Власне психологічні методи

Ця група складає основний зміст диференціально-психологічних прийомів дослідження [4; 5; 7; 8; 9; 15; 16].

І. Інтроспективні методи (самоспостереження і самооцінка) відкривають об’єкт вивчення безпосередньо, що і є їх основною перевагою.
В сучасній науці вони використовуються в основному на попередньому етапі дослідження.

1. Самоспостереженняслужить констатації актуальної ознаки – феномена, що є в даний момент у здійснюючої інтроспекцію особистості. До недоліків методу належить факт руйнування значної частини психічних феноменів (наприклад, афектів) у процесі інтроспекції, швидке витіснення феноменів у світ несвідомого і, як наслідок, низька надійність одержуваних даних. Тому, як відзначав В. Штерн, в інтроспективній не можна приймати негативне екзистенціальне рішення (стверджувати, що не було образу або переживання, оскільки вони могли редукуватися при самопригадуванні). Джерелами спотворень є мова (яка відстає від психічного феномена), тенденція до логічної зв’язаності (тоді як психічні феномени часто фрагментарні) і навіювання, що здійснюється через очікування. Таким чином, інтроспекція дає більш-менш надійні дані про пізнавані елементи психіки у спеціально навчених випробовуваних.

2. Самооцінка, на відміну від самоспостереження, відображає не тільки актуальні феномени, але і більш стабільні психічні якості. Недоліками методу є поверховість думок (за зовні схожими симптомами можуть ховатися різні властивості), особистісна значущість більшості досліджуваних властивостей (внаслідок чого може спостерігатися прагнення їх зменшити або підсилити), присутність психічного сорому (тобто протидії тому, щоб розкривати перед собою та іншими сутнісні властивості індивідуальності).

Зробити самооцінку більш достовірним методом можуть дотримання анонімності і контроль за здатністю випробуваного до самооцінки.

ІІ. Психофізіологічні (апаратні) методи,призначені для вивчення психофізіологічних основ людської поведінки, використовувалися в дослідженнях школи Б.М. Теплова. Вони вимагають лабораторних умов і спеціальних приладів; у практичній психодіагностиці використовуються рідко [15].

1. Методика умовнорефлекторної зміни чутливості(адаптація і сенсибілізація під впливом подразників інших модальностей).

2. Методика шкірно-гальванічних реакцій(ШГР) –зміна електропровідності шкіри.

3. Вимірювання абсолютних і диференціальних порогів у звичайних і особливих умовах(зір – при слухових подразниках і, навпаки, у присутності інших подразників – “індукційна методика”, під дією кофеїнута інших фармацевтичних засобів).

4. Вимірювання інших сенсорних функцій: критичної частотизлиття мигтінь і ін.

5. Електроенцефалографічний метод(ЕЕГ, альфа-індекс, частота й амплітуда альфа-ритму).

6. Методика рухових реакцій (вимірювання часу реакції, методика зв’язаних моторних змін О.Р. Лурія, більш відома під назвою детектора брехні, та інші).

7. Методика дихотичного прослуховування, що використовується для визначення церебрального домінуванняза мовленням. Значення її полягає в одночасному пред’явленні спочатку вербального, а потім невербального матеріалу, що подається одночасно в праве і ліве вухо. При сприйнятті і відтворенні вербального матеріалу, як правило, переважає ліве вухо (тобто права півкуля), а при сприйнятті невербального – праве вухо. Додатковим показником є дані ЕЕГ, які вказують на переважаючу активацію.

ІІІ. Соціально-психологічні методивключають опитування, соціометрію і референтометрію. Опитування спираються на дані самозвіту респондентів, а не на об’єктивно реєстровані факти. Різновидами опитувань є бесіда, інтерв’ю, анкетування.

Види питування

1. Бесідав психології – емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Цей метод досить широко використовується в різних сферах психології: соціальній, медичній, дитячій та ін. В окремих випадках бесіда виступає основним засобом отримання фактичних даних, застосовується також як спосіб введення піддослідного в ситуацію психологічного експериментування: від чіткої інструкції до вільного спілкування в психотерапевтичній ситуації. Специфічними видами бесіди можуть бути такі:

● “уведення в експеримент”, метою якого є настроювання співрозмовника на характер експерименту та перелік основних дій і діяльностей, передбачених експериментом, надання інструкції перед кожним з виконуваних циклів дій та елементів експерименту;

● “експериментальна бесіда” як форма емпіричної взаємодії використовується в тих експериментальних ситуаціях, де кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього, а отже, контакт експериментатора з піддослідним як “підбиття підсумків” є необхідним елементом дослідження;

● “клінічна бесіда” – форма емпіричної взаємодії психолога з пацієнтом у ситуації індивідуального консультування або, власне, в психотерапевтичній ситуації.

