископом другим за значенням є Йоркський архи­єпископ. Усі інші місцеві єпархії в Англіканській Церкві займають єпископи. Члени єпископату Англіканської Церкви входять до палати Лордів - верхньої палати Британського Парламенту. Парламент затверджує статут Церкви і всі важливі зміни в ньому. Парламент частково фінансує Англіканську Церкву, наприклад, при капітальному будівництві нових храмів або реставрації й ремонті існуючих. Отже, в Англіканській Церкві ми бачимо не тільки таку Протестантську Церкву, що найближче стоїть до Католицької, від якої вона відділилася, але й Церкву, найтісніше зв'язану з державою. Поширена в Европі й Америці теза про відділення Церкви від держави до Англіканської Церкви не стосується: це типово державна Церква - і за своєю побудо­вою, і за змістом служіння.

В Англіканській Церкві є три напрями: Higt Church - Висока Церква, найближча до Римо-Католицької, яка об'єднує аристократів, інтелектуалів, університетських професорів, богословів-теоретиків, істориків Церкви. У Високій Церкві сьогодні зріють тенденції до об'єднання з Римо-Католицькою у Богослужінні, догматах, кано­нічному праві і до визнання папи Римського як першої особи Все­ленської (Всесвітньої) Церкви. Це лише тенденції, бо при здійсненні жадань представників Високої Церкви довелося б переглядати засадничі принципи Англіканства як такого, а це призвело б до зіткнення з монархом і Парламентом.

Low Church- Нижня, або Законна Церква - додає до тра­диційних принципів Англіканства багато елементів пуританизму і пієтизму, проповідуючи цінності благочестивого життя. Нижня Церква ставить релігійне почуття, емоційне переживання вище регул, приписів і догматів. У ній емоційна віра протиставляється сухому раціоналізмові Високої Церкви, а також деяким іншим Протестантським Церквам, наприклад, Лютеранству.

Вгоаd Church - Широка Церква - головний напрям в Англі­канській Церкві, де наявні тенденції до об'єднання всіх християн­ських течій. Саме з Широкої Церкви почався у XX ст. рух за рукоположення у священики жінок. Цей рух викликав майже повсюдно у християнському світі нарікання на Англіканську Церкву, бо його вимоги суперечать Біблії. Всі апостоли Ісуса Христа були чоловіками. Господь високо підніс жіноцтво й материнство, але тайну свяшенства він доручив тільки чоловікам. Прагнення жінок до священства і толерування цього прагнення з боку діячів Англіканської Церкви є виявом лібералізму в тій його стадії, коли він ревізує і секуляризує саме Святе Письмо.

Крім Англії, Англіканські Церкви є в Шотландії, Велсі, Ірландії, СІНА, Канаді, Австралії, Південно-Африканській Республіці. Усе це самостійні Церкви, не підпорядковані адміністративне англійській королеві і Кентерберійському архиєпископові. Всього англікан у світі близько 30 мільйонів. Сусідня з Англією Ірландія є переважно като­лицькою країною, а в північній частиш цього острова, в Ольстері, який підлягає британській короні, незгоди між католиками і протестан­тами призвели до кривавих сутичок і фактичної релігійної війни.

Щодо Шотландії, то хоч там теж поширене Англіканство, але державною Церквою від 1592 р. є Пресвітеріянська Церква, дуже близька до віровчення Жана Кальвіна. Пресвітеріяни Шотландії, а також деяких земель Англії замінили призначуваних єпископів на виборних старост-пресвітерів; а вся сукупність громад віруючих становить Пресвітеріянську Церкву. В період Англійської революції середини XVII ст. пресвітеріяни поширили свій вплив і на Англію, тому що керівник цієї революції, Олівер Кромвель, був прихильником пресвітеріян. Проте після смерті Кромвеля права Англіканської Церкви були відновлені.

Християнська доктрина пресвітеріян близька Кальвінізмові: вони спростили й уніфікували Богослужіння, ставлять перед своїми при­хильниками високі моральні вимоги й обітниці благочестивого життя, пошанування родинних традицій, обов'язкове відвідання Бого­служінь. Церкви пресвітеріян дуже централізовані. У них панують дисципліна і обов'язок гуманних стосунків, розвинена місійна допомогова діяльність. Усе це є ознаки трохи замкненої церковної структури типу партії. Не дивно, що до Пресвітеріянської Церкви належали передусім члени партії пуритан. А в період Англійської революції Пресвітеріянська Церква стала фактично політично-релі­гійною партією. Стараннями шотландського пресвітеріянина, учня Жана Кальвіна, Джона Нокса, Пресвітеріянство було зведене 1592 р. до становиша державної релігії Шотландського королівства. Тепер Пресвітеріянство має прихильників та послідовників і в інших англо­мовних країнах. Але загальна кількість пресвітеріян у світі не пере­вищує 5 мільйонів осіб.

