Вплив на авторитет набутих умінь, здібностей, досягнень, стилю спілкування і способу життя

Ці чинники настільки важливі, що про це варто поговорити докладніше.

Що стосується життєвої мудрості й досвіду, то вони змінюють наш імідж і авторитет з роками ніби самі по собі. А ось над освітою і професіоналізмом доводиться працювати. Комунікабельність, здатність до мобілізації і переключення, маніпулятивні уміння теж у принципі якості наживні. Вони досягаються вивченням спеціальної літератури, участю в цільових тренінгах.

Неабияку частку нашої соціальної значущості складають власні досягнення: соціальний статус, нагороди, майно. Це стосується й успіхів у непрофесійній діяльності.

Хобі не тільки розвиває кмітливість, відчуття, тіло але і працює на імідж.

Безумовно, керівник повинен володіти:

- професійними знаннями, навичками, досвідом у вибраній сфері діяльності;

- навичками педагога, консультанта і психолога;

- навичками ділового спілкування й ораторської практики.

Останнім часом на перший план усе частіше висувається уміння проводити переговори, встановлювати і розвивати людські контакти, поглиблювати ділові зв’язки, укладати угоди, вирішувати суперечки, налагоджувати контакти з владою.

Але від усіх цих чудових умінь буде мало сенсу, якщо їх невміло застосовувати. Для цього психологи пропонують використовувати техніку самопрезентації.

Самопрезентація– це короткочасний специфічно мотивований і організований процес подання інформації про себе у вербальній (словесній) і невербальній (несловесній) поведінці.

Самопрезентація особливо важлива під час ділових контактів з незнайомою публікою. Її найчастіше проводять в умовах обмеженого часу. Головним у презентації є уміння чітко сформулювати і переконливо піднести свої чесноти. Вони повинні бути ексклюзивними і вражаючими.

Техніка самопрезентації містить наступні прийоми.

1. Прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим. Тут і в усьому іншому, слід дотримуватися правила «краще відчуття – це відчуття міри». Коротше кажучи, не захвалюйте «товар». Це викликає настороженість, упередження і роздратування.

2. Самопідтримка – прагнення справити враження, описуючи свої таланти і обізнанність. Але, наприклад, замість слів: „Я хороший директор”, краще сказати так: „Мене вважають не самим поганим директором”. Замість: „Я відмінно розбираюся в маркетингу”, сказати: „Будучи кандидатом економічних наук, я трохи розбираюся в тонкощах маркетингу”.

Але бути дуже скромним – це не скромно.

Підлеглі, партнери або клієнти повинні, якщо не любити менеджера, то хоча б його поважати.

3. „Грітися в промінні чужої слави” – вибудовування свого образу шляхом підкреслення тісного зв’язку з успішними, знаменитими, видатними людьми.

Стиль спілкування.Зрозуміло, що імідж і авторитет необхідні керівнику не як «архітектурна надмірність», а для ефективнішого управління – впливу і дії. Для зміцнення особистого впливу рекомендується наступний комплекс комунікативно-особистісних властивостей:

1) адаптивна – уміння швидко пристосовуватися;

2) напористість – активна позиція у взаємодії;

3) розуміння співрозмовника і соціальне чуття в цілому;

4) уміння переконувати людей і маніпулювати ними;

5) уміння публічно виступати.

Знаходячись на чолі великої організації, рекомендується відвідувати підрозділи у складі супроводжуючих топ-менеджерів. Утім, періодично дуже корисно застигати своїх працівників зненацька, для чого краще робити швидкі «набіги» в підрозділи поодинці.

Говорячи про стиль спілкування, потрібно пам’ятати життєву мудрість: розкрити душу – значить втратити авторитет. Керівник – жива людина, і йому теж іноді відчуває потребу в співчутті, розумінні, дружбі. Але необхідно пам’ятати, що ця хвилинна слабкість запам’ятається надовго. Начальник, що ділиться особистими таємницями, показує, що він не може справитися зі своїми особистими проблемами, коли хоче поділитися вантажем переживань з іншими.

Спосіб життя.Щоб переконливіше виконувати свою роль лідера, підтримувати положення в суспільстві, керівнику доводиться вибудовувати спосіб життя відповідно до свого статусу. Він складається з іміджу наступних показників:

- оточуючих нас речей (одягу й аксесуарів, будинку, меблів, автомобіля тощо), а також тварин: собаки Вплив на авторитет набутих умінь, здібностей, досягнень, стилю спілкування і способу життя - student2.ru або кішки-медалістки, рідкісних домашніх птахів, рибок або більш екзотичних тварин;

- оточуючих нас людей – рідних, друзів і знайомих, особистої охорони, власного лікаря, тренера і т.д.;

- особливого розпорядку дня, певної послідовності дій, хобі і под.

