Лексичний і фразеологічний рівні, їх аналіз

Провідним методом дослідження лексичного складу поетичного тексту є стилістичний експеримент,який має такі етапи:

1)добір усіх синонімів до аналізованого слова (недумано, негадано, раптово, зненацька; як сніг на голову; ні сіло ні впало);

2)тлумачення лексем і фразем синонімічного ряду, тобто встановлення лексичного значення кожного з них (негадано,розм., перев., із сл. неждано, несподівано. Прислівник до негаданий. Наприклад:Заручилась вона з Яковом Поліщуком, а того негадановіддано у москалі (Вовчок);Як сніг на головузвалилась оця війна. Дітей на війну побрали, кого куди (Збанацький). Як сніг на головувиступаєв ролі обставини – про щось украй несподіване, раптове);

3)з’ясування мотиву відбору автором певного слова чи словосполучення у процесі роботи над поезією (Оскільки тлумачення слова недумано сучасна українська мова не подає, його необхідно встановити: значення першого слова у поетичному тексті дуже важливе. Прозорий словотвір похідного слова недумано дозволяє легко визначити його лексичне значення: недумано думано думати. Дієслово думати виступає твірною основою для похідних думано, подумано, що являють собою безособову форму на –но, -то.

У поезії Ліни Костенко «Недумано, негадано» однойменні фразеологізми-синоніми не вписуються в тональність. Поетеса говорить про високе благородне почуття: воно – «пахне ладаном». Фразеологізми ні сіло ні впало; як Пилип з конопель належать до іншої стильової тональності: розмовне, просторічне, знижене.

В аналіз лексичного рівня входять мовні знаки культури (МЗК) – це стійкі семантико-асоціативні образи, що будуються на уже закріплених семантичних асоціаціях першоджерела: української, світової літератур, Біблії, міфології, народної творчості тощо.

Трансформація МЗК із першоджерела у поетичний текст може здійснюватися по-різному: пряме цитування, алюзія, ремінісценція, переспів, перенесення змістово-фактуальної інформації у контекст іншої історичної епохи з метою створення аналогій із сучасністю (останній прийом характерний для драматичних творів). Тлумачити МЗК інтелектуально доволі легко, але психологічно – доволі важко.

Розуміти, інтерпретувати МЗК й насолоджуватися ними у похідному тексті читач може на основі розвинених чуттєвих якостей. В емоційній сфері читача вони розвиваються на основі чуттєвих образів: зоровихА я у гай ходила по квітку ось яку (П. Тичина), слуховихЗатихло все, тілько дівчата та соловейко не затих (Т. Шевченко), запаховихДе вечір пахне м’ятою, аж холодно джмелю (Л. Костенко) тощо.

У поезії Миколи Вінграновського «Стояла баба, руки склала» маємо цілу поліфонію символів (баба, Дніпро, тополя, пра-пра-пра-про), що є мовними знаками культури. Вони в сукупності зі стилістичним неологізмом зволоводився та оказіоналізмом пра-пра-пра-про із граматичними алогізмами тополя вітром ледь хитала вибудовують художню ідею поезії: вічність і минущість.

Все це зводиться до того, що майже в кожній поезії наявнірізні тропи.Приклади метафоричних порівнянь, характерних для індивідуально-авторських порівнянь здебільшого.

1.За участю сполучників (як, мов, немов, нібито, наче, буцімто):

А)загальновживані (гарна ніби намальована, наче кров з молоком);

Б) індивідуально-авторські («Промені як вії сонячних очей» (П. Тичина); «Моя душа, немов черешня/Понад снігами зацвіла (Д. Павличко).

2.Без сполучників –

1)за допомогою предиката (подібний, схожий, нагадує)

А) загальновживані: зачіска схожа на хмаринку, сусід нагадує лелеку;

Б)Індивідуально-авторські: «Ми восени таки похожі / Хоч капельку на образ Божий (Т. Шевченко).