Стосовно розподілу змістових складових перетворюючих дій психолога та виділення прикладних впливів психолога на предмет взаємодії, метод бесіди дістає специфічний зміст відносно кожного з типів перетворюючих дій: бесіда в теоретико-стверджуючому впливі, бесіда в психотерапевтичному впливі, бесіда в професійно-педагогічному діянні психолога, бесіда в акті вчительського відношення та духовного посередництва та ін. Таким чином, якщо в ситуації емпіричної пізнавальної дії психолога метод бесіди відіграє, як правило, допоміжну роль, то в ситуації перетворюючих дій психолога може застосовуватися як основа організації взаємодії [11, с. 71–72].

2. Інтерв’юв психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв’ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку:

1) спочатку інтерв’ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій;

2) використання інтерв’ю в соціологічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв’ю та достовірність отриманої інформації;

3) сучасний етап психологічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв’ю з метою використання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Розрізняють два види інтерв’ю: вільні – не регламентовані темою та формою бесіди, і стандартизовані – за формою вони близькі до анкети із закритими запитаннями. Проте межі між цими видами інтерв’ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв’ю зумовлюється переліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації – багатством та складністю відповідей.

У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв’юера:

а) респондент (той, кому ставляться запитання) знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше;

б) респонденту недостатньо інформації про причини власного діяння;

в) інтерв’юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку. Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв’ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво респондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв’ю діагностичне.

Діагностичне інтерв’ю–метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох ситуаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом проникнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів. Розрізняють діагностичне інтерв’ю:

1) кероване – від цілком запрограмованого (за типом анкети – незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика);

2) некероване, “сповідальне”, де ініціатива належить пацієнту.
В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне інтерв’ю використовується дуже рідко.

Клінічне інтерв’ю– метод терапевтичної бесіди у випадку надання психологічної допомоги. В психіатрії, психоаналізі та медичній психології цей метод використовується для допомоги пацієнту усвідомити свої внутрішні труднощі, конфлікти, приховані мотиви поведінки. Клінічне інтерв’ю належить до найбільш вільних форм бесіди; в бесідах такого типу психолога цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей пацієнта (факти, погляди, почуття, словесний ряд – словник, асоціації ідей тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Важливою передумовою успішності реалізації методу є встановлення позитивних особистісних відносин між учасниками бесіди, що вимагає від психолога бути терплячим, винахідливим, пристосовуватися до інтересів пацієнта. В окремих випадках метод може мати безпосередній психотерапевтичний ефект; при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх труднощів, а й визначає шляхи їх подолання. Загальна стратегія та хід реалізації методу будуються на попередніх даних діагнозу тощо [11, с. 72–73].

3. Анкетування– метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет. У соціальних науках (демографії, соціології, психології) анкетне опитування проводиться з метою з’ясувати дані біографічного характеру, погляди, ціннісні орієнтації, соціальні установки та особистісні риси опитуваних. Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування: суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (охоплюється конкретна група учасників); усне (за типом інтерв’ю) та письмове (робота з бланковими анкетами); індивідуальне та групове; а також – очне (за умовою безпосередньої взаємодії) та заочне (поштою, телефоном тощо). Для проведення будь-якого типу анкетування необхідне попереднє вирішення двох методичних проблем: по-перше, визначення об’єму та забезпечення однорідності вибірки, по-друге, забезпечення репрезентативності вибірки. Ці параметри дослідження зумовлюють його завершеність та достатність.

Методичним засобом для отримання первинної соціологічної та соціально-психологічної інформації за анкетного опитування є, звичайно, анкета. Вона являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Побудова анкети – це процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань, що є складовою та відповідальною процедурою. Анкета має забезпечувати отримання таких відповідей, які є правдивими стосовно і опитуваного, і проблеми, що становить предмет дослідження. Анкета будується на основі теоретичних уявлень про сутність предмета дослідження, відповідно до цього обираються шкали оцінок, типи запитань, визначається кількість та порядок запитань, що мають ставитися. Також в кожному конкретному дослідженні вибирається найбільш адекватна процедура реалізації анкетування з урахуванням усіх умов ситуації пізнавального акту. Кожний окремий тип анкетування передбачає як ситуацію дослідження, так і структуру анкети, включаючи послідовність та емоційну насиченість запитань, засоби опрацювання та аналізу отриманих даних [11, с. 73–74].