Імідж країни, сім’ї, місця роботи, посади.Зрозуміло, батьків і батьківщину не вибирають. Інша справа – місце роботи і посада. Тут є вибір. Наприклад, заради престижного запису в трудовій книжці і в резюме можна вибирати невисокий заробіток і скромну посаду у відомій фірмі або установі – міністерстві або в уряді, ЗМІ і ін. Разом з тим можна пригадати слова Юлія Цезаря: „Ніж бути другим у Римі, вже краще бути першим на селі”. Тобто висока посада може компенсувати недостатній престиж фірми.

Як би там не було, щоб додати своєму іміджу блиску, варто було б «відмітитись» у якій-небудь «пристойній» країні, наприклад пройти там курс навчання або стажування. Відповідний диплом, вивішений на стіні у вашому кабінеті, — це не просто прикраса.

З приводу чинника сім'ї характерне зауваження Ф. Фідлера: «...один із найнадійніших способів стати президентом компанії — народитися в сім’ї, яка володіє компанією».

Типи лідерства

Лідерство поділяють на неформальне і формальне.

Неформальне лідерство.Первинні види неформального лідерства спостерігаються в тваринних співтовариствах і в нецивілізованих племенах диких людей. По суті, таке протолідерство можна назвати «натуральним», воно виникає шляхом природного відбору і конкурентної боротьби в групі, що самоорганізовується.

Анархісти, наприклад, вважають, що в бідах цивілізації винен відхід від природної організації соціуму. Мовляв, суспільством давно керують не люди, що мають «природне право природної переваги», а переважно ті, хто одержує владу за спадком, через зв’язки, через свої гроші або в результаті інтриг і змов.

Проте, як у добровільних співтовариствах, так і в офіційних організаціях, неформальне лідерство існує.

По суті, лідерство є різновидом влади. А влада над людьми досягається різними способами: 1) особистою чарівністю і приємністю у спілкуванні (краса і симпатія); 2) силою, агресією і погрозами; 3) особливими уміннями і здібностями, у тому числі й дією на емоції, дотепністю, маніпулюванням і т.д.

В одній групі можуть бути одночасно неформальні лідери всіх трьох типів.

Перший тип можна назвати «душа компанії». Цього співробітника, якому надають перевагу, люблять від потреби мати об’єкт симпатії, афіліації. Умовно його можна назвати «тамада». Якщо ця людина зовні приваблива, то бути його близьким другом ще і престижно.

Але якщо звільняється посада начальника, то лідер-«тамада» – не кращий кандидат. Кар’єрне зростання йому доцільніше забезпечити переводом в інший підрозділ, де він повинен змінити роль «тамади» на жорсткішу. На жаль, не всі менеджери можуть відмовитися від такого комфортного статусу загального улюбленця і мають проблеми з дисципліною у довіреному колективі.

Другий тип – це неформальний лідер, який поставив себе за рахунок сильного характеру. На нього зважають, тому що побоюються чи то його вираженої незалежності, гострої мови, чи то злісності, чи то запальності, чи то відчайдушної хоробрості. Він при належних компетенціях – кандидат у «зами», якого тримають у тому числі і для «брудної» роботи «поганяйлом».

Менеджер третього типу стає неформальним лідером через високий професіоналізм, він займає високий статус завдяки своїм здібностям. Таких у колективі вважають «головою» і часто по дружньому звертаються за консультаціями.

Досвід показує, що для достатньо успішного виконання своїх посадових обов’язків краще, якщо керівник володіє властивостями другого і третього типу неформального лідера.

Формальне лідерство. У принципі, це призначене лідерство. Його влада тримається на ніжках начальницького крісла і на субординації. Якщо навіть начальник був вибраний колективом, то напевно є ті, хто голосував проти нього.

Наївно вважати, що мета будь-якого лідера – виняткове служіння суспільству. Але для досягнення особистих цілей стійке лідерство повинне спиратися на інтереси групи!

