Структура особистості Сергія Рубінштейна

Сергій Рубінштейн, російський психолог першої половини-се-редини XX ст., в структурі особистості виділяв спрямованість; знання, уміння, навички; індивідуально-типологічні особливості. Спрямованістьє основним компонентом особистості і являє собою сукупність її стійких потреб і мотивів. Спрямованість вира­жає «Я-концепцію» особистості і її суспільну сутність. Вона орієнтує діяльність людини незалежно від конкретних умов.

Знання, уміннята навичкиє основними засобами діяльності людини. Вони є продуктивними елементами діяльності і дають лю­дині сукупність відомостей про навколишній світ, забезпечують успішне виконання дій, вдосконалюють окремі компоненти вмінь.

До індивідуально-типологічних особливостейособистості на­лежать темперамент, характер та здібності людини. Вони забезпе­чують своєрідність динаміки перебігу психічної діяльності, типові способи поведінки людини, створюють суб'єктивні умови успішного виконання певного різновиду діяльності.

Структура особистості Костянтина Платонова

Російський психолог другої половини XX ст. Костянтин Плато­нов до структури особистості запропонував віднести чотири підсистеми: біологічно зумовлену, форм відображення, соціально­го досвіду та спрямованості. До біологічно зумовленої підструк-туриналежать типологічні особливості особистості (наприклад, темперамент), її статеві та вікові особливості, а також патологічні зміни, які залежать від фізіологічних та морфологічних особливо-

стей мозку. Підструктура форм відображенняє психологічною підструктурою та охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються протягом життя людини. На­приклад, широта мислення, яскравість уяви. До підструктури соціального досвідуналежать знання, уміння, навички та звички, які людина здобуває у своєму особистому досвіді через навчання. Нарешті, підструктура спрямованостіоб'єднує ставлення людини до світу і її моральні риси. Основними формами спрямованості особистості є нахили, інтереси, бажання, потяги, переконання, світогляд та ідеали.

4.4. Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації

особистості

Потреби — це переживання людиною необхідностіу чомусь, що стає джерелом її активності.Вони визначають, що людина прагне у даний час. Потреби завжди пов'язані з переживанням лю­диною певного незадоволення, пов'язаного з дефіцитом того, що потребує організм або особистість. Потреби активізують людину, стимулюють поведінку, спрямовують у певному руслі.

Потреби можна розмістити ієрархічно у вигляді піраміди на­ступним чином (за А. Маслоу):

? Фізіологічні — це основні, сильні і невідкладні потреби люди­ни. Наприклад, втамування голоду, спраги, задоволення сексуаль­ності тощо. Вони є суттєвими для фізичного існування людини і тому мають бути задоволені хоча б на мінімальному рівні.

? Безпеки — це потреба опіки, стабільності, захисту, звільнення від страху й тривог, свободи тощо. Особливо ця потреба впливає на розвиток дітей, бо життя у нестабільній, непрогнозованій, а, от­же, і ненадійній ситуації негативно впливає на їхнє психічне здо­ров'я. Однак доросла людина також прагне особистої безпеки. Певною мірою особисту безпеку дає змогу утворити система релігійних і філософських переконань людини.

? Філіації — це потреба у соціальних контактах. Зокрема, це по­треба когось любити і бути любимим кимось, потреба у груповій приналежності, в ідентифікації, тобто уподібненні, утотожненні себе з кимось, наприклад, з другом, героєм твору. Іноді ця потреба залишається незадоволеною, особливо в тих студентів молодших

Розділ II

Персонологія

курсів, які навчаються далеко від дому і які не знайшли визнання серед ровесників. Також молоді люди мають потребу в інтимності — почуття близькості, яке виявляється в любовних стосунках.

? Самоповаги — це потреба бути компетентним, впевненим, до­сягати успіху, бути незалежним і вільним. Сюди належить також повага і визнання з боку інших, престиж, репутація, статус, пози­тивна оцінка і прийняття групою. Наприклад, для студентів ця по­треба може бути задоволена тоді, коли вони популярні в групі, їх запрошують разом провести дозвілля; для дорослих — коли вони мають добре оплачувану роботу і є добрими сім'янинами. Задово­лення цієї потреби породжує впевненість і почуття власної гідності, а незадоволення — почуття власної неповноцінності, слабкості, залежності. Однак А. Маслоу зауважує: якщо наша са­моповага залежить лише від оцінки інших людей, людина знахо­диться в психологічній небезпеці.

? Самоактуалізації — це потреба у реалізації власних можли­востей, потреба особистого вдосконалення, потреба стати тим, ким людина може стати. Вона виступає на передній план тоді, коли всі попередні потреби є достатньою мірою задоволені. Не обов'язково ця потреба набуває форми творчості. Студент і викладач, інженер і робітник, популярна артистка і домогосподарка — всі вони мо­жуть досягти своєї самоактуалізації, якщо якнайкраще виконують те, що вони роблять.

