Основні форми відхильної поведінки

Найбільш актуальними формами відхильної поведінки (девіантної) в умовах військової служби є аддиктивна, аутоагресивна (суїцидальна) і гетероагресивна поведінка. Поняття аддиктивної поведінки означає етап формування алкоголізму і наркоманії і подразумевает наявність ситуативної психічної залежності і «пошукової активності» відносно алкоголю і різних психоактивних речовин до того, як від них сформувалася фізична залежність.

Аутоагресивна поведінка виявляється в наявності суїцидальних думок, переживань («задумів»), тенденцій і дій, а для гетероагресивної поведінки характерні агресивні вислови, погрози і дії, спрямовані на оточуючих.

Таким чином, відхильну поведінку (девіантну) можна визначити як систему вчинків (окремих вчинків), що суперечать прийнятим у суспільстві нормам, і психічних процесів, що виявляються у вигляді незбалансованості, адаптаційних механізмів і нездатності до етичного й естетичного контролю за своєю поведінкою. На практиці виділяють ряд типів і форм відхильної поведінки (девіантної), які будуть представлені нижче.

Типи девіантної поведінки:

1. Делінквентна поведінка — відхильна поведінка з виразною антигромадською спрямованістю набуває в крайніх своїх проявах кримінально караний характер.

2. Аддиктивна поведінка — відхильна поведінка з прагненням до відходу від реальності за допомогою прийому психоактивних речовин або надмірною фіксацією на певних видах діяльності.

3. Патохарактерологічна поведінка — відхильна поведінка обумовлена патологічними змінами характеру унаслідок дефектів виховання.

4. Психопатологічна поведінка — відхильна поведінка обумовлена психічними розладами.

5. Поведінка на базі гіперздібностей — відхильна поведінка супроводжується девіаціями в буденному житті, при особливій обдарованості і навіть геніальності в інших сферах діяльності.

Клінічні форми девіантної поведінки:

1. Агресивна поведінка.

2. Аутоагресивна (суїцидальна) поведінка.

3. Зловживання речовинами, що викликають стан зміненої психічної діяльності (алкоголізм, наркоманія і ін.).

4. Порушення харчової поведінки (обжерство, голодування).

5. Аномалії сексуальної поведінки.

6. Надцінні психологічні захоплення («трудоголізм», спортивний, музичний і інший фанатизм, ін.).

7. Надцінні психопатологічні «захоплення» (клептоманія, дромомания (нав'язливе прагнення до бродяжництва) й ін.).

8. Характерологичні і патохарактерологичні реакції (емансипації, групування, опозиції й ін.).

9. Комунікативні девіації (аутизация (замкнутість), гіпертовариськість, конформізм, нарцистична поведінка й ін.).

10. Аморальна поведінка.

11. Неестетична поведінка.

Концепція відхильної поведінки у плані профілактично-кореуючих заходів припускає, разом із медико-психологічними заходами дії, розробку відповідних соціальних програм, побудованих на основі вивчення психологічних особливостей підлітків з різного роду поведінковими девіаціями.

Молодий вік військовослужбовців строкової служби, відомі особливості здоров'я сучасного призовника (недостатній фізичний розвиток, низький моральний рівень, формальна установка на військову службу, несприятливі умови виховання тощо), а також тенденція, що продовжується, до зростання суїцидів, делінквентності, схильності до зловживання алкоголем і наркотиками серед підлітків, виділяють проблему відхильної поведінки в число ключових у системі охорони і зміцнення психічного здоров'я військовослужбовців.

Девіантность достатньо широко поширена як серед психічно здорових людей, так і серед осіб із психічними відхиленнями. За даними М.П. Князевой і О.А. Тріфонова, у 30-50% підлітків, що поступають у психіатричні стаціонари, виявляються ті або інші девіантні форми поведінки, а в позалікарняній практиці цей відсоток ще вищий. Так, В.В. Королев при дослідженні великого контингенту осіб молодого віку з так званою «допреступным поведінкою» у 84,6% випадків відзначає ухилення від роботи і навчання, в 63% — різні антигромадські дії і в 35,2% — насильницькі (гетероагресивної) дії. Серед девіантної поведінки у військовослужбовців термінової служби провідне місце посідає самовільне залишення частини. При цьому, за даними З.У. Літвінцева, у 51,3% випадків подібні форми мають місце серед психічно здорових військовослужбовців і в 46,6% — серед осіб з непсихотическими (прикордонними) формами психічних розладів.

Девіантна поведінка як відхилення від етичних норм даного суспільства і делінквентна поведінка, якою позначаються дрібні, незначні антигромадські дії, розглядаються як форми антигромадської поведінки, причинами якої є, зокрема, соціально-психологічна (непатологічна) деформація особи й особливості ситуації, в якій здійснюються протиправні дії.

В умовах морально-психологічної нестабільності суспільства, що природним чином несприятливо відбивається і на життєдіяльності військових колективів, з особливою гостротою виникає питання про розмежування меж компетентності медичних, виховних, командних і правоохоронних органів при аналізі конкретних випадків порушення регламентованої поведінки у військовослужбовців. При цьому кожного разу постає питання: чи є відхилення в поведінці ознакою психічної патології або ж вони відображають психологічні особливості молодого віку, дефекти виховання або обумовлені чисто ситуативними моментами. Однозначно відповісти на це питання часом дуже важко унаслідок відсутності чітких діагностичних критеріїв і термінологічної невизначеності. Тому розглянемо детальніше зміст ряду основних понять, що характеризують різні форми порушення поведінки.