Група, що вирішує значущу проблему, завжди висуває для її вирішення лідера. Без лідера жодна група існувати не може. У той же час основній, конформній частині колективу властива потреба в підпорядкуванні. Підсвідомо ці люди шукають «ведучого», щоб вручити йому свою свободу, з якою вони не знають, що робити. Але підкорятися приємніше більш гідному. По суті, харизматичному керівнику-лідеру залишається лише не розчаровувати своїх «вірнопідданих» і правильно виконувати свою роль. Важко погоджуватися з ненависним і слухатися його. Щоб постійно не травмувати себе роздратуванням, люди неусвідомлено починають шукати у своєму «поневолювачі» привабливі якості.

Менеджеру важливо мати схильність до домінування, уміння проявляти ініціативу.

В умовах сучасної організації або корпоративної групи лідер відстоює свої позиції, використовуючи:

- владні повноваження;

- авторитет (моральний і функціональний);

- впливові зв’язки;

- уміння грати на суперечностях усередині групи.

Відповідно до ієрархічної структури групи в ній є не тільки лідер, але й інші авторитети. Лідер в офіційній обстановці повинен бути тільки один – це безпосередній начальник за умови його керівної компетенції. За відсутності у нього авторитету, звертаються через його голову до вищого керівництва, а реальні функції управління групою бере на себе дієздатний заступник чи неофіційний самовисуванець.

Для завоювання статусу лідера необхідно добитися формального визнання серед усіх членів групи. У першу чергу необхідно зламати опір інших претендентів на провідну роль. У другу чергу – примусити коритися і виконувати розпорядження невмотивованих, ледачих і всіх тих, кому лідер антипатичний з яких-небудь причин.

Таким чином, одного авторитету і визнання достоїнств лідера мало. Необхідні ще: 1) владні повноваження і 2) уміння ефективно використовувати їх.

У різних ситуаціях група висуває специфічні вимоги до лідера, і тому лідерство може переходити від однієї людини до іншої: емоційний або діловий лідер тощо. Лідером стає той, хто цього прагне.

Дослідження показують, що ефективність діяльності організації вища там, де керівник є не просто формальним начальником, але і неформальним лідером.

У реальній службовій обстановці ідеальних керівників не існує. У них є різні набори своїх переваг і недоліків, які ми і розглянемо нижче.

Репрезентативний лідер. Часто це буває вибраний керівник. Інертна більшість, що його обрала, не в останню чергу сподівалася на спокійне стабільне життя при ньому. Він тягнутиме свою лямку, не розбурхуючи колектив революційними поривами. Втім, як усякий консерватор, він знижує ризики, якими в інших випадках загрожують авантюрні почини.

Каталітичний лідер уловлює ідеї, що носяться в повітрі, і тенденції, запроваджуючи їх у життя. Якщо він угадав, його чекає популярність і успіх. Якщо ні, його дії суперечать сподіванням колективу, який його відкидає. Тому його положення менш міцне, ніж у репрезентативного лідера.

Командний лідер. Командний лідер використовує свої ідеї. Це справжній лідер, оскільки командний лідер не залежить від чужих думок і сам здатний генерувати ідеї. На відміну від репрезентативного і каталітичного лідерів він не пов’язаний ні з якими існуючими угрупуваннями і фактично може сам сформувати свою команду.

Командний лідер звільняє нас від відповідальності, що досить багатьох цілком влаштовує. У той же час цей енергійний суб’єкт, повний ідей, дратує більш пасивну і невмотивовану частину колективу.

Командний лідер заохочує згодних і переслідує незгодних.

Старший лідер. Люди психологічно настроєні визнавати за лідерів тих, хто старший за них. Для цього є цілком раціональні пояснення. У старших більше життєвого досвіду, вони повинні бути мудрішими. Пошана до думки старших закладена в нашу психіку з дитинства.

Успіх старшого лідера сильно залежить від його здатності утвердити свій батьківський імідж (патріарх організації, добрий батько персоналу). Ті ж самі принципи дійсні для старшого лідера-жінки. Вона втілює собою образ матері, до якої ми звертаємося при негараздах і яка здатна утішити нас.

Для старшого лідера типове прагнення до дрібних удосконалень, а не до радикальної перебудови всієї системи. Він схильний до консерватизму, оскільки, уникаючи змін, знижує рівень власної тривожності.

Щоб не уславитися «старим, покритим мохом пнем», такому лідеру необхідно весь час робити щось нове.

Юний лідер. Його основна гідність – уміння пристосовуватися до змін. Він захоплює людей ентузіазмом. Але все це не є ознакою справжнього лідера. Для цього потрібно більше: проникливість, мудрість. Але у молодих людей такі якості, за рідкісним винятком, зустрічаються не часто. Якщо ж такий знайдеться, то він доб’ється успіху.