А. Маслоу вважав, що фізіологічні потреби, потреби безпеки та філіації є базовими, домінуючими і розташовані в основі піраміди. Потреби самоповаги і самоактуалізації є потребами зростання і знаходяться на вершині піраміди. Кожна з них має бути задоволе­на, перш ніж людина усвідомлює наявність наступної. Однак, він допускав і винятки у цій ієрархії, адже можна зустріти таких твор­чих людей, які намагаються розвинути свій талант, незважаючи на серйозні економічні труднощі. Є також люди, чиї ідеали настільки високі, що вони готові голодувати і жертвувати особистою безпе­кою, ніж відмовитися від них. Теорія А. Маслоу припускає також можливість створення людиною власної ієрархії потреб. Напри­клад, можна надавати більшої уваги потребі у самоповазі, ніж філіації. Однак, загальна закономірність зберігається: чим ближча потреба до основи піраміди, тим вона сильніша і пріоритетніша.

Важливим моментом у концепції ієрархії потреб А. Маслоу є також те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «все або нічого». Тому людина одночасно може задовольняти два і більше рівнів потреб. Він вважав, що середня людина задовольняє свої потреби у такому об'ємі: 85 % — фізіологічних, 70 % — безпе­ки, 50 % — філіації, 40 % — самоповаги і 10 % — самоактуалізації.

Мотиви(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб.Вони визначають, чому людина поводить себе так чи інакше.

Мотиви розрізняють за їхньою усвідомленістю. Неусвідомле-ними мотивами є потяги і установки. Потяги — це енергія, яка ак­тивізує поведінку людини, наприклад, сексуальний потяг. Це пер­винний емоційний прояв потреби людини у чомусь. Поява потягу утворює початковий етап мотиваційного процесу. Установка є психічним станом готовності суб'єкта до певної діяльності або до певної реакції. Наприклад, викладач може мати установку на те, що студент, який пропускає багато занять, не може мати високої навчальної успішності.

Усвідомленими мотивами є інтереси, прагнення та переконан­ня. Інтерес — це емоційно забарвлене ставлення до навколишньо­го. Він є постійним спонукальним механізмом пізнання. Вирізня­ють такі види інтересів:

S за метою: безпосередні та опосередковані. Безпосередній інтерес спричинює емоційна привабливість об'єкта (наприклад, інтерес до комп'ютерних ігор, до привабливої однокурсниці); опо­середкований інтерес виникає щодо результату діяльності, а сам процес може і не спричинювати інтерес (наприклад, інтерес до ре^і зультату контрольної роботи, до перемоги на конкурсі);

■S за глибиною: поверхневі і глибокі. Поверхневі забезпечують знайомство лише з найзагальнішим змістом явища (наприклад, студент цікавиться лише зовнішніми проявами фізичного явища); глибокі — з його суттю (наприклад, студент цікавиться зако­номірностями фізичного явища);

S за широтою: широкі і вузькі. Широкі інтереси охоплюють різноманітні сфери діяльності (наприклад, студент цікавиться і своїм фахом, і мистецтвом, спортом, політикою); вузькі сконцент­ровані на одній сфері (наприклад, студент цікавиться лише своєю спеціальністю). В умовах, коли розширюються міждисциплінарні

Розділ II

Персонологія

зв'язки, спеціалісти з широкими інтересами мають більше можли­востей для професійного росту;

S за стійкістю: стійкі і нестійкі. Стійкі зберігаються упродовж тривалого часу (наприклад, інтерес до математики в абітурієнта механіко-математичного факультету з'явився ще в дитячі роки); нестійкі мінливі у часі (наприклад, інтерес до біології з'явився за півроку до вступу на біологічний факультет і вже до кінця першо­го семестру зник).

Другим і третім різновидами усвідомлених мотивів є прагнення і переконання. Прагнення — це сильне бажання, хотіння. Воно вказує на те, чого індивід хоче досягти у своєму житті. Переконання — це система стійких принципів особистості. Вони завжди мають емоційне забарвлення.

Мотиви зазвичай утворюють певну систему в структурі особи­стості. Систему мотивів, яка визначає конкретні форми діяль­ності або поведінки людини, називають мотивацією.Мотивація може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мотивація лю­дині нав'язана, наприклад, студент учиться тому, що за це отримає схвалення батьків і викладачів. Внутрішня мотивація ґрун­тується на власному виборі і особистому бажанні, наприклад, студент учиться тому, що йому цікаво або він прагне досягти досконалості у вибраній спеціальності.

Залежність між силою мотивації та ефективністю дії було узагальнено в двох правилах Єркса-Додсона. Перше правило: зі зро­станням інтенсивності мотивації ефективність дії зростає лише до певного рівня, після чого починає спадати; при високій інтенсив­ності мотивації ефективність дії низька. Наприклад, якщо студент понад усе хоче скласти іспит на відмінну оцінку і вважає, що від цього залежатиме його подальша доля, найімовірніше, що цей іспит буде складено нижче можливостей цього студента. У такому разі кажуть, що людина замотивована. Друге правило: під час розв'язу­вання легкого завдання найвища ефективність спостерігається при високому рівні мотивації, а під час виконання складних завдань — при низькому рівні мотивації. При цьому йдеться про суб'єктивно, а не об'єктивно легке чи складне завдання.

