Моделі спілкування

Аналіз характеристик основних моделей спілкування найбільш повно дає змогу розкрити характер поведінки людей в тих чи інших комунікативних ситуаціях. За основу виділення основних моделей спілкування візьмемо критерій, який називається психоемоційний статус особистості як суб’єкта спілкування (ПЕС), який залежить від самооцінки особистості. Другим критерієм візьмемо ціль спілкування. Це дає нам змогу виділити дві групи моделей спілкування.

До групи моделей комфортно-психологічного спілкування віднесено такі:

Пізнавальна модель спілкування, в якій реалізується мета передати інформацію, значиму для іншого суб'єкта спілкування.

Експресивна модель спілкування, коли реалізується мета передати почуття, оцінки, стани один одного.

Сугестивна модель спілкування, яка реалізує цілі справити навіювання і переконуючий вплив.

Переконуюча модель спілкування, в якій через систему логічних доказів відбувається взаємовплив суб'єктів один на одного.

Ритуальна модель спілкування, необхідність в якій пов'язана з формуванням системи психологічної підтримки норм стосунків.

У першій групі моделей спілкування ПЕС особистості як суб'єкта спілкування дозволяє використовувати спілкування як самореалізацію. Звідси і цілі спілкування мають активну основу: підтримати, передати, допомогти.

До групи моделей дискомфортно-психологічного спілкування належать ті, до яких люди вдаються, пробуючи справи­тися з негативними наслідками стресу:

1. Модель запобігливого спілкування.

2. Модель звинувачувального спілкування.

3. Модель розважливого спілкування.

4. Модель відстороненого спілкування.

Розглянемо чотири типи поведінки, до яких вдаються люди, відчуваючи загрозу нехтування у спілкуванні. Використаємо для цього матеріали американського психолога В. Сатір.

Реагуючи на загрозу, людина, яка не хоче виявити власну слабкість, пробує якось приховати її. Вона може:

1) підлещуватися, щоб інший не сердився;

2) звинуватити, щоб інший вважав її сильною;

3) прораховувати все так, щоб уникнути загрози;

4) відсторонитися настільки, щоб ігнорувати загрозу, поводити себе так, ніби її немає.

Названі типи комунікативної поведінки суб'єктів формуються під впливом соціального виховання, яке прищеплює такі установки:

1) "не нав'язуйся: це егоїзм — просити щось для себе". Така порада формує установку на запобігливе реагування у спілкуванні;

2) "не дозволяй нікому себе придушити: не будь боягузом" — посилює позиції звинувачувача;

3) "не роби дурниць: ти надто розумний, щоб робити помилки" — посилює розважливість.

4) "не будь надто серйозним" — посилює відстороненість від життєвих ситуацій.

Ядром, що формує такі установки, є страх. Страх — це негативна емоція, що виникає в результаті реальної або уявної небезпеки і загрожує життю організму, особистості, цінностям, яка вона захищає (ідеали, цілі, принципи).

P.M. Грановська також пише про те, що найсильнішою не­гативною емоцією є страх, який визначається як очікування і передбачення невдачі.

Дезорганізуюча функція страху проявляється насамперед на рівні руйнування комунікативних умінь суб'єкта спілкування. Страх — явище динамічне. Модуси (градації) страху можна класифікувати за ступенем вираженості, маючи на увазі експресивний характер страху. Це дає можливість побудувати динамічний ряд страху.

1. Тривога. Основна функція страху на цьому етапі — оцінна. Моделі спілкування дезінтегруються через більшу концентрацію уваги не на його змістовому боці, а на оцінці можливої загрози.

2. Власне страх — як стан повної дезінтеграції психологічної структури особистості.

3. Переляк — як стан усвідомлення небезпеки і непідготовленості до її заперечення (відбиття).

4. Стан жаху, зумовлений втручанням дезорганізуючої функції. На цьому етапі можлива деградація особистості і руйнування організму.

Перебування особистості як суб'єкта спілкування в тому чи іншому модусі страху не дає їй можливості перейти на адекватний цілям рівень спілкування, який реалізовується у мо­делі гармонійного спілкування.

Ось основні характеристики врівноваженого спілкування:

1) слова, які вимовляються, відповідають виразу обличчя, поставі, інтонаціям;

2) стосунки відкриті, вільні, чесні;

3) суб'єкт спілкування має почуття власної гідності.

Основою цієї моделі спілкування є стан внутрішньої рівноваги, який базується на адекватних оцінкам і самооцінкам реаліях, істинності почуттів, які переживають і демонструють суб'єкти спілкування. Ця модель демонструє психологічну готовність (установку) до самореалізації у спілкуванні.