Запитання

1. Яка ролm короля Генриха VIII в утворенні Англіканської Церкви?

2. Що лишили собі англікани від традиційних католицьких Богослужінь?

3. Які три напрями є в Англіканській Церкві?

4. Що собою являє Пресвітеріянська Церква Шотландії?

БАПТИЗМ

Слово «баптизм» означає «хрещення». Отже, протестантське віровчення Баптизму, яке, до речі, досить відоме в сучасній Україні, ставить особливий наголос на проблемі хрещення. В інших моментах доктрина Баптизму лежить у загальному руслі Протестантизму. Як відомо, такі протестантські віровчення, як Лютеранство, Каль­вінізм, Англіканство та деякі інші залишили незмінним католицьке таїнство хрещення малих дітей. Інша справа з баптистами. Засновник Баптизму, англійський протестант початку XVI ст. Джон Сміт прийшов до висновку, що хрестити треба тільки тих людей, які свідомо доведуть свою відданість Христові, тобто дорослих, свідомих свого вибору людей. На цьому ґрунті в ранньому Протестан­тизмі XVI ст. виникли палкі суперечки. Фактично всі протестантські віровчення, відкинувши більшість таїнств та обрядів Католицизму, все ж таки зберегли таїнство хрещення малих дітей. За винятком баптистів та їхніх попередників анабаптистів, які в питанні таїнства й обряду хрещення розійшлися з Лютером, Цвінглі і Кальвіном. Анабаптистів почали переслідувати свої ж таки протестанти, зви­нувачували їх у єресі і навіть у запереченні ними Святої Трійці. Зафіксовані випадки, коли в Женеві, на батьківщині Кальвінізму, відбувалися прилюдні страти анабаптистів.

Анабаптистами були учасники Селянської війни у Німеччині на чолі з Томасом Мюнцером. Слово «анабаптист», як і похідне від нього «баптист», було довгий час одіозним не тільки серед католиків, а й серед значної частини протестантських течій.

Воно було легалізоване тільки наприкінці XVII ст., давши офіційну назву одному з найпотужніших віровчень у світовому Протестантизмі.

Корені Баптизму лежать в Англії, бо перші баптистські громади виникли шляхом відокремлення від Англіканської і Пресвітеріянської Церков. Але в XVII ст. другою батьківщиною баптизму стають СІЛА. Переслідувані в європейських країнах, баптисти емігрують до заокеанської колонії Англії і організовують у місті Провіденсі, штат Род Айленд, 1639 р. першу баптистську громаду. У наступні віки, і особливо після здобуття США державної незалежносте, в Америці виникло багато баптистських асоціяцій, товариств, місій, видавництв і союзів, які охопили мільйони віруючих.

У XX ст. Баптизм став усесвітньою християнською протес­тантською Церквою на всіх континентах. Про зростання кількості баптистів у світі свідчить статистика. 1962 р. баптистів було 24,3 мільйона, а через 35 років, тобто тепер, їх понад 50 мільйонів. До Баптистської Церкви належали або належать такі відомі діячі сучасного світу, як борець проти расизму покійний Мартин Лютер Кінг, відомий проповідник Біллі Греам, колишній президент США Джіммі Картер.

Особливо цікавим для нас є питання про те, чому традиційно Православна і Греко-Католицька Україна, віками сповідуючи східний візантійський обряд, стала сьогодні державою поширення Баптизму. Як таке могло статися, що чисто західна, а конкретніше англо­саксонська християнська течія, успішно прижилася в нашій слов'ян­ській Україні? Справа в тому, що українці - нація західної орієнтації. Українці пластичні у поведінці і сприйнятливі до вартостей західних народів, їм назагал чужі фундаменталізм, фанатизм, релігійна і національна нетерпимість, які ми часто бачимо в інших народів. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»,- це є формула україн­ського національного характеру, сформульована великим Тарасом Шевченком. А ті приклади нетерпимости і нетолерантности, які ми сьогодні спостерігаємо, виховані нашим тривалим перебуванням під гнітом східного і північного деспотизму.

Саме в цьому криється феномен сприйняття й поширення у православно-католицькій Україні «чужої віри» (нібито «чужої») -Баптизму. До речі, образливі найменування баптистів — штунди, сектанти й інші - виникли не в Україні, вони запозичені у сусідів. В Україні Баптизм поширюється з 60—70-х рр. XIX ст. від німець­ких поселенців на Півдні України і не був переслідуваний жодною українською організацією. З баптистами боролися тільки чорносотенці-шовіністи, царська влада, Російська Православна Церква, а в XX ст. — більшовики. 4 липня 1894 р. Росія ввела антисектантський закон, яким оголошувала Баптизм «сектою особливо шкідли­вою в церковному і громадсько-державному відношеннях».

В Україні в другій половині XIX ст. Баптизм поширився у Херсонській, Київській, Таврійській, Катеринославській, Полтав­ській губерніях. На початку XX ст. баптисти організаційно об'єдналися з євангельськими християнами і зафіксували це у своїй назві: Євангельські Християни Баптисти. У сумний, напов­нений порушеннями прав людини так званий «радянський час», який забрав більшу половину XX ст., баптисти були піддаш особливо брутальним переслідуванням. Рідко хто з провідників Баптизму уникнув в'язниці - і при Леніні й Сталіні, а також при так званому «демократі» Хрущові. Незважаючи на ці репре­сії, Баптизм відродився, сьогодні він мирно співіснує з іншими християнськими конфесіями в Україні.

Українська Баптистська Церква багато років була, з відомих причин, залежною від Московської ради ЄХБ, була інструментом русифікації України, бо майже всі служіння й проповіді, незалеж­но від національного складу і бажання віруючих, проводилися росій­ською мовою. Після проголошення незалежносте України 24 серпня 1991 р. і впровадження Закону про удержавлення української мови наша мова поступово входить у вжиток у баптистських громадах Української Держави.

Що ж приваблює віруючих у Баптизмі? Це, передусім, бап­тистське учення про Бога як Святої Трійці, який є всюдисущий, не зв'язаний ні з яким місцем, часом і простором; який управляє Всесвітом, Земною кулею, природою, стихіями, людиною; який реагує на молитви праведних, але керує долею також і нечестивих. Створення людини - вінець і найбільша справа Бога, вихідний пункт людської історії.

Особливе місце в догматиці Баптизму посідає вчення про другу особу Божественної Трійці - Бога-Сина, тобто Ісуса Христа. А центр цього учення - ідея викуплення людини з трясовини гріха, в яку вона влізла добровільно через своє свавілля ще на початку людської історії. Баптисти навчають трьох правд: 1) Спасіння уже здійснилося; 2) Спасіння дається людині задарма, без будь-яких дій з її боку, лише зусиллям, трудом і бажанням стати вірним Христові; 3) Спасіння починається з усвідомлення людиною себе грішною, безсильною в тому, щоб сама собі допомогти у справі спасіння; людина повинна усі надії покласти на Ісуса Христа.

У вченні про людину баптисти виходять з того, що людина є прекрасним творінням Бога, але тяжко ушкодженим зіпсованим гріхом, накинутим ворогом Бога і людини - Сатаною. Духовне і моральне очищення людини може здійснити тільки Бог і лише Він один. Інструментом, яким кожна людина може впливати на Бога у справах своєї реабілітації, є молитва. За образним виразом, який часто повторюється у молитовних будинках баптистів, «молитва - це озеро, в якому можуть потонути усі наші турботи; молитва - це крила, на яких наша душа відлітає до неба».

Православні, католики і деякі позабаптистські протестанти нарікають на баптистів, що вони провадять обряд хрещення тільки в дорослому віці; мовляв, якщо дитина або підліток помруть нехре-щеними, то хто за це буде нести відповідальність? Знову ж таки, православні й католики незадоволені баптистами, тому що вони проповідують виключно особисті відносини людини до Бога, змен­шуючи роль Церкви як посередника між Богом і людиною; не свят­кують Богородичних свят, а лише Христологічні (Різдво, Стрітення, Благовіщення, Вхід до Єрусалима, Пасху, Вознесіння, св. Трійцю-П'ятдесятницю, Преображення). До речі, баптисти мають ще й двоє своїх, суто баптистських свят: осіннє свято жнив (як день подяки Господові за даровані плоди землі) і свято єдности 27 жовтня -на спогад про об'єднання баптистів з євангельськими християнами. Якщо дивитися на баптистів з православної або католицької точок зору, то можна засумніватися в доцільності уневажнення баптистами Святого Передання, необхідності ікон як мистецтва Церкви тощо. Усе це дуже складні питання. Але вони в жодному випадку не повинні призводити до неприязні й ворожнечі. Як говорив один з ранніх християнських мудреців, блаженний Августин: «У голов­ному - єдність, у другорядному - свобода, у всьому - любов».

Запитання

1. Що означає термін «баптизм» і коли він почав застосо­вуватися для означення однієї з протестантських течій у Хрис­тиянстві?

2. Чому українці прихильні до баптистів?

3. Охарактеризуйте головні пункти християнського віровчення Баптизму, зокрема щодо спасіння.

4. За що християни інших Церков нарікають на баптистів?