Американський дослідник Д. Макклеланд вивчав мотивацію досягнення. Він дійшов висновку, що залежно від історії розвитку

конкретної особистості у ній може переважати або мотивація до­сягнення успіху (така людина активна й ініціативна, йде на ризик, схильна до змагання і конкуренції), або мотивація уникнення не­вдачі (така людина ухиляється від ризику і відповідальності, безініціативна, не любить змагань і конкуренції).

Жодне суспільство не могло б проіснувати, якщо б його грома­дяни не дотримувались певних правил поведінки. Ці правила відо­бражають стандарти людських взаємовідносин, соціальні та індивідуальні норми оцінювання дійсності. У психології поняття, за допомогою якого характеризують соціально-історичне значен­ня для суспільства і особистісний смисл для індивіда певних явищ навколишнього світу, називають цінностями.

Німецький психолог першої половини XX ст. Е. Шпрангер виділив шість основних типів цінностей, які різною мірою прита­манні всім людям:

S Теоретичні цінності. Людина, яка приділяє увагу цим ціннос-тяим, насамперед, зацікавлена у розкритті істини; характери­зується раціональним і критичним підходом до життя. Вона інте­лектуальна і вибирає для себе діяльність, пов'язану з фундамен­тальними науками або філософією.

S Економічні цінності. Людина з домінуванням цих цінностей найвище цінує те, що корисне і вигідне. Вона практична і активно цікавиться тим, як заробити гроші. Знання, які не мають конкрет­ного застосування, вважають непотрібними. Люди такого складу досягали великих успіхів у техніці та технології.

•S Естетичні цінності. Такі люди найбільше цінують форму і гармонію. Вони насолоджуються життям. За фахом вони не обов'язково мають бути митцями, однак завжди мають підвище­ний інтерес до естетичного боку життя.

S Соціальні цінності. Для людей з таким типом цінностей най­головніше — це любов інших. Інші цінності вони можуть розгляда­ти як негуманні. Найяскравіше соціальні цінності виявляються в альтруїзмі — готовності жертвувати власними інтересами на ко­ристь іншої людини або спільноти. Протилежним до альтруїзму є поняття егоїзм — нехтування інтересами інших людей та спільно­ти заради особистих інтересів.

S Політичні цінності. Такі люди найвище цінують владу, вплив, славу, популярність. їхня професійна активність не обов'язково

Розділ II

Персонологія

пов'язана з політикою, однак в них яскраво виражена тенденція до домінування.

S Релігійні цінності. Такі люди зацікавлені у розумінні світу як єдиного цілого. Способи реалізації цієї цінності різні: одні реалізу­ють їх через активну участь у житті, інші — шляхом відсторонення від життя.

Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і по­треб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінно­стей.Це виділені і внутрішньо прийняті особистістю цінності; суб'єктивно відображені у свідомості цінності суспільства. Вони складають основу життєвої концепції людини, її «філософію жит­тя». Базовими ціннісними орієнтаціями людини є:

S орієнтація на істину є одна з найвищих ціннісних орієнтацій людини. Вона регламентує пізнавальну сферу, здатність людини до мислення та інтуїтивного розуміння, а також підтримує інші ціннісні орієнтації;

S орієнтація на достаток потрібна для підтримання життє­діяльності, проте прагнення до життя безмежне і така орієнтація може згодом стати надмірною, а то й домінантною;

■Ґ орієнтація на свободу означає можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, не зумовленого зовнішніми чинниками;

■S орієнтація на справедливість оцінює співвідношення явищ та речей з погляду їхнього розподілу між людьми;

S орієнтація на добро регламентує поведінку членів суспільства, їхні взаємини;

S орієнтація на красу виражає ставлення людей до життя та на­вколишнього світу, роблячи це за допомогою понять про прекрас­не та потворне.

Сучасні дослідження ціннісних орієнтації належать амери­канському психологу М. Рокичу. Він розрізняє два класи ціннісних орієнтацій: термінальні, які пов'язані з переконанням людини у тому, що кінцева мета її діяльності варта того, щоб її прагнути (наприклад, внутрішня гармонія, добробут, кохання, са­морозвиток тощо) та інструментальні, які пов'язані з переконан­ням людини у тому, що у будь-якій ситуації перевагу треба надава-

ти певному способу дій або властивості особистості (наприклад, акуратність, чесність, дисциплінованість, терплячість, життєра­дісність, відповідальність тощо).

Ціннісні орієнтації людини забезпечують стійкість її особис­тості, послідовність її вчинків, а також сталість взаємовідносин із навколишнім світом. Як відомо, коли в історії відбуваються гло­бальні катаклізми, руйнуються держави, політичні системи, то це торкається сфери ціннісних орієнтацій людей, що належать до даного суспільства.

4.5. Формування особистості

Формування особистості можна розглядати у двох аспектах: педагогічному і психологічному. У педагогічному аспекті форму­вання особистості розглядають як її цілеспрямоване виховання; у психологічному — як процес і результат її розвитку. Другий, пси­хологічний аспект, охоплює розгляд таких питань, як соціалізація та інтерналізація, психологічна зрілість і сенситивні та критичні періоди її розвитку.