Як би це когось не бентежило, але юний лідер впливає на нас за допомогою неусвідомлених сексуальних реакцій. При цьому юна жінка-лідер навіть абсолютно інстинктивно прагне використовувати всі атрибути своєї жіночності.

Лідер меншини. Він не має великої підтримки і бореться за те, щоб бути почутим. Лідер таких меншин повинен бути агресивним, інакше його ніхто не стане слухати.

Особливі установки меншини об’єднують його членів, і в результаті лідер меншини, на відміну від лідера більшості, має нечисленний, але солідарний загін однодумців.

Для впливу на основну масу лідер меншини спочатку може використовувати загальнолюдське співчуття до слабких. Якщо цей трюк не проходить, він застосовує агресивніший підхід.

Лідер більшості. Як це не парадоксально, але психологічні проблеми такого лідера найчастіше обумовлені порівняльною стійкістю його положення. Річ у тому, що психологічна реакція на безпеку, що часто виявляється, – це розслаблення: прагнення відпочивати, розважатися і зловживати шкідливими звичками. У результаті лідер більшості може «проспати» підготовлюваний під нього «підкоп» з боку активних та амбітних конкурентів. Вони можуть використовувати показники застою організації з вини лідера, який спочиває на лаврах.

Закулісний лідер. Це представник «ляльководів». Вплив їх може ґрунтуватися на:

- харизматичній владі однієї людини над іншим;

- шантажі, загрозі викриття;

- моральних зобов’язаннях перед «ляльководом» за раніше надану допомогу.

Нерідко позаду багатьох лідерів-чоловіків за кулісами ховається жінка.

Мотивація на лідерство. Статус лідера тієї чи іншої соціальної значущості дозволяє досягти багато чого, до чого суб’єкта підштовхують наступні генетично закладені мотиви і потреби:

- досягнення (у лідера-керівника більше маневру і ресурсів, ніж у рядового працівника);

- визнання і пошана;

- самоствердження;

- самозбереження (підсвідоме прагнення знизити рівень своєї тривожності);

- розваги, азарт (бізнес – це велика гра);

- незалежність;

- творчість (ширші простори для якої відкриває незалежність);

- накопичення і багатство;

- секс (зрозуміло, що з кар’єрним зростанням збільшуються шанси на те, що тобі надаватимуть перевагу більша кількість представників іншої статі);

- задоволення і насолода (у лідера-керівника комфортніші умови праці і життя). Втім, часто це ілюзорні мрії, оскільки добросовісний керівник, як правило, працює з великими стресами.

Додамо, що сильна мотивація до лідерства – різні моральні або фізичні комплекси неповноцінності. Ще раз пригадаємо, що лідери-пасіонарії характеризуються тим, що йдуть навіть на ризик життям – такий у них градус потреби в лідерстві, владі, славі або одержимості ідеєю.

Алгоритм мотиваційно-вольового процесу. У даному контексті воля визначається як свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності і поведінки, що забезпечує подолання труднощів, досягати цілей. Алгоритм мотиваційно-вольового процесу складається з наступних етапів.

1. Активації мотивів – відчуття дискомфорту фізіологічного або емоційного.

2. «Боротьба мотивів» – розумовий процес. Вона завершується ухваленням рішення про вибір конкретної мети.

3. Обдумування (часто неусвідомлене) узагальненого способу задоволення мотиву – вибір мети.

4. Обдумування узагальненого способу досягнення мети, планування дії.

5. Реалізація ухваленого рішення і пов'язане з нею нове, також вольове за своєю природою зусилля, пов'язане з подоланням труднощів, що виникають при цьому.

Необхідно відзначити явище когнітивного дисонансу, яке полягає в деякому розчаруванні незабаром після досягнення мети. Річ у тому, що реальні винагороди-задоволення за вироблені зусилля виявляються завжди менш яскравими і вражаючими, ніж у мріях. У процесі задоволення мотивів може виявлятися фізична і психічна активність різного рівня. Американські учені Р. Йерк і Д. Додсон вивели закон «оптимуму активації» («закон Йерка – Додсона»). Схематично ця залежність зображена на рис. 4. Суть «закону» в тому, що результативність діяльності щонайвища при середній величині активності, яка для кожного індивіда буде своя.

Вплив на авторитет набутих умінь, здібностей, досягнень, стилю спілкування і способу життя - student2.ru