Порушення поведінки — це відхилення від норми зовні спостережуваних дій, в яких реалізуються внутрішні спонуки людини. Вони можуть виявлятися як у практичних діях (реальне порушення поведінки), так і у висловах, думках (вербальне порушення поведінки).

Антигромадська (антисоціальна) поведінка направлена проти інтересів суспільства в цілому або конкретних людей. Окрім правопорушень сюди відносять вчинки, пов'язані з невиконанням або невизнанням етичних норм суспільства.

«Патологічні порушення поведінки» трактуються неоднаково. Так, В.В. Ковальов розглядає їх у рамках певних форм. До ознак патологічних поведінкових порушень він відносить наявність патохарактерологичного синдрому, особливості якого зумовлюють своєрідність розладів поведінки. На думку А.Е. Лічко, «патологічні порушення поведінки» можуть спостерігатися не тільки при хворобливих станах, наприклад, при психопатіях, але і при акцентуації характеру, тобто на тлі психічної норми. Цим порушенням властива здатність виникати в самих різних ситуаціях і викликатися різними стимулами; схильність набувати властивостей патологічного стереотипу і перевищувати певну «стелю» порушення поведінки, що рано чи пізно призводить до соціальної дезадаптації.

Девіантна (відхильна) поведінка розглядається, з одного боку, як поняття соціально-психологічне, оскільки позначає відхилення від норм міжособистісних взаємин, прийнятих у даному конкретно-історичному суспільстві, здійснюване в рамках психічного здоров'я, тобто за відсутності граничної психічної патології. З іншого боку, це поняття непомірно розширюється, охоплюючи всі форми порушення поведінки і у здорових, і у психічно хворих людей. Делінквентна поведінка припускає дрібну провину і правопорушення, що не досягають злочину, караного в судовому порядку. А.Е. Лічко, що ввів в практику підліткової психіатрії поняття «делінквентність», позначав їм дрібні антигромадські дії, що не спричиняють за собою кримінальної відповідальності, і вважав, що делінквентність є найбільш яскравим проявом поведінки певних типів психопатій і акцентуації характеру. В.В. Корольов указує, що за кордоном термін «делінквент» уживається здебільшого стосовно неповнолітніх злочинців, які після досягнення повноліття автоматично перетворюються на «кримінальну» або «антисоціальну» особу.

Виходячи з того положення, що психічно здоровим військовослужбовцям можна рахувати людину, яка є етично зрілою, розумово розвиненою, психологічно урівноваженою, здатною опанувати військову спеціальність, адаптуватися до військової служби і подолати специфічні для неї психофізичні навантаження, не отримавши при цьому тривалого розладу здоров'я, порушення регламентованих (Конституцією і законодавством України, статутами ЗС) форм поведінки можуть бути позначені як «девіантно-делінквентна поведінка». До основних видів девіантно-делінквентної поведінки військовослужбовців слід віднести самовільне залишення частини, антигромадські насильницькі і корисливі дії (бійки, крадіжки, псування і знищення майна, здирство, спекуляція тощо), ухилення від виконання військового обов’язку, навчальної і трудової діяльності, нестатутні взаємини, різні сексуальні девіації й ін. Усі перераховані форми об'єднує виражена соціально-негативна спрямованість поведінкових реакцій. При цьому, як правило, має місце поєднаний прояв різних видів девіантно-делінквентної поведінки, яка може носити не тільки індивідуальний, але і груповий характер.

Висновки

Віднесення тієї або іншої поведінки до відхильної в першу чергу грунтується на соціальних, а не на клінічних нормах. Навіть стійка антигромадська поведінка індивіда ще не є ознакою психічної патології, а відхилення в поведінці, що спостерігаються при патологічних психічних станах, не обов'язково характеризуються антигромадською спрямованістю. При рішенні питання про причини відхильної поведінки альтернативний підхід (або психічні розлади, або соціально-психологічна деформація) далеко не завжди виправданий. Йдеться про складну взаємодію чинників, що визначають девіантність і делінквентність, а саме: спосіб життя, безпосереднє соціальне оточення (соціальна група), певні вимоги до поведінки суб'єкта в конкретній ситуації (соціальна роль) і, нарешті, особистісні настанови і сама особа. Проте до теперішнього часу сформувалося чітке уявлення про те, що антигромадські дії можуть здійснювати як здорові, так і хворі у психічному відношенні люди. При цьому правопорушення може бути здійснене: а) психічно здоровою людиною (девіантна форма поведінки); б) людиною, що має психічні розлади, що не виключають осудність; у) людиною, що страждає психічним розладом, що виключає осудність.

Контрольні питання

1. Розуміння сутності відхильної поведінки.

2. Диференційований підхід до вивчення причин відхильної поведінки.

3. Типи поведінки.

4. Клінічні форми девіантної поведінки.

5. Сутність деліквентної поведінки у неповнолітніх.