2)із пропуском сполучникової компаративної зв’язки:

А) загальновживані: мовчання – золото, слово – срібло;

Б) індивідуально-авторські: «Подивилась ясно – заспівали скрипки!» (П. Тичина).

3) у формі орудного відмінка іменника:

А) загальновживані: ніс картоплиною, вигинатися вужем;

Б) індивідуально-авторські: «Ти – зорею, а я – кленом» (Б. Олійник); «Червоною гадюкою/Несе Альта вісти» (Т. Шевченко).

Є ще й оказіональні порівняння.Наприклад, у вірші укр. Модерніста Василя Пачовського «Дрожаніє душі» порівняння вмонтоване окремим реченням у ширший контекст, що витворює наскрізний образ незайманості, чистоти. А прикметник чистий виступає і в ролі епітета, і замість сполучника ніби: Так ходила по алеї, та займати я не міг! Чистий ангел-білосніг!//Млів я, дивлячись на неї, плили сльози з віч моїх, заросив я слідки ніг//Поверталась, усміхалась - //та займати я не міг!!»

Розгорнуте порівняння, яке будується на єдиному, проте деталізованому зіставленні, завдяки розростанню якого витворюється поширене уподібнення (картина, сцена, міф). Наприклад, перші 17 рядків вірша М. Вінграновськго «Лошиця з дикими і гордими ногами» містить цей троп, що далі переростає в образи алегоричного осягнення жіночої таїни.

Епітет, як образне означення предмета, явища, поняття, стану, дії, виражене прикметниками, іменниками, прислівниками, дієприслівниками, числівниками, дієприкметниками, можна зрозуміти лише з контексту. Наприклад,залізне ліжко може означати як ліжко із заліза, так і, переносно, - тверде, немиле, або й навпаки – втілення спогадів дитинства.

Види епітетів:

1) постійні («як гуляли по синьому» (мається на увазі морю);

2) оригінальні(«Гори мої високії/Не так і високі/Як хороші, хорошії/Блакитні здалека» («Сон» - «Гори мої високії»);

3) зображувальні або описові епітети: «арфами самодзвонними, думами ніжнотонними (П. Тичина);

4) епітети-характеристики:«Коли помер кривавий Торквемада» (Д. Павличко);

5) епітети метафоричні: (залізна воля);

6) епітети метонімнічні («Той неситим оком/За край світа зазирає»);

7) епітети гіперболічні (Безмежнеє поле)

Часто в поезіях є метафора, де один член уподібнення здебільшого мається на увазі («Отой у серце вбитий цвящок/Не вирву, як не напишу»). Тому метафора – це ще й приховане порівняння.

Із метафорою спорідненим тропом є метонімія, що полягає в заміні одного слова іншим на основі суміжності ознак, тобто це контекстуальний синонім або синонімічний зворотякогось не названого, проте незримо присутнього об’єкта. Напрклад,назва місця помешкання чи перебування людей замість мешканців чи їхніх дій маємо у поезії Є. Маланбка «Постскриптум»: «Цей плач Атен і переможений крик//Нещадної, роз’яреної Спарти»

Як різновид метонімії у поетичному тексті натрапляємо на синекдоху (кількісне зіставлення предметів чи явищ). Наприклад: «Все менше рук,що вміють сіять хліб,/Все більше рук, що тягнуть все у пельку (Л. Костенко) – тут частина замість цілого; або Кобзар (Тарас Шевченко) – загальні імена у значенні власних.

У поезії подибуємо іронію –лукава чи насмішкувата інакомовність, коли слово або вираз набувають в образному контексті значення, протилежного буквальному, або такого, що ставить під сумнів чи заперечує. Наприклад:Шевченкове «На всіх язиках все мовчить, /Бо благоденствує». Тут троповість іронії полягає в протилежності до прямого значення слова.

Також наявний у поетичних текстах оксиморон, наприклад, в Івана Франка: «Ми рабами волі стали», в І. Драча: «щасливе горе», у Маланюка: «Полиновий